Постанова № 24737441, 12.06.2012, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №8.2.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 червня 2012 року Справа № 2а/1270/3326/2012

Луганський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Островської О.П.

при секретарі Тельдековій Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.02.2012 року №0000051702,-

Встановив:

У квітні 2012 року позивач фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Луганської області, в якому послався, що у період з 17.01.2012 року по 22.01.2012 року відповідачем проведена позапланова документальна невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Оріал» за період з 01.01.2011 року по 30.09.2011 року. Перевірка проводилася на підставі наказу №65-п від 12.01.2012 року.

За результатами перевірки був складений Акт № 133/17-2908201696 від 27.01.2012 р., відповідно до якого відповідачем були зроблені висновки про неправомірне віднесення до податкового кредиту сум у розмірі 37882,16 грн., що сталося, з точки зору відповідача, внаслідок порушення позивачем п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України, п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, п.п.198.1, 198.3, 198.4, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України. Копія вищезазначеного Акту перевірки була направлена позивачеві листом відповідача від 27.01.2012 р. Будучи незгодним з Актом перевірки, позивач листом № 0502/12 від 05.02.2012 року надіслав відповідачеві заперечення, але ж, відповіді не отримав. 14.02.2012 р. позивачем було отримано податкове повідомлення-рішення від 14.02.2012 року №0000051702, згідно якого позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання по сплаті податку на додану вартість у сумі 37882,16 грн. та нарахована сума штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 3145,02 грн.

Зазначене повідомлення-рішення складено на підставі вищезазначеного Акту перевірки, а підставами донарахування сум податку на додану вартість вказано порушення позивачем п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.п.198.1, 198.3, 198.4, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України. Позивач, у порядку ст. 56 Податкового кодексу України, оскаржив податкове повідомлення рішення в адміністративному порядку до Державної податкової адміністрації в Луганській області. Згідно листа №2510/10-408 від 21.03.2012 року ДПС України в Луганській області 25.03.2012 року позивач отримав рішення про результати розгляду скарги. Даним рішенням скарга позивача залишена без задоволення.

Позивач вважає податкове повідомлення-рішення від 14.02.2012 року №0000051702 відповідача протиправним, та таким, що підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Підставою донарахування сум податку на додану вартість було неправомірне з точки зору відповідача, віднесення до податкового кредиту сум у зв'язку із придбання позивачем товару по договорах з ТОВ «Оріал». Діючим законодавством встановлений виключний перелік документів, які надають право платнику податків віднести відповідні суми до складу податкового кредиту. В оспорюваному випадку цими документами є відповідні податкові накладні, надані та зареєстровані належним чином.

Позивачем такі накладні були отримані від його контрагенту - ТОВ «Оріал», та своєчасно зареєстровані (що не заперечує відповідач).

Датою отримання позивачем товарів є дати відповідних видаткових накладних ТОВ «Оріал», накладних та посвідчених належним чином, віднесення відповідних сум податкового кредиту призведено по позивачем у строки, передбачені ст. 198 Податкового кодексу України. Отже, відсутні будь-які порушення з боку позивача п.п. 198.1., 198.3, 198.4, 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України.

Посилання відповідача на відсутність будь-яких інших документів (наприклад товарно-транспортних накладних) як на підставу відсутності у позивача права на податковий кредит, не має нормативно-правового обґрунтування.

