Ухвала суду № 24781016, 22.05.2012, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/0270/918/12 Головуючий у 1-й інстанції: Дончик В.В.

Суддя-доповідач: Залімський І. Г.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2012 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Залімського І. Г.

суддів: Білоуса О.В. Мельник-Томенко Ж. М.

секретар судового засідання: Швандер В.О.

за участю представників сторін:

представника позивача Мироненко Н.В.

представника позивача Забарського В.Б.

представника відповідача Сидоришина М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 02 квітня 2012 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Хмільницький елеватор" до Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Публічне акціонерне товариство "Хмільницький елеватор" звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області №0000152301 № 0000162301 від 21.02.2012 року.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 02.04.2012 року позов було задоволено повністю, визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області №0000152301 № 0000162301 від 21.02.2012 року.

Відповідач, не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, просить скасувати зазначене вище судове рішення, прийнявши нову постанову, якою відмовити в задоволені позовних вимог ПАТ "Хмільницький елеватор".

Зокрема, апелянт вказує на те, що з огляду на обставини викладені в апеляційній скарзі, оскаржувана постанова прийнята Вінницьким окружним адміністративним судом без повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, з 30.01.2012 року по 03.02.2012 року державним податковим інспектором Хмільницької ОДПІ Вінницької області було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо формування податкового кредиту при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Інтоком» за березень 2009 року, з ПП «Спецкомпсервіс» за липень 2011 року, з ТОВ «Будівельна компанія «Арміс» за період з 01.10.2010 року по 30.11.2010 року, з ТОВ «Компанія Промресурс ЛТД» за період з 01.06.2009 року по 31.12.2009 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт № 8-23-00953295 від 07.02.2012 року, яким зафіксовано ряд допущених позивачем порушень норм права, зокрема:

- ч.5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст.216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПАТ «Хмільницький елеватор» при придбанні товарів (послуг). Товар (послуги) по вказаних правочинах не був переданий в порушення ст. 662, 655 та 656 ЦК України;

- п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7, п.3.1 ст.З Закону України «Про податок на додану вартість» № 16897-ВР від 03.04.1997 року та п: 198.2 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2756-VI, внаслідок чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в сумі 3028,00 грн. за квітень 2009 року, в результаті завищення податкового кредиту за березень 2009 на суму 3028,00 грн. та завищено суму бюджетного відшкодування по податку на додану вартість в сумі 12375,00 грн.

На підставі даного висновку, Хмільницькою ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000162301 Форми «В1» від 21.02.2012 року, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 12375,00 грн., штрафні санкції 3094,00 грн. та № 0000152301 Форми «Р» від 21.02.2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 3028,00 грн. та застосовано штрафну санкцію в сумі 757,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що розглядом справи не встановлено порушення позивачем Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", Закону України "Про податок на додану вартість" та Податкового кодексу України, дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, оскільки вчинення господарських операцій із контрагентами (а саме: ТОВ «Інтоком», ПП «Спецкомсервіс», ТОВ «Будівельна компанія «Арміс» та ТОВ «Компанія Поромресурс ЛТД») підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових та податкових накладних та інших первинних документів, які не суперечать нормам Законів.

Так, аналіз норми Законів України "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про податок на додану вартість" та Податкового кодексу України дає підстави для висновку, що для включення сум до складу валових витрат є необхідність підтвердження таких відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку; для включення сум до податкового кредиту такі суми мають бути підтверджені податковими накладними чи підтверджені митними деклараціями та іншими документами.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для виявлених перевіркою позивача порушень, що знайшли своє відображення в акті перевірки № 8-23-00953295 від 07.02.2012 року та винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, слугували висновки актів перевірки контрагентів позивача, а саме ТОВ «Інтоком», ПП «Спецкомсервіс», ТОВ «Будівельна компанія «Арміс» та ТОВ «Компанія Поромресурс ЛТД», в яких податковими органами зроблено висновки, що усі операції по поставці товарів, за участі останніх, не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними по ланцюгу до "вигодонабувача".

