Ухвала суду № 24848473, 15.05.2012, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 травня 2012 р.Справа № 2-а/1570/6000/11

Категорія:Головуючий в 1 інстанції: Самойлюк Г.П.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Коваля М.П.,

суддів -Потапчук В.О.,

-Семенюк Г.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2011 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Союзенерготехнології»до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень № 0001422350 від 29 червня 2011 року; № 0001732350 від 27 липня 2011 року,-

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ «Союзенерготехнології»звернулось з позовом до ДПІ у Приморському районі м. Одеси, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішеиння № 0001422350 від 29 червня 2011 року; № 0001732350 від 27 липня 2011 року.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2011 року задоволено повністю адміністративний позов.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням суду першої інстанції ДПІ подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права.

Колегією суддів замінена сторона у справі, саме неналежного позивача: Державну податкову інспекцію у Приморському районі м. Одеси замінено на правонаступника -Державну податкову інспекцію у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової згідно з постановою КМ України від 21.09.2011 року № 981 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби».

Сторони були сповіщені належним чином про час і місце судового засідання: ТОВ «Союзенерготехнології»сповіщено згідно поштового повідомлення, представник до суду не прибув але надав заяву про розгляд справи за його відсутністю (а.с.215); ДПІ у Приморському районі м. Одеси сповіщена згідно поштового повідомлення (а.с.213), представник до суду не прибув та причини неявки суду гне повідомив.

Відповідно до приписів ст. 197 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, а також у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Колегія суддів з огляду на зазначене, а також враховуючи те що в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи, - дійшла висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198 та ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції залишає її без змін, якщо визнає, що судом першої інстанції ухвалене рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що працівниками податкового органу була проведена невиїзна позапланова документальна перевірка господарської діяльності позивача за результатами якої складено відповідний акт перевірки на підставі якого прийняті оскаржувані податкові повідомлення рішення.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з яких виходив останній, задовольняючи позов та вважає за необхідне зазначити, що обставини встановлені по справі не спростовуються доводами апеляційної скарги. Апелянтом не зазначено в чому саме полягає неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішені справи.

Апелянт в своїх доводах посилається на те, що правочин ( закупівля позивачем будівельних робіт у ТОВ «ВКФ Ізомайстер»у грудні 2010 року згідно договору підряду № 9/41-2170 від 11.08.2009 року є нікчемним.

Колегія суддів критично відноситься до зазначених доводів, оскільки апелянтом не надано та в матеріалах справи не міститься належних доказів зазначеним вище обставинам на які посилається апелянт, а саме щодо нікчемності відповідних угод. При цьому слід зазначити, що за умови недоведеності нікчемності правочину, останній вважається дійсним.

Як вбачається з матеріалів справи, податкові повідомлення-рішення були прийняті на підставі акту перевірки в якому зазначено, що позивачем порушено п.п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, а перевірялась діяльність позивача у період за грудень 2010 року.

Отже, встановлені порушення податкового законодавства, які відбулись у період, що перевірявся -не можуть кваліфікуватися за приписами Податкового кодексу, який набрав чинності з січня 2011 року.

Відповідно до п. 198.1 Податкового кодексу України вказано, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання послуг.

Згідно з п. 14.1.185 Податкового кодексу України встановлено, що придбання послуг - є будь-яка операція, яка не є постачанням товарів.

Колегія суддів проаналізувавши зазначені приписи дійшла висновку, що поняття «придбання послуг»включає в себе поняття «придбання робіт».

Як вбачається з матеріалів справи, факт придбання робіт позивачем у ТОВ «ВКФ Ізомайстер»підтверджується договором підряду № 9/41-2170 від 11.08. 2009 року з додатковими угодами №№ 1,2, актом № 1 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2010 року за типовою формою № КБ-2в, підписаним ТОВ «ВКФ Ізомайстер»та позивачем , та податковою накладною № 174 від 31.12.2010 року.

Відповідно до п. 198.2 ПК України вказано,що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата тієї події,що відбулася раніше:дата оплати послуг чи дата отримання послуг. В даному випадку раніше відбулося отримання послуг, що підтверджується вищевказаними актом та податковою накладною,що дало право на податковий кредит.

Згідно з п. 198.6 Податкового кодексу України вказано , що не відносяться до податкового кредиту суми податку, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог.

Таким чином слід зазначити, що податкова накладна N 174 від 31.12.2010 р. оформлена без порушення вимог законодавства та отримана позивачем своєчасно. Апелянт не заперечує проти зазначеного та не посилається на будь-які порушення пор прядку оформлення зазначеної накладної.

Отже, позивач своєчасно подав податкову декларацію по ПДВ, правомірно включивши в неї суму податкового кредиту і суму податкових зобов'язань по цій господарській операції і своєчасно сплатив ПДВ, що підтверджується податковою декларацією по ПДВ за грудень 2010 року і випискою з рахунку позивача в акціонерному банку «Південний».

Як вбачається з матеріалів справи, позивач з залученням субпідрядника ТОВ «ВКФ Ізомайстер»виконав роботи на користь корпорації «Союз»і продав їй результати цих робіт, що підтверджується договором № 9/38-2170П від 27.07.2009 р., податковою накладною № 57 від 29.12.2010 року та актом приймання виконаних будівельних робі № 1 від 29.12.2010 року, підписаним позивачем та корпорацією «Союз».