Крім того, з доводів відповідача, викладених в акті перевірки, та відповіді на скаргу позивача виходить, що відповідач вважає віднесення оспорюваних сум до податкового кредиту неправомірним, оскільки, з його точки зору, правочин, укладений позивачем із його контрагентом - ТОВ «Оріал» є нікчемним за ст. 228 ЦК України, як такий, що порушує публічний порядок, або вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства. Відповідач, роблячи висновки про наявну відсутність між суб'єктами господарювання певних господарських відносин, вказує тим самим на наявну фіктивність договірних відносин, які вчинено без наміру правових наслідків, або удаваність правочинів (договорів купівлі-продажу), якими приховано інші правочини, які насправді вчинено. Як фіктивні, так і удавані правочини (ст. 234. 235 ЦК України) є оспорюваними правочинами, та можуть бути визнані недійсними лише за рішенням суду. Укладення такого виду договору та його невиконання, на чому наполягає податковий орган через відсутність будь-яких подій, відсутність господарської операцій через їх непроведення, неможливості проведення з тих чи інших причин, не можуть створювати будь-яких наслідків. Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, відповідач тим самим виходить за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове навантаження. Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутність господарських операцій економічна необґрунтованість) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення від сплати до державного бюджету обов'язкових платежів, що складають суму наповнення такого бюджету. Але за змістом ст. 228 ЦК України, нікчемний правочин - це той правочин. який безпосередньо суперечить вимогам закону, яке може не визнаватися в судовому порядку, нікчемним. Виходячи з правового змісту ч. 3 ст. 228 ЦК України, після 01 січня 2011 року правочини, що мають ознаки оспорюваності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду, крім того, у даному випадку настають відповідні юридичні наслідки. В даному випадку податковий орган, без обов'язкового виконання вимог законодавства, без визнання такого правочину недійсним (1 стадія) в судовому порядку, робить висновки про його недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такий правочин нікчемним, що також суперечить вимогам законодавства. Наслідком таких зроблених висновків є висновки про порушення у сфері податкового законодавства, що в свою чергу, приводить до прийняття податкового повідомлення-рішення. Податковий орган, формуючи такі не притаманні йому висновки, та приймаючи таке рішення, порушує принцип визначеної компетенції (тобто, виходить за межі прав, наданих, йому Конституцією та Законами України) щодо визнання таких правочинів недійсними, що призводить до безпідставного прийняття рішення.

На підставі викладеного позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14.02.2012 року №0000051702 про збільшення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 37882,16 грн., та штрафних санкцій у сумі 3145,02 грн.

У судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали свої позовні вимоги, надали суду пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві, також послалися, що всі первинні підтверджуючи бухгалтерські документи у них є, вони надавалися відповідачеві під час перевірки однак відповідачем вони не прийняті до уваги.

Представник відповідача позов не визнав, надав заперечення, в яких послався, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте ДПІ у м. Сєвєродонецьку за розглядом акту №133/17-2908201696 від 27.01.2012 року «Про результати позапланової документальної невиїзної перевірки платника податків ОСОБА_1 (реєстраційний номер картки платника податків НОМЕР_1) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 року по 30.09.2011 року по взаємовідносинах з ТОВ «Оріал» (код ЄДРПОУ 36917523)». В акті перевірки вказано, що операції з придбання ФОП ОСОБА_1 запчастин на автотранспорт у ТОВ «Оріал» у січні-липні 2011 року суперечать інтересам держави, суспільства, порушують публічний порядок, а отже відповідно до статей 203,215,228 ЦК України є нікчемними, і в силу статті 216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю, у зв'язку з чим ФОП ОСОБА_1 порушено пункти 198.1, 198.3, 198.4, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України. За рахунок зазначених порушень за результатами перевірки встановлено завищення податкового кредиту з ПДВ на загальну суму 37882,16 грн. Під час перевірки ФОП ОСОБА_1 були надані копії платіжних доручень та податкові накладні, виписані ТОВ «Оріал» на загальну суму 227292,96 грн., у тому числі ПДВ - 37882,16 грн. Однак, позивачем не було надано первинних документів, які б безумовно свідчили про час, місце та засіб здійснення поставки запчастин на автотранспорт (товарно-транспортних накладних або інших товаросупруводжуючих документів, згідно яких відбувалася поставка ТОВ «Оріал» ТМЦ на адресу ФОП ОСОБА_1). Крім того, під час перевірки взято інформацію викладену в акті Алчевської ОДПІ від 11.11.2011 року №1798/236-36917523 про результати проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ «Оріал» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 року 31.09.2011 року. За результатами проведеного аналізу встановлена відсутність основних фондів, складських приміщень, виробничих потужностей для здійснення будь-якого виду діяльності, недостатньо трудових ресурсів для здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру, що у сукупності вказує на «нікчемність» правочинів. Підприємство має стан 3 - прийнято рішення про припинення (розпочато ліквідаційну процедуру). На підставі викладеного просить суд відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази, суд приходить до наступного.

