Постанова № 24757240, 12.06.2012, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.06.12 Справа № 5008/176/2012

Львівський апеляційний господарський суд у складі:

головуючого-судді Р. Марко

суддів М. Желік

О. Мирутенко

При секретарі Самолюк У.

за участю представників сторін -не з'явилися

розглянувши апеляційні скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 №б/н від 23.04.2012 року та Ужгородської міської ради №б/н від 23.04.2012 року

на рішення господарського суду Закарпатської області від 11.04.2012 року (суддя Л.М. Якимчук)

у справі № 5008/176/2012

за позовом -фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Ужгород

до відповідача - Ужгородської міської ради, м. Ужгород

про визнання недійсним рішення Ужгородської міської ради №459 від 24.02.2012 року та про зобов'язання відповідача у місячний строк прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Закарпатської області від 11.04.2012 року позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Ужгородської міської ради задоволено частково, скасовано рішення Ужгородської міської ради від 24.02.2012 №459 «Про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ФОП ОСОБА_2.»; в частині зобов'язання відповідача у місячний строк прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки -в позові відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачем доведено повну відповідність спірного проекту землеустрою вимогам закону, а тому Ужгородська міська рада неправомірно відмовила у його затвердженні, як наслідок таке рішення міської ради є незаконним у розумінні ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування»та підлягає до скасування. Суд відмовив у задоволенні вимоги про зобов'язання відповідача прийняти у місячний строк рішення про затвердження проекту землеустрою, оскільки законодавчо визначено, що суд не вправі приймати рішення з питань, віднесених до виключної компетенції органів місцевого самоврядування.

Позивач -ФОП ОСОБА_2, з постановленим рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині відмови в задоволенні позовної вимоги щодо зобов'язання затвердити проект землеустрою та прийняти нове рішення, яким зобов'язати Ужгородську міську раду у місячний строк прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. На думку ФОП ОСОБА_2, господарським судом не застосовано норми ч. 11 ст. 123 Земельного кодексу України, згідно з якою відмова органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування може бути оскаржена до суду. Зазначає, що відповідно до ч. 9 ст. 123 Земельного кодексу України рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюється затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

У відзиві на апеляційну скаргу позивача Ужгородська міська рада зазначає, що вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною. На думку відповідача, суд не вправі зобов'язати орган місцевого самоврядування прийняти конкретне рішення з питань, віднесених до виключної компетенції органів місцевого самоврядування, оскільки таке може розцінюватися як втручання у діяльність органу місцевого самоврядування. В обґрунтування такої позиції покликається на положення ст. 140 Конституції України, ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 12 Земельного кодексу України, п. 2. 14 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 «Про деякі питання практики розгляду у спорах, що виникають із земельних відносин ».

Відповідач - Ужгородська міська рада також не погодилася з постановленим рішенням, подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині задоволення позовної вимоги щодо визнання недійсним рішення Ужгородської міської ради №459 від 24.02.2012 року. Свої вимоги Ужгородська міська рада аргументує тим, що підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки була його невідповідність вимогам законів та нормативно-правових актів. Крім того, на думку скаржника, розгляд даного спору віднесений до компетенції адміністративного суду, чим допущено порушення норм ст. 12 ГПК України.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідача ФОП ОСОБА_2, зазначає, що не погоджується з доводами Ужгородської міської ради, оскільки вважає, що право органів місцевого самоврядування вирішувати питання у сфері земельних відносин, відповідно до чинного законодавства, не тягне за собою невідповідність проекту землеустрою вимогам законів та нормативно-правових актів. Зазначає про відповідність спірного проекту землеустрою законам та нормативно-правовим актам, що підтверджується Висновком державної експертизи землевпорядної документації від 14.06.2011 №156-11.

Сторони в судове засідання не забезпечили явки повноважних представників, поважності причин неявки не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 15.05.2012 року, про що свідчать наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення.

Колегія суддів вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду апеляційних скарг, постановлення законного та обґрунтованого рішення і відсутність уповноважених представників в даному судовому засіданні не перешкоджає розгляду справи по суті. Зважаючи на це, колегія прийшла до висновку про можливість розгляду апеляційних скарг у відсутності представників сторін за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційних скаргах та відзивах, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, апеляційні скарги -без задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 24.02.2012 року Ужгородської міською радою прийнято рішення №459, яким відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ФОП ОСОБА_2

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України (надалі -ЗК України) громадяни та юридичні особи набувають права користування земельними ділянками із земель комунальної власності за рішенням органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Порядок надання земельних ділянок комунальної власності у користування передбачений ст. 123 ЗК України.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ЗК України надання земельних ділянок комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 2 згаданої статті, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради.

Відповідний орган місцевого самоврядування в межах своїх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні (ч. 3 ст. 123 ЗК України).

Як вбачається з матеріалів справи, Рішенням від 16.04.2010 року №1406 Ужгородська міська рада надала дозвіл приватному підприємцю ОСОБА_2 на підготовку проекту відведення земельної ділянки площею 0,012 га під магазином-кафе по вул. Перемоги, 152а (на умовах оренди).