Колегія суддів вважає безпідставними посилання апелянта на нікчемність зазначеної господарської операції.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України вказано, що нікчемним є правочин, який порушує публічний порядок.

Апелянтом не доведено, що цей правочин був спрямований на настання вищевказаних наслідків, і що хоча б який-небудь із цих, вказаних в ч. 1 ст. 228 ЦК України, наслідків настав.

Проаналізувавши приписи відповідного законодавства можливо дійти висновку, що поняття «спрямований»у контексті цієї статті означає, що для того, щоб правочин був дійсно нікчемним, необхідно, щоб при його укладенні сторони (або одна із них) мали намір порушити публічний порядок.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»зазначено, що при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією з сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним.

Таким чином, без відповідного вироку суду про наявність такого наміру ні відповідач, ні будь-хто не може робити висновки про нікчемність правочину. Крім того, таку обставину щодо нікчемності правочину необхідно довести належними доказами, оскільки принципово діє презумпція правомірності самого правочину відповідно до приписів ст.204 Цивільного кодексу України.

З аналізу приписів статті 228 Цивільного кодексу України вбачається різниця між поняттями «правочин, який порушує публічний порядок»(такий правочин є нікчемним ) і «правочин, вчинений з метою , що суперечить інтересам держави і суспільства»(такий правочин не є нікчемним, а може бути визнаний недійсним судом).

Отже, для визнання правочину між позивачем та ТОВ «ВКФ Ізомайстер»таким, що не відповідає інтересам держави і суспільства та визнання його недійсним, можливо тільки у судовому порядку.

Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне наголосити на тому, що апелянтом не доведено належними доказами те, що зміст правочину між позивачем та ТОВ «ВКФ Ізомайстер»суперечить приписам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства, інтересам держави і суспільства. Отже, апелянт не може посилатись на зазначені обставини в обґрунтування заперечень проти задоволення позову, оскільки ці обставини недоведені та апелянт безпідставно ототожнює нікчемний і фіктивний правочини.

Згідно з приписами ст. 234 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином, є фіктивним, і фіктивний правочин, на відміну від нікчемного, визнається недійсним судом. Крім того, відповідачем не доведено, що в момент вчинення цей правочин не був спрямований на настання правових наслідків, і що операції по виконанню цього правочину не спричинили реального настання правових наслідків. Фактично правові наслідки настали, а саме: були виконані і передані позивачу конкретні роботи конкретної вартості,відповідно, виникла заборгованість позивача перед ТОВ «ВКФ Ізомайстер»за ці роботи.

Безпідставними є доводи апелянта про те, що позивач не міг виконати ці роботи власними силами, оскільки якщо ТОВ «ВКФ Ізомайстер»не міг виконати всі роботи власними силами, то це зробили субпідрядники ТОВ «ВКФ Ізомайстер», яких по даним акту № 38/23-214/34930139 від 18. 03.2011 року ДПІ у Малиновському районі міста Одеси (пункт 3.2 акту) у грудні 2010 року налічувалося 27. Апелянт не перевіряв власні сили цих субпідрядників, не з'ясував , чи могли вони виконати ці роботи. Залучення субпідрядників до виконання будівельно-монтажних робіт - це звичайна практика в будівництві, тому що спеціальні будівельно-монтажні роботи можуть кваліфіковано виконувати тільки спеціалізовані будівельно-монтажні організації, які мають кваліфікованих працівників, необхідну техніку,матеріали, обладнання і устаткування,склади, транспорт, необхідні ліцензії, дозволи та допуски.

Навіть якщо підрядник виконує частину робіт сам, він не зобов 'язаний мати для цього у власності техніку, склади, обладнання (все це він може орендувати), транспорт (можна скористатися послугами перевізника, кваліфіковану робочу силу у своєму штаті (спеціалістів можна найняти по цивільно-правовому договору підряду).

Колегія суддів критично відноситься до посилань апелянта на широкий асортимент товарів, якими апелянт обґрунтовує доводи щодо безтоварності та недійсності операцій з їх продажу.

Решта доводів апеляційної скарги не спростовують обставин встановлених по справі та не впливають на результат вирішення спірного питання по суті спору, який виник у відповідних правовідносинах.

Відповідно до положень ч. 1 та ч. 4 ст. 70 КАС України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування; Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, відповідач як орган владних повноважень, не довів належними доказами обставини щодо правомірності нарахування позивачу відповідних сум в оскаржуваних податкових рішеннях відповідача. Відповідачем не спростовано обставин встановлених по справі та не доведено своїх посилань в обгрунтування заперечень проти задоволення позову, не підтвердженими та не обгрунтованими є визначені апелянтом суми грошового зобов'язання за основним платежем у розмірі 3 346 479,75 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 836 620 грн.

Оскільки висновки суду першої інстанції обґрунтовані та відповідають чинному законодавству, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують, колегія суддів на підставі ст. 200 КАС України приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2011 року залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2011 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Союзенерготехнології»до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень № 0001422350 від 29 червня 2011 року; № 0001732350 від 27 липня 2011 року -без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів після набрання чинності безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: /М.П. Коваль/

Суддя: /В.О. Потапчук/

Суддя: /Г.В. Семенюк/