У відповідності з Конституцією України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій, чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

Ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ст. 17 КАС України передбачено, що в числі інших юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України основним завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Тому у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

- на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України,

- з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано,

- обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії),

- безсторонньо ( неупереджено),

- добросовісно,

- розсудливо,

- з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації,

- пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення ( дія),

- з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення,

- своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статус державної податкової служби України, її функції та правові основи діяльності регулюються нормами Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та Податковим Кодексом України.

Державна податкова інспекція є органом державної влади і, відповідно, її діяльність має підпорядковуватись вимогам наведеної норми Конституції України та аналогічним вимогам Закону України «Про державну податкову службу в Україні».

Відповідно до статті 1 зазначеного вище закону, до системи органів державної податкової служби віднесено Державну податкову адміністрацію України, державні податкові адміністрації в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту у січні-липні 2011 року за насідками взаємовідносин з контрагентом ТОВ «Оріал».

Судом встановлено, що позивач є юридичною особою, зареєстрованою у встановленому порядку, перебуває на податковому обліку у відповідача (т.1 а.с.10-11).

У період з 17.01.2012 року тривалістю 5 робочих днів відповідачем проводилася позапланова документальна невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 року по 30.09.2011 року по взаємовідносинам з ТОВ «Оріал».

За результатами перевірки складено акт №133/17-2908201696 від 27.01.2012 року «Про результати позапланової документальної невиїзної перевірки платника податків ОСОБА_1 (реєстраційний номер картки платника податків НОМЕР_1) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 року по 30.09.2011 року по взаємовідносинах з ТОВ «Оріал» (код ЄДРПОУ 36917523), згідно якого виявлені порушення п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України, п.п. 198.1., 198.3, 198.4, 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 37882,16 грн., в тому числі за січень 2011 -533,44 грн., за квітень 2011 року - 6207,45, за травень 2011 -9907,20 грн., за червень 2011 року - 8657,98 грн., липень 2011року -12576,09 грн., угоди між позивачем та ТОВ «Оріал» є нікчемними (т.1 а.с.13-16).

На підставі акту цієї перевірки податковим органом 14.02.2012 року винесено податкове повідомлення-рішення №0000051702, згідно якого позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання по сплаті податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів у сумі 41027,18 грн., в тому числі за основним платежем - 37882,16 грн. та нарахована сума штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 3145,02 грн. (т.1 а.с.22).

Суд вважає, що у відповідача були підстави для прийняття зазначеного податкового повідомлення - рішення.

Порядок формування податкового кредиту визначено Податковим кодексом України від 02.12.2010р. № 2755-VI.

У відповідності до пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, серед іншого, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

У відповідності до п.201.7 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 ст.201 Податкового кодексу України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст.183 цього Кодексу. Разом з тим, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та бухгалтерську звітність в Україні» первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, то відповідні документа не можуть вважатися первинними для цілей податкового обліку навіть за наявності усіх формальних реквізитів, що передбачені для певного виду документа чинним законодавством.

Частинами другою та третьою ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Статтею 8 вказаного Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менш трьох років, несе власник або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до установчих документів.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що діючим законодавством визначений такий порядок формування валових витрат та податкового кредиту, за яким платник податку має право на включення до складу валових витрат та податкового кредиту суми не будь-яких витрат, здійснюваних як компенсація вартості товарів, а тільки тих, які придбаються таким платником податку для їх подальшого використання безпосередньо у власній господарській діяльності, направленої на отримання доходу.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки і збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів.

В судовому засіданні встановлено, що в акті перевірки №133/17-2908201696 від 27.01.2012 року податковим органом зазначено, що в ході проведення перевірки з'ясовано, що за період з 01.01.2011 року по 30.09.2011 року позивачем задекларовано податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Оріал» у сумі 37882,16 грн., при цьому ТОВ «Оріал» не має розумних економічних або інших причин (ділової мети) для реального виконання робіт чи продажу товарів. Такі причини можуть бути наявними лише за умови якщо платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, а не виключно чи переважно за рахунок формування податкового кредиту та валових витрат. Також встановлено, що у ТОВ «Оріал» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутній потрібний технічний персонал, виробниче обладнання, торгівельне обладнання та інші основні фонди, відсутні транспортні засоби, тобто підприємства не мають можливості здійснювати транспортування придбаного або реалізованого товару власними силами, що підтверджує факт не здійснення суб'єктом господарювання, задекларованого основного виду діяльності.

