Рішення № 24756936, 18.06.2012, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.06.12 Справа № 5015/1814/12

За позовом: Комунальної 4-ї міської клінічної лікарні м. Львова, м. Львів

до відповідача: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Бібрка

про виселення із нежитлового приміщення

Суддя Мазовіта А.Б.

при секретарі Волошин О.Я.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2, представник (довіреність №796 від 31.05.2012 р.);

від відповідача: ОСОБА_3, представник (довіреність б/н від 25.08.2010 р.), ОСОБА_1

Комунальна 4-а міська клінічна лікарня м. Львова, м. Львів звернулася до господарського суду Львівської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Бібрка про виселення із нежитлового приміщення.

Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 08.05.2012 р. призначив розгляд справи на 21.05.2012 р. Ухвалою суду розгляд справи відкладався на 30.05.2012 р., 18.06.2012 р.

В судових засіданнях представник позивача позов підтримав, просив задоволити. З приводу заявленого позову пояснив, що між позивачем та відповідачем було укладено договір оренди нерухомого майна. Вказаний договір припинив свою дію 30.07.2011 р., що встановлено постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.01.2012 р. у справі №6/138 (2010) та постановою Вищого господарського суду України від 15.03.2012 р. у цій же справі. Проте, відповідач станом на дату вирішення спору, не звільнив орендоване майно. Таким чином, просив виселити відповідача із займаного приміщення.

В судовому засіданні представник відповідача та відповідач проти позову заперечили, просили відмовити в задоволенні позовних вимог. Відповідачем подано клопотання про зупинення провадження у справі №5015/1814/12 до вирішення Верховним Судом України справи за заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 15.03.2012 р. у справі №6/138 (2010).

Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. 22 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.

В судовому засіданні 18.06.2012 р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повний текст рішення складено та підписано 19.06.2012 р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

30 липня 2007 р. між Комунальною 4-ю міською клінічною лікарнею м. Львова (орендодавець) та ФОП ОСОБА_1 було укладено договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №Б-0525, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно, що знаходиться на балансі комунальної 4 МКЛ, а саме нежитлове приміщення (гараж) за індексом 1, загальною площею 49,8 кв.м., відповідно до даних технічного паспорта БТІ від 29.11.2005 р., що знаходиться за адресою АДРЕСА_2.

При передачі об'єкта оренди складається акт здачі-приймання, який підписується орендарем та балансоутримувачем. Об'єкт оренди вважається переданим в оренду з моменту підписання акту здачі-приймання (п.п. 3.4., 3.5. договору).

Термін договору оренди визначений з 30.07.2007 р. до 30.07.2008 р. включно (п. 4.1. договору).

На виконання умов договору між позивачем та відповідачем складено акт приймання-передачі від 30.07.2007 р. Вказаним актом підтверджено факт вступу орендаря у користування об'єктом оренди.

Відповідно до п. 4.3. вказаного договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Згідно п. 9.2. договору сторони повинні приступити до передачі об'єкта оренди протягом 60 днів з моменту закінчення терміну оренди.

Пунктом 9.3 договору передбачено, що об'єкт оренди повинен бути переданий орендарем та прийнятий орендодавцем протягом 60 днів з моменту його припинення чи розірвання.

Об'єкт оренди вважається переданим орендодавцю з моменту підписання акту здачі-приймання (п. 9.5. договору).

Рішенням господарського суду Львівської області від 12.10.2011 р. у справі №6/138 (2010) позов задоволено повністю: визнано продовженою дію договору оренди №Б-0525 від 30.07.2007 р. нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) загальною площею 49,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_2, укладеного між ФОП ОСОБА_1 та Комунальною 4-ої міською клінічною лікарнею, до 30.07.2012 року на тих самих умовах.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.01.2012 р. у справі №6/138 (2010) рішення господарського суду Львівської області від 12.10.2011 року у справі №6/138 (2010) скасовано та прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено. Вказаною постановою встановлено, що договір оренди від 30.07.2007 р. №Б-0525 нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень), укладений між Комунальною 4-ою міською клінічною лікарнею та ФОП ОСОБА_1 припинив свою дію 30.07.2011 р.

Постановою Вищого господарського суду України від 15.03.2012 р. у справі №6/138 (2010) постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.01.2012 р. у справі №6/138 (2010) залишено без змін.

Листом від 27.03.2012 р. за вих. №318 позивач попередив відповідача про необхідність звільнення в термін до 28.03.2012 р. орендованого приміщення.

Листом від 20.04.2012 р. за вих. №4477 позивач повторно попередив відповідача про необхідність звільнення в термін до 24.04.2012 р. орендованого приміщення.

Як вбачається із матеріалів справи, пояснень представників сторін, відповідача, нежитлове приміщення (гараж), загальною площею 49,8 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 станом на дату судового розгляду відповідачем не звільнено.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є зокрема договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ч. 1 ст. 759 ЦК України). Аналогічні положення закріплені у ч. 1 ст. 283 ГК України, ч. 1 ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

За приписами пункту 1 статті 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Статтею 764 ЦК України встановлено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Згідно ч.2 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Стаття 291 ГК України вказує, що договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено. Аналогічні положення містяться також у ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Пунктом 4 статті 291 ГК України встановлено, що правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Згідно пункту 1 статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцю річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до приписів ч.1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря, він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За таких обставин суд дійшов висновку про порушення відповідачем договірного зобов'язання, передбаченого п. 9.3. договору оренди від 30.07.2007 р. №Б-0525 нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень), щодо своєчасного повернення об'єкта оренди в разі припинення договору оренди, що в свою чергу є підставою для примусового виселення відповідача із займаного приміщення, оскільки відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України та ч. 1 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", одностороння відмова від виконання договору не допускається.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Частиною 2 ст. 35 ГПК встановлено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами та підлягають до задоволення повністю.

Оскільки спір виник з вини відповідача, судові витрати по розгляду справи відповідно до ст. 49 ГПК України необхідно покласти на відповідача.

Згідно ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

При цьому пов'язаність справи полягає в тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиційне значення. Ці обставини мають бути такими, що мають значення для даної справи.

Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, певної черговості розгляду вимог.

В клопотання про зупинення провадження у даній справі відповідач не зазначив обґрунтованих причин неможливості розгляду даної справи до перегляду постанови Вищого господарського суду України від 15.03.2012 р. у справі №6/138 (2010) Верховним Судом України, не вказав обставин, які не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі.

Судом також з'ясовано (КП "Діловодство спеціалізованого суду"), що ухвалою Вищого господарського суду України від 31.05.2012 р. у справі №6/138 (2010) відмовлено ФОП ОСОБА_1 у допуску справи №6/138 (2010) до провадження Верховного Суду України.

Враховуючи наведене, суд відмовляє в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі №5015/1814/12.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 11, 509, 526, 530, 599, 610, 612, 626, 759, 763, 764, 785 ЦК України, ст.ст. 193, 283, 291 ГК України, ст.ст. 17, 26, 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 80, 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити.

2. Виселити фізичну особу-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) з нежитлового приміщення (гаража), загальною площею 49,8 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_2, стягувач: Комунальна 4-а міська клінічна лікарня м. Львова, м. Львів, вул. Я.Стецька, 3 (ідентифікаційний код 01996651).

3. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Комунальної 4-ї міської клінічної лікарні м. Львова, м. Львів, вул. Я.Стецька, 3 (ідентифікаційний код 01996651) 1073 грн. 00 коп. судового збору.

4. Накази видати згідно ст. 116 ГПК України.

Суддя Мазовіта А.Б.