Рішення № 24793780, 11.06.2012, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Іменем України

РІШЕННЯ

11.06.2012Справа №5002-17/1157-2012

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Консоль-ЛТД"

До відповідача Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний Промислово-інвестиційний банк"

про визнанння недійсним кредитного договору

Суддя В.І. Гайворонський

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від позивача - не з'явився

Від відповідача - Рухлін І.О., представник

Сутність спору: Позивач згідно з позовом просить визнати недійсним Кредитний договір № 86-2007 від 28 грудня 2007 року, укладений між Філією «Кримське Центральне відділення Промінвестбанку» Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку, правонаступником якого у зв'язку з його перейменуванням є Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний Промислово-інвестиційний банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Консоль ЛТД», у зв'язку з тим, що відповідальність у вигляді процентів за неправомірне користування кредитом не відповідає ст. 549 ЦК України, а також у зв'язку з тим, що ст.1056-1 ЦК України передбачено, що умовами договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Відповідач у відзиві вказує, що позивачем не було дотримано умов спірного договору, а саме не повернуто 20 000 000 грн., строк повернення яких - грудень 2010 року. Позивач має заборгованість за кредитом в сумі 19939534,27 грн., та по процентам за користування кредитом в сумі 3347897,37 грн., та не розрахувався за неї. Твердження позивача про недійсність кредитного договору № 86-2007 від 28.12.2007 року не мають законного та фактичного підтвердження.

Ухвалою від 24.05.2012 року провадження по справі в частині відповідача Філія «Кримське Центральне Відділення Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний Промислово-інвестиційний банк» припинено.

При цьому також необхідно відмітити, що філія відповідача згідно довіреності від 16.05.2012 року на керівника має повноваження представляти інтереси юридичної особи в судах.

Суд вважає за необхідне розглянути справу за наявними у ній матеріалами, при цьому виходить із того, що згідно ст.129 Конституції України надання доказів є правом стороні, а не обов'язком.

Розглянувши матеріали справи, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно Кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 86-2007 від 28 грудня 2007 року Банк - Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк (закрите акціонерне товариство) - суб'єкт кредитних відносин, платник податку на прибуток на загальних підставах відповідно до ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.11.1994 року, який надає Позичальнику (Товариству з обмеженою відповідальністю «Консоль ЛТД») кредит відповідно до умов цього Договору. (п.1.1).

Згідно п. 1.4 договору проценти за неправомірне користування кредитом - це плата, яка встановлюється Банком за користування кредитом після настання строку його погашення, та сплачується Позичальником у розмірі та у строки, передбачені цим Договором. При сплаті процентів за неправомірне користування кредитом проценти за користування кредитом не сплачуються.

Згідно п. 2.1 договору Банк зобов'язується надати Позичальнику кредит шляхом відкриття не відновлювальної кредитної лінії у сумі, яке не може перевищувати 20 000 000 грн. (ліміт кредитної лінії), на умовах, встановлених цим Договором, а Позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, встановлені цим Договором за наступним графіком: з 1 грудня 2009 року ліміт встановлюється в сумі 19 000 000 грн., з 1 січня 2010 року ліміт встановлюється в сумі 18 000 000 грн., з 1 лютого 2010 року по грудень 2010 року ліміт зменшується щомісячно на 1 500 000 грн.

Згідно п. 2.2 договору дата остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії сум кредиту є 27 грудня 2010 року.

Згідно п. 3.1 договору кредит надається Банком Позичальнику шляхом оплати в межах сум та відповідно до термінів, визначених п. 2.1 цього договору.

Згідно п. 3.2 договору проценти за користування кредитом нараховуються Банком на суму фактичного щоденного залишку заборгованості за отриманими коштами та сплачуються Позичальником виходячи із встановленої Банком процентної ставки у розмірі 16 процентів річних.

Згідно п. 3.4 договору у випадку порушення Позичальником встановленого п.2.1 цього Договору строку повернення всіх отриманих сум кредиту Позичальник надалі спланує, проценти за неправомірне користування кредитом, виходячи із процентної ставки у розмір 22 процента річних, порядок нарахування та сплати яких встановлюється згідно п.3.2 цього Договору.

Згідно п. 3.5 договору у випадку, якщо Банком застосована до Позичальника неустойка у вигляді пені. Остання нараховується Банком з дати виникнення обставин, що є підставою для застосування пені, до дати припинення. лище обставин включно, та сплачується Позичальником у порядку, передбаченому п 3.2 цього Договору для нарахування та сапати процентів, на рахунок, номер якого повідомляється Банком Позичальнику негайно після його відкриття.

