Рішення № 24846275, 13.04.2012, Заводський районний суд м. Дніпродзержинська

справа № 415/5275/12

№ провадження 2-н/415/507/12

РІШЕННЯ

Іменем України

13.04.2012 м. Дніпродзержинськ

Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:

головуючого, судді Нельге Д.В.

при секретарі Гаркуше В.В.,

за участю представника позивача ОСОБА_1; представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5, представника Дніпродзержинської міської ради ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Дніпродзержинського міського нотаріального округу ОСОБА_8, державний реєстратор Виконавчого комітету Дніпродзержинської міської ради Дніпропетровської області «Про визнання договору купівлі-продажу недійсним», -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду із вищезазначеним позовом, у якому просив визнати договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Крус» (далі - ТОВ фірма «Крус») від 03.02.2011р., укладений між відповідачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_4 - недійсним, зобов'язавши державного реєстратора внести відповідні зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Також, просив стягнути з відповідача ОСОБА_2 понесені ним судові витрати.

В ході розгляду справи позивач неодноразово уточнював свої позовні вимоги, та, в остаточному варіанті просив суд визнати вищезазначений договір недійсним, зобов'язавши державного реєстратора скасувати реєстраційні дії що стосуються змін до установчих документів, пов'язаних зі зміною засновників ТОВ фірма «Крус», та внести відповідні зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, тобто повернути у власність 100% статутного капіталу ТОВ фірма «Крус» ОСОБА_2

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що, за його клопотанням, при розгляді цивільної справи за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_7 «Про звернення стягнення на приватну власність та стягнення боргу за договором позики» та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_2 та ОСОБА_9 «Про стягнення боргу за договором позики», ухвалою Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 27.01.2011р. накладено арешт на все рухоме і не рухоме майно, належне відповідачу ОСОБА_2, в тому числі на частину майна ТОВ фірма «Крус» (юридична адреса: м. Дніпродзержинськ, вул. Бойко, буд. №40), ТОВ фірма «Крус», пропорційну частці ОСОБА_2 у статутному капіталі товариства. Проте, не зважаючи на існування вказаної ухвали, та заборону відчуження майна ТОВ фірма «Крус», відповідач ОСОБА_2 уклав з відповідачем ОСОБА_4 спірний правочин, передавши відповідачу ОСОБА_4 частку у статутному капіталі (фонді) ТОВ фірма «Крус», що становить 100% статутного капіталу (фонду). Той факт, що, згідно вказаної ухвали відповідач ОСОБА_2 при укладанні спірного договору не мав права відчужувати спірне майно ТОВ фірма «Крус», свідчить про те, що, при укладанні спірного правочину не було дотримано вимог, необхідних для чинності правочину, що, відповідно до ст.ст.215 та 216 ЦК України є підставою недійсності вказаного правочину. Водночас, посилаючись на недійсність спірного правочину, позивач просить суд зобов'язати державного реєстратора внести відповідні зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, так як спірний договір передбачає реєстрацію нової редакції статуту ТОВ фірма «Крус».

Крім того, в «уточненнях позовних вимог», поданих до суду 25.01.2012р., позивач просив суд: «поставити перед прокуратурою питання про порушення кримінальної справи по відношенню до ОСОБА_2 за ознакою ст.190 КК України. Поставити перед прокуратурою питання про порушення кримінальної справи по відношенню до ОСОБА_8 за ознакою ст.ст.366, 382 КК України».

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримала позов у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, а також суду зазначила, що, ухвалою Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 27.01.2011р. накладено арешт на все рухоме і не рухоме майно відповідача ОСОБА_2, яка, хоча і була оскаржена, але набрала законної сили. Відповідно до вказаної ухвали, не зважаючи на те, що, державний виконавець, можливо не встиг внести відомості щодо заборони на відчуження майна ОСОБА_2, відповідач ОСОБА_2, у будь-якому разі не мав права відчужувати належне йому майно - частку у статутному капіталі (фонді) ТОВ фірма «Крус». Порушення інтересів позивача при укладання спірного правочину полягає в тому, що, у відповідача ОСОБА_2 перед позивачем існує боргове зобов'язання, й, на час звернення позивача до суду з зазначеним позовом державний виконавець проводить заходи за виконавчим провадженням щодо стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_7 суми боргу, відповідно до чого позивач вважає, що, і на майно, яке є предметом спірного правочину, також може бути звернуто стягнення на його користь в рахунок погашення існуючого боргу відповідача ОСОБА_2

Також, представник позивача пояснила, що, в судовому засіданні, при винесенні ухвали від 27.01.2011р. про накладення арешту на все рухоме і не рухоме майно відповідача ОСОБА_2, ні відповідач ОСОБА_2, ні його представник - участі не приймали. Вказану ухвалу ОСОБА_2 було направлено поштою. Коли відповідач ОСОБА_2 отримав вказану ухвалу та ознайомився з її змістом - їй не відомо. Проте, навіть якщо на час укладення спірної угоди відповідач ОСОБА_2 і не знав про існування ухвали суду про накладення арешту на його майно, він все одно не мав права продавати належне йому майно.

