Постанова № 24795949, 14.06.2012, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 червня 2012 року Справа № 5002-28/4587-2011

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Сікорської Н.І.,

суддів Заплава Л.М.,

Фенько Т.П.,

за участю представників сторін:

позивача, не з'явився, (Публічне акціонерне товариство "Теодосія");

відповідача, ОСОБА_2, на підставі довіреності за № 14-328 від 16.03.12, (Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України");

третьої особи, не з'явився, (Національна комісія регулювання електроенергетики України);

розглянувши апеляційну скаргу Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Лукачов С.О.) від 24 січня 2012 року у справі № 5002-28/4587-2011

за позовом Закритого акціонерного товариства "Теодосія" (вул. Володарського, 39-Б,Феодосія,98100)

до Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (вул. Б.Хмельницького, 6,Київ ,01001)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на боці позивача - Національна комісія регулювання електроенергетики України (вул.Смоленська, 19,м.Київ,03680)

про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство "Теодосія" звернулось до господарського суду АР Крим з позовом до Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу від 31.12.2010 за №28/2/2010 , а саме пункту 4.1., яким включено до ціни природного газу тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами та встановлює ціну природного газу з урахуванням цього тарифу в реченні другому та третьому зазначеного пункту: «Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами -234,00 грн., крім того ПДВ-20%. До сплати за 1000 куб.м природного газу -2421,20 грн., крім того ПДВ-20%, всього з ПДВ -2905,44грн.

В обґрунтування позовних вимог Закрите акціонерне товариство "Теодосія" посилається на Закон України «Про засади функціонування ринку природного газу», «Порядок забезпечення споживачів природним газом», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1729 від 27.12.2001 р. та «Порядку проведення розрахунків за природний газ», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.03.2008р. №247.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 24 січня 2012 року у справі № 5002-28/4587-2011 (з урахуванням ухвали господарського суду Автономної Республіки Крим від 30 січня 2012 року по справі № 5002-28/4587-2011 про виправлення описки) позов задоволено.

Визнано недійсною частину п. 4.1 договору купівлі-продажу природного газу № 28/2/2010 від 31.12.2010 р., укладеного між Закритим акціонерним товариством "Теодосія" (код ЄДРПО України 30689644) та Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України"(код ЄДРПО України 20077720), яка стосується включення до ціни природного газу тарифу на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами та встановлює ціну природного газу з урахуванням цього тарифу, а саме: речення друге та третє пункту 4.1, наступного змісту: "Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами -234,00 грн., крім того ПДВ -20%. До сплати за 1000 куб.м природного газу -2421,20 грн., крім того ПДВ -20%, всього - 2905,44 (дві тисячі дев'ятсот п'ять гривень 44 коп.) гривень.

Рішення господарського суду першої інстанції мотивоване тим, що включення тарифу на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами до спірного пункту договору купівлі-продажу є порушенням п.8 статті 18 Закон України «Про засади функціонування ринку природного газу», на що звертало увагу відповідача Національна комісія регулювання електроенергетики України ще до укладання спірного договору.

Також господарським судом першої інстанції звернуто увагу на відсутність обов'язку позивача на укладання договору на транспортування природного газу з ДК «Укртрансгаз», оскільки зазначений договір вже був укладений з ДАТ «Чорноморнафтогаз»на транспортування магістральними трубопроводами та з ВАТ по газопостачанню та газифікації «Кримгаз»за транспортування природного газу розподільними газопроводами.

Не погодившись з рішенням господарського суду першої інстанції Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулась до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення від 24 січня 2012 року у справі № 5002-28/4587-2011 скасувати, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги її заявник посилається на порушення господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме те, що судом першої інстанції робиться хибний висновок щодо забезпечення потреб промислових споживачів та інших суб'єктів господарювання ЗАТ „Теодосія", а предметом спору у справі № 5002-24/3947-2010 (рішення господарського суду АРК від 12.10.2010) є транспортування природного газу на 2010 рік лише Феодосійському центральному клінічному санаторію та населенню, а тому відносини ЗАТ „Теодосія" та ВАТ „Кримгаз" не розповсюджуються на відносини між ЗАТ „Теодосія" та НАК "Нафтогаз України", оскільки для кожної категорії споживачів встановлюється відповідна ціна на покупку природного газу.

