Постанова № 24808980, 14.06.2012, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №8.2.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 червня 2012 року Справа № 2а/1270/3817/2012

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Захарової О.В.,

при секретарі судового засідання: Білоконя Д.І.,

за участю

представника позивача: ОСОБА_1 (довіреність від 24.05.2012),

представника відповідача: ОСОБА_2 (довіреність від 28.03.2012 №190/10),

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції в м.Лисичанську Луганської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 24 квітня 2012 року №0000151702, -

ВСТАНОВИВ:

17 травня 2012 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у м.Лисичанську Луганській області про скасування податкового повідомлення - рішення №0000151702 від 24.04.2012.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що ДПІ у м.Лисичанську в Луганській області була проведена документальна планова невиїзна перевірка фізичної особи - підприємця з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 по 31.12.2011, за результатами якої складено акт №90/1702/НОМЕР_1 від 13.04.2012.

Перевіркою встановлені порушення фізичною особою підприємцем ОСОБА_3 п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, п.п. 1,2 ст.215, п.п.5 ст.203, ст.228 Цивільного кодексу України, в результаті чого сума податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету позивачем за результатами перевірки складає 82917,57 грн.

Висновки ДПІ у м.Лисичанську в Луганській області засновані на тому, що контрагент ОСОБА_3 - ПП «Інвест Пром», по операціях з яким сформовано валові витрати та податковий кредит спірного періоду, не здійснювало та не могло здійснювати операції з придбання товарів (робіт, послуг) від постачальників та подальшого їх продажу, а отже правочини з придбання та продажу таких товарів, робіт, послуг, укладені ОСОБА_3 із ПП «Інвест Пром» суперечать положенням господарського та цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, вчинені особами, що не мали необхідного обсягу цивільної дієздатності та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, а отже є нікчемними.

В основу такого висновку відповідач поклав результати перевірки платника податків ПП «Інвест Пром», за висновками перевірки якого встановлено відсутність у ПП «Інвест Пром» об'єктів оподаткування податком на додану вартість операцій з продажу товарів (послуг) підприємствам - покупцям по операціях з придбання товарів (послуг) у підприємств - постачальників.

Позивач не погоджується з висновками перевірки та стверджує, що укладення договору із ПП «Інвест Пром» мало на меті настання реальних наслідків у вигляді придбання та подальшого перепродажу отриманого товару. Здійснення господарської операції фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 із ПП «Інвест Пром» підтверджено первинними бухгалтерськими документами, які складені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Позивач вказує, що ДПІ у м.Лисичанську Луганської області при проведенні документальної планової перевірки було порушено порядок проведення перевірки, що виразилося у несвоєчасному початку проведення перевірки, не повідомленні позивача про проведення документальної планової невиїзної перевірки та зміни складу перевіряючи та проведення перевірки без дослідження первинних документів, які підтверджують правомірність нарахування податкового зобов'язання та податкового кредиту, відповідачем не здійснено дослідження руху товару, тому відповідач на припущеннях дійшов до неправомірного висновку про нікчемність правочину, укладеного між ОСОБА_3 із ПП «Інвест Пром».

На підставі вищевикладеного, позивач просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав пояснення аналогічні викладеним у позові.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення адміністративного позову посилаючись на таке.

До ДПІ у м.Лисичанську Луганської області надійшов акт Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області від 28.02.2012 за №509/236-37156752 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Інвест Пром», з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.12.2010 по 30.09.2011. За висновками акту Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області від 28.02.2012 за № 509/236-37156752, у ПП «Інвест Пром» встановлена відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємство не знаходиться за юридичною адресою (має стан 8). Встановити реальність та товарність здійснених операцій по поставці товарів підприємством за перевіряє мий період на адресу покупців неможливо, що свідчить про укладення правочинів без мети настання правових наслідків. Висновки зазначеного акту були взяті до уваги при формуванні висновків акту перевірки фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 та винесенні оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Відповідач вказує, що під час проведення перевірки позивачем не були надані товарно-транспортні документи, які могли б підтвердити факт перевезення та отримання товарно-матеріальних цінностей ФОП ОСОБА_3 від ПП «Інвест Пром» з грудня 2010 року по червень 2011 року за договором поставки №29/10-ПП від 29.10.2010. У задоволенні адміністративного позову представник відповідача просив відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з наступних підстав.

У відповідності з Конституцією України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій, чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України основним завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Тому у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті ( вчинені) вони:

- на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України,

- з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано,

- обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії),

- безсторонньо ( неупереджено),

- добросовісно,

- розсудливо,

- з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації,

- пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення ( дія),

- з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення,

- своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом встановлено, що у період з 26.03.2012 по 06.04.2012 ДПІ у м.Лисичанську Луганської області була проведена документальна планова невиїзна перевірка дотримання вимог податкового , валютного та іншого законодавства фізичною особою ОСОБА_3, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 за період з 01.10.2010 по 31.12.2011, за результатами якої складено акт №90/1702/НОМЕР_1 від 13.04.2012 (Т.1 а.с. 172-203).