Щодо «уточнення позовних вимог», поданих до суду 25.01.2012р., у яких позивач просив суд: «поставити перед прокуратурою питання про порушення кримінальної справи по відношенню до ОСОБА_2 за ознакою ст.190 КК України. Поставити перед прокуратурою питання про порушення кримінальної справи по відношенню до ОСОБА_8 за ознакою ст.ст.366, 382 КК України», представник позивача суду пояснила, що, у вказаних уточненнях позивач уточнив у чому саме полягає порушення його інтересів при вчиненні відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_4 спірного правочину.

Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 проти задоволення позову заперечувала у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у письмових запереченнях відповідача ОСОБА_2, у яких останній зазначив, що, обґрунтування позовних вимог позивача засновується на ст.ст.215, 216 ЦК України, але, при цьому слід зазначити, що позивач не являється стороною спірного договору, оскільки такими є відповідачі по справі. Крім того, згідно пп..1 п.7 Постанови Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Проте, позивачем взагалі не вказано жодного закону, відповідно до якого спірний договір повинен вважатися недійсним. Крім того, позивачем не надано жодного обґрунтування, які саме права та законні інтереси позивача було порушено при укладанні відповідачами спірного договору, на підставі чого вважає, що у позивача відсутне право на звернення до суду із зазначеним позовом, а позовні вимоги позивача є необґрунтованими, безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають, так як при укладанні спірного договору сторонами були дотримані всі вимоги, передбачені чинним законодавством.

Представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 проти задоволення позову заперечував у повному обсязі, та, у письмових запереченнях на позов зазначив, що, відповідач ОСОБА_4 є добросовісним набувачем, так як при укладанні спірної угоди, ані він, ані відповідач ОСОБА_2 не знали про існування ухвали суду, якою було заборонено ОСОБА_2 вчиняти дії, спрямовані на відчудження майна. Відповідно до ст.388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати, власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. На підставі ст.ст.330, 388 ЦК України просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Дніпродзержинського міського нотаріального округу ОСОБА_8 в судове засідання не з'явився, надав суду письмове пояснення, у якому просив провести розгляд справи за його відсутності, та зазначив, що обмежень для посвідчення спірного правочину, укладеного 03.02.2011р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, ні з боку Покупця ОСОБА_4, ні з боку Продавця ОСОБА_2 - не існувало, про що свідчать витяги з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 03.02.2011р.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: головний спеціаліст-юрисконсульт відділу державної реєстрації Дніпродзержинської міської ради ОСОБА_6 суду зазначив, що, вважає можливим ухвалити рішення по даній цивільній справі на розсуд суду, так як інтереси державного реєстратора даний спір не порушує.

Вислухавши сторони, вивчивши матеріали справи та дослідивши наявні у справі докази, суд вважає позовні вимоги позивача не обґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають, з наступних підстав.

Згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що, відповідач ОСОБА_2 має перед ним боргові зобов'язання, на виконання яких можливо було б звернути стягнення і на майно, яке, до укладання спірної угоди належало відповідачу ОСОБА_2 Тому, враховуючи, що спірний правочин було укладено без додержання вимог ст.203 ЦК України, а саме укладено за наявності існуючого на момент укладання спірної угоди арешту на майно, що є предметом спірної угоди, вважає, що, при укладанні спірного правочину сторонами не було додержано вимог ст.203 ЦК України, що, відповідно до положення ст.215 ЦК України є підставою для визнання спірного правочину недійсним.

Згідно ст.215 ЦК України, на яку посилається позивач як на правову підставу своїх позовних вимог, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно роз'яснень, наданих у п.8. Постанови Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

З наведеного суд вбачає, що законодавець пов'язує дійсність правочину з дотриманням вимог ст.203 ЦК України, крім вимоги щодо форми правочину, саме на момент вчинення правочину.

Таким чином, в розумінні зазначеної норми ст.203 ЦК України, момент укладення договору визначається тими обставинами, які існували під час домовленості сторін щодо всіх істотних умов правочину та впливали на їх волю.

Як вбачається зі спірного договору купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, укладеного 03.02.2011р., сторони вказаного правочину - відповідачі по справі ОСОБА_2 та ОСОБА_4, діючи добровільно і перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, розуміючи значення своїх дій, попередньо ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений ними правочин (зокрема, з вимогами щодо недійсності правочину) уклали цей договір про те, що продавець ОСОБА_2 передає у власність покупця ОСОБА_4 належну продавцю частку у статутному капіталі (фонді) товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Крус», що становить 100% статутному капіталу (фонду).

Згідно письмових пояснень нотаріуса, який посвідчив спірний правочин, на момент укладення спірного договору обмежень для посвідчення даного договору ні з боку продавця - відповідача ОСОБА_2, ні з боку покупця - відповідача ОСОБА_4 - не існувало, що підтверджується Витягами з Державного реєстру обтяжень, на підставі яких нотаріусом було посвідчено спірний договір.

