Рішення № 24755888, 18.06.2012, Господарський суд Автономної Республіки Крим

Дата ухвалення
18.06.2012
Номер справи
1460-2012
Номер документу
24755888
Форма судочинства
Господарське
Компанії, зазначені в тексті судового документа
  • 1) ВЧ А 1370
Державний герб України

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Іменем України

РІШЕННЯ

18.06.2012Справа №5002-32/1460-2012

Господарський суд Автономної Республіки Крим у складі судді Гризодубової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1)

до відповідача Військової частини А 1370 (вул.. Горбачева, 5, м. Феодосія, АР Крим ідентифікаційний код 08275305).

про стягнення 3 716, 25 грн.

представники:

від позивача - ОСОБА_1

від відповідача - ОСОБА_3 Представник за довіреністю № 50 від 15.02.2011 р. у справі.

У судовому засіданні брали участь - ОСОБА_1, ОСОБА_3

Представникам роз'яснено права і обов'язки передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема право відводу судді, відповідно до статті 20 Господарського процесуального України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано.

Суть спору: фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Військової частини А 1370 про стягнення 3 614,00 грн. - суми основного боргу, 25,32 грн. - інфляційних втрат, 76,93 грн. - суми 3% річних.

Ухвалою від 10.05.2012 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 22.05.2012 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.

Розпорядженням Заступника голови господарського суду Автономної Республіки Крим Тіткова С.Я. справа передана до провадження судді Господарського суду Автономної Республіки Крим Гризодубовій А.М.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем обов'язків в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість, що і стало приводом для звернення позивача до суду із позовом про стягнення вказаної заборгованості у примусовому порядку.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог не заперечував.

Крім того, позивач у судовому засіданні надав клопотання про відмову від стягнення 4 016,00 грн. Судом вказане клопотання прийняте до розгляду.

Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач зазначив, що між сторонами укладено два договори № 112 та № 213 від 08.12.2010р. на поставку товару.

У відповідності до приписів статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Стаття 638 Цивільного кодексу України твердить, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Як вбачається з документів, наданих позивачем в якості договорів, вони мають перелік товару, дату та суму, пред'явлену к оплаті. Документ № 212 має підпис невстановленої особи, документ № 213 взагалі ніким не підписаний. Дані документи не мають ані зазначення, ані реквізитів сторін. ( а.с. 11-12).

Таким чином твердження позивача про те, що між ним та відповідачем укладені договори поставки не підтверджені документально. А тлумачення записів на аркушах невідомого походження в якості існування між сторонами підписаного договору є необґрунтованим та безпідставним.

Крім того, позивачем не надано жодного документу на підтвердження здійснення ним поставки.

Проте, як вбачається з матеріалів справи 01.07.2011 року сторонами був підписаний акт звірки, в якому відповідач підтвердив наявність в нього перед позивачем заборгованості в розмірі 3 614,00 грн. ( а.с. 13).

Хоча сам по собі акт звірки не є первинним документом в розумінні термінів, визначених статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», проте, в контексті пп.11.11 Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків №69, затвердженій Наказом Міністерства фінансів України від 11 серпня 1994 року, відповідач підтвердив суму заборгованості не лише в акті звірки взаємних розрахунків, але й у відповіді на вимогу від 07.09.2011р., відповідно до якої зазначив, що отримав товар на суму 3 614,00 грн. та визнає зазначену заборгованість. ( а.с. 15).

З огляду на вимоги частини першої статті 4 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі, суд дійшов висновку, що підставою позову в рамках даної справи є саме несплата відповідачем отриманого товару. Позивач не наполягає на договірних взаємовідносинах, не посилається на виникненні у сторін обов'язків на підставі умов договору, у в зв'язку із чим, правова необізнаність позивача не є перешкодою в отриманні ним грошових коштів за поставлений товар. Дійсно, сторонами допущені суттєві недоліки при оформлені документів, знехтуване правилами оформлення первинної бухгалтерської документації при здійснені поставки. Проте матеріали справи свідчать та доводять факт отримання відповідачем товару на суму 3 614, 00 грн.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Статтею 174 Господарського України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Стаття 175 Господарського кодексу України передбачає, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 219 Господарського кодексу України чітко визначено, що за невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами.