Відповідно до службового листа ВПМ Алчевської ОДПІ від 18.10.11 № 4462/7/26-3414 місцезнаходження ТОВ «Оріал» та його посадових осіб не встановлено.

Згідно до реєстрів форми 1ДФ, наданих до Алчевської ОДПІ та інформації персоніфікованого обліку відділу Управління ПФУ м. Алчевська Луганської області чисельність працюючих становила за 1 квартал 2011 року одну особу, за 2 квартал 2011 року становила дві особи.

Факт відсутності за місцезнаходженням ТОВ «Оріал» документів, які свідчать про фінансово-господарську діяльність, техніки та інших засобів, а також працівників, необхідних для здійснення господарської діяльності підприємства надає можливість стверджувати, що підприємство, (його посадові особи) за місцем своєї реєстрації не могло здійснювати фінансово-господарську діяльність, здійснювати дії спрямовані на встановлення, зміну або припинення правовідносин та здійснювати фактичні дії, спрямовані на виконання взятих на себе зобов'язань.

Згідно відповіді від 21.10.11 № 01-07.2/884 відділу Держкомзему у Перевальському районі Луганської області та відповіді від 14.10.11 № 1647 Держкомзему у м. Алчевську Луганської області у ТОВ «Оріал» відсутні земельні ділянки.

Відповідно відповіді на запит Державтоінспекції Алчевського міського відділу УМВС України в Луганській області за ТОВ «Оріал» не зареєстровані транспортні засоби.

Таким чином в ході перевірки встановлено відсутність у підприємства необхідних умов для здійснення господарської діяльності в частині, купівлі, продажу, реалізації, зберігання та відвантаження товарно-матеріальних цінностей та надання послуг чи здійснення робіт в силу відсутності відповідного персоналу, транспортних засобів, приміщень та матеріальних ресурсів, що свідчить про відсутність у ТОВ «ОРІАЛ»адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань.

Також в акті зазначено, що операції з продажу на адресу контрагентів-покупців ТОВ «Оріал» не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - є нікчемними. А отже у платника податків ОСОБА_1 відсутні право на включення до складу податкового кредиту вартості придбаних ТМЦ по операціях з ТОВ «Оріал».

Судом встановлено, що 12.01.2011 року між позивачем та ТОВ «Оріал» укладено договір купівлі-продажу № 1201/11 (а.с.74-75), відповідно до якого постачальник - ТОВ «Оріал» - приймає на себе зобов'язання поставляти та передавати у власність покупця - ФОП ОСОБА_1 товар, а покупець зобов'язується приймати та сплачувати на умовах, передбачених цим договором згідно з його асортиментом, зазначеним у видаткових накладних, які є частиною договору. Постачальник виконує поставку товару на підставі заявок покупця. Поставка товару здійснюється за раніше узгодженому сторонами графіку. Відпуск товару здійснюється за адресою позивача. Загальна вартість договору складається із загальної вартості товару, указаного у видаткових накладних, згідно яких покупець отримав товар на протязі всього строку дії договору.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору, позивачем до перевірки та суду надані первинні документи, а саме:

- податкові накладні: від 01.04.2011 року №83, від 11.04.2011 року № 114, від 19.04.2011 року № 256, від 05.05.2011 року № 124, від 13.05.2011 №327, від 26.05.2011 № 345, від 01.06.2011 № 151, від 03.06.2011 року №306, від 22.06.2011 року № 442, від 01.07.2011 року № 141, від 14.07.2011 № 208, від 27.07.2011 № 353, видаткові накладні від 01.04.2011 року №83, від 11.04.2011 року № 114, від 19.04.2011 року № 256, від 05.05.2011 року № 124, від 13.05.2011 №327, від 26.05.2011 № 345, від 01.06.2011 № 151, від 03.06.2011 року №306, від 22.06.2011 року № 442, від 01.07.2011 року № 141, від 14.07.2011 № 208, від 27.07.2011 № 353, рахунки фактура від 01.04.2011 року №83, від 11.04.2011 року № 114, від 19.04.2011 року № 256, від 05.05.2011 року № 124, від 13.05.2011 №327, від 26.05.2011 № 345, від 01.06.2011 № 151, від 03.06.2011 року №306, від 22.06.2011 року № 442, від 01.07.2011 року № 141, від 14.07.2011 № 208, від 27.07.2011 № 353 та платіжні доручення. (т.1 а.с.76-134).