Також заявником апеляційної скарги зазначено, що НАК "Нафтогаз України" на підставі договору про надання послуг з транспортування природного газу з ресурсів НАК "Нафтогаз України" №119-674 від 23.12.2009р., укладеного з ДК „Укртрансгаз", та на підставі договору про надання послуг з транспортування природного газу розподільними трубопроводами № 14/48/10 від 15.01.2010р., укладеного з ЗАТ „Теодосія", замовила транспортування газу за свій рахунок та забезпечила його своєчасну передачу позивачу на комерційному вузлі/вузлах обліку газу Споживачів з ресурсу лютого 2010 року -в обсязі 126,488 тис. куб.м та у грудні 2010 р. -в обсязі 386,927 тис. куб.м. Факт передачі природного газу підтверджується Актом приймання-передачі за №3 від 31.12.2010р. (а.с.85) та Актом приймання-передачі за №2 від 31.12.2010р. (а.с.86).

Крім того, заявник апеляційної скарги заперечував проти застосування п.8 статті 18 Закон України «Про засади функціонування ринку природного газу», оскільки зазначена норма регулює лише порядок розрахунків та не включає питання, пов'язані з усуненням заборгованості споживачів за спожитий природний газ та остаточного розрахунку газопостачальних підприємств із власником природного газу/газотранспортними організаціями відповідно до умов укладених договорів, а також не встановлює порядку формування ціни на природний газ, який відповідач передав позивачу у власність за спірним договором.

Також апелянт наголошував, що для застосування вищезазначеного п.8 статті 18 Закон України «Про засади функціонування ринку природного газу»необхідно наявність договору на транспортування, укладеного між газопостачальним підприємством - ДК „Укртрансгаз" та ЗАТ „Теодосія", проте зазначений договір не був укладений, а тому відповідач замовив транспортування природного газу магістральним трубопроводом у ДК „Укртрансгаз" та розподільними трубопроводами у ЗАТ „Теодосія", у зв'язку з чим понесло витрати за транспортування.

На думку апелянта згідно з алгоритмом розподілу коштів, розподіл здійснюється виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання підприємства, який здійснює продаж природного газу гарантованому постачальнику та на поточний рахунок газотранспортного підприємства при наявності договору купівлі-продажу природного газу між газопостачальним підприємством (позивач) та власником природного газу (відповідач), наявності договору транспортування природного газу магістральними трубопроводом, укладеного між газопостачальним підприємством (позивач) та газотранспортним підприємством.

Також НАК "Нафтогаз України" зазначив, що Лист НКРЕ від 03.12.2010 №7772/14/17-10 „Щодо укладення договорів", не є належним доказом, оскільки НКРЕ не є суб'єктом, який наділений повноваженнями здійснювати тлумачення нормативно-правових актів, а також те, що відносини за спірним договором виникли раніше ніж зазначений лист та затвердження Постанови НКРЕ від 25.12.2008 №1529 (у редакції постанови НКРЕ від 30.12.2010 №2003) „Про затвердження Алгоритму розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання газопостачальних підприємств", що в свою чергу зобов'язує позивача відшкодувати на умовах договору купівлі-продажу природного газу №28/2/2010 від 31.12.2010р. відповідачу вартість газу, яка визначена між сторонами спору і встановлена п. 4.1 зазначеного Договору.

