Ухвала суду № 24817219, 12.04.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2012 р.Справа № 2а-1670/11429/11Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Гуцала М.І.

Суддів: Зеленського В.В. , П'янової Я.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Полтаві на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 23.01.2012р. по справі № 2а-1670/11429/11

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Фізична особа - підприємець ОСОБА_1, звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві про скасування податкового повідомлення-рішення № 0002771703/0 від 20.12.2011 р., яким підприємцю визначено податкове зобов'язання за платежем податок на дану вартість у розмірі 24 095,51 грн., у тому числі 19 276,41 грн. - за основним платежем та 4 819,10 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 23.01.2012 р. адміністративний позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м. Полтаві про скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві № 0002771703/0 від 20.12.2011 р.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_6) суму витрат пов'язаних зі сплатою судового збору у розмірі 28,23 грн.

Не погодившись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи.

Сторони в судове засідання не з'явились, були повідомлені належним чином про дату, час та місце слухання справи.

Позивачем подано заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу відповідно до ст. 197 КАС України.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що ФОП ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець виконавчим комітетом Полтавської міської ради 28.04.1998 р. (ідентифікаційний номер НОМЕР_6), свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ № НОМЕР_7 від 03.09.1999 р. На даний час позивач перебуває на податковому обліку у ДПІ в м. Полтава.

З 01.12.2011 р. по 07.12.2011 р. на підставі наказу від 01.12.2011 р. №4726 відповідно до повідомлення від 01.12.2011 р. №698/17-338 та у зв'язку з надходженням від Глобинського відділення Кременчуцької ОДПІ акту невиїзної документальної перевірки по ТОВ "Агрофірма «Агросправа" працівниками ДПІ у м. Полтаві було проведено невиїзну позапланову перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за січень 2011 року, результати якої оформлено актом від 07.12.2011 р. №9101/1703/2583609777.

Висновками зазначеного акту перевірки встановлено порушення ФОП ОСОБА_1 вимог пп. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України та недодержання вимог ст.ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України, в результаті чого встановлено завищення податкового кредиту з ПДВ за січень 2011 року у розмірі 19 276,41 грн.

На підставі висновків акту перевірки ДПІ у м. Полтаві винесено податкове повідомлення-рішення від 20.12.2011 р. № 0002771703/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем ПДВ у розмірі 24 095,51 грн., у тому числі 19 276,41 грн. - за основним платежем та 4 819,10 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погодившись із висновками контролюючого органу, позивач оскаржив податкове повідомлення-рішення від 20.12.2011 р. № 0002771703/0 до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що висновок перевірки про заниження позивачем ПДВ за січень 2011 року на загальну суму 19 276,41 грн. не грунтується на вимогах законодавства та фактичних обставинах справи, встановлених у ході судового розгляду.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до п.п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 4 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. ст. 198 Податкового кодексу визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3. ст. 198 ПКУ визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

При цьому, відповідно до п. 201.1. ст. 201 ПКУ платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Відповідно до пункту 201.4. ст. 201 ПКУ податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем 11.01.2011 р. укладено з ТОВ "Агрофірма "Агросправа" договір на відпуск паливно-мастильних матеріалів № 11-01 (а.с. 26), за умовами якого постачальник (ТОВ "Агрофірма "Агросправа") зобов'язується організовувати та забезпечувати доставку паливно-матеріальних матеріалів, а покупець (ПП ОСОБА_1) зобов'язується прийняти й оплатити надані паливно-мастильні матеріали (далі - ПММ). Постачальник організовує доставку ПММ з нафтобази підприємства, розташованої за адресою: м. Глобине, вул. К.Маркса, 170 (п. 1.1. Договору). ПММ, що реалізовує постачальник, повинно відповідати ДСТУ, іншим чинним стандартам і технічним умовам на відповідний вид ПММ. Якість ПММ повинні підтверджувати сертифікати, оформлені належним чином (п.2.2. Договору).

На виконання умов договору № 11-01 від 11.01.2011 р. ТОВ "Агрофірма "Агросправа" виписано видаткову накладну № П-0000020 на відпуск бензину А-80 у кількості 11,709 т або 15 909 л (а.с. 27), податкову накладну № 0000016 від 12.01.2011 р. на суму вартості бензину у розмірі 115 658,44 грн., у тому числі ПДВ - 19 276,41 грн. (а.с. 31).