Як вбачається з оглянутого у судовому засіданні виконавчого провадження № 608/3, відкритого 01.02.2011р. державним виконавцем Заводського ВДВС Дніпродзержинського МУЮ по примусовому виконанню ухвали № 2-534/11 Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 27.01.2011р., постановою державного виконавця від 01.02.2011р. накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно належне ОСОБА_2, у тому числі на майно ТОВ Фірма «Крус».

Згідно супроводжувального листа № 3/03-14/2785, постанова державного виконавця від 01.02.2011р. про накладення арешту на все майно ТОВ Фірма «Крус» направлена на адресу начальника БТІ м. Дніпродзержинська та на адресу ТОВ фірма «Крус» 17.02.2011р.

Згідно наявного в матеріалах виконавчого провадження № 608/3 Витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, заборону на відчуження нерухомого майна ТОВ Фірма «Крус» державним виконавцем Заводського ВДВС Дніпродзержинського МУЮ внесено 15.02.2011р.

З наведеного суд вбачає, що, на момент вчинення спірного правочину кожна зі сторін спірного договору володіла належним обсягом цивільної дієздатності і мала всі необхідні права для укладання спірної угоди, відповідно до чого сторонами було додержано передбачені ст.203 ЦК України загальні вимоги, необхідні для чинності правочину, що, в свою чергу, виключає можливість застосування до спірних правовідносин правової норми ч.1 ст.215 ЦК України.

Крім того, згідно роз'яснень, наданих у п.5 Постанови Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Як встановлено судом, та визнано сторонами в ході розгляду справи, на момент звернення позивача із даним позовом до суду рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14.06.2011р. скасовано рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 28.02.2011р. в частині звернення стягнення на спільне майно подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_10: будинок АДРЕСА_1, на частину майна ТОВ фірма «Крус» пропорційну частці ОСОБА_2 у статутному капіталі товариства, на все майно ТОВ фірма «Крус» - транспортні засоби, нерухоме майно, кошти на рахунках та вкладах банківських установ, на кошти в національній та іноземній валюті. У задоволенні позовної вимоги ОСОБА_7 до ОСОБА_2 про звернення стягнення на майно - відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції, а саме щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 у рахунок погашення заборгованості за договором боргу 2 865 240 грн., 1700 грн. судового збору, 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи - залишено без змін.

З наведеного суд вбачає, що, на момент звернення позивача з зазначеним позовом до суду, з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_7 у рахунок погашення суми боргу стягнуто 2 865 240 грн.; у задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 щодо звернення стягнення на майно відповідача ОСОБА_2, у тому числі на майно ТОВ фірма «Крус» - відмовлено.

Згідно ст.52 ЗУ «Про виконавче провадження» № 606-ХІV від 21.04.1999р., стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем.

Згідно 5.1.3. Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України N 74/5, 15.12.1999, за наявності даних про кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах та на зберіганні в банках чи інших кредитних установах, на них накладається арешт, про що виноситься постанова державного виконавця (додаток 36). У разі відсутності в боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається на належне боржникові інше майно. Боржник має право вказати ті види майна чи предмети, на які потрібно звернути стягнення в першу чергу. Державний виконавець зобов'язаний задовольнити вимоги боржника, якщо вони не порушують інтересів стягувача й не ускладнюють виконання рішення. Остаточно черговість стягнення на кошти та інше майно боржника визначається державним виконавцем. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на грошові кошти боржника.

Враховуючи встановлену законом черговість стягнення на кошти та інше майно боржника, суд приходить до висновку, що, існування самих по собі боргових зобов'язань відповідача ОСОБА_2 перед позивачем ОСОБА_7 не підтверджує факту існування у позивача права власності на зазначене у спірній угоді майно, та, як наслідок, не підтверджує факту порушення вказаного права позивача ОСОБА_7 відповідачем ОСОБА_2 на час звернення позивача з зазначеним позовом до суду, на підставі чого суд приходить до висновку щодо відсутності у позивача права на звернення з зазначеним позовом до суду.

Згідно роз'яснень, наданих у п.7 Постанови Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Згідно ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Встановивши, таким чином, в ході розгляду справи відсутність у позивача права на звернення з зазначеним позовом до суду як заінтересованої особи, права та законні інтереси якої порушено вчиненням спірного правочину, та, приймаючи до уваги також відсутність правових підстав для визнання спірного правочину недійсним, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог позивача в частині визнання спірного правочину недійсним, та, як наслідок, вважає також необхідним відмовити у задоволенні позову в частині зобов'язання державного реєстратора скасувати реєстраційні дії що стосуються змін до установчих документів, пов'язаних зі зміною засновників ТОВ фірма «Крус», та внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 5, 10, 60, 212, 215 ЦПК України, ст.ст. 203, 204, 215 ЦК України, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_7 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 «Про визнання договору купівлі-продажу недійсним» - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня його проголошення.

Суддя Нельга Д. В.