Крім того, заявник апеляційної скарги зазначив, що є хибними висновки суду щодо наявності укладеного договору на транспортування магістральним трубопроводом ДАТ „Черноморнафтогаз" та ЗАТ „Теодосія", оскільки ДАТ „Черноморнафтогаз" має ліцензію лише на транспортування природного газу магістральним трубопроводом лише по території півострову Крим, та з яким в свою чергу НАК "Нафтогаз України" було укладено договір на транспортування природного газу від 29.12.2009 за № 14/974/10, відповідно до п.3.1, якого Замовник - НАК "Нафтогаз України" передає газ в загальному потоці Виконавцю - ДАТ „Черноморнафтогаз" на пунктах приймання-передачі газу Виконавця, а саме на газорозподільних станціях ДК „Укртрансгаз", а виконавець здійснює його транспортування по території Кримського півострову. Таким чином, для того, щоб ЗАТ „Теодосія" отримала природний газ для подальшої реалізації його споживачам, повинно бути укладено додатково договір транспортування природного газу з ДК „Укртрансгаз", а за відсутності останнього та за відсутності ліцензії у ДАТ „Черноморнафтогаз" та ВАТ „Кримгаз" на транспортування природного газу територією України, відповідачем правомірно включений тариф на транспортування магістральними та розподільними трубопроводами до умов спірного договору як ціну за газ.

Також відповідачем зазначено, що позивач по суті має намір змінити ціну на отриманий ним у власність природний газ. Тобто змінити ціну на газ тоді, як договір купівлі-продажу природного газу за №28/2/2010 від 31.12.2010р. виконаний зі сторони відповідача, при цьому позивач при укладенні зазначеного договору жодних зауважень не заявляв.

Крім того, заявник наголошував на тому, що у разі, якщо господарський суд дійде висновку щодо недійсності спірного пункту договору купівлі-продажу, то існує необхідність визнати недійсним весь договір купівлі-продажу природного газу за №28/2/2010 від 31.12.2010р.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.02.2012р. апеляційну скаргу прийнято до провадження апеляційного господарського суду, розгляд справи призначений у складі судової колегії: головуючий суддя -Сікорська Н.І., судді -Остапова К.А., Ткаченко М.І.

19.04.2012 р. за розпорядженням в.о.секретаря судової палати, у зв'язку з відпусткою, суддю Ткаченка М.І. замінено на суддю Антонову І.В.

19.04.2012 Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду розгляд справи відкладений на 17.05.2012р. Строк розгляду справи продовжувався відповідно до пункту 3.8. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

19.04.2012р. позивачем надано клопотання про зміну ЗАТ „Теодосія" на ПАТ „Теодосія", та надано відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти її доводів з підстав викладених у ньому.

17.05.2012р. ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду розгляд справи був відкладений на 14.06.2012р.

14.06.2012р. за розпорядженням в.о.секретаря судової палати, у зв'язку з хворобою судді Остапової К.А. та хворобою судді Антонової І.В їх замінено на суддів Заплава Лідію Миколаївну та Фенько Тетяну Павлівну.

У призначене на 14.06.2012р. судове засідання з'явився лише представник відповідача, позивач явку свого представника не забезпечив, своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористався, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду скарги.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України, зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутності представника позивача за наявними документами в матеріалах справи.

Розглянувши справу повторно у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступні обставини.

31 грудня 2010 року між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України»(продавець) та Закритим акціонерним товариством «Теодосія»(покупець) укладений договір купівлі-продажу природного газу № 28/2/2010 (а. с. 14-15, т. 1).

Відповідно до розділу 1 договору, продавець зобов'язується передати у власність покупцю природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах цього договору (п. 1.1). Продавець передає за цим договором імпортований природний газ для подальшої реалізації промисловим споживачам та іншим суб'єктам господарювання (п. 1.2).

Пунктом 4.1 договору встановлено, що ціна за 1000 куб.м природного газу становить

2 187,20 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того: збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ 0%; податок на додану вартість за ставкою 20%. Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами 234,00 грн., крім того ПДВ 20%. До сплати за 1000 куб.м природного газу 2421,20 грн., крім того ПДВ 20%, всього з ПДВ 2905,44 грн.

Пунктом 3.1. зазначено, що приймання-передача газу, переданого Продавцем Покупцеві, оформляється актами приймання -передачі газу, які підписуються уповноваженими представниками Продавця і Покупця.

