Ухвала суду № 24789339, 06.06.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2012 р.Справа № 2а-576/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Кононенко З.О.

Суддів: Бондара В.О. , Донець Л.О.

за участю секретаря судового засідання Попової С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.04.2012р. по справі № 2а-576/12/2070

за позовом Фізичної особи- підприємця ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про визнання нечинним податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20.04.2012 року позов задоволено.

В апеляційній скарзі відповідач, Державна податкова інспекція у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, зазначає, що оскаржувана постанова прийнята без повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, в порушення норм матеріального та процесуального права, є необґрунтованою та підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 195 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ у Дзержинському районі м. Харкові Харківської області Державної податкової служби було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань господарських взаємовідносин з підприємством ТОВ "Промспец консалтинг"за період 01.01.11р. по 30.09.11р.

За результатами проведеної перевірки було складено акт перевірки від 23.12.11р. за №6265/1702/НОМЕР_1.

У відповідності до висновку акту перевірки від 23.12.11р. за №6265/1702/НОМЕР_1 ДПІ зазначається, що перевіркою встановлено порушення: п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.4, п.п.7.4.5 п.7.4, ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість"ФО-П ОСОБА_1 безпідставно віднесено до складу податкового кредиту ПДВ на загальну суму 77526,0 грн.

В мотивувальній частині акту перевірки зазначається, що позивач мав взаємовідносини з ТОВ "Промспец консалтинг".

За результатами перевірки ТОВ "Промспец консалтинг" ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова було складено акт перевірки від 01.06.2011 за №1253/15-05-15/37091549 про результати документальної планової невиїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю "Промспец консалтинг"(код за ЄДРПОУ 37091549) з питань дотримання податкового законодавства.

За результатами акту перевірки було винесено податкове повідомлення - рішення за №0000041702 від 10.01.2012 року, яким йому донараховано податок на додану вартість у розмірі 77526,0 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 7885,0 грн., на загальну суму 85411,0 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що податковий кредит позивачем сформовано відповідно до норм діючого законодавства України, яким не передбачена відповідальність добросовісного платника податку за невиконання його контрагентом свої податкових зобов'язань.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступних підстав.

Між ФО-П ОСОБА_1 та ТОВ "Промспец консалтинг"було укладено договір купівлі -продажу товарів за №14 від 01.09.10р.

Виконання умов договору підтверджується залученими до матеріалів справи документами, а саме видатковими накладними №ПК 1-5-9 від 05.01.2011 на суму 35308,40 грн., №ПК 2-1-18 від 01.02.2011. на суму 22247,36 грн., №ПК 3-1-4 від 01.03.2011 на суму 21434,82 грн., №ПК 4-1-7 від 01.04.2011 на суму 23100,96 грн., №ПК 5-4-10 від 04.05.2011 на суму 24141,00 грн., №ПК 5-1-9 від 04.05.2011 на суму 68529,55 грн., №ПК 5-5-12 від 05.05.2011 на суму 12496,34 грн., №ПК 6112 від 01.06.2011 на суму 40891,42 грн., №ПК 6118 від 01.06.2011 на суму 27793,44 грн., №ПК -02-079 від 01.07.2011 на суму 42131,30 грн., №ПК-01-073 від 01.07.2011 на суму 21858,60 грн., №ПК -15-073 від 15.07.2011 на суму 14250,00 грн., №ПК -01-017 від 01.08.2011 на суму 22688,30 грн., №ПК -02-026 від 02.08.2011 на суму 40145,89 грн., №ПК -09-075 від 01.09.2011г. суму 22367,62 грн., №ПК -09-054 від 01.09.2011 на суму 12046,12 грн., №ПК-09-163 від 01.09.2011г. на суму 55865,10 грн., податковими накладними, довіреностями на отримання ТМЦ. Докази сплати підтверджуються наданими до матеріалів справи виписками з банківського рахунку та платіжними дорученнями. Транспортування придбаних товарі підтверджуються залученими до матеріалів справи товарно-транспортними накладними.

В подальшому, придбаний товар у ТОВ "Промспец консалтинг"був реалізований на ІПМ ім. А.М. Підгірного НАНУ, ЖРНСТЦ ТСО У, ТОВ "АТЛ", ТОВ "АТЛ" Харківська філія, ТОВ "АТЛ"Полтавська філія, ТОВ "Єксіст Україна", ПП "Чугуїв транс", ПП "ММРП №2", СТГО Південної залiзницi, ФЛ-П ОСОБА_2 ТОВ "УБФ"та інш.

Таким чином, про фактичне виконання вищезазначених робіт свідчать залучені до матеріалів справи первинні бухгалтерські та податкові документи, виписані відповідно до п. 9.2. ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансової звітності в Україні"і п.2.4. ст.2 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку".

Статтею 1 розділу 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення.

Отже, колегія суддів підтверджує, що вказані договори виконані сторонами у повному обсязі без претензій та зауважень.

Також підтверджено, що згідно електронного реєстру платників ПДВ, який ведеться ДПА України підприємство позивача та його контрагент на момент складання податкових накладних під час здійснення господарський операцій були платниками ПДВ, зареєстрованими в порядку передбаченому ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість", та мали відповідні свідоцтва платника ПДВ.

Слід відмітити, що ні в акті перевірки, ні в подальшому відповідач не заперечує того, що формування валових витрат та податкового кредиту позивачем проводилося на підставі належним чином оформлених документів первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Колегія суддів вважає доцільним зауважити, що висновки акту перевірки ґрунтуються на твердженні відповідача про порушення позивачем або його контрагентом вимог ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України, проте такі висновки працівниками органу ДПС зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки ПК України та Закон України «Про державну податкову службу в Україні» не визнають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та ПК України, які не містили і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.11 р.): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Таким чином законодавець з 01.01.11 р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Відтак можна зробити висновок, що повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, на які посилається відповідач, належать виключно до прерогативи судових органів.

Окрім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.09 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідач в акті перевірки вказує на те, що правочини, вчинені позивачем і його контрагентом, кваліфікуються як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, ДПІ, перекручуючи норми чинного законодавства України, невірно їх застосовує в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано, що додатково свідчить про недоведеність висновків перевірки.

Колегія суддів також вважає доцільним зауважити, що обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22.01.09 р судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому не вбачає підстав для його скасування. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.04.2012р. по справі № 2а-576/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Кононенко З.О.Судді(підпис) (підпис) Бондар В.О. Донець Л.О. Кононенко З.О.

Повний текст ухвали виготовлений 11.06.2012 р.