Чинним законодавством України не передбачена обов'язкова форма договору як єдиного письмового документу.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Беручи до уваги вищенаведене, суд вважає що позовні вимоги про стягнення основного боргу в розмірі 3 614, 00 грн. підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 25,32 грн. інфляційних втрат, 76,93 грн. 3 % річних.

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити таке:

Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено: якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.

Так, частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України щодо встановлення обов'язку боржника по сплаті на користь кредитора 3% річних від простроченої суми суд вважає таким, що кореспондується зі статтями 536 та 692 Цивільного кодексу України, які встановлюють, що в разі прострочення оплати товару, продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

У відповідності до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Приписи статті 4-7 названого Кодексу твердять про те, що судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи, а якщо спір вирішується колегіально - більшістю голосів суддів. У такому ж порядку вирішуються питання, що виникають у процесі розгляду справи.

Згідно з пунктом 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

В матеріалах справи відсутні докази відправки вимоги на адресу відповідача. Також позивач знехтував вимогами суду щодо надання детального обґрунтованого розрахунку стягуваної суми. Таким чином, суд позбавлений можливості перевірити розрахунок позивача та взагалі встановити, за який період ним здійснюється розрахунок.

В пункті 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», Вищий господарський суд України зазначив, що якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи; крім того, неподання позивачем витребуваних господарським судом матеріалів, необхідних для вирішення спору, тягне за собою правові наслідки у вигляді залишення позову без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК.

Господарський суд неодноразово звертав увагу позивача на необхідність надання детального обґрунтованого розрахунку стягуваної суми. Проте позивач обґрунтованого розрахунку не представив.

У відповідності до пункту 5 статті 81 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, суд вважає за необхідне залишити позов без розгляду в частині стягнення інфляційних втрат та 3 % річних.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 4 016,00 грн. - на оплату адвокатського гонорару.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. В контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають оплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Як зазначено в коментованій статті, до інших витрат у розумінні статті 44 Господарського процесуального кодексу України відносяться, зокрема, суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи.

У відповідності до пункту 10 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.98 р. N 02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Таким чином, діюче законодавство пов'язує витрати сторін в господарському процесі саме із адвокатською діяльністю їх представників та консультантів.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України "Про адвокатуру", дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, яка є адвокатом наводиться в статті 2 Закону України "Про адвокатуру", котра зазначає, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційний іспит, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльності та прийняв Присягу адвоката України.

Як вбачається із договору про надання правових послуг адвоката № 15 від 25.07.2011р., укладеного позивачем із адвокатом ОСОБА_6, адвокат прийняв на себе зобов'язання на представництво інтересів клієнта та надання правової допомоги у цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справах, справах про адміністративне правопорушення, тощо ( а.с. 16).

Таким чином, договірні взаємовідносини сторін мали досить обширних характер та передбачали правову допомогу позивачеві з усіх його можливих правових питань.

В додатку до договору ( а.с. 18) сторони погодили, що попередня консультація щодо характеру спірних правовідносин обійдеться позивачеві за годину роботи адвоката в 401, 60 грн., вивчення та правовий аналіз матеріалів справи - 401, 60 грн., підготовка процесуальних документів, претензія - 401, 60 грн., позовна заява та позовна заява змінена по 401, 60 грн. кожна. Всього складання документів та консультація коштує 4 016, 00 грн.

Проте які саме документи були складені, консультація з яких саме правовідносин надана адвокатом позивачеві суду невідомо, оскільки зазначені документи не мають жодної вказівки, що дії адвокатом здійснені саме в рамках спору між позивачем та Військовою частиною А 1370.

Більш того, позовна заява підписана безпосередньо самим позивачем. Жодного документу, з якого можна було б вбачити, що він складений адвокатом ОСОБА_6., в матеріалах справи не міститься.