Факт передачі природного газу підтверджується Актом приймання-передачі за №3 від 31.12.2010р. згідно з якого Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»передає, а ЗАТ „Теодосія" приймає імпортований природний газ для потреб промислових споживачів, який був відібраний з ПСГ ДК „Укртрансгаз" для ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»(згідно з актом відбору від 31.12.2010 № 106(03/1) до договору 06.12.2010 № 14/1393/10) з ресурсу лютого 2010 року(том 1 а.с.85), а також Актом приймання-передачі за №2 від 31.12.2010р., згідно з якого Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»передає, а ЗАТ „Теодосія" приймає імпортований природний газ для потреб промислових споживачів, який був відібраний з ПСГ ДК „Укртрансгаз" для ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»(згідно з актом відбору від 31.12.2010 № 106(03/1) до договору 06.12.2010 № 14/1393/10) з ресурсу у грудні 2010 року (том 1 а.с.86).Передача природного газу фіксується в пунктах поставки газу відповідно до умов договору від 31.12.2010 за № 28/2/2010.

Пунктом 3.3. зазначеного договору передбачено, що Постачальник передає газ Покупцеві на комерційному вузлі/вузлах обліку газу Споживачів.

Саме включення пункту 4.1 вказаного договору «Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами 234,00 грн., крім того ПДВ 20%. До сплати за 1000 куб.м природного газу 2421,20 грн., крім того ПДВ 20%, всього з ПДВ 2905,44 грн.»і стало причиною для звернення позивача до господарського суду з підстав його не відповідності діючому законодавству.

Проаналізувавши обставини даної справи, перевіривши підстави прийняття оскаржуваного рішення судом першої інстанції, судова колегія дійшла висновку щодо необґрунтованості вимог апеляційної скарги з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 Цивільного кодексу України. При цьому, відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочини можуть бути дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України (в редакції на дату підписання спірного договору), зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Законом України «Про засади функціонування ринку природного газу»№ 2467-VI від 08.07.2010 р.(далі - Закон), «Порядком забезпечення споживачів природним газом», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1729 від 27.12.2001 р. (далі Порядок) та Алгоритмом розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання газопостачальних підприємств, затвердженим постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України № 1529 від 25.12.2008 р. (далі Алгоритм розподілу коштів) встановлено порядок розрахунків за природний газ.

Відповідно до п.п. 5 п. 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про забезпечення споживачів природним газом»№ 1729 від 27 грудня 2001 р., потреба в природному газі усіх категорій споживачів, крім визначених у підпунктах 1 і 2 пункту 2 цієї постанови (а саме: населення, релігійних організацій, установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів (в межах обсягів природного газу, що використовуються як пальне для забезпечення горіння Вічного вогню); суб'єктів господарювання, які виробляють теплову енергію, у тому числі блочних (модульних) котелень, котелень, установлених на дахові та прибудованих), задовольняється з ресурсів газу Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», отриманих за зовнішньоекономічними контрактами та договорами купівлі-продажу; реалізація природного газу для всіх категорій споживачів, крім визначених у підпунктах 1 і 2 пункту 2 цієї постанови, здійснюється Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України», дочірньою компанією «Газ України», суб'єктами господарювання, що здійснюють постачання природного газу за регульованим тарифом та суб'єктами господарювання, що здійснюють постачання природного газу за нерегульованим тарифом.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону, розрахунки за поставлений природний газ здійснюються споживачами відповідно до умов договорів, укладених з гарантованими постачальниками природного газу.

Відповідно до абз. 5 п. 1 Розділу VI Закону «Прикінцеві та перехідні положення», до визначення у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку гарантованого постачальника функції такого постачальника здійснюють суб'єкти господарювання, що мають ліцензію на постачання природного газу за регульованим тарифом.

Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 18 Закону, для проведення розрахунків за спожитий природний газ гарантовані постачальники, їх структурні підрозділи, а також підприємства, що здійснюють продаж природного газу гарантованим постачальникам з метою реалізації природного газу для потреб усіх категорій споживачів, відкривають в установах уповноважених банків поточні рахунки із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять як плата за спожитий природний газ від усіх категорій споживачів.

Відповідно до ч. 7 ст. 18 Закону, споживачі оплачують вартість спожитого ними природного газу шляхом перерахування коштів виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ, відкритий в установах уповноваженого банку гарантованими постачальниками та їх структурними підрозділами.