При цьому слід зазначити, що документів, які б підтверджували транспортування вищезазначених товарно-матеріальних цінностей (товарно-транспортну накладну, подорожній лист) до перевірки не надано, як не надано їх і суду.

Суд вважає, що для отримання права на формування податкового кредиту має бути належним чином підтверджено факт реального придбання товарів та наявні відповідні документи, що передбачені чинним законодавством України.

Згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 року № 363, зареєстрованим в Мін'юсті України 20.02.1998 року за № 128/2568, оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля.

Товарно-транспортна накладна єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох примірників. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі примірники товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її примірники.

Перший примірник товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий примірники, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передаються перевізнику.

У випадках коли немає змоги перерахувати в товарно-транспортній накладній всі найменування вантажу, підготовленого для перевезення, до такої накладної замовник додає документ довільної форми з обов'язковим зазначенням відомостей про вантаж (графи 1-10 ТТН). У цих випадках у товарно-транспортній накладній зазначається, що до неї додається як товарний розділ документ, без якого товарно-транспортна накладна вважається недійсною і не може використовуватися для розрахунків із замовником.

Крім цього, суд зазначає, що відповідно до чинного законодавства України проведення будь-якої господарської операції товариства фіксується та підтверджується документами, на основі яких і ведеться бухгалтерська звітність.

У свою чергу, відповідно ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерської звітності базуються фінансова, податкова та інші види звітності. Тобто первинні документи є основою і для податкового обліку.

Отже, враховуючи однозначну необхідність застосування облікового документа при здійсненні вантажних перевезень, використання товарно-транспортної накладної є обов'язковим.

Таким чином відсутність чи неправильне оформлення товарно-транспортної накладної має наслідком, відповідно, відсутність документального підтвердження господарської операції та наявність помилок у відображені результатів господарської операції в обліку (як бухгалтерському, так і податковому).

Отримання і реалізація цінностей при використанні автоперевезень повинні підтверджуватися відповідними накладними на відпускання цінностей, податковими накладними та товарно-транспортними накладними.

У випадку відсутності зазначених документів вартість таких цінностей не може бути віднесено до валових витрат та податкового кредиту товариства.

В контексті перевірки фактичного виконання спірних операцій та виявлення документів, які в сукупності, прямо та/або опосередковано, могли би підтверджувати фактичну поставку товару, суд також зазначає, що під час розгляду справи не надано доказів, які в умовах звичайної ділової практики супроводжують та в сукупності підтверджують фактичне вчинення вищезгаданих господарських операцій, а саме доказів, які прямо та опосередковано могли б в сукупності з іншими доказами або окремо підтверджувати фактичне вчинення вищезгаданих операцій та які б спростовували висновки, викладені податковим органом в акті перевірки в акті перевірки №133/17-2908201696 від 27.01.2012 року про відсутність у ТОВ «Оріал» необхідних умов для ведення господарської діяльності, потрібного технічного персоналу, виробничого обладнання, торгівельного обладнання та інших основних фондів, відсутність транспортних засобів, тобто підприємства не має можливості здійснювати транспортування придбаного або реалізованого товару власними силами, що підтверджує факт не здійснення суб'єктом господарювання, задекларованого основного виду діяльності.

При цьому, виходячи із загальних правил та звичаїв щодо обачності та обережності при виборі контрагента, позивач повинен був пересвідчитись, як зазвичай прийнято у діловій практиці, у наявності або відсутності у контрагента можливостей для виконання спірних операцій, проте, як вбачається з матеріалів справи, наявність можливостей у виконавця не перевірялась, а укладалися договори та перераховувалися кошти за оформленими документами про поставку товару.

