Ухвала суду № 24761752, 07.06.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-10610/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б.

Суддя-доповідач: Костюк Л.О.

У Х В А Л А

Іменем України

"07" червня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого -судді Костюк Л.О.;

суддів: Бужак Н.П., Троян Н.М.;

за участю секретаря: Співак О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м.Івано - Франківську на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 22 лютого 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «ЕКСТІМ»до Державної податкової інспекції в м.Івано -Франківську, Державної податкової адміністрації України про визнання нечинним рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2011 року позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Державної податкової інспекції в м.Івано -Франківську, Державної податкової адміністрації України про визнання нечинним рішення. Свої позовні вимоги мотивував тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені Державною податковою інспекцією в м. Івано-Франківську із порушенням чинного законодавства України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому підлягають скасуванню. Просив суд визнати протиправними дії посадових осіб ДПІ в м.Івано-Франківську щодо встановлення порушень в Акті перевірки за №4824/23-2-22187849 від 20.06.2011 року та прийняття на підставі даного акту спірних податкових повідомлень-рішень №0001772302 від 11 липня 2011 року та №0001782302 від 11 липня 2011 року; визнати нечинними податкові-повідомлення рішення №0001772302 від 11 липня 2011 року та №0001782302 від 11 липня 2011 року, якими було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 0 грн. та за штрафними санкціями на суму 67 723 грн., та збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1 992 867 грн. та за штрафними санкціями на суму 498 217 грн.; зобов'язати Державну податкову адміністрацію України провести перевірку стану організації роботи ДПІ в м. Івано-Франківську.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 22 лютого 2012 року року позов задоволено частково.

Визнано нечинним податкові повідомлення -рішення №0001772302 від 11 липня 2011 року та №0001782302 від 11 липня 2011 року, якими було збільшено суму грошового зобов»язання з податку на на прибуток підприємства на суму 0 грн. та за штрафними санкціями на суму 67 723 грн. та збільшено суму грошового зобов»язання з податку на додану вартість на суму 1 992 867 грн. та штрафними санкціями на суму 498 217 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач - Державної податкової інспекції в м.Івано - Франківську подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю -доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду -без змін з таких підстав.

Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задоволюючи позов частково суд першої інстанції виходив з того, що Державна податкова інспекція в м.Івано -Франківську, як суб»єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства. В частині позовних вимог щодо зобов'язання Державної податкової адміністрації України провести перевірку стану організації роботи Державної податкової інспекції в м.Івано -Франківську, суд першої інстанції відмовив, мотивуючи тим, що позивач фактично просить суд втрутитися в діяльність податкового органу, оскільки, організація діяльності податкових органів не в ходить в сферу компетенції адміністративних суду.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, співробітниками Державної податкової інспекції в м.Івано-Франківську було проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «ЕКСТІМ»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2010 р.

За результатами перевірки складено акт від 20.06.2011 р. за № 4824/23-2-22187849.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 5.9 ст. 5, п. 4.1 ст. 4, пп.416 п. 4.1, пп. 12.1.5 п. 12.1 ст. 12, п. 5.1 ст. 5, пп.5.2.1 п. 5.2 ст. 5, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 28.12.94р. №334/94 - ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (зі змінами та доповненнями) в результаті чого встановлено заниження податок на прибуток всього у сумі 314 941 грн., у тому числі за звітні періоди: за 1 квартал 2010 на суму 270 890 грн., за півріччя 2010 року на суму 270890 грн., за 3 квартали 2010 року на суму 326191,00 грн., за 2010 рік на суму 314941 грн.; пп. 7.2.1, пп 7.2.6. п.7.2, пп.7.4.1. пп. 7.4.5 п. 7.4 ст., 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.97 (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в сумі 1992867,00 грн., в т. ч.: січень 2010 р. 230200 грн., лютий 2010 608446 грн., березень 2010 521001 грн., квітень 2010 220040 грн., травень 2010 р. 21879 грн., липень 2010 343255 грн., вересень 2010 р. 51259 грн., листопад 2010 р. 5787 грн.

Не погоджуючись з висновками Акту перевірки, позивачем було подано заперечення до ДПІ у м.Івано-Франківську.