Згідно з ч. 8 ст. 18 Закону, кошти перераховуються з поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ, відкритих в установах уповноваженого банку гарантованими постачальниками та їх структурними підрозділами, згідно з алгоритмом розподілу коштів виключно на: 1) поточний рахунок із спеціальним режимом використання підприємства, що здійснює продаж природного газу гарантованому постачальнику; 2) поточний рахунок газотранспортного підприємства; 3) поточний рахунок газорозподільного підприємства; 4) поточний рахунок гарантованого постачальника.

Відповідно до п. 10 «Порядку забезпечення споживачів природним газом», постачальники природного газу, у разі постачання природного газу за регульованим тарифом укладають з газотранспортними і газодобувними підприємствами та суб'єктами господарювання, що мають ліцензію на здійснення розподілу природного і нафтового газу, договори про транспортування природного газу.

Згідно з п. 12 Порядку, газотранспортні та газодобувні підприємства НАК «Нафтогаз України», а також суб'єкти господарської діяльності, що мають ліцензію на розподіл природного і нафтового газу забезпечують, зокрема, транспортування природного газу в обсягах, визначених постачальниками за регульованим тарифом, відповідно до договорів, укладених з зазначеними постачальниками.

Згідно з статтею 12 Закону постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, якісні характеристики якого визначено стандартами, в обсязі та порядку, передбачених договором, а споживач зобов'язується сплачувати вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.

Газопостачальне підприємство (постачальник) - суб'єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює постачання природного газу безпосередньо споживачам згідно з укладеними договорами.

Газорозподільне підприємство - суб'єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює транспортування природного газу газорозподільними мережами безпосередньо споживачам, у власності чи в користуванні якого перебувають газорозподільні мережі та інші виробничі об'єкти та який здійснює щодо них функції з оперативно-технологічного управління.

З матеріалів справи вбачається, що ПАТ „Теодосія " є водночас і газорозподільним та газопостачальним підприємством згідно з п-п. 2.2.2., 2.2.1 Статуту (том 1а.с.26), та на здійснення даних видів діяльності йому Національною комісією з регулювання електроенергетики України (НКРЕ) 27.06.2007 року видано ліцензію на постачання природного газу за регульованим тарифом серії АВ № 331932 (а. с. 12, т. 1), строком дії з 14.02.2007р. по 13.02.2012 року, та ліцензію на здійснення діяльності з транспортування природного газу газорозподільними мережами серії АВ № 331931 (а. с. 13, т. 1), видану 27.06.2007 року, строком дії з 14.02.07 по 13.02.12 року.

Тобто, згідно з абз. 5 п. 1 Розділу VI Закону «Прикінцеві та перехідні положення», ПАТ „Теодосія "є гарантованим постачальником природного газу, і на нього розповсюджуються вищенаведені нормативно-правові акти, а отже, відповідно до вищезазначених нормативно-правових має укладати з газотранспортними та газорозподільними підприємствами договори на транспортування та розподіл природного газу; має отримувати від споживачів кошти за поставлений природний газ, які потім повинні розподілятися згідно з алгоритмом розподілу коштів виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання підприємства, що здійснює продаж природного газу гарантованому постачальнику; на поточний рахунок газотранспортного підприємства; на поточний рахунок газорозподільного підприємства; на поточний рахунок гарантованого постачальника.

Для забезпечення потреб промислових споживачів та інших суб'єктів господарювання ЗАТ «Теодосія»укладало 31.12.2010 р. договір № 28/2/2010 купівлі-продажу природного газу у Національній акціонерній компанії «Нафтогаз України»з ресурсу лютого 2010 року -в обсязі 126,488 тис. куб.м та у грудні 2010 року -в обсязі 386,927 тис. куб.м, виконання якого підтверджується актами приймання-передачі газу № 2 та № 3 від 31.12.2010 р. (а. с. 85-86, т. 1).

Пунктом 3.3. спірного договору від 31.12.2010 за № 28/2/2010 передбачено, що Постачальник передає газ Покупцеві на комерційному вузлі/вузлах обліку газу Споживачів.

Споживач - юридична особа або фізична особа - підприємець, яка отримує природний газ відповідно до договору про постачання природного газу та використовує його як паливо або сировину.