Згідно Договору про внесення змін та доповнень № 3/86-2007 до кредитного договору № 86-2007 від 28 грудня 2007 року від 20 серпня 2010 року внесено зміни до п.2.2 Розділу 2 кредитного договору № 86-2007 від 28 грудня 2007 рок, виклавши його в наступній редакції:

2.2 Кінцевий термін повернення кредиту - до 01.07.2015 року. Погашення основної суми боргу, яка станом на 20.08.2010 року становить 19 939 534,27 грн. відбувається щоквартально рівними частинами:

- 01 липня 2013р. - 2 215 503.00 грн.

- 01 жовтня 2013р. - 2 215 503,00 грн.

- 01 січня 2014р. - 2 215 503.00 грн.

- 01 квітня 2014р. -2 215 503,00 грн.

-01 липня 2014р. - 2 215 503.00 грн.

- 01 жовтня 2014р. -2 215 503,00 грн.

- 01 січня 2015р. -2 215 503,00 грн.

- 01 квітня 2015р - 2 215 503.00 грн.

- до 01 липня 2015р. - 2 215 510,27 грн.

Виключено другий абзац п. 3.1 Розділу 3 кредитного договору № 86-2007 від 28 грудня 2007 року.

П. 3.2 договору викладено в наступній редакції: проценти за користування кредитом, починаючи з 20 серпня 2010р. нараховуються Банком на суму фактичного щоденного залишку заборгованості та сплачуються Позичальником, виходячи із встановленої Банком процентної ставки у розмірі 17 відсотків річних на рахунок № 20686350320616 відкритий у Філії «Кримське Центральне відділення ПАТ Промінвестбанк», м. Сімферополь, код банку 324430.

Суд вважає, що позов задоволенню не підлягає, при цьому виходить з наступних підстав:

Посилання позивача на те, що відповідальність у вигляді процентів за неправомірне користування кредитом не відповідає ст. 549 ЦК України не може бути прийняте до уваги, оскільки ст. 546 ЦК України передбачене право сторін встановлювати у договорі види забезпечення виконання зобов'язань.

Тобто, використання наданого Законом права порушенням законодавства вважатись не може.

При цьому також необхідно відмітити, що підстава, на яку посилається позивач не можуть бути підставою для визнання договору недійсним, а щодо визнання договору недійсним в окремій частині, відповідно до статті 217 ЦК України вимоги не заявлені.

При цьому необхідно відмітити, що неуважність сторони, незнання нею законодавства або неправильне його тлумачення не може вважатися поважною причиною, що також відповідає позиції Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». (п.19).

При цьому необхідно відмітити, що суд, виходячи із закріпленого ст. 129 Конституції України - основного Закону Держави, принципу диспозитивності сторін не вправі з власної ініціативи формулювати позовні вимоги.

Більш того, формулювання позовних вимог за ініціативою суду буде грубим порушенням Конституції України, та інтересів відповідача, оскільки відповідач вправі знати про підстави позову та заперечувати щодо них.

Окрім цього, виконаний договір може бути визнаний недійсним лише на майбутнє, що також відповідає практиці розгляду аналогічних питань Вищім господарським судом України.

Спірний договір може вважатись виконаним, оскільки позивач кошти отримав.

Із сенсу ч. 4 статті 631 ЦК України несплата боргу за договором не впливає на строк договору, тобто на його виконання.

Однак, вимогою позивача не є визнання договору недійсним на майбутнє, та суд, виходячи із статті 129 Конституції України з власної ініціативи не вправі розглядати таку вимогу.

Більш того, розгляд позовних вимог за ініціативою суду буде грубим порушенням Конституції України, та інтересів відповідача, оскільки відповідач вправі знати про підстави позову та заперечувати щодо них.

Щодо визнання недійсним нікчемного правочину, чим позивач обґрунтовує свої вимоги, необхідно зазначити наступне:

Згідно пунктів 4,5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

При цьому необхідно відмітити, що постанови Пленуму Верховного Суду України приймаються з метою однакового застосування законодавства усіма судами України. Згідно листа Вищого господарського суду України вони є обов'язковими для застосування господарськими судами.

Таким чином, в даному випадку щодо обґрунтування позову нікчемністю правочину позивачем вибраний неналежний спосіб захисту свого інтересу.

Згідно інформаційного листа Вищого Господарського Суду України від 13.08.2008 року за № 01-8/482 у випадку захисту права та інтересу способом, не передбаченим ні законом, ні договором, необхідно відмовляти у позові, що також відповідає практиці розгляду аналогічних питань Верховним Судом України (постанова Верховного Суду України від 13.07.2004 року за № 10/732).

Згідно статті 16 ЦК України способом захисту прав та інтересів може бути не будь-який спосіб, а тільки той, який передбачений законом чи договором.

Однак, у даному випадку вибраний позивачем спосіб захисту права та інтересу не відповідає Закону.

Також необхідно відмітити, що неуважність сторони, незнання законодавства чи його неправильне тлумачення поважними причинами не є, про що також прямо вказується в постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». (п.19).