Перевіркою встановлені наступні порушення фізичною особою підприємцем ОСОБА_3:

- договори між ФОП ОСОБА_3 та ПП «Інвест Пром» на постачання продуктів харчування суперечать інтересам держави і суспільства, а отже відповідно до п.п.1,2 ст.215, п.п.5 ст.203, ст.228 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу ст.216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю та підлягають виключенню з податкового обліку;

- п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України ФОП ОСОБА_3 віднесені суми до складу податкового кредиту по взаємовідносинам з ПП «Інвест Пром» за період з 01.12.2010 по 27.06.2011, які не підтверджені згідно акту від 28.02.2012 №509/236-37156752 про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ПП «Інвест Пром» у розмірі 82917,57 грн., у тому числі за грудень 2010 року у сумі 12524,22 грн., за січень 2011 року у сумі 11472,98 грн., за лютий 2011 року у сумі 13975,67 грн., за березень 2011 року у сумі 11735,38 грн., за квітень 2011 року у сумі 12131,26 грн., за травень 2011 року у сумі 10645,59 грн. та за червень 2011 року у сумі 10432,47 грн. Сума податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету за результатами перевірки складає 82917,57 грн.

Висновки відповідача про порушення фізичною особою підприємцем ОСОБА_3 п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України та відсутність реальності здійснення господарських операцій між ФОП ОСОБА_3 та ПП «Інвест Пром», ґрунтуються на висновках акта Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області від 28.02.2012 за № 509/236-37156752 про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ПП «Інвест Пром» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.12.2010 по 30.09.2011» щодо нікчемності правочинів, укладених ПП «Інвест Пром» із ФОП ОСОБА_3

На підставі акту перевірки №90/1702/НОМЕР_1 від 13.04.2012 ДПІ у м.Лисичанську Луганської області прийнято податкове повідомлення-рішення №0000151702 від 24.04.2012, згідно якого фізичній особі підприємцю ОСОБА_3 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 86504,62 грн., у тому числі за основним платежем 82917,57 грн., за штрафними санкціями 3137,05 грн. (Т.1 а.с.204).

З урахуванням предмету спору дослідженню підлягає реальність господарської операції, укладеної ФОП ОСОБА_3 із ПП «Інвест Пром», що є підставою для виникнення права на податковий кредит та визначення податкових зобов'язань.

З 01 січня 2011 року відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Розділом V Податкового кодексу України врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на додану вартість.

У відповідності із статтею 198 Податкового кодексу України:

- право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (пункт 198.1);

- датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2);

- податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3);

- якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника (пункт 198.4);

- не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6).

Судом встановлено, що між ФОП ОСОБА_3 та ПП «Інвест Пром» укладено договір №29/10 від 29.10.2010 на поставку продукції, за умовами якого продавець ПП «Інвест Пром» здійснює постачання товару покупцю ФОП ОСОБА_3 згідно асортименту , кількості та вартості, зазначених у прибуткових накладних (Т.1 а.с.226-227).

На підтвердження виконання вищезазначеного договору №29/10 від 29.10.2010 на поставку продукції №30/05 від 30.05.2011, а саме здійснення поставки продуктів харчування позивачем були надані видаткові накладні, з зазначенням найменування товару, його кількості та вартості з урахуванням ПДВ, податкові накладні, посвідчення про якість продукції (Т.1 а.с.228-252, Т.2 а.с.1-116, Т.5 а.с.67-103,116).

Доставка та отримання товару підтверджується товарно-транспортними накладними (Т.5 а.с.116-179).

Згідно платіжних доручень, виписок по рахунку у банку платника товар за договором №29/10 від 29.10.2010 оплачений у ціні, що відповідає сумі, визначеної специфікацією до договору (Т.2 а.с.47-64).

Придбаний товар відображений позивачем у книзі обліку прибутків та витрат підприємця ОСОБА_3, зайнятого оптовою торгівлею продуктами харчування (Т.4 а.с.135-181).

Приміщення за адресою: АДРЕСА_1, позивач орендує згідно договорів від 01.10.2006, від 10.09.2007 у ТОВ «Епотех» та використовує для зберігання товару (Т.5 а.с.160-163).

Подальша реалізація придбаних позивачем у ПП «Інвест Пром» продуктів харчування підтверджується укладеними ФОП ОСОБА_3 договорами №1933 від 28.12.2009 із ДП «Хімічний завод «Південний», №79 від 19.10.2010 та №1256 від 16.11.2011 із ТОВ «НВП «Заря», №040111 від 04.01.2011 із КП «Комбінат шкільного харчування» Сєвєродонецької міської ради, №ЦОПіТ 26-10 від 04.01.2010 із ЗАТ «Сєвєродонецьке «Об'єднання Азот», та підтверджується видатковими накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями, актами звірки розрахунків (Т.1 а.с.65-249, Т.3 а.с.1-258, Т.4 а.с.1-144).

