Ухвала суду № 24751791, 30.05.2012, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня 2012 р.Справа № 2-а-3834/10/1470

Категорія:9.3.1Головуючий в 1 інстанції: Мавродієва М.В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: судді доповідача - головуючого - Шляхтицького О.І.,

суддів: Джабурія О.В., Ступакової І.Г.,

секретар Загоруйко Г.О.,

за участю: представника позивача -Кравець В.О.,

прокурора - Вербовщук С.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі апеляційну скаргу Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві Державної податкової служби на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 липня 2010 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Техноторг-Дон" до Спеціалізованої ДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві Державної податкової служби про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення №00001838/0 від 29.11.2006 року,-

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2006 року товариство звернулось з вищевказаним адміністративним позовом. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем безпідставно виключено зі складу податкового кредиту за січень 2006 року 59850,0 грн. по господарській операції з ФГ «Сатурн», за квітень 2006 року -25650,0 грн. по господарській операції з ПСП «АФ «Василівка», 225616,91 грн. по маркетинговим послугам, чим порушено норми пункту 7.4.1., 7.5.1. Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки зазначені суми були віднесені до податкового кредиту на підставі отриманих від ФГ «Сатурн» та ПСП «АФ «Василівка» податкових накладних. Окрім того, посилання відповідача в акті перевірки на те, що договір купівлі-продажу між ПСП «АФ «Василівка» та позивачем розірвано є безпідставним, оскільки договір припиняє свою дію у випадку його розірвання сторонами по договору, або визнання його недійсним у судовому порядку. Станом на час звернення позивача з адміністративним позовом до господарського суду договір купівлі-продажу від 13.04.2006 жодною із сторін не розірвано. За заявою жодної із сторін договору, або будь-якою третьою особою в судовому порядку договір визнаний недійсним не був. При цьому включення сум маркетингових послуг до складу податкового кредиту відбулось у відповідності з п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» на підставі отриманих від контрагентів, які здійснювали маркетингові дослідження, податкових накладних.

Постановою Господарського суду Миколаївської області від 16.11.2007 року адміністративний позов задоволено. (а.с.209, т.1).

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2008 року постанова Господарського суду Миколаївської області від 16.11.2007 року скасована. Адміністративна справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції(а.с.222-223, т.1).

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.07.2010 року адміністративний позов було задоволено.

Скасовано податкове повідомлення-рішення відповідача від 29.11.2006 року №00001838/0 в повному обсязі.

Не погоджуючись з даною постановою суду податковий орган подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Так, судом першої інстанції встановлено, що 16.11.2006 відповідачем проведено виїзну планову перевірку ТОВ «Техноторг-Дон» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2004 року по 30.06.2006 рік.

За результатами перевірки СДПІ по роботі з ВПП у м.Миколаєві Державної податкової служби складено акт №49/38-000/31764816 від 16.11.2006 року.

На підставі акту перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення №00001838/0 від 29.11.2006, яким визначена сума податкового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 311116, 91 грн. та застосована штрафна (фінансова) санкція в сумі 155 558, 45 грн., яке позивач просить скасувати.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із наступних мотивів.

Перевіркою встановлено, що в перевіряємий період позивач відніс до складу валових витрат суми маркетингових послуг в розмірі 2387378,18 грн., які надані йому приватними підприємцями ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 у 2004 році, 1, 2, 4 кварталах 2005 року та 2 кварталі 2006 року.

Суми податку на додану вартість по господарським операціям з вказаними суб'єктами підприємницької діяльності відповідач виключив з податкового кредиту та в зв'язку з цим донарахував податок на додану вартість по відповідним податковим періодам у сумі 225616,91 грн.

Підставою для донарахування податку на додану вартість відповідач зазначив порушення позивачем п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість по наданим маркетинговим послугам, які не відносяться до валових витрат виробництва та не використовуються в подальшому у власній господарській діяльності.

Вважаючи вказаний висновок помилковим, суд першої інстанції зазначив, що правомірність віднесення позивачем до валових витрат наданих суб'єктам підприємницької діяльності маркетингових послуг встановлена постановою Одеського апеляційного господарського суду від 31.05.2007 року та відповідно п.1 ст.72 КАС України не підлягає доказуванню.