Таким чином, безпосередньо умовами договору передбачено, що саме Постачальник (газопостачальне підприємство), а не Продавець (власник газу) передає газ на комерційному вузлі/вузлах обліку газу Споживачів.

Тобто за даним договором у НАК "Нафтогаз України" виникло право на отримання коштів за проданий природний газ, оскільки подальше транспортування спочатку магістральним трубопроводом, далі розподільним трубопроводом здійснюється Покупцем ПАТ («Теодосія») з укладанням відповідних договорів на транспортування природного газу з організаціями, які є власниками магістральних та розподільних трубопроводів.

Щодо доводів заявника апеляційної скарги стосовно укладання відповідачем договору на постачання природного газу з ДАТ «Чорноморнафтогаз», на який посилається суд першої інстанції у рішенні, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною 1 статті 13 Закону передбачено, що транспортування природного газу здійснюється відповідно до договору. За договором транспортування природного газу газотранспортне підприємство зобов'язується транспортувати природний газ, довірений йому замовником, магістральними трубопроводами до пункту приймання-передачі газу та передати його замовнику, а замовник зобов'язується сплатити газотранспортному підприємству встановлену в договорі вартість транспортування.

29 трудня 2009 року між НАК «Нафтогаз»та ДАТ «Чорноморнафтогаз» було укладено договір на транспортування природного газу магістральними газопроводами (а. с. 58-63, т. 2), але господарським судом першої інстанції правомірно не взято до уваги існування зазначеного договору, як і інших договорів, укладених ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»на транспортування природного газу (з ЗАТ «Теодосія»№ 14/48/10 від 15.01.2010 р. (а. с. 75-81, т. 1), з ДК «Укртрансгаз»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»(а. с. 59-64, т. 1)), оскільки зазначені договори свідчать про наявність договірних відносин Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»з суб'єктами газового ринку, які здійснюють безпосередньо транспортування та розподіл природного газу та отримують за цими договорами грошові кошти.

Крім того, транспортування природного газу - це діяльність, яка підлягає ліцензуванню та передбачає наявність трубопроводів, які у НАК "Нафтогаз України" відсутні, оскільки НАК "Нафтогаз України" є власником лише природного газу -предмету спірного договору купівлі-продажу.

Тобто Законом чітко передбачено укладання окремого договору купівлі-продажу та окремого договору транспортування природного газу, та визначено вимоги до суб'єктів зазначених договорів.

Водночас відповідач посилається на обов'язковість укладання договору між ЗАТ «Теодосія»з ДК „Укртрансгаз" на транспортування природного газу магістральним трубопроводом, а оскільки ЗАТ «Теодосія»не укладало відповідного договору, то витрати понесені НАК «Нафтогаз України»внаслідок укладання договору на транспортування природного газу магістральними газопроводами з ДК «Укртрансгаз»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»(а. с. 59-64, т. 1) підлягають включенню до умов спірного договору купівлі -продажу.

Також, за твердженням відповідача, підлягають включенню до умов спірного договору купівлі -продажу витрати відповідача, понесених ним внаслідок укладання договору на транспортування природного газу розподільними трубопроводами укладений між НАК «Нафтогаз України»та ЗАТ «Теодосія»№ 14/48/10 від 15.01.2010 р. (а. с. 75-81, т. 1).

Проте, із зазначеними доводами апеляційної скарги погодитись не можна, оскільки для транспортування природного газу магістральними трубопроводами ЗАТ «Теодосія»укладало договір з ДАТ «Черноморнафтогаз»від 30.12.2009р. № 17-ТГ-2010, згідно з яким, останнім транспортовано 386,927 тис. куб.м природного газу для промислових споживачів, що підтверджується актом приймання -передачі від 31.12.2010р. (а.с.4 том 1). Саме зазначена кількість куб.м газу передано за актом приймання -передачі за спірним договором відповідачем позивачу від 31.12.2010р. з ресурсу у грудні 2010 року (том 1 а.с.86). Також зазначено, що передача природного газу фіксується в пунктах поставки газу відповідно до умов договору від 31.12.2010 за № 28/2/2010.