Згідно статті 201 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. В силу частини 4 та частини 5 статті 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. За правилами, встановленими у статті 205 ЦК України, правочин вважається вчиненим , якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Між позивачем та ТОВ «Будівельна компанія «Арміс» був укладений договір підряду № 77 від 01.08.2009 року, виконання зазначеного договору, а саме реконструкція складу підтверджується податковими накладними №184 від 07.10.2010 року, №360 від 04.11.2010 року.

Виконання договору, укладеного між позивачем та ПП «Спецкомсервіс» № 63/29 від 01.03.2011 року на проведення робіт по іспиту електрообладнання згідно норм ПТБ ПБЄ ППБСС, підтверджується податковою накладною №158 від 08.07.2011 року.

Також податковими накладними № 692 від 31.08.2009 року, № 436 від 31.07.2009 року, № 40 від 24.06.2009 року, № 35 від 24.06.2009 року, № 1126 від 30.09.2009 року підтверджується виконання договору № 82 від 01.06.2009 року укладеного між позивачем та ТОВ «Компанія Промресурс ЛТД» на постачання природного газу.

Крім того, виконання сторонами умов вищенаведених договорів, підтверджується належно оформленими документами, зокрема платіжними дорученнями, актами здачі-приймання робіт, актами прийому-передачі, актом приймання виконаних підрядних робіт та податковими накладними, які відповідають вимогам чинного законодавства, та зауваження щодо них у податкового органу відсутні.

Згідно зі ст.215 Цивільного Кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Статтею 228 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Таким чином, виходячи з вищенаведеного суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що правочини, в даному випадку договори укладені позивачем з контрагентами не можуть бути визнані в розумінні ст.203 ЦК України, як нікчемні, так як: їх зміст не суперечить діючим нормам законодавчих актів та не порушує моральні засади суспільства; укладені виходячи із волевиявлення і відповідають внутрішній волі його учасників та спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Посилання представника відповідача на те, що контрагентами не задекларовано податкові зобов'язання по відносинам з позивачем, а також те, що товарність господарських операцій є сумнівною, оскільки контрагенти відсутні за місцем знаходження, на думку колегії суддів є необґрунтованими.

Згідно ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до наявних в матеріалах справи первинних бухгалтерських документів вбачається, що суб'єктами господарювання ВАТ "Хмільницький елеватор", ТОВ «Інтоком», ПП «Спецкомсервіс», ТОВ «Будівельна компанія «Арміс» та ТОВ «Компанія Поромресурс ЛТД» зазначено всі реквізити та дотримано порядок складання документів, які обумовлені вимогами ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.95 № 88.

Податковий кредит позивача за період, що перевірявся, сформований на підставі податкових накладних отриманих від контрагентів, що містяться в матеріалах справи, які були на момент їх видачі зареєстровані у встановленому податковим законодавством порядку, як платники податку на додану вартість і їм, відповідно до законодавства, надано право на видачу податкових накладних.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем правомірно у відповідності до законодавства віднесено до податкового кредиту суми податку на додану вартість.

Окрім того, невиконання контрагентом свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення позивача як платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Зазначене підтверджується також практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ст. 198.3 Податкового Кодексу України право на включення суми ПДВ до податкового кредиту виникає у Товариства у випадку придбання товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до положень п.п. 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 Законом України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної вартості товарів (робіт, послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 ст.7 Закону №168 визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Надаючи правову оцінку вищевказаній діяльності позивача, суд І інстанції встановив, що порушення, описані в акті перевірки відповідача, не знайшли свого підтвердження дослідженими у справі доказами і позивачем не допущено порушення норм податкового законодавства.

Колегія суддів Вінницького апеляційного адміністративного суду вважає, що суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги, дійшов вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги спростовуються висновками суду першої інстанції та матеріалами справи.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах своїх повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ст. 11, ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 198 та статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, судова колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 02 квітня 2012 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 29 травня 2012 року .

Головуючий Залімський І. Г.

Судді Білоус О.В.

Мельник-Томенко Ж. М.