Транспортування здійснювалось автотранспортом позивача, що належить позивачу на праві власності та підтверджується товарно-транспортними накладними, подорожніми листами (Т.5 а.с.105-115). Автотранспорт позивача згідно паспортів міської епідеміологічної станції можливий для застосування по перевезенню продуктів харчування (Т.5 а.с.154-155).

Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Відповідно пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (пункт 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704).

Документи надані позивачем є документами первинного бухгалтерського обліку та оформлені відповідно до вимог Закону України №996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Твердження відповідача про відсутність у позивача товарно-транспортних документів, які б підтверджували транспортування і отримання товару від ПП «Інвест Пром» не знайшли свого підтвердження, та спростовуються наданими позивачем під час судового розгляду товарно-траспортними накладними (Т.5 а.с.116-179).

Посилання відповідача на нікчемність правочинів, укладених ФОП ОСОБА_3 із ПП «Інвест Пром» суд вважає необґрунтованими з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст.215 ЦК України підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.

Стаття 203 ЦК України зазначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 207 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства може бути, на вимогу відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Таким чином, положення ст.ст. 207 - 208 Господарського кодексу України підлягають застосуванню з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203 і ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним, як такого, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства регламентовані ст. 208 ГК України.

Так, згідно ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного.

Таким чином, для висновку про нікчемність правочину, вчиненого з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства має бути доведеним умисел суб'єктів господарювання на вчинення такого правочину (господарського зобов'язання); намір сторін угоди на ухилення від оподаткування прибутків, відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності в силу відсутності управлінського, технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, безтоварність операції, тощо.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів; докази суду надають особи, які беруть участь у справі.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів (п. 6 ст. 71 КАС України).

Ухилення однією із сторін угоди від сплати податків після укладання та виконання спірної угоди не може бути підставою для висновку про її нікчемність; наслідком такого ухилення може бути адміністративна або кримінальна відповідальність посадових осіб суб'єкта підприємницької діяльності. Відтак, податковим органом не надано суду жодних доказів, які свідчать про намір позивача при укладанні спірного договору діяти з метою уникнути оподаткування фінансового-господарських результатів виконання цього договору, незаконного привласнення ПДВ, нарахованого в ціні продажу робіт (послуг), із завідомим усвідомленням неперерахування суми ПДВ до Державного бюджету України.

Підставою для відповідальності є наявність умислу на укладення (вчинення) угоди з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Однак відповідачем не надано доказів, які б свідчили про наявність умислу у сторін укладених договорів.

Отже, суд не приймає до уваги та вважає безпідставними доводи податкового органу про не підтвердження між позивачем та його контрагентом господарських операцій, що є по своїй суті нікчемністю укладених правочинів, що, в свою чергу, не створюють юридичних наслідків. Зазначені доводи є нічим іншим як припущеннями відповідача, які нічим не підтверджені.

Крім того, суд звертає увагу, що у випадку, якщо податковий орган вважає, що в даному випадку мало місце недійсність (що за своєю суттю має ознаки фіктивного правочину) або нікчемність правочину, між суб'єктами господарювання метою яких було заволодіння коштами держави шляхом ухилення від сплати податків (безпідставне формування та заниження сплати відповідного податку) до бюджету, тобто фактично має місце суспільне-небезпечне діяння, то податковий орган має право на вирішення такого питання в межах кримінального, кримінально-процесуального законодавства. Суду будь-яких судових рішень (вироків, можливих постанов суду про закінчення кримінального переслідування з нереабілітуючих обставин) не надано.

Суд, з урахуванням приписів частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, які є обов'язковими, вважає, що висновки податкового органу про відсутність між суб'єктами господарювання господарських відносин, тобто про наявну оспорювану нікчемність правочинів без визнання такого правочину в судовому порядку недійсним, є безпідставними та необґрунтованими. Законодавством чітко визначено, що висновки про наявність тих чи інших ознак недійсності (нікчемності) правочинів може зробити суд, таких повноважень податковому органу законодавством не надано.

Будь-яких судових рішень з приводу визнання недійсним правочину між позивачем та його контрагентами або встановлених судовим рішенням наявності нікчемності правочинів, з застосуванням відповідних правових наслідків, положень статей 207 та 208, 250 Господарського кодексу України, статті 203, 228 Цивільного кодексу України, які б вказували на такі правочини, як на недійсні або вчинені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, та надавали б право податковому органу приймати відповідне рішення відсутні.

Жодних порушень правил бухгалтерського та фінансового обліку відповідач не довів.