В силу положень ч. 4 ст. 123 ЗК України, розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається Комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою. Комісія протягом трьох тижнів з дня одержання проекту надає відповідному органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування свій висновок щодо погодження проекту або відмови у його погодженні.

Колегією суддів встановлено, що поданий позивачем проект землеустрою щодо відведення вищезгаданої земельної ділянки 13.10.2010 року погоджений без зауважень Комісією з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою (Ужгородська міська рада), що підтверджується наявним в матеріалах справи Висновком №03-33/374.

Відповідно до наявного в матеріалах справи висновку державної експертизи від 14.06.2011 №156-11, спірний проект землеустрою оцінений як такий, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Відповідно до ч. 6 ст. 123 ЗК України, відповідний орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, ч. 10 згаданої вище статті передбачено, що підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Відповідно до ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування»акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Тобто, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

З вищенаведеного колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про неправомірність відмови Ужгородської міської ради у затвердженні проекту землеустрою, у зв'язку з чим Рішення Ужгородської міської ради XII сесії VI скликання «Про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ФОП ОСОБА_2.»від 24.02.2012 №459 є незаконним у розумінні ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування»та підлягає скасуванню.

Крім того колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні вимоги про зобов'язання відповідача у місячний строк прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з огляду на наступне.

Згідно з ст. ст. 5, 7 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Відповідно до приписів ст. 13 Конституції України землі є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно з ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

За приписами п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вирішення питань регулювання земельних відносин відноситься до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад.

Відповідно до п. «а»ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад.

Пленум Вищого господарського суду України у п. 2.14 постанови від 17.05.2011 року № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин», висловлює наступну правову позицію: суд не вправі приймати рішення з питань, віднесених до виключної компетенції органів місцевого самоврядування, наприклад, про надання земельних ділянок у власність або в користування, укладення договорів купівлі-продажу або оренди земельних ділянок, а також зазначати, яке конкретно рішення повинно бути прийнято.

Таким чином, затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відноситься до виключної компетенції органів місцевого самоврядування, а тому місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що він не вправі зобов'язати орган місцевого самоврядування прийняти конкретне рішення з зазначених питань, так як таке може розцінюватися як втручання в діяльність органу місцевого самоврядування.

Щодо покликань Ужгородської міської ради про поширення юрисдикції адміністративних судів на спірні правовідносини, то колегія суддів вважає, що такі спростовуються наступним.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Частиною 3 ст. 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»передбачено, що місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.

Згідно з ч. 1 ст. 21 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 12 Г ГПК України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Таким чином, господарські суди вирішують спори у порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає статті 1 ГПК України, а правовідносини, щодо яких виник спір, носять господарський характер.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 13.07.2004 року у справі № 10/732 господарського суду міста Києва.

Статтею 55 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Відповідно до п. 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 14 «Про внесення змін до постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин»правовідносини у сфері використання і охорони земель, врегульовані розділами VI та VII ЗК України, можуть мати як приватноправовий, так і публічно-правовий характер (глави 29, 30, 33 названого Кодексу), а тому спори, що виникають з відповідних правовідносин, можуть, у залежності від їх правового характеру та складу учасників, вирішуватися за правилами адміністративного або господарського судочинства.

Крім того, у п. 3.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 року № 10 зазначено, що господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов:

- участь у спорі суб'єкта господарювання;

- наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин;

- наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом;

- відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Згідно п. 17 вищенаведеної постанови пленуму Вищого господарського суду України до компетенції господарських судів не відноситься розгляд справ у спорах:

а) про оскарження рішень (нормативно-правових актів чи актів індивідуальної дії), ухвалених суб'єктом владних повноважень, яким останній зобов'язує суб'єкта господарювання вчинити певні дії, утриматись від вчинення певних дій або нести відповідальність;

б) про оскарження суб'єктом господарювання дій (бездіяльності) органу державної влади, органу місцевого самоврядування, іншого суб'єкта владних повноважень, їхньої посадової чи службової особи, що випливають з наданих їм владних управлінських функцій, якщо ці дії (бездіяльність) не пов'язані з відносинами, врегульованими господарським договором;

в) між суб'єктами владних повноважень з приводу їхньої компетенції у сфері управління;

г) з приводу укладання та виконання адміністративних договорів;

д) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Інші справи за участю господарюючих суб'єктів та суб'єктів владних повноважень не мають ознак справ адміністративної юрисдикції і повинні розглядатися господарськими судами на загальних підставах. До таких справ належать усі справи у спорах про право, що виникають з відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства.

Пунктом 1.2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин»передбачено, що з положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 ЦК України, статей 2, 8, 48, 133, 148, 152, 197, 283 ГК України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності.

З огляду на викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Закарпатської області від 11.04.2012 року відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційних скаргах інші доводи скаржників не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює спірні правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд -

Постановив:

1. Рішення господарського суду Закарпатської області від 11.04.2012 року у справі № 5008/176/2012 залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.

2. Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку.

3. Матеріали справи скерувати до господарського суду Закарпатської області.

Головуючий Р. Марко

Суддя М. Желік

Суддя О. Мирутенко

Повний текст постанови виготовлений 15.06.2012 року.