Крім того, розрахунок адвоката здійснений на підставі Постанови КМУ від 27.04.2006р. № 590, в якій зазначено, що виплати винагороди спеціалістам, перекладачам обчислюється за кожну годину пропорційно до середньої заробітної плати особи, розрахованої відповідно до абзацу третього пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100. Загальний розмір виплати не може перевищувати суми, розрахованої за відповідний час виходячи із трикратного розміру мінімальної заробітної плати. Отже чому 1 годину роботи адвокат обчислює в розмірі 40 % від середньомісячної заробітної плати залишається незрозумілим.

Крім того, дуже сумнівним є те, що надання попередньої консультації щодо характеру спірних правовідносин з однієї поставки товару може зайняти у адвоката 2 години, та підготовка позовної заяви на 2 аркушах із зазначенням трьох статей Цивільного кодексу України ще 2 години. Таким чином, навіть непрямо неможливо ототожнити отримані позивачем згідно кошторису послуги із тими документами, що надані суду під час звернення із позовом до Військової частини А 1370.

Таким чином у суду відсутні жодні докази, що правова допомога, про яку йдеться у Договорі про надання правових послуг адвоката № 15 від 25.07.2011р., надана позивачеві саме з приводу звернення в рамках даної справи до суду, а отже відсутні законні та обґрунтовані підстави для задоволення вимоги позивача щодо компенсації витрат на складання позову.

Стосовно клопотання позивача про відмову від стягнення витрат на адвоката, суд вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Позивач статтею 22 Господарського процесуального кодексу України наділений правом відмовитись від позовних вимог.

Проте судові витрати до позовних вимог не відносяться, а підлягають розподілу між сторонами за результатом розгляду справи. За таких обставин, суд відхиляє клопотання позивача про відмову від позову в частині стягнення адвокатських витрат, оскільки ця сума не є предметом позову, а відмова сторін від судових витрат нормами процесуального Закону не передбачена.

Судовий збір покладається на сторін пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, як того вимагають приписи статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 18.06.2012р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Повне рішення складене 18.06.2012р.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, пунктом 5 статті 81, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Військової частини А 1370 (вул. Горбачева, 5, м. Феодосія, АР Крим ідентифікаційний код 08275305) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) - 3 614, 00 грн. грн. заборгованості, 1 565, 22 грн. - судового збору.

3. В частині стягнення інфляційних втрат та 3 % річних позов залити без розгляду.

4. Наказ видати в порядку статтей 116, 117 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Гризодубова А.М.

Часті запитання

Який тип судового документу № 24755888 ?

Документ № 24755888 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 24755888 ?

Дата ухвалення - 18.06.2012

Яка форма судочинства по судовому документу № 24755888 ?

Форма судочинства - Господарське

Я не впевнений, що мені підходить повний доступ до системи YouControl. Які є варіанти?

Ми зацікавлені в тому, щоб ви були максимально задоволені нашими інструментами. Для того, щоб упевнитись в цінності і потребі системи YouControl саме для вас - замовляйте безкоштовну демонстрацію продукту. Також можна придбати доступ на 1 добу за 680 гривень.
Детальна інформація про ліцензії та тарифні плани.

В якому cуді було засідання по документу № 24755888 ?

У чому перевага платних тарифів?

У платних тарифах ви отримуєте іформацію зі 180 джерел даних, у той час як у безкоштовному - з 22. Також у платних тарифах доступно більше розділів даних та аналітичні інструменти миттєвої оцінки компаній, ФОП, та фізосіб.
Детальніше про різницю в доступах на сторінці тарифів.

Дані про судове рішення № 24755888, Господарський суд Автономної Республіки Крим

Судове рішення № 24755888, Господарський суд Автономної Республіки Крим було прийнято 18.06.2012. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити ключові дані.

Судове рішення № 24755888 відноситься до справи № 1460-2012

Це рішення відноситься до справи № 1460-2012. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа:

  • 1) ВЧ А 1370

Наша платформа підтримує пошук за різними критеріями, такими як регіон або назва суда. Також у персональному кабінеті є можливість докладного налаштування, що суттєво прискорює процес пошуку даних. Це дозволяє ефективно заощаджувати ваш час при отриманні необхідної інформації з реєстру судових рішень та інших офіційних джерел.

Попередній документ : 24755886
Наступний документ : 24755890