ДПІ у м.Івано-Франківську направлено лист №16739/10/23-247/10277 від 05.05.2011 р., яким було враховано заперечення позивача частково. В листі зазначено, що за результатами розгляду заперечення прийнято рішення про врахування зауважень щодо врахування у складі валових витрат курсової різниці по валютному кредиту в сумі 1559801,00 грн., які виникли в третьому кварталі 2010 року в результаті перерахунку балансової вартості заборгованості на кінець відповідного звітного періоду та четвертому кварталі 2010 року за результатами перевірки завищена на 105052,00 грн.

На підставі даного акту перевірки Державною податковою інспекцією в м.Івано-Франківську було прийняте податкове повідомлення-рішення: від 11.07.2011 р. №0001782302 у звязку зі збільшенням суми грошового зобовязання на суму 2 491 084 грн., за основним платежем 1992867,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями, застосованими за порушення податку на додану вартість по вітчизняних товарах пп. 7.2.1, пп 7.2.6. п.7.2, пп.7.4.1. пп. 7.4.5 п. 7.4 ст., 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(зі змінами та доповненнями); від 11.07.2011 р. № 0001772302 про сплату застосування штрафних санкцій з податку на прибуток приватних підприємств штрафні санкції 67723 грн., застосованих за порушення п. 5.9 ст. 5, п. 4.1 ст. 4, пп.416 п. 4.1, пп. 12.1.5 п. 12.1 ст. 12, п. 5.1 ст. 5, пп.5.2.1 п. 5.2 ст. 5, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 28.12.1994р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(зі змінами та доповненнями).

Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції щодо того, що в частині щодо виявлених порушень п. 5.9 ст. 5, п. 4.1 ст. 4, пп.416 п. 4.1, пп. 12.1.5 п. 12.1 ст. 12, п. 5.1 ст. 5, пп.5.2.1 п. 5.2 ст. 5, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 28.12.1994р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(зі змінами та доповненнями) у Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "ЕКСТІМ" в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 314 941 грн., у тому числі за 2010 рік, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що між ТОВ фірма «Екстім»(Замовник) та ТОВ «Ціль-Інвест» (Підрядник) було укладено Договір будівельного підряду №01/07/10 від 01.07.2010 року.

Згідно з п. 1 Договорів №01/07/10, Підрядник бере на себе зобов'язання своїми силами і засобами, на власний ризик виконати загально-будівельні роботи відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації і в обумовлений цим договором строк, а Замовник зобов'язується надати Підряднику фронт робіт, затверджену проектно-кошторисну документацію, забезпечити своєчасне фінансування будівництва (і забезпечення необхідними будівельними та іншими матеріалами), прийняти виконані роботи і повністю сплатити їх вартість (і матеріалів, якщо будівництво здійснюється за рахунок матеріалів Підрядника) на об'єкті Замовника: Група житлових будинків по АДРЕСА_3.

У відповідності до п. 3.1 Договору №01/07/10, вартість виконаних будівельних робіт становить суму вартості виконаних робіт по Ф-3 складених на основі форми №2-В. Замовник проводить оплату Підряднику виконаних робіт по їх поетапному завершенні згідно з календарним планом, але не пізніше 5 днів після приймання обсягу виконаних робіт (п. 3.2).

Крім того, між ТОВ фірма «Екстім»(Замовник) та ТОВ «Будівельна компанія «МІГ» (Підрядник) було укладено Договір будівельного підряду №09/11 від 09.11.2009 року.

Згідно, п. 1.1 Договору №09/11, Підрядник бере на себе зобов'язання своїми силами і засобами, на власний ризик виконати загально-будівельні роботи відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації і в обумовлений цим договором строк, а Замовник зобовязується надати Підряднику фронт робіт, затверджену проектно-кошторисну документацію, забезпечити своєчасне фінансування будівництва (і забезпечення необхідними будівельними та іншими матеріалами), прийняти виконані роботи і повністю сплатити їх вартість (і матеріалів, якщо будівництво здійснюється за рахунок матеріалів Підрядника) на наступних об'єктах Замовника: 1. Житлові будинки з вбудованими приміщеннями громадського значення та торговий центр в мікрорайоні в межах вулиць К.Данила П. Орлика - Бельведерської в м. Івано-Франківську (№45-48 по генплану). 2. Багатоквартирний житловий будинок з вбудованими приміщеннями громадського призначення на власній земельній ділянці ОСОБА_3 по по АДРЕСА_1 Багатоквартирний житловий будинок по АДРЕСА_2. Група житлових будинків по АДРЕСА_3.