Щодо укладання договору на транспортування природного газу розподільними трубопроводами між НАК «Нафтогаз України»та ЗАТ «Теодосія»№ 14/48/10 від 15.01.2010 р. судова колегія зазначає наступне.

ПАТ «Теодосія»водночас має власні розподільні мережі, до яких безпосередньо приєднані промислові споживачі, а отже з даними споживачами ПАТ «Теодосія», як гарантований постачальник, укладає договори на постачання природного газу. При цьому вказані промислові споживачі, в свою чергу укладають договори транспортування природного газу магістральним трубопроводом з ДК „Укртрансгаз", що підтверджується відповіддю Херсонського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів УМГ «Харківтрансгаз»ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»від 21.12.2011 р. (а. с. 3, т. 2).

Отже, обов'язок зі сплати послуг за транспортування магістральним трубопроводом ДК «Укртрансгаз»виникає саме у споживачів на підставі укладених з ДК «Укртрансгаз»договорів на транспортування, до яких віднесено також промислового споживача ЗАТ «Теодосія», з яким укладений договір №201/207 від 01.01.2010 строком дії до 31.12.2012р.

Крім того, твердження відповідача щодо обов'язку ПАТ «Теодосія»сплатити НАК «Нафтогаз України»вартість транспортування природного газу власним розподільним трубопроводом також спростовується наявним у матеріалах справи договором на транспортування розподільчими мережами, укладеного між НАК «Нафтогаз України»та ЗАТ «Теодосія»за № 14/48/10 від 15.01.2010 р., відповідно до якого, у НАК «Нафтогаз України»виник обов'язок зі сплати послуг наданих ЗАТ «Теодосія» за транспортування природного газу.

Таким чином, твердження відповідача щодо обов'язковості укладання ПАТ «Теодосія»договору транспортування природного газу магістральним трубопроводом з ДК „Укртрансгаз" не відповідає вимогам закону та дійсним обставинам справи, а обов'язок ПАТ «Теодосія»сплатити НАК «Нафтогаз України»вартість транспортування природного газу власним розподільним трубопроводом не передбачено законодавчо та порушує право ПАТ «Теодосія»на отримання прибутку від транспортування природного газу своїми розподільними мережами.

Крім того, колегія суддів погоджується з посиланням суду першої інстанції на наявність договору транспортування природного газу розподільчими трубопроводами, укладеного між ЗАТ «Теодосія»та Відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Кримгаз», якій підтверджує висновк суду першої та апеляційної інстанції щодо розподілення коштів, отриманих гарантованим постачальникам за поставлений природний газ згідно з п. 7 ст. 18 Закону .

Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 26 березня 2008 р. N 247 "Про вдосконалення порядку розрахунків за спожитий природний газ" установлено, що: газопостачальні підприємства та їх структурні підрозділи відкривають в установах уповноваженого банку поточний рахунок із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ від промислових споживачів та інших суб'єктів господарювання;

Частиною 2 зазначеної постанови передбачено, що підприємства, що здійснюють продаж природного газу газопостачальним підприємствам, відкривають в установах уповноваженого банку поточний рахунок із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять виключно з поточного рахунка із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ від промислових споживачів та інших суб'єктів господарювання.

Отже, обов'язок відкриття спеціальних рахунків розповсюджується як на газопостачальні підприємства та їх структурні підрозділи, так і на підприємства, що здійснюють продаж природного газу газопостачальним підприємствам.

Таким чином, існування спеціальних рахунків в свою чергу вимагає існування централізованого порядку формування коштів, які надходять від Споживачів за спожитий природний газ, і такий порядок передбачено п.8 статті 18 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», а тому є безпідставними твердження заявника апеляційної скарги щодо відсутності підстав для застосування зазначеної норми до правовідносин, які склались між сторонами по справі.

Як зазначалось раніше, пункт 4.1 договору № 28/2/2010 купівлі-продажу природного газу від 31.12.2010р. містить умову про сплату ЗАТ «Теодосія»на користь ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»не тільки ціни газу, а ще й вартості послуг з транспортування та розподіл природного газу, що є порушенням п. 8 ст. 18 Закону.