Окрім того, факт здійснення господарських операцій по наданню маркетингових послуг підтверджений первинними документами, отже позивач правомірно відніс до податкового кредиту податок на додану вартість в сумі 225616,91 грн. по наданим маркетинговим послугам.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду та вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В силу вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Водночас за змістом абзацу п'ятого підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Отже, аналіз наведених приписів дає підстави для висновку про те, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на формування податкового кредиту та віднесення до валових витрат підприємства витрат на придбання товарів (робіт, послуг) є належне документальне підтвердження факту понесення таких витрат та їх зв'язок з господарською діяльністю підприємства.

В даному ж разі слід погодитися з наданою судами правовою оцінкою обставин справи, відповідно до якої відповідачем не доведено що витрати позивача на отримання маркетингових послуг не пов'язані із господарською діяльністю позивача, адже придбання названих послуг відповідає основним видам діяльності позивача.

З огляду ж на наявність документального підтвердження у повному обсязі витрат позивача на оплату послуг з відповідним їх отриманням, колегія суддів вважає, що позивач правомірно відніс спірні суми до податкового кредиту, як вірно зазначив суд першої інстанції.

Також відповідачем по господарській операції позивача з ПСП «АФ «Василівка» зменшено податковий кредит на суму 25650,0 грн.

Суд першої інстанції вважав вказані дії відповідача безпідставними, посилаючись на факт наявності укладеного договору підтверджений ухвалою господарського суду від 12.06.2007 року по справі 17/398/07, грошові кошти, отримані ПСП «АФ «Василівка» від позивача, повернені останньому лише 01.06.2007 платіжним дорученням №87.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем правомірно, відповідно до вимог п.п.7.4.1., 7.5.1. ст..7 Закону України «Про податок на додану вартість» віднесено до складу податкового кредиту червня 2006 року податок на додану вартість в сумі 25650,0 грн. і підстави для визначення податкового зобов'язання в цій сумі відсутні.

Суд першої інстанції вважав також неправомірним виключення відповідачем зі складу податкового кредиту позивача за січень 2006 року податку на додану вартість в сумі 59850,0 грн. по господарській операції з Ф/Г «Сатурн», оскільки позивач в грудні 2005 року перерахував Ф/Г «Сатурн» попередню оплату за товар в сумі 359100,0 грн., в тому числі 59850,0 грн. податок на додану вартість та відповідно приписів п.п.7.4.1, 7.5.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» правомірно відніс цю суму до складу податкового кредиту, що не заперечується відповідачем. В січні 2006 року Ф/Г «Сатурн» повернуло перераховані кошти.

Колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції щодо необхідності здійснення відповідного коригування податкового кредиту в зв'язку з відсутністю події здійснення господарської операції. Разом з тим, відповідно до при приписів п.4.5 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено здійснення коригування суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача лише у випадках зміни суми компенсації вартості поставлених товарів, включаючи наступний за поставкою перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів особі, яка їх надала. В даному випадку поставка товарів не відбувалась, здійснено повернення коштів як попередньої оплати за товар.

Приймаючи до уваги, що коригування податкових зобов'язань постачальника і податкового кредиту покупця повинно здійснюватись на підставі відповідних податкових документів, а саме Розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної, то позивач правомірно здійснив коригування в жовтні 2006 року після отримання вказаного розрахунку від Ф/Г «Сатурн», а не в січні 2006 року після повернення коштів.

Отже, є правильним висновок суду, що підстави для визначення податкового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 59850,0 грн. також відсутні.

Водночас, податковим органом, як в Акті перевірки, так і в ході судового розгляду справи не надано жодного доказу в обґрунтування своїх заперечень.

Враховуючи неправомірне визначення відповідачем податкового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 311116,91 грн., підстави для застосовування штрафної санкції в сумі 155558,45 грн., відповідно припису п.п.17.1.3 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», також відсутні.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Техноторг-Дон" є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги зазначені висновки суду не спростовують та зводяться до незгоди з ними.

При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 КАС України, за наявності яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ч. 1 ст. 195, 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 липня 2010 року у справі № 2-а-3834/10/1470 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Дата складення та підписання ухвали в повному обсязі - 05 червня 2012 року.

Головуючий: О.І. Шляхтицький

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: І. Г. Ступакова