Відповідно до п. 3.1 Договору №09/11, вартість виконаних будівельних робіт становить суму вартості виконаних робіт по Ф-3 складених на основі форми №2-В та орієнтовно складає 20000000 грн. Замовник проводить оплату Підряднику виконаних робіт по їх поетапному завершенні згідно з календарним планом, але не пізніше 5 днів після приймання обсягу виконаних робіт (п. 3.2).

Зобовязання Сторонами за Договорами були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується довідками про вартість виконаних підрядних робіт /та витрати/, Актами приймання виконаних будівельних робіт, відомостями матеріалів та конструкцій до Акту виконаних робіт тощо (копії даних документів залучені до матеріалів справи).

Як зазначав відповідач - Державна податкова інспекція в м.Івано -Франківську, підприємством до складу валових витрат включена вартість підрядних робіт наданих ТОВ «Ціль-Інвест»та ТОВ «Будівельна компанія «МІГ» на суму 9984751,00 грн.

Чинним законодавством не наведено виключного переліку вимог щодо оформлення результатів виконання робіт (послуг). Документи мають бути достатніми для визначення характеру, виду, обсягу виконаних робіт (наданих послуг), при цьому відповідні відомості можуть бути викладені у декількох окремих документах.

За наслідками ретельного дослідження наявних у справі доказів, як-от -договорів, актів виконаних робіт тощо - судом було встановлено, що зазначені документи містять вичерпну інформацію щодо змісту, обсягу, характеру та вартості наданих позивачеві послуг за Договорами.

У відповідності до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9. Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пункт 1.32 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" встановлює, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до п.5.1. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР, валові витрати виробництва та обігу (далі валові витрати) - сума будь - яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п.п.5.2.1, п.5.2. ст.5 вказаного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

В силу п.п.5.3.9. п.5.3. цієї ж норми Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, за змістом наведених норм для формування валових витрат, обовязковою передумовою, за виключенням обмежень, установлених пунктами 5.3.- 5.7. ст.5 Закону, є фактичне подальше використання таких витрат у власній господарській діяльності позивача та документальне підтвердження належності таких витрат складу валових витрат.

Первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обовязкові реквізити, передбачені ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансові звітність в Україні»від 16.07.1999р № 996-XIY. Частина 2 ст. 9 вказаного Закону висуває до первинних документів такий обовязковий реквізит як зміст та обсяг господарської операції.

Крім того Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» не містить норми про обовязкове підтвердження валових витрат матеріальними носіями продукції.

Виходячи з наведеного, суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, що податковим органом не було використано наданих йому законодавством можливостей для встановлення факту не правомірності віднесення позивачем сум до валових витрат, а отже, не було встановлено факту вчинення позивачем будь-яких порушень.

Аналізуючи наведені норми чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, безпідставно винесено податкове повідомлення-рішення від 11.07.2011 року № 0001772302, а отже вимоги позивача є обґрунтованими.

В частині щодо виявлених порушень пп. 7.2.1, пп 7.2.6. п.7.2, пп.7.4.1. пп. 7.4.5 п. 7.4 ст., 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (зі змінами та доповненнями), колегія суддів також погоджується з судом пешої інстанції з огляду на наступне.

В акті перевірки зазначено, що в ході проведення перевірки, до ДПІ у Печерському районі м.Києва було надіслано запит від 28.04.11 року №3626/7/23-245/6697 «Про проведення перевірки підтвердження отриманих від платника податків відомостей стосовно відносин з контрагентом та дотримання податкового законодавства».

Згідно отриманої відповіді від 19.05.11 № 18541/7/23-1110 ДПІ у Печерському районі м.Києва надіслала акт від 17.05.11 року № 3255/7/23-11/36424950 про неможливість проведення зустрічної перевірки, у якому зазначено наступне: провести перевірку ТОВ «Будівельна компанія «Міг»неможливо, у зв'язку з тим, що станом на 17.05.11 згідно АІС «РПП»стан підприємства - «Запит на встановлення місцезнаходження (місця проживання)»; станом на 17.05.11 ТОВ «БК «Міг»не звітує до ДПІ в Печерському районі міста Києва.

При цьому, в ході організації проведення зустрічної перевірки з метою забезпечення підтвердження господарських відносин було вжито такі заходи: на адресу ТОВ «БК «Міг»направлено запит на надання документів, який повернувся з відміткою поштового відділення про неможливість вручення у зв'язку з незнаходженням даного підприємства, на телефонні дзвінки підприємство не відповідає; до ГВПМ ДПІ в Печерському районі м.Києва було направлено запит від 18.05.11 року № 707/9/23-11 про надання інформації щодо здійснення розшукових заходів для встановлення фактичного місцезнаходження ТОВ «БК «Міг».