На вищезазначені порушення ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»та іншими суб'єктами ринку природного газу вказувала Національна комісія регулювання електроенергетики України в листі від 03.12.2010 року «Щодо укладання договорів»(а. с. 19, т. 1), тобто до укладення спірного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону, на Національну комісію регулювання електроенергетики України покладено функції здійснення державного нагляду (контролю) у сфері функціонування ринку природного газу. Відповідно до п.п. 10, 11 ч. 2 ст. 5 Закону державний нагляд (контроль) на ринку природного газу включає: додержання встановлених Національною комісією регулювання електроенергетики України тарифів (та їх структури) на транспортування природного та нафтового газу магістральними трубопроводами, зберігання природного газу, розподілу та постачання природного, нафтового газу та газу (метану) вугільних родовищ; додержання встановленого алгоритму розподілу коштів.

Державний нагляд (контроль) у нафтогазовій галузі здійснюється відповідно до вимог Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», відповідно до ч. 1 ст. 8 якого, орган державного нагляду (контролю) в межах повноважень, передбачених законом, під час здійснення державного нагляду (контролю) має право вимагати від суб'єкта господарювання усунення виявлених порушень вимог законодавства.

Отже, вимога Національної комісії регулювання електроенергетики України про усунення порушень Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу»під час укладення договорів на купівлю-продаж природного газу в частині включення до ціни газу тарифу на його транспортування заявлена в межах компетенції Національної комісії регулювання електроенергетики України, на виконання її повноважень та обов'язкова для суб'єктів господарювання, яким вона адресована.

З огляду на викладене, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що вказівки Національної комісії регулювання електроенергетики України є обов'язковими для усіх суб'єктів газового ринку, і те, що відповідачем не враховано зазначеної вказівки, стало приводом для звернення до суду із зазначеним позовом ПАТ "Теодосія".

Щодо твердження відповідача про намір позивача змінити ціну на отриманий ним у власність природний газ, судова колегія зазначає наступне.

Ціну на природний газ за спірним договором не можливо змінити однобічно зі сторони позивача, оскільки зазначена ціна є регульованою з боку НКРЕ, однак до регульованої ціни на природний газ всупереч чинному законодавству включено тариф за транспортування. Колегія суддів вважає зазначений довод відповідача неспроможним, оскільки ціну на газ та ціну на його транспортування не можливо визначити як єдину ціну за природний газ з тих підстав, що зазначені ціни є різними за своєю правовою природою, у зв'язку з укладанням окремих договорів (договору купівлі-продажу та договору на транспортування) та окремих підстав та суб'єктів їх отримання.

У зв'язку з зазначеним, господарський суд першої інстанції правильно дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення клопотання Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»про застосування п. 1 ч. 1 ст. 83, ст. 217 ЦК України та визнання недійсним всього договору купівлі-продажу природного газу № 28/2/2010 від 31.12.2010 року, оскільки відповідно до вимог законодавства, вказаний договір міг і повинен був укладатися без включення в нього недійсної частини.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів.

Відповідач не використав свого права та не представив суду належних доказів того, що інші пункти договору суперечать законодавству.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

З наведеного вище вбачається, що при укладенні оспорюваного договору порушено вимоги п. 1 ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання недійсним пункту договору.

Відповідно до п. 8. Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»№ 9 від 06.11.2009 року, відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Враховуючи вищезазначене, судова колегія дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийнято при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись статтею 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Змінити найменування позивача - Закрите акціонерне товариство „Теодосія" на Публічне акціонерне товариство „Теодосія".

2. Апеляційну скаргу Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

3. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 24 січня 2012 року у справі № 5002-28/4587-2011 залишити без змін.

Головуючий суддя Н.І. Сікорська

Судді Т.П. Фенько

Л.М. Заплава

Розсилка рекомендованою поштовою кореспонденцією:

1. Публічне акціонерне товариство "Теодосія" (вул. Володарського, 39-Б,Феодосія,98100)

2. Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б.Хмельницького, 6,Київ 1,01001)

3. Національна комісія регулювання електроенергетики України (вул.Смоленська, 19,м.Київ,03680)