Постанова № 24824399, 13.06.2012, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

13 червня 2012 року Справа № 2/5007/12/12

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Саврій В.А.

судді Дужич С.П. ,

судді Мельник О.В.

при секретарі судового засідання Бугай Н.С.

розглянувши апеляційну скаргу відповідача - фермерського господарства "ОСОБА_3" на рішення господарського суду Житомирської області від 06.03.12 р. у справі №2/5007/12/12 (суддя Тимошенко О.М.)

за позовом публічного акціонерного товариства "КОМПАНІЯ "Райз" (м. Київ)

до фермерського господарства "ОСОБА_3" (с.Вільшанка, Брусилівський район)

про стягнення 799367,01 грн.

За участю представників:

позивача - ОСОБА_1 ( довіреність № б/н від 09.01.2012 р. )

відповідача (скаржника) - ОСОБА_2 ( довіреність № 4 від 22.05.2012 р.)

Відповідно до розпорядження голови Рівненського апеляційного господарського суду від 13.06.2012 р. у справі №2/5007/12/12 визначено колегію суддів у складі: голувуючий суддя Саврій В.А., суддя Дужич С.П., Мельник О.В.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 06.03.2012р. у справі №2/5007/12/12 позов публічного акціонерного товариства «КОМПАНІЯ «Райз»до фермерського господарства "ОСОБА_3" про стягнення 799367,01 грн. - задоволено частково (арк.справи 38-39).

Стягнуто з фермерського господарства "ОСОБА_3" (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь публічного акціонерного товариства «КОМПАНІЯ «Райз»(03680, м.Київ, Голосіївський район, вул.Академіка Заболотного,152; код 13980201): 455000,00 грн. боргу за отриманий товар; 10128,99 грн. процентів за користування товарним кредитом; 12559,25 грн. пені; 25928,77 грн. тридцять два відсотки річних; 10072,34 грн. судового збору.

Відмовлено в частині стягнення 295750,00грн. штрафу.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги в частині стягнення боргу за отриманий товар, процентів за користування кредитів, пені, тридцяти двох відсотків річних відповідають чинному законодавству і фактичним обставинам справи, підтверджені належними доказами. В частині стягнення штрафу відмовив, у зв»язку з тим, що сторони встановили подвійну відповідальність у вигляді пені, що різниться за розміром, проте, є однаковою за природою.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач - фермерське господарство "ОСОБА_3" 22.03.2012р. надіслав до Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу (арк.справи 48).

В апеляційній скарзі скаржник зокрема зазначає, що свої зобов'язання компанія «ОСОБА_3»не виконала, поскільки якість насіння не відповідала вказаним в договорі термінам достигання, внаслідок чого залишився не зібраним врожай на площі 450га., що підтверджено довідкою Управління агропромислового розвитку в Брусилівському районі.

Стверджує, що фермерському господарству «ОСОБА_3»нанесено збитки в особливо великих розмірах: витрати на проведення посівної компанії -1) оранка 450 га х 360,00грн = 162 000,00 грн.; 2) дискування 450 га х 250,00грн. = 112 500,00грн. 3) посів 450 га х 200,00грн = 90 000,00грн., а також витрат по посіву: 364 500,00грн. Також, відповідач обраховує збитки від очікуваного, але неотриманого врожаю: 450 га х 7тон/га =3150тон х 1650,00 грн = 5197500,00грн.

Тому просить скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 06.03.2012р. у справі №2/5007/12/12, а також стягнути з компанії «Райз» збитки нанесені фермерському господарству «ОСОБА_3».

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 23.04.2012р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до слухання.

Позивач не скористався своїм правом, передбаченим ч.1 ст.96 ГПК України, надіслати відзив на апеляційну скаргу. Відповідно до ч.2 ст.96 ГПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 13.06.2012р. представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та надав пояснення в обґрунтування своєї позиції, представник позивача заперечив проти доводів скаржника, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення -без змін.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

16 травня 2011 року публічне акціонерне товариство «КОМПАНІЯ «Райз»(постачальник) уклало з фермерським господарством "ОСОБА_3" (покупець) договір поставки насіння сільськогосподарських культур на умовах товарного кредиту № 242/16 та додатки до нього №ЗП-10016-00629 та №ЗП-10016-00706 від 26.05.2011р. (арк.справи 10-17).

Відповідно до умов договору, постачальник (позивач) зобов'язався передати у власність покупця (відповідач) продукцію виробничо-технічного призначення, а покупець зобов'язався прийняти товар і оплатити його вартість, а також сплатити відсотки за користування товарним кредитом.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 455000,00 грн., що підтверджується видатковими накладними №ВН-10016-00865 від 25.05.2011р. на суму 244000,00грн., №ВН-10016-00886 від 27.05.2011р. на суму 56000,00грн., № ВН-10016-00887 від 27.05.2011р. на суму 35000,00грн., №ВН-10016-01118 від 25.06.2011р. на суму 120000,00грн. та довіреностями на отримання товару (арк.справи 18-24).