Згідно відомостей АРМу «АІС «Податки» ТОВ «Будівельна компанія «Міг» до ДПІ в Печерському районі м.Києва декларацій по податку на прибуток підприємств у 2010 році не подавалося.

На підставі вищезазначеного, відповідач - Державна податкова інспекція в м.Івано -Франківську прийшов до висновку щодо нікчемності правочинів.

Колегія суддів погоджується з тим, що суд першої інстанції не погодився з позицією відповідача щодо нікчемності вищезазначених договорів з огляду на слідуюче.

Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобовязаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

За змістом частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України, правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 згаданої статті, є нікчемним.

Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦК, визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається.

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім повязаних з його недійсністю.

Отже, виходячи з вищенаведеного, на час розгляду даної справи не встановлено наявність умислу у директора Товариства на укладення угод, спрямованих на ухилення від сплати податків.

Акт перевірки не містить жодних посилань, з яких підстав відповідач вважає угоди, здійснені позивачем, нікчемними правочинами, в чому саме, на думку відповідача, дані угоди порушує публічний порядок.

Зокрема, в акті перевірки відсутні посилання на винесення вироків посадовим особам підприємств, порушення кримінальних справ за фактом ухиляння від сплати податків та зборів, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 28 Цивільного кодексу України У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Державна податкова інспекція в м.Івано -Франківську та будь-які інші особи до суду з вимогами про визнання Договорів недійсними не зверталися та такі Договори недійсними судом не визнавалися.

У той же час правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).

Отже, договори є правомірними та дійсними, що підтверджується фактичними обставинами справи.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції; 2. Встановлення спеціальної податкової правосубєктності учасників господарської операції; 3. Встановлення звязку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку; 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Законом, що визначає платників податку на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України "Про податок на додану вартість".

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п. 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість»особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахуванню) до бюджету є: платники податку, визначені у статті 2 цього Закону.

Згідно вимогам п. 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»платник податку особа, яка згідно з цим Законом зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п. 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість» особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахуванню) до бюджету є: платники податку, визначені у статті 2 цього Закону.

Згідно вимогам п. 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»платник податку особа, яка згідно з цим Законом зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України.

В матеріалах даної справи містяться докази виконання сторонами (позивачем та його контрагентами) умов договорів в повному обсязі.

Відповідно до підпункту 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 цього пункту в тій самій редакції, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Оскільки відповідачем - 1 в акті перевірки не зазначено жодних посилань щодо анулювання свідоцтв платника ПДВ контрагента позивача або несплати контрагентами податку на додану вартість до бюджету, судом вбачаються неправомірними посилання відповідача, викладені в акті перевірки.

Виходячи із приписів пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", тільки відсутність податкової накладної безспірно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»сума податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Крім того, відповідно до пп. а) пп. 7.7.2. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

З аналізу вищезазначених норм законодавства та наявних в матеріалах справи доказів, суд першої інстанції правильно дійшов до висновків про безпідставність висновків податкового органу, а тому, податкове повідомлення-рішення від 11.07.2011 року № 0001782302 підлягає скасуванню в повному обсязі визнанню нечинним.

В частині щодо визнання протиправними дії посадових осіб ДПІ в м. Івано-Франківську щодо встановлення порушень в Акті перевірки за №4824/23-2-22187849 від 20.06.2011 року та прийняття на підставі даного акту спірних податкових повідомлень-рішень №0001772302 від 11 липня 2011р. та №0001782302 від 11 липня 2011р., суд першої інстанції вірно зазначив наступне:

Згідно з нормами "Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства", затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 р. №327, акт - службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання (п.1.3).

Отже, висновки акту перевірки є службовим документом, є носієм доказової інформації, проте акт не може бути визнаний рішенням чи дією субєкта владних повноважень.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в частині позовних вимог щодо зобов'язання Державної податкової адміністрації України провести перевірку стану організації роботи ДПІ в м. Івано-Франківську, оскільки, позивач дійсно фактично просить суд втрутитися в діяльність податкового органу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги немає, а її доводи спростовуються вище наведеним.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим -ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 2, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м.Івано -Франківську - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 22 лютого 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення цієї ухвали у повному обсязі, тобто з 12 червня 2012 року.

Головуючий суддя Костюк Л.О.

Судді: Бужак Н.П.

Троян Н.М.