Позивач здійснив проплату за придбаний товар у безготівковій формі шляхом перерахування 12.01.2011 р. суми коштів у розмірі 115 658,44 грн. на розрахунковий рахунок ТОВ "Агрофірма "Агросправа", що підтверджується платіжним дорученням № 56910 від 12.01.2011 р. (а.с. 29).

Факт відвантаження з м. Глобино та доставку до м. Полтава придбаних ПММ позивач підтверджує товарно-транспортною накладною від 12.01.2011 р., де автопідприємством та вантажоодержувачем значиться ФОП ОСОБА_1, водієм автомобіля МАЗ 5337 НОМЕР_4 - ОСОБА_2

На підтвердження права експлуатації вказаного автомобіля та здійснення перевезень небезпечних вантажів позивач надав суду договір оренди автомобіля МАЗ 5337 НОМЕР_4 та причепа НОМЕР_5, укладеного 01.01.2011 р. з ПП ОСОБА_4 (а.с. 88-89). Вказані об'єкти оренди належать ОСОБА_4 на праві власності, що підтверджується свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів, копії яких залучені до матеріалів справи (а.с. 94-95).

Згідно ліцензій, виданих Головною державною інспекцією на автомобільному транспорті, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 дозволено господарську діяльність з надання послуг на перевезення вантажів автомобільним транспортом, у тому числі з внутрішніх перевезень вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами (а.с. 100-103).

Відповідно до свідоцтв про допущення транспортних засобів до перевезення деяких небезпечних вантажів №050090 та №050093 терміном дії до 31.03.2012 р. автомобіль МАЗ 5337 та причіп-цистерна НОМЕР_5 відповідають вимогам Європейської угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (а.с. 96-97).

Свідоцтвом про повірку автоцистерни №047, виданого 11.05.2011 р. Державним підприємством "Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" місткість автоцистерни на автомобілі МАЗ 5337 становить 9 109 л, а свідоцтвом №048 об'єм причепа-цистерни НОМЕР_5 визначено 6 800 л, разом - 15 909 л, що співпадає з обсягом перевезеного пального указаному в товарно-транспортній накладній від 12.01.2011 р. (а.с. 98-99).

Крім того, позивачем до матеріалів справи надано посвідчення категорії "Е" водія ОСОБА_2, який здійснював перевезення 12.01.2011 р. небезпечного вантажу на підставі свідоцтва про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі, виданого УДАІ ГУМВС України в Полтавській області 18.04.2008 р. (а.с. 90). Водій ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з позивачем, що підтверджується трудовим договором від 31.03.2005 р., зареєстрованого у Полтавському міському центрі зайнятості 06.05.2011 р. за №1416, який розірвано сторонами 21.01.2011 р. (а.с. 85).

З огляду на викладене, є безпідставними твердження відповідача про неможливість визначення маршруту перевезення вантажу, назви продукції, замовника, вантажовідправника та вантажоодержувача, марки автомобіля, а також посилання на відсутність товаросупроводжуючих документів, зокрема товарно-транспортних накладних.

Заперечуючи правомірність формування податкового кредиту на підставі договору №11- 01 від 11.01.2011 р., ДПІ у м. Полтаві посилається на відсутність сертифікатів якості на ПММ, проте в спростування зазначеного в матеріалах справи міститься паспорт №612 на бензин автомобільний А-80, виданий 19.12.2010 р. ПАТ Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта".

Надані позивачем первинні бухгалтерські документи на виконання вищезазначеного договору за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства.

Колегія суддів апеляційної інстанції також зазначає про те, що відповідачем ні під час розгляду в суді першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не було надано доказів на підтвердження фальшивості зазначених документів, або на невідповідність відомостей, зазначених в цих первинних документах, фактичним обставинам, або на відсутність у контрагента статусу платника ПДВ на момент вчинення та виконання правочинів, або на завищення вартості робіт чи послуг, або на несумісність зазначених в документах робіт чи послуг з власною господарською діяльністю ФОП ОСОБА_1 У ході перевірки відповідачем не встановлено проведення ФОП ОСОБА_1 збиткових операцій, невикористання у власній господарській діяльності товарів, отриманих від ТОВ "Агрофірма "Агросправа", взаємопов'язаності позивача та ТОВ "Агрофірма "Агросправа", обізнаності щодо обставин господарювання один одного, вчинення ними узгоджених дій щодо отримання будь-якої вигоди (в тому числі і податкової).