Відповідач у свою чергу відповідно до п. 1.1. договору та додатків до нього зобов'язався прийняти товар та оплатити його вартість до 15.10.2011р.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази, що свідчили б оплату зобов»язання позивачем за отриманий товар.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне:

Статтею 193 ГК України встановлено, що об'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ст.712 ЦК України).

Як уже було зазначено, факт виконання позивачем умов договору підтверджується видатковими накладними №ВН-10016-00865 від 25.05.2011р. на суму 244000,00грн., №ВН-10016-00886 від 27.05.2011р. на суму 56000,00грн., № ВН-10016-00887 від 27.05.2011р. на суму 35000,00грн., №ВН-10016-01118 від 25.06.2011р. на суму 120000,00грн. та довіреностями на отримання товару.

Тому, колегія суддів вважає вимоги позивача, викладені в позовній заяві (арк.справи 2-6) в частині стягнення основного боргу в сумі 455000,00грн., обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивач просив господарський суд Житомирської області стягнути з відповідача проценти за користування товарним кредитом розмір яких передбачений у додатках до договору та згідно розрахунку (арк.справи 4) становить 10128,99грн.

Згідно п.2.1 договору, ціну договору складають вартість товару та сума належних до сплати відсотків за користування товарним кредитом. Вартість товару та ставка відсотків за користування товарним кредитом вказана в додатках до договору.

Підпунктом 2.3 договору передбачено, що за користування товарним кредитом покупець сплачує на користь постачальника відсотки. Строк користування товарним кредитом починається з дня, наступного за днем отримання товару покупцем та закінчується днем повного виконання грошового зобов'язання.

У додатку до договору відсоткова ставка за користування товарним кредитом становить 6% річних (арк.справи 16,17).

Перевіривши в апеляційному провадженні розрахунок процентів за користування товарним кредитом, колегія суддів вважає його правильним та таким, що підлягає задоволенню.

За прострочення виконання грошових зобов'язань, на підставі п.7.5 договору публічним акціонерним товариством "КОМПАНІЯ "Райз" було заявлено позовну вимогу про стягнення з відповідача 32% річних з простроченої суми, розмір яких згідно розрахунку позивача становить 25928,77грн. (арк.справи 5).

Згідно п.7.5 договору поставки, у випадку прострочення виконання грошових зобов'язань по оплаті вартості товару та сплаті відсотків, нарахованих за користування товарним кредитом, покупець сплачує на користь постачальника відсотки за неправомірне користування коштами в розмірі 32% річних з простроченої суми.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок 32% річних, вважає його правильним та таким, що підлягає задоволенню.

Крім того, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, позивач на підставі п. 7.3 договору просиив суд першої інстанції стягнути з відповідача 12559,25 грн. пені.

За п.7.3 договору, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті у встановлені договором терміни вартості товару та/або відсотків, нарахованих за користування товарним кредитом, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок пені (арк.справи 4), обрахований у відповідності до норм Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" за період з 16.10.2011р. по 19.12.2011р., вважає що місцевий господарський суд задоволив його правомірно.

Також, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, позивач на підставі п. 7.4 договору просив стягнути з відповідача 295750,00 грн. штрафу.

Пунктом 7.4. договору сторони встановили сплату покупцем на вимогу постачальника штраф в розмірі 1 % від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожен день такого прострочення.

Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Стаття 627 ЦК України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.3 ст.6 ЦК України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

В силу ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Виходячи з правового аналізу наведеної правової норми, штраф у розмірі 1% за кожен день прострочення оплати, передбачений пунктом 7.4. договору поставки, за своєю правовою природою є пенею, яка відповідно до ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, господарський суд Житомирської області вірно дійшов висновку, що у договорі поставки сторони встановили подвійну відповідальність у вигляді пені, що різниться за розміром, проте, є однаковою за природою. З огляду на зазначене, правові підстави для стягнення з відповідачів 295750,00 грн. штрафу, що по суті є пенею, яка обрахована позивачем за період з 16.10.2011 р. по 19.12.2011 р. у розмірі 1% від суми простроченої заборгованості, - відсутні. Позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково в сумі 503617,01грн. з яких: 455000,00грн. боргу, 10128,99грн. процентів за користування товарним кредитом, 12559,25грн. пені, 25928,77грн. 32% річних, а в частині стягнення 295750,00грн. штрафу слід відмовити.

В апеляційній скарзі скаржник також просить стягнути з публічного акціонерного товариства компанії «Райз»збитки нанесені фермерському господарству «ОСОБА_3», однак відповідно до ч.3 ст.101 ГПК України, в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів зазначає, що з даною вимогою фермерське господарство «ОСОБА_3»могло звернутися до господарського суду Житомирської області при розгляді справи у суді першої інстанції при подачі зустрічної позовної заяви, відповідно до ст.60 ГПК України.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доводи скаржника зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 Господарського процесуального кодексу України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права і його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального ко-дексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Житомирської області від 06.03.12 р. у справі №2/5007/12/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу фермерського господарства «ОСОБА_3»-без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Дужич С.П.

Суддя Мельник О.В.