Крім того, під час розгляду позивачем не було надано будь-якого листування, доказів обміну комерційними пропозиціями з приводу укладання наведеного вище договору, що є звичайною діловою практикою при виборі контрагентів, у т.ч. з метою з`ясування наявності у відповідних контрагентів матеріальних та людських ресурсів для виконання певних угод.

А тому посилання позивача про те, що за вказаним у акті перевірки відповідача договором проводилися передбачені цим договором господарські операції, на увагу не заслуговує, оскільки позивачем не надано з цього приводу безспірних доказів.

Сам договір не містять конкретних вказівок на предмет договору, додаткові угоди з цього приводу або специфікації відсутні.

Всі необхідні бухгалтерські документи на виконання вказаного договору не надані.

Пояснення позивача стосовно того, що все необхідне для виконання договору узгоджувалося з контрагентом ТОВ «Оріал» усно, на увагу не заслуговують, оскільки ніяких доказів з цього приводу не надано, позивач не конкретизував, коли та з ким з відповідальних осіб контрагента проводилися узгодження.

Тому суд вважає, що вказані договори було укладено формально та їх виконання оформлено документально без здійснення реальних господарських операцій за цими договорами, що свідчить про наявність підстав вважати їх нікчемними відповідно до ст. 228 ЦК України, як такий, що порушую публічний порядок та спрямований на незаконне заволодіння майном держави у вигляді бюджетного відшкодування ПДВ.

Таким чином, в даному випадку, суд приходить до висновку про проведення безтоварних операцій з метою отримання необґрунтованої податкової вигоди у вигляді спірних сум податкового кредиту. Тобто, в даному випадку фактично відбувався лише обмін документами з метою створення зовнішніх ознак правомірності формування податкового кредиту за безтоварними операціями та отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Суд не приймає до уваги посилання позивача про те, що в подальшому товар, який нібито був отриманий від ТОВ «Оріал», був згідно відповідних договорів проданий іншим контрагентам, що підтверджується відповідними податковими та видатковими накладними, оскільки зазначені документи свідчать тільки про те, що товарно-матеріальні цінності поставлялися позивачем, однак доказів того, що зазначені товарно-матеріальні цінності були поставлені позивачу саме ТОВ «Оріал» до суду надано не було.

Та обставина, що постановою Луганського окружного суду від 25 січня 2012 року по справі № 2а-11181/11/1270 визнані протиправними дії Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції у Луганській щодо проведення перевірки та складання акту від 11.11.2011 №1798/236-36917523 "Про результати проведення документальної невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Оріал", код за ЄДРПОУ 36917523, з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 по 30.09.2011", не змінює по суті висновків відповідача щодо відсутності у ТОВ «Оріал» необхідних умов для ведення господарської діяльності, потрібного технічного персоналу, виробничого обладнання, торгівельного обладнання та інших основних фондів, відсутність транспортних засобів. Доказів, які б спростовували ці висновки не надано і суду.

Суд зауважує, що угоди (господарські операції), які мають ознаки фіктивних та в результаті яких створюється можливість заниження податкових зобов'язань, завідомо суперечать інтересам держави і суспільства (ст.207 ГК України) та є такими, що порушують публічний порядок (ст.228 ЦК України).

За змістом ч.1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а тому згідно ч. 2 цієї статті є нікчемним. Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тим, що пов'язані з його недійсністю.

Таким чином, формування податкового кредиту за нікчемними правочинами не може відбуватися за правилами податкового законодавства.

Як зазначено в ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає, що відповідачем надано достатні аргументи та доводи, які свідчать, що оскаржуване рішення прийняте в межах повноважень податкового органу та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано та правомірно. В той же час, позивач не довів обставин в обґрунтування своїх вимог, в зв'язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

На підставі ч.3 ст.160 КАС України в судовому засіданні 12.06.2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 15.06.2012 року, про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 7, 17, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.02.2012 року №0000051702 - відмовити за необґрунтованістю.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови складено та підписано 15 червня 2012 року.

Суддя О.П. Островська