Відсутність доведення факту правопорушення та неналежна оцінка міжгосподарських відносин призвела до невідповідності висновків контролюючого органу фактичним обставинам справи.

З урахуванням вищевикладеного, з огляду на реальний характер операцій з придбання позивачем продуктів харчування, суд прийшов до висновку, що позивач мав право включати суму ПДВ по господарським операціям із ПП «Інвест Пром» до складу податкового кредиту.

Безпідставність збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем обумовлює й безпідставність застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій за податковим повідомленням-рішенням №0000151702 від 24.04.2012 в сумі 3137,05 грн.

Що стосується доводів позивача в частині незаконних дій податкового органу при проведені перевірки, суд зазначає, що вчинення дій суб'єктом владних повноважень є способом реалізації наданої суб'єкту владних повноважень компетенції. Здійснення дії являє собою процес реалізації наданих законом функцій суб'єкту владних повноважень. Правові наслідки для позивача несе акт індивідуальної дії - податкове повідомлення-рішення, яке і оскаржується у даному випадку позивачем. Саме воно має вплив на його права та інтереси, та згідно позовних вимог є предметом позову позивача. Виходячи із завдань Кодексу адміністративного судочинства України, як то захист прав, свобод та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, судовий захист права може бути здійснений лише за умови наявності порушення для юридичної особи прав (чи інтересів). Отже, дії відповідача по проведенню перевірки не тягнуть порушення прав позивача, а обраний позивачем спосіб захисту в цій частині не відповідає об'єкту порушеного права.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень, на якого частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій та рішень, не довів суду правомірності свого рішення, що є підставою для задоволення адміністративного позову.

Згідно ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні з адміністративним позовом до суду було сплачено судовий збір у розмірі 860,55 грн. (Т.1 а.с.2), тому дані витрати підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь позивача.

Вимогу позивача про стягнення суми витрат із надання юридичної допомоги в сумі 2500,00 грн., суд вважає такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

Договір №12 від 11.05.2012 про надання юридичних послуг на суму 2000,00 грн., укладений позивачем із суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 (Т.4 а.с.208-209).

Документального підтвердження того, що суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 є адвокатом або фахівцем в області права позивачем не надано.

Із змісту договору №12 від 11.05.2012 вбачається, що виконавець СПД ОСОБА_1 складає адміністративний позов про скасування податкового повідомлення - рішення №0000151702 від 24.04.2012 та здійснює представництво інтересів за позовом в судах усіх інстанцій України, першої, апеляційної та касаційної інстанції при розгляді адміністративної справи, а замовник (позивач) сплачує винагороду в розмірі 2000,00 грн. без ПДВ.

Отже, сума витрат із надання правової допомоги, обумовленої в договорі №12 від 11.05.2012, та яка складається із підготовки позовної заяви та здійснення представництва в суді першої, апеляційної та касаційної інстанції. З урахуванням цього, безпідставними є вимоги про стягнення суми витрат на правову допомогу з надання послуг за представництво в суді апеляційної, касаційної інстанції. Розрахунку суми правової допомоги, яка фактично була надана за зазначеним договором позивачем не надано.

Предметом договору №11/05/2012 від 11.05.2012 про надання юридичних послуг на суму 500,00 грн., укладеним позивачем із Приватною юридичною фірмою «Лорнет», є надання юридичної допомоги замовнику (позивачу), а саме представництва замовника в судах України щодо скасування податкового повідомлення - рішення №0000151702 від 24.04.2012 (Т.4 а.с.210-211).

У судових засіданнях представництво інтересів позивача за довіреностями здійснювали ОСОБА_1 та ОСОБА_5 (Т.4 а.с.212-213).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що з наданих позивачем договорів про надання юридичних послуг №12 від 11.05.2012 та №11/05/2012 від 11.05.2012 та платіжних доручень на суму 2000,00 та 500,00 грн. неможливо встановити, яка саме правова допомога фактично була надана позивачу, за яким договором і у якій сумі.

За таких підстав, вимоги позивача про стягнення суми витрат на правову допомогу суд вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі частини 3 статті 160 КАС України у судовому засіданні 14.06.2012 проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 19.06.2012, про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч.4 ст.167 КАС України.

Керуючись ст. ст. 11, 71, 94, 159-163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у м.Лисичанську Луганської області про скасування податкового повідомлення - рішення №0000151702 від 24.04.2012,- задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Лисичанську Луганської області №0000151702 від 24.04.2012, яким фізичній особі - підприємцю ОСОБА_3 визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 86 054,62 грн., у тому числі за основним платежем 82917,57 грн., штрафними (фінансовими) санкціями 3137,05 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 860,55 грн. (вісімсот шістдесят гривень 55 коп.).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Повний текст постанови складено та підписано 19 червня 2012 року.

СуддяО.В. Захарова