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 07.03.2012 року відповідачем була проведена виїзна планова перевірка СПД ФО ОСОБА_1 за період з 01.07.2010 р. по 31.12.2011 р., за результатами перевірки був складений акт № 111/1703/2583609777.

Серед інших, перевіркою була проаналізована і вказана операція, на аркуші акту № 10 міститься посилання на факт того, що перевіряючим були надані документи на підтвердження цієї операції. В результаті перевірки ці документи були прийняті Державною податковою інспекцією у м. Полтава, зауважень з боку податкового органу до цих документів на підтвердження факту виконання договору та реальності операції не було.

Копія вказаного акту № 111/1703/2583609777 від 07.03.2012 року була надана до суду апеляційної інстанції.

Таким чином, будь-яких підстав, визначених Податковим кодексом України, які б виключали право позивача на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, в даному випадку, не вбачається.

З приводу викладеного в Акті перевірки твердження суб'єкта владних повноважень щодо порушення позивачем ст.ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України колегія суддів апеляційної інстанції зауважує на таке.

Взаємовідносини позивача з ТОВ "Агрофірма "Агросправа" мають реальний характер, підтверджені первинними документами бухгалтерського обліку, які є дійсними, їх дійсність податковим органом не оскаржувалась.

Також колегія суддів вважає за необхідне зауважити на те, що викладені в акті перевірки висновки про порушення позивачем вимог вищевказаних норм ЦК України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Податковий кодекс України не визнає за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та ПК України, які не містили і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.11 р.): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

З вищевказаних приписів вбачається те, що законодавець з 01.01.11 р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Відтак можна зробити висновок, що повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до прерогативи судових органів.

Окрім того, відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.09 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочин, вчинений позивачем, відповідач кваліфікує як такий, що не направлений на реальне настання правових наслідків, а отже визнає його нікчемним. Проте згідно з приписами ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, ДПІ, перекручуючи норми чинного законодавства України, невірно їх застосовує в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано.

Оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акта перевірки, то колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що правочин відповідає положенням норм чинного законодавства України.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ "Агрофірма "Агросправа" і правомірність нарахування податкового кредиту, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що правові підстави для визнання правомірним висновку відповідача про нікчемність договорів, укладених між позивачем та ТОВ "Агрофірма "Агросправа", відсутні.

Посилання ДПІ у м. Полтаві на акт документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Агрофірма "Агросправа" від 13.04.2011 р. №350/15-322/33189962, в якому Глобинським відділенням Кременчуцької ОДПІ зроблено висновок щодо порушення ТОВ "Агрофірма "Агросправа" вимог ст.ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів як таких, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вказана перевірка здійснена лише по правочинах, укладених ТОВ "Агрофірма "Агросправа" з ПП "Кремнафтагазтрейд".

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було повністю дотримано всіх вимог закону з реалізації права на податковий кредит. Вказані позивачем суми підтверджені наявними у матеріалах справи копіями податкових накладних та первинних бухгалтерських документів.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що обставини, які викладені відповідачем в Акті перевірки, неможливо кваліфікувати як порушення, що передбачені пп. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України та ст.ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що висновок перевірки про заниження позивачем ПДВ за січень 2011 року на загальну суму 19 276,41 грн. не ґрунтується на вимогах законодавства та фактичних обставинах справи, встановлених у ході судового розгляду, а тому податкове повідомлення-рішення від 20.12.2011 р. № 0002771703/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем ПДВ у розмірі 24 095,51 грн., у тому числі 19 276,41 грн. - за основним платежем та 4 819,10 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, є неправомірним та підлягає скасуванню.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції підтверджує, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України є безпідставними.

У відповідності до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 23.01.2012р. по справі № 2а-1670/11429/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Гуцал М.І.Судді(підпис) (підпис) Зеленський В.В. Пянова Я.В. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Пянова Я.В.