КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2а-1523/11/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Панченко Н.Д.
Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.
У Х В А Л А
Іменем України
"07" червня 2012 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Бистрик Г.М.,
суддів: Усенка В.Г., Сорочко Є.О.,
при секретарі: Пеньковій О.Г.,
розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою відповідача Державної податкової інспекції у місті Славутичі Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 25 травня 2011 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пак-Експо»до Державної податкової інспекції у місті Славутичі Київської області про скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИЛА:
У березні 2011 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Пак-Експо»звернулися в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Славутичі Київської області (надалі відповідач або ДПІ у м. Славутичі) про визнання нечинними податкових повідомлень рішень від 03.03.2011 №0000072301/0 та № 0000082301/0.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 25 травня 2011 року вимоги позивача задоволено.
Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні вимог позивача.
Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, учасників судового засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін.
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що висновки відповідача про порушення позивачем вимог підпункту 7.4.5. пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», вимог підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємст⻴рунтуються лише на припущеннях та не підтверджуються наявними матеріалами справи.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ «Пак - Експо»як юридична особа, зареєстроване Печерською районною у місті Києві державною адміністрацією 25.11.2004 та знаходиться на податковому обліку в органах податкової служби з 16.03.1999 за № 1220.
У період з 04.02.2011 року по 10.02.2011 року на підставі направлення на перевірку від 04.02.2011 року № 24 посадовими особами відповідача проведена планова виїзна документальна перевірка ТОВ «Пак - Експо», щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Компанія - Прогрес»за період з 01.08.2010 року по 17.02.2011 року, за результатами якої складено акт від 17.02.2011 року №110/23/30306667.
Згідно зазначеного акту перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження відповідачем податкових зобов'язань з податку на прибуток у розмірі 572218,00 грн. (в т.ч. за ІІІ квартал 2010 року в сумі 499968,00 грн., за ІV квартал 2010 року у сумі 72250,00 грн.) та порушення підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 457774,40 грн. (в тому числі у серпні місяці 2010 року у сумі 399974,40 грн., у жовтні місяці 2010 року у сумі 57800,00 грн.).
На підставі акта перевірки 03.03.2011 року відповідачем прийняті податкові повідомлення - рішення №0000072301/0 та № 0000082301/0, якими позивачеві донараховані податкові зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 572218,00 грн. (в тому числі за основним платежем 457774,40 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями 114443,60 грн.) та з податку на прибуток у розмірі 715272,50 грн. (в тому числі за основним платежем 572218,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями 143054,50 грн.), відповідно.
Вирішуючи правомірність прийнятих податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів виходить з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що позивач здійснив закупівлю товарно матеріальних цінностей у ТОВ «Компанія Прогрес»на суму 2746646,40 грн., в т.ч. ПДВ 457774,4 грн..
Згідно видаткової накладної від 02.08.2010 року № РН 005352, позивачем отримано гофроящик бурий у кількості 99200,00 шт. на загальну суму 595200, 00 в т.ч. ПДВ 99200,00 грн. (податкова накладна від 02.08.2010 року № 5352); згідно видаткової накладної від 11.08.2010 року № ПН -005510, позивачем отримані картонні листи у кількості 37200 шт. на загальну суму 535680, 00 в т.ч. ПДВ 89280, 00 грн. (податкова накладна від 11.08.2010 року № 5510); згідно видаткової накладної від 17.08.2010 року № ПН 005638 позивачем отримано гофроящик бурий у кількості 104160 шт. на загальну суму 624960, 00 в т.ч. ПДВ 104160,00 грн. (податкова накладна від 17.08.2010 року № 5638); згідно видаткової накладної від 30.08.2010 року №005887 позивачем отримані картонні листи у кількості 44500 шт. на загальну суму 644006, 40 в т.ч. ПДВ 107334, 40 грн. (податкова накладна від 30.08.2010 року № 5887); згідно видаткової накладної від 07.10.2010 року № 006961 позивачем отримано гофроящик бурий у кількості 35000 шт. на загальну суму 210000, 00 в т.ч. ПДВ 35000,00 грн. (податкова накладна від 07.10.2010 року № 6961); згідно видаткової накладної від 19.10.2010 року №007342 позивачем отримані картонні листи у кількості 9500 шт. на загальну суму 136800, 00 в т.ч. ПДВ 22800, 00 грн. (податкова накладна від 19.10.2010 року № 7342).
Поставка зазначених вище матеріалів, відповідно до договору поставки № 16.08.10 від 16.08.2010, укладеного між позивачем та ТОВ «Компанія Прогрес», здійснювалась на умовах DDP м. Славутич (склад покупця) за адресою: м. Славутич, вул. Ентузіастів, 7.