Також необхідно відмітити, що згідно статті 22 ГПК України позивач вправі змінити підставу заяви лише до початку розгляду справи по суті.

При цьому також необхідно відмітити, що виходячи із закріпленого ст. 129 Конституції України принципу диспозитивності сторін суд не вправі з власної ініціативи розглядати інші вимоги ніж ті, що заявлені позивачем.

Так, ст. 129 Конституції України передбачено, що сторона вільна в наданні суду доказів та доказуванні перед судом їх переконливості, а також закріплений принцип змагальності сторін, та їх рівності перед Законом та судом.

Згідно ст. 8 Конституції України вона має вищу юридичну силу та її норми являються нормами прямої дії.

Про необхідність дотримання принципу диспозитивності сторін також указується в постанові Верховного Суду України від 20.05.2002 року № 02/132. (справа № Д12/12), а в постанові Пленуму Верховного суду України від 01.11.1996 року "Про застосування норм Конституції України при здійсненні правосуддя" вказується, що суди вправі застосовувати безпосередньо норми Конституції як норми прямої дії.

Таким чином, суд вправі розглядати справу по тим матеріалам, яки надані зацікавленими особами.

Щодо посилання позивача на те, що договір є неукладеним також необхідно відмітити, що згідно п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. Неукладений договір не є вчиненим правочином.

Окрім цього, щодо вказаного посилання про неукладеність договору, позивач не обґрунтував вимогу.

Необгрунтована вимога не може бути задоволена.

Також необхідно відмітити, що виходячи із закріпленого ст. 129 Конституції України принципу диспозитивності сторін суд не вправі розглядати з власної ініціативи інші підстави, якими позов не обґрунтовується. Більш того, розгляд таких підстав буде грубим порушенням прав відповідача, який вправі знати про такі підстави та заперечувати щодо них, що також відповідає практиці розгляду аналогічних питань Верховним Судом України (постанова Верховного Суду України від 20.05.2002 року № 02/132 по справі Д 12/12).

Також необхідно відмітити, що згідно статті 22 ГПК України позивач вправі змінити підставу чи предмет позову лише до початку розгляду справи по суті, тобто, при розгляді справи судом першої інстанції, що також відповідає позиції Вищого господарського суду України щодо цієї обставини.

Окрім цього, позивач просить недійсним визнати договір з Філією «Кримське Центральне Відділення Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний Промислово-інвестиційний банк».

Однак, такого договору не існує. Так, договір укладений з Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний Промислово-інвестиційний банк» в особі Філії.

Таким чином, неіснуючий договір не може бути визнаний недійсним.

Також необхідно відмітити, що неуважність сторони не може вважатися поважною причиною, що також відповідає позиції Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». (п.19).

Таким чином, існує декілька підстав, кожна із яких є самостійною підставою для відмови у позові.

Позивачем зайво сплачений судовий збір в сумі 21,00 грн., який підлягає поверненню із бюджету.

Згідно ст. 84 ГПК України при прийнятті рішення суд вирішує питання щодо повернення судового збору із бюджету.

Раніше (до 01 листопада 2011 року) повернення судових витрат стосовно даного випадку відбувалося згідно п.3 ст. 8 Декрету КМУ „Про державне мито".

Однак, у зв'язку із вступом в дію Закону України «Про судовий збір», пункт 3 статті 8 Декрету КМУ „Про державне мито" - виключений.

Таким чином, надмірно сплачений позивачем судовий збір підлягає поверненню відповідно до п. 1 ч. 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір».

Окрім цього, згідно ч. 3 статті 7 Закону України «Про судовий збір» повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.

Необхідно також зазначити, що статтею 10 Закону України «Про судовий збір» (Прикінцеві та перехідні положення) статтю 47 ГПК України (згідно з якою при поверненні судових витрат видавався наказ чи довідка) - виключено. Згідно листа Державної судової адміністрації України (від 08.02.2012 року № 11-697/12) Кошти, помилково або надміру сплачені для оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справ у судах та державного мита, пов'язаного з розглядом судових справ повертаються органом Державної казначейської служби України, до якої вони були зараховані, при наявності рішення суду про їх повернення та відповідно до статтей 18 - 20 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845.

Обставин для відшкодування позивачу судових витрат згідно ч. 5 статті 49 ГПК України не існує.

По справі проголошено вступну та резолютивну частини рішення, повне рішення складено: 18.06.2012 року.

На підставі вищевикладеного, а також керуючись ст. ст. 44, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

У позові відмовити повністю.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю Фірма «Консоль ЛТД» (95022, м. Сімферополь, вул. Бородіна 16, ідентифікаційний код: 20676633) із бюджету судовій збір в сумі 21, 00 грн.

Суддя Гайворонський В.І.