Згідно із «Міжнародними правилами інтерпретації комерційних термінів»в редакції 2000 року (ІНКОТЕРМС 2000), умова DDP означає, що продавець здійснює поставку покупцеві товару, який пройшов митне очищення для імпорту, без розвантаження з будь-якого прибулого транспортного засобу в названому місці призначення. Продавець несе всі витрати та ризики, пов'язані з доставкою товару до цього місця, включаючи (у відповідних випадках) будь-які "мита" на імпорт до країни призначення.
За умовами зазначеного договору, позивач не здійснював транспортування товару, не замовляв та не оплачував транспортні послуги, оскільки товар був доставлений на склад позивача постачальником за його рахунок, що також вбачається із змісту податкових накладних.
Колегією суддів не приймаються доводи апелянта, що операції ТОВ «Пак - Експо»із ТОВ «Компанія Прогрес»на суму 2288872,00 були безтоварними, оскільки позивачем не підтверджено факт транспортування придбаних товарно матеріальних цінностей (позивачем не були надані під час перевірки подорожні листи, товарно-транспортні накладні, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, накази на відрядження водіїв та, за даними відповідача, у ТОВ «Компанія Прогрес»відсутні трудові ресурси, виробниче, транспортне та торгівельне обладнання, сировина та матеріали для здійснення основного виду діяльності).
Відсутність у позивача під час перевірки подорожніх листів, товарно-транспортних накладних, копій довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, наказів на відрядження водіїв тощо, не може бути доказом про безтоварність операції.
Враховуючи, що подорожні листи та товаро - транспортні накладні не є первинними документами бухгалтерського обліку за якими платники податків формують валові витрати за операціями купівлі продажу товарів та податковий кредит, тому позивач не позбавлений права на формування валових витрат та податкового кредиту.
Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Визначальною ознакою валових витрат є їх зв'язок з господарською діяльністю платника податку. При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в податкових правовідносинах є її направленість на отримання доходу в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формах (пункт 1.32 статті 1 цього Закону).
Положення підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначають, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Згідно абзацу четвертого підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
У разі, якщо платник податку здійснив певні витрати на придбання товарів (робіт, послуг) для їх подальшого використання у власній господарській діяльності і ці витрати підтверджуються відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, він має право віднести такі витрати до складу валових витрат для зменшення свого валового доходу в цілях оподаткування податком на прибуток.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
В матеріалах справи наявні видаткові та податкові накладні, а також виписки з банку, з яких вбачається факт перерахування позивачем грошових коштів, як оплату за придбаний товар.
Апелянтом не надано доказів, що гофроящики та картонні листи не використовувались позивачем у господарській діяльності, у зв'язку з чим позивач правомірно відніс витрати по оплаті придбаних товарів до складу валових витрат.
Щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту колегія суддів зазначає наступне.
Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, регламентований пунктами 7.4, 7.5, 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Згідно підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
Відповідно підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Інших обмежень щодо включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) при придбанні товарів (робіт, послуг), законодавчо не встановлено.
Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Нормами Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється лише на підставі податкової накладної, яка сама по собі є єдиною і достатньою підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства.
Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлені вимоги до змісту податкової накладної, яка має містити: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Наявні в матеріалах справи податкові накладні відповідають приписами підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
В матеріалах справи відсутні докази, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).
Твердження апелянта про неправомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту з огляду на наявність кримінальної справи, яка порушена за фактом фіктивного підприємництва ТОВ «Компанія Прогрес»не заслуговують на увагу з урахуванням положень статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.
Згідно ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що матеріалами справи підтверджується факт оплати придбаного у ТОВ «Компанія Прогрес»товару, який у подальшому був використаний у господарській діяльності позивача, наявні в матеріалах справи податкові накладні відповідають приписами підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Апелянтом не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.
Суд першої інстанції вірно застосував норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та Закону України «Про податок на додану вартість», правову позицію з приводу яких аргументовано виклав в мотивувальній частині оскаржуваного апелянтом рішення.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 201 - 204 КАС України.
Оскаржуване судове рішення в межах вимог апеляційної скарги ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 158, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254, КАС України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу відповідача Державної податкової інспекції у місті Славутичі Київської області - залишити без задоволення.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 25 травня 2011 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.
Повний текст ухвали суду виготовлено 12.06.2012 року.
Головуючий суддя Бистрик Г.М.
Судді: Усенко В.Г.
Сорочко Є.О.
Судове рішення № 24762614, Київський апеляційний адміністративний суд було прийнято 07.06.2012. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити важливі дані.
Це рішення відноситься до справи № 2а-1523/11/1070. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: