Постанова № 24723869, 13.06.2012, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" червня 2012 р. Справа № 5023/089/12

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пуль О.А.,

суддя Камишева Л.М., суддя Хачатрян В.С.,

при секретарі - Деркач Ю.О.,

за участю представників сторін:

позивача - представник ОСОБА_1 за довіреністю від 06.07.2011 р.,

відповідача -представник ОСОБА_2 за довіреністю від 27.01.2011 р.,

1- ша третя особа -не з*явилася,

2-га третя особа -не з*явилася,

3-я третя особа -не з*явилася,

4-та третя особа -не зявилася,

5-та третя особа -представник ОСОБА_3 за довіреністю № 08-11/80/2-12 від 04.01.2012 р.,

6-та третя особа -представник ОСОБА_4 за довіреністю від 30.12.2011 року,

7-а третя особа - представник ОСОБА_5 за довіреністю № 814 від 15.03.2012 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача -Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», м.Київ, ( вх.1437Х/2-7) на рішення господарського суду Харківської області від 19.03.2012 р. у справі №5023/089/12,

за позовом -Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», м. Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Харпластмас», м.Харків,

треті особи, які не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача -1. ЗАТ Аргамак», м. Харків,

2. ТОВ «Декор-Схід», м. Харків,

3. КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», м. Харків,

4. ТОВ «АСС», м. Харків,

5. Харківська міська рада, м. Харків,

6. ПАТ «КБ «Південкомбанк»в особі Харківської філії, м. Харків,

7. Фізична особа ОСОБА_6, м. Харків,

про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач -ПАТ «ОТП Банк», звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до ТОВ «Харпластмас», в якій просив суд: звернути стягнення на нежитлові приміщення в літері «А-7», які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, та належать відповідачу -ТОВ «Харпластмас»для погашення заборгованості позичальника -ТОВ «Декор -Схід»перед ПАТ «ОТП Банк»за договором про надання кредитної лінії № 19/1-249/2004 від 10 вересня 2004 року у сумі 821396,84 доларів США та 9457,23 грн., а також для відшкодування АТ «ОТП Банк»витрат по сплаті судового збору, у сумі 56460,00 грн. Також просив суд -внести до Державного реєстру іпотек запис про обтяження предмету іпотеки -нежитлових приміщень 1-го поверху 129-138,148-149,151,153,160-163, 168-169,177-176,176а,177-180; 2-го поверху 214а,215-229,231-260; 3-го поверху 276-279,278а,281-289,291-319 загальною площею 1744,3 кв. м та нежитлових приміщень 4-го поверху 320-326,328-358; 5-го поверху 359-383,362а; 6-го поверху 384-408; приміщень 409-410 загальною площею 3434,1 кв. м, будівлі літ. А-6, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та належить відповідачу -ТОВ «Харпластмас»на підставі договору іпотеки (майнова порука) № PL- SR/ 2004-64І від 10.09.2004 р., укладений між позивачем та ЗАТ «Аргамак», при цьому позивач зазначив, що право власності на це майно, разом із обтяженням іпотекою було передано відповідачеві.

Рішенням господарського суду Харківської області від 19.03.2012 р. (суддя Аюпова Р.М.) у позові відмовлено повністю.

Позивач, не погоджуючись з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд рішення господарського суду Харківської області від 19.03.2012 р. скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Апелянт не погоджується з тим, що підставою для відмови у позові місцевий господарський суд зазначив ненадання позивачем суду договору про надання кредитної лінії від 10.09.2004 року № 19/1-249/2004, відповідно до якого позивачем був наданий кредит ТОВ «Декор-Схід», та виконання зобов'язань за яким забезпечено іпотекою спірного майна. На думку апелянта, така відмова є результатом неповного з*ясування обставин, що мають значення для справи, оскільки правовідносини за вказаним договором були предметом дослідження у господарському суді Харківської області під час розгляду справи № 37/27-06 за позовом АКБ «Райффайзенбанк Україна»(правонаступником якого є АТ «ОТП Банк»до ТОВ «Декор-Схід»(позичальник) та ЗАТ «Аргамак»( на той час -власник предмету іпотеки), в якій були встановлені факти отримання кредиту та сплати відсотків за користування невиконання позичальником зобов'язань з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитними коштами. Рішення місцевого суду, постанова апеляційного суду та постанова Вищого господарського суду України за цією справою знаходиться у матеріалах справи. Також суду надані та долучені до справи заява АТ «ОТП Банк»із грошовими вимогами до ТОВ «Декор -Схід»у процедурі банкрутства ( справа № Б-48/191-10), повідомлення про визнання грошових вимог ліквідатора ТОВ «Декор -Схід»із зазначенням суми визнаних вимог. Крім того, на вимогу суду, для огляду у судовому засіданні були надані (в оригіналах) договір про надання кредитної лінії від 10.09.2004 року № 19/1-249/2004 із додатковими угодами до нього, договір іпотеки зі змінами та доповненнями.

Окрім того, апелянт вважає, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення невірно застосовано частину першу статті 35 Закону України «Про іпотеку», оскільки вона встановлює необхідність направлення вимоги про усунення порушення як обов'язку передумову для здійснення звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, а не застосував норму частину 2 статті 35 Закону України «Про іпотеки», яка встановлює, що положення частини першої статті 35 не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись в будь - який час за захистом своїх порушених прав до суду в установленому законом порядку.

Не згоден апелянт і з висновком суду першої інстанції, що ним не надано належних доказів права власності відповідача на нерухоме майно, оскільки таке твердження суду ґрунтувалося на Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»в редакції Закону України від 11.02.2010 року № 1878-УІ. Але поза увагою суду залишився той факт, що змінами, внесеними згідно із Законом України від 09.12.2011 року № 4152-УІ, встановлено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно в порядку, визначеному цим Законом, здійснюється з 01.01.2013 року. Це свідчить про те, що суд вирішив спір на підставі норм закону, які не набрали чинності.

Також не погоджується скаржник і з висновком суду про необґрунтоване зазначення в якості початкової ціни продажу предмету іпотеки суми в 1249500 грн., яка була погоджена сторонами договору іпотеки, оскільки під час слухання справи у суді першої інстанції ані відповідач, ані треті особи не заперечували проти такої оцінки, що свідчить про те, що суд безпідставно визнав встановлену сторонами договору іпотеки вартість предмету іпотеки необґрунтованою.

Висновок суду про втрату нерухомого майна, яке є предметом іпотеки, на думку апелянта, також є безпідставним, оскільки матеріалами справи підтверджено, що об'єкт нерухомого майна, який є предметом іпотеки був реконструйований шляхом добудови сьомого поверху, що було встановлено рішенням господарського суду, яке набрало законної сили.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просить суд залишити рішення господарського суду Харківської області від 19.03.2012 року у справі № 5023/089/12 без змін, а апеляційну скаргу ПАТ «ОТП банк»- без задоволення. При цьому, відповідач зазначає, що з огляду на проведення реконструкції предмету іпотеки, внаслідок проведення якої відбулось створення нового об'єкту нерухомого майна, доводи позивача у справі про існування нерухомого майна з ознаками, що відповідають предмету іпотеки відповідно до іпотечного договору, не були підтверджені відповідними документальними доказами і спростовувалось нормами ст.179, ч.1 ст.181, ч.1 ст.184, ч.1 ст.332 Цивільного кодексу України, про що судом першої інстанції обґрунтовано зазначено в оскаржуваному судовому рішенні.

Крім того, відповідач вважає, що судом обґрунтовано зазначено, що на дату винесення рішення права власності на спірний об'єкт нерухомості -нежитлові приміщення загальною площею 3434,1 кв.м. будівлі літ.2 «А-6»в БТІ не зареєстровано, правовстановлюючих документів, які б підтверджували право власності на вказане нерухоме майно, позивач суду не надав. Таким чином, судом правомірно встановлено, що майно, яке є предметом спірного договору іпотеки, відсутнє.

Третя особа -ПАТ «Південкомбанк», надала відзив на апеляційну скаргу, в якому не підтримує апеляційну скаргу позивача та вважає рішення господарського суду Харківської області від 19.03.2012 року у даній справі обґрунтованим і таким, що прийняте з урахуванням норм Господарського процесуального кодексу України.

Третя особа -Харківська міська рада, надала відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому вважає, що прийняте господарським судом Харківської області рішення від 19.03.2012 року у справі № 5023/089/12 є таким, що прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, законне та обґрунтоване, а тому апеляційна скарга ПАТ «ОТП БАНК»не підлягає задоволенню.

Третя особа - КП «Харківське міське БТІ», надала відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає, що рішення господарського суду Харківської області від 19.03.2012 року у справі № 5023/089/12 прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні.

Одночасно КП «Харківське міське БТІ», у зв'язку з завантаженістю просить слухати справу у відсутності його представника.

У судове засідання 1,2, та 4 треті особи не з*явилися, про причину неявки суд не повідомили, хоча про час та місце слухання справи були повідомлені належним чином і в установлений законом строк.

Представники сторін, які з*явилися у дане судове засідання, не заперечують проти розгляду даної справи у відсутності не з*явившихся представників третіх осіб.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегією суддів встановлено таке.

Позивач -ПАТ "ОТП Банк", 05.01.2012 року звернувшись до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача: ТОВ "ТОВ "Харпластмас".

Свої вимоги мотивував неналежним виконанням позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії кредитної лінії № 19/1-249/2004 від 10 вересня 2004 року, укладеного між позивачем та ТОВ "Декор-Схід", щодо сплати кредиту та відсотків за його користування, виконання зобов'язань якого забезпечені договором іпотеки №PL-SR/2004-64l від 10.09.2004р., укладений між позивачем та ЗАТ "Аргамак", при цьому позивач зазначає, що право власності на це майно, разом із обтяженим іпотекою, було передане відповідачеві.

28.02.2012 року позивач звернувся до господарського суду Харківської області з уточненою позовною заявою про звернення стягнення на предмет іпотеки, в якій просив суд звернути стягнення на нежитлові приміщення в літері «А-7», які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, та належать відповідачу - ТОВ «Харпластмас»за початковою ціною, визначеною за погодженням сторін у договорі іпотеки, яка становить 1 249 500 грн. із застосуванням способу звернення -шляхом продажу з прилюдних торгів для погашення забезпечені іпотекою зобов'язання ТОВ «Декор-Схід»перед «ОТП Банк»за договором про надання кредитної лінії № 19/1-249/2004 від 10.09.2004 року в сумі 821 396,84 доларів США та 9482,19 грн., які складаються з: суми неповернутого кредиту -500000 доларів США; суми нарахованих та несплачених процентів за користування кредитними коштами - 321 396,84 доларів США; суми пені за прострочення повернення суми кредиту та сплати відсотків у сумі 9457,23 грн. Також позивач просив - внести до Державного реєстру іпотек запис про обтяження предмету іпотеки - нежитлових приміщень 1-го поверху 129-138, 148-149, 151, 153, 160-163, 168-169, 177-176, 176а, 177-180; 2-го поверху 214а, 215-229, 231-260; 3-го поверху 276-279, 278а, 281-289, 291-319 загальною площею 1744,3 кв.м та нежитлових приміщень 4-го поверху 320-326, 328-358; 5-го поверху 359-383, 362а; 6-го поверху 384-408; приміщень 409-410 загальною площею 3434,1 кв.м., будівлі літ. А-6 що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належать відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю "Харпластмас" на підставі Договору іпотеки (майнова порука) №PL-SR/2004-64l, посвідченого ОСОБА_7, приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу за реєстровим №3376, вказавши в якості дати виникнення іпотеки дату укладення договору іпотеки - 10 вересня 2005 року, для чого зобов'язати третю особу - приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 виконати всі необхідні дії.

Відповідач проти позову заперечував та просив суд відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що, зобов'язання за кредитним договором є припиненими у зв'язку з ліквідацією основного боржника за кредитним договором -ТОВ «Декор-Схід», а отже зобов'язання, які виникли із кредитного договору, є припиненими відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про іпотеку».

Треті особи -3,5,6, які не заявляли самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача проти позову заперечували.

19.03.2012 року місцевим господарським судом постановлено оскаржуване судове рішення. При цьому, відмовляючи у позові, суд виходив з того, що вимоги позивача є необґрунтованими та не доведеними належними доказами.

Колегія суддів погоджується з таким висновком господарського суду Харківської області, виходячи із наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, так і не спростовано цього в апеляційній інстанції, між АКБ Райффайзенбанк Україна", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк" (далі -Банк), та ТОВ "Декор-Схід" (далі - позичальник, третя особа - 2) був укладений договір про надання кредитної лінії №19/1-249/2004 від 10.09.2004 року (далі - кредитний договір). За вказаним договором на поточний рахунок ТОВ "Декор-Схід" позивачем перераховано 500000,00 дол. США.

В забезпечення виконання зобов'язань ТОВ "Декор-Схід" за договором про надання кредитної лінії від 10.09.2004р. №19/1-249/2004 між ПАТ "ОТП Банк"(АКБ Райффайзенбанк Україна") та третьою особою-2 ТОВ "Аргамак" був укладений договір іпотеки (майнової поруки) №PL-SR/2004-641. Згідно п.1.1. договору іпотекодавець (ТОВ "Аргамак") надав в іпотеку іпотекодержателеві (ПАТ "ОТП Банк") на забезпечення зобов'язань боржника (ТОВ "Декор-Схід") за договором про надання кредитної лінії від 10.09.2004р. №19/1-249/2004 нежитлові приміщення 1-го поверху 129-138, 148-149, 151, 153, 160-163, 168-169, 171-176, 176а, 177-180; 2-го поверху 214а, 215-229, 231-260; 3-го поверху 276-279, 278а, 281-289, 291-319 загальною площею 1744,3 кв.м. та нежитлові приміщення 4-го поверху 320-326, 328-358; 5-го поверху 359-383, 362а; 6-го поверху 384-408; приміщення 409-410 загальною площею 3434,1 кв.м., будівлі літ. А-6, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Судом встановлено, що позичальник в порушення своїх зобов'язань не повернув позивачу суму отриманих ним кредитних коштів у розмірі 500000,00 дол. США та не сплатив відсотки за користування кредитними коштами, внаслідок чого у позичальника перед позивачем склалась заборгованість за договором про надання кредитної лінії від 10.09.2004 р. №19/1-249/2004 у розмірі 821396,84 дол. США та 9457,23 грн. пені.

Внаслідок невиконання ТОВ «Декор-Схід»своїх зобов'язань за кредитним договором, 10.01.2006 року позивач звернувся до господарського суду Харківської області із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення боргу. Рішенням господарського суду Харківської області від 12.05.2006 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду 22.06.2006 року у справі № 37/27-06, позов задоволено в повному обсязі, звернено стягнення на заставне майно. Вказане рішення набрало законної сили і, отримавши наказ, позивач звернувся до виконавчої служби для його виконання.

25.09.2006 року рішенням господарського суду Харківської області у справі № 29/288-06 за позовом ЗАТ «Аргамак» визнано недійсним договір іпотеки (майнова порука) № №PL-SR/2004-641. Вказане рішення залишено постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04.12.2006 року без змін. Тобто, з 04.12.2006 року рішення господарського суду від 25.09.2006 року набрало чинності.

14.03.2007 року ЗАТ «Аргамак»було здійснено відчуження спірного вищезазначеного нерухомого майна на користь ТОВ «АСС», тобто угоду укладено між учасниками під час визнання договору іпотеки недійсним.

15.03.2007 року постановою Вищого господарського суду України у справі №29/288-06 постанову Харківського апеляційного господарського суду та рішення господарського суду Харківської області у справі № 29/288-06 скасовано. Справу направлено на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

В подальшому, рішенням господарського суду Харківської області у справі № 21/233-07 (н.р. 29/288-06) від 17.09.2007 року ЗАТ «Аргамак» відмовлено у задоволенні позовних вимог. Вказане рішення залишено без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій. 05.08.2009 року рішення у справі № 21/233-07 ( н.р.29/288-06) переглянуто господарським судом Харківської області за ново виявленими обставинами, рішенням від 05.08.2009 р. раніше ухвалене рішення у справі рішення скасоване, позовні вимоги ЗАТ «Аргамак»задоволено повністю. Постановою Вищого господарського суду України від 22.04.2010 року рішення суду від 05.08.209 року скасоване, справа повернута на новий розгляд. 02.08.2010 року господарським судом Харківської області розглянута заява ЗАТ «Аргамак»про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, та у задоволенні заяви про перегляд рішення відмовлено.

05.10.2007 року ТОВ «АСС»здійснило відчуження предмету іпотеки на користь ТОВ «Харпластмас», яке є правонаступником ЗАТ «Харпластмас», відповідно до договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, посвідченого 05.10.2007 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 за реєстровим № 1339. Згідно умов цього договору продавець -ТОВ «АСС», передав у власність покупця (ЗАТ «Харпластмас») ті ж самі спірні нежитлові приміщення, які є предметом іпотеки за договором іпотеки №PL-SR/2004-641.

На час звернення позивача до суду з даним позовом власником предмету іпотеки є ТОВ «Харпластмас»( відповідач у справі), яким проведено реконструкцію спірних нежитлових приміщень по добудові сьомого поверху. Рішенням господарського суду Харківської області від 10.02.2010 року у справі №29/21-10 за ТОВ «Харпластмас»визнано право власності на нежитлові приміщення, загальною площею 6492,70 м кв., літер «А-7»по АДРЕСА_1

17.05.2010 року між відповідачем ТОВ "Харпластмас" та третьою особою-6 -ПАТ "Південкомбанк", (третя особа -6) укладено договір іпотеки, яким спірні приміщення передані в іпотеку ПАТ "Південкомбанк" в забезпечення зобов'язань ТОВ "Харпластмас".

Окрім того, судами встановлено, що спірні приміщення були передані в іпотеку ОСОБА_6 (третя особа -7) відповідно до договору іпотеки в забезпечення виконання іпотекодавцем ТОВ "Харпластмас" за договором позики грошей від 02.03.2011 року.

Відтак, посилаючись на те, що позичальник (третя особа-2) у встановлений договором строк не повернув суму боргу, посилаючись на приписи ст. 5, 35, 43 Закону України "Про іпотеку", позивач звернувся до господарського суду Харківської області з даним позовом до суду про звернення стягнення на предмет іпотеки -нежитлові приміщення, власником яких є ТОВ "Харпластмас"(відповідач у справі).

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності зі ст. 204 Цивільного кодексу України договори (кредитний та іпотечний), укладені між його сторонами як цивільно-правові правочини є правомірними на час розгляду справи, оскільки їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов'язання за цими договорами мають виконуватися належним чином.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України частиною 2 статті 20 Господарського суду України одним із способів захисту права зазначено примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі)

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 345 Господарського кодексу України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Згідно ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У відповідності до п. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Слід зазначити, що при вирішенні спорів, предметом яких є звернення стягнення на майно, передане в іпотеку чи в заставу, принциповим вважається встановлення судом факту невиконання або неналежного виконання основного зобов'язання, лише за умови якого суд й має право звернути стягнення на предмет іпотеки/застави. Предметом позову у справі, що розглядається, є звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості третьої особи -2 за невиконання умов за договором про надання кредитної лінії від 10.09.2004р. №19/1-249/2004 та іпотечного договору N №PL-SR/2004-64l від 10 вересня 2004 року. При цьому обов'язковою частиною доказування у зазначеній справі є встановлення факту наявності заявленої кредитної заборгованості у позичальника (третьої особи -2) у розмірі 821396,84 доларів США та 9457,23 грн. пені, яка складається із суми неповернутого кредиту -у розмірі 500000,00 доларів США, суми нарахованих та несплачених процентів за користування кредитними коштами -321396,84 дол. США та 9457,23 грн. пені за прострочення повернення суми кредиту та сплати відсотків, а саме, яким чином позичальник зобов'язувався погашати кредит, сплачувати відсотки за його користування, а також встановлення обґрунтованості нарахування позивачем штрафних санкцій (пені) за невиконання умов договору.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 32 господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалами суду першої інстанції від 10.01.2012 року, від 23.01.2012 року, від 06.02.2012 року, від 16.02.2012 року, від 01.03.2012 року, від 06.03.2012 року, від 15.03.2012 року позивача зобов'язано надати суду документи в обґрунтування своїх позовних вимог, у тому числі договір про надання кредитної лінії від 10.09.2004 року № 19/1-249/2004 та всі додаткові угоди до нього.

Проте, позивач всупереч вимогам суду не надав ані господарському суду Харківської області, ані апеляційному суду кредитного договору та додатків до нього.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Стаття 572 Цивільного кодексу України встановлює, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека -це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку": іпотекодавець -особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов'язання або зобов'язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель; майновий поручитель -особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника; іпотекодержатель -кредитор за основним зобов'язанням.

Згідно з частиною першою ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Частиною першою ст. 543 Цивільного кодексу України визначено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Частиною 5 ст. З Закону України "Про іпотеку" встановлено, що у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

При цьому, частиною першою ст. 11 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

Положеннями ч.ч.1, 2 ст. 23 Закону України "Про іпотеку", встановлено, що у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Статтею 33 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно із ст. 19 Закону України "Про іпотеку" за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави. Аналогічне за змістом правило передбачено і у ст. 589 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст. 35 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Такі правила щодо порядку звернення стягнення на предмет іпотеки визначено сторонами і в п. 5.2 договору іпотеки.

За таких підстав, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про передчасність поданого позову до відповідача про звернення стягнення за іпотечним договором PL-SR/2004-64l від 10 вересня 2004 року є правомірним та обґрунтованим, оскільки матеріали справи не містять передбаченої частиною 1 статті 35 Закону України «Про іпотеку»та договором іпотеки письмової вимоги про усунення порушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Тобто вказаною нормою закону передбачено, що першочергово іпотекодержатель зобов'язаний вимагати виконання основного зобов'язання (у даному разі, зобов'язання, які випливають із договору про надання кредитної лінії від 10.09.2004р. №19/1-249/2004 щодо сплати кредиту, відсотків за його користування, пеню, тощо), а в разі його невиконання у іпотекодержателя набувається право звернути стягнення на предмет іпотеки.

Не надіслання Банком (позивачем) передбаченої ч. 1 ст. 35 Закону України "Про іпотеку" та договором іпотеки вимоги, фактично позбавляє іпотекодавця права усунути порушення передбачені ст. 12 цього ж Закону щодо виконання основного зобов'язання, а саме, виконати за позичальника основне зобов'язання (у даному разі сплата кредиту, відсотків за його користування, пеню).

Так, згідно з частиною 2 статті 35 цього Закону положення частини 1 зазначеної статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутися у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду в установленому законом порядку.

Тобто, якщо іпотекодержатель не реалізував спосіб позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса), він має право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до положень статті 39 цього Закону.

Посилання позивача на частину 3 статті 35 Закону України "Про іпотеку" не може бути прийнято колегією суддів до уваги, оскільки відповідна норма передбачає можливість звернення до суду з позовом без попереднього повідомлення іпотекодавця, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки.

Але, як вбачається з матеріалів справи, ані місцевому господарському суду, ані апеляційному суду не надано жодного належного та допустимого доказу, що затримка, викликана направленням такого повідомлення, спричинила знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки.

Враховуючи наведені обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що, саме, відсутність в матеріалах справи доказів направлення іпотекодавцю письмової вимоги, передбаченої статтею 35 Закону України «Про іпотеку»є підставою для відмови у позові.

Така позиція суду узгоджується з приписами листа Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 07.10.2010 "Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009 - 2010 роки)", в якому зазначено, що у випадках, коли з матеріалів справи вбачається, що письмова вимога, передбачена статтею 35 Закону України "Про іпотеку", банком іпотекодавцю та/або боржнику не направлялася, то позов про звернення стягнення на предмет іпотеки є передчасним, в його задоволенні може бути відмовлено. Тобто недотримання іпотекодержателем процедури звернення стягнення на предмет іпотеки є однією з підстав для відмови в позові.

Статтею 41 Закону України "Про іпотеку" передбачається, що реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог цього Закону.

Частиною 1 статті 39 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються:

- загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки;

- опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя;

- заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні;

- спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону;

- пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки;

- початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

У відповідності до постанови Кабінету Міністрів України №1440 від 10.09.2003р. "Про затвердження Національного стандарту №1" загальні засади оцінки майна і майнових прав", ліквідаційна вартість майна -це вартість, яка може бути отримана за умови продажу об'єкта оцінки у строк, що є значно коротшим від строку експозиції подібного майна, протягом якого воно може бути продане за ціною, яка дорівнює ринковій вартості.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 Закону України "Про іпотеку" початкова ціна продажу предмета іпотеки встановлюється рішенням суду або за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а якщо вони не досягли згоди, - на підставі оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність, при цьому початкова ціна продажу майна не може бути нижчою за 90 відсотків його вартості, визначеної шляхом його оцінки.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем визначена початкова ціна продажу предмету іпотеки у розмірі 1249500,00 грн. на підставі п.3.3 договору іпотеки.

Проте, колегія суддів вважає правомірним не погодження суду першої інстанції з таким визначенням, виходячи із такого.

Так, предметом іпотеки за іпотечним договором PL-SR/2004-641 від 10 вересня 2004 року згідно з Витягом з реєстром прав власності на нерухоме майно за № 4702764 від 10.09.2004 року, виданим КП "Харківське міське БТІ "є нежитлові приміщення 1-го поверху 129-138, 148-149, 151, 153, 160-163, 168-169, 171-176, 176а, 177-180; 2-го поверху 214а, 215-229, 231-260; 3-го поверху 276-279, 278а, 281-289, 291-319 загальною площею 1744,3 кв. м. та нежитлові приміщення 4-го поверху 320-326, 328-358; 5-го поверху 359-383, 362а; 6-го поверху 384-408; приміщення 409-410 загальною площею 3.434,1 кв. м., будівлі літ. А-6, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, (п.3.2 договору іпотеки).

При укладанні договору іпотеки, сторони договору іпотеки встановили вартість предмету іпотеки 1249500,00 грн.

Проте, як вбачається із матеріалів справи, а також підтверджується поясненнями представників позивача та відповідача, на даний час загальна площа предмету іпотеки після реконструкції складає 6.492,70 кв. м, тобто площа предмету іпотеки збільшилась майже вдвічі.

Таким чином, зазначена у позовній заяві початкова ціна продажу предмету іпотеки не відповідає засадам розумності, добросовісності та справедливості цивільного права (п.6 ст.3 Цивільного кодексу України), у зв'язку з чим колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість зазначення позивачем початкової ціни продажу предмету іпотеки в сумі 1249500,00 грн.

Окрім того, згідно із ч. 1, 4 ст. 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

За приписами ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 11.02.2010 року № 1878-VІ, із змінами і доповненням, (далі - Закон), цей Закон регулює відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 3 вказаного Закону, Державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Нормою ч. 1 ст. 6 цього ж Закону закріплено, що систему органів державної реєстрації прав становить спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань державної реєстрації прав - Міністерство юстиції України, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав, та його територіальні органи, які є органами державної реєстрації прав.

Пунктом 3 прикінцевих положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" встановлено, що до 1 січня 2012 року державна реєстрація права власності та права користування (сервітут) на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельних ділянках; права користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; права власності на об'єкти незавершеного будівництва, а також облік безхазяйного нерухомого майна, довірче управління нерухомим майном проводиться реєстраторами бюро технічної інвентаризації, створеними до набрання чинності цим Законом та підключеними до Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Згідно із п. 1.2., 1.3., 1.4. Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. № 7/5, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 за № 157/6445, Державна реєстрація прав - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, а також права власності на об'єкти незавершеного будівництва шляхом внесення відповідного запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно. Державна реєстрація прав проводиться реєстраторами бюро технічної інвентаризації у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць, обслуговування на території яких здійснюється БТІ, створеними до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та інших законодавчих актів України" та підключеними до Реєстру прав власності на нерухоме майно. Проведення державної реєстрації прав у межах території однієї адміністративно-територіальної одиниці реєстраторами декількох БТІ не допускається.

Обов'язковій державній реєстрації підлягають право власності та інші речові права на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ст.2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності на нерухоме майно підлягає обов'язковій державній реєстрації.

Отже, належним доказом (в розумінні ст.34 ГПК України) виникнення права власності на нерухоме майно є правовстановлюючі документи, складені у порядку, передбаченому законодавством, якими б підтверджувалося право власності на нерухоме майно, та здійснення державної реєстрації речового права на нерухоме майно.

За таких обставин, чинним українським законодавством встановлено, що підтвердженням права власності на нерухоме майно є належним чином зареєстроване таке право в органах БТІ. При цьому, право власності на нерухоме майно виникає безпосередньо після державної реєстрації.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Харківської області від 10.02.2010 року у справі № 29/21-10, яке є чинним, позов ЗАТ «Харпластмас»задоволено повністю, визнано за позивачем право власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю загальною площею 6492,70 кв.м, літерою "А-7" за адресою: АДРЕСА_1, яке включає в себе наступні приміщення:

- цоколь:№ 1 тамбур 3,1 м2, № 2 кабінет 9,6 м2, № 3 кабінет 12,8 м2, № 4 кабінет 12,5 м2 №5 кабінет 9,9 м , № 6 кабінет 22,7 м2, № 7 торгівельна зала 48,6 м2, № 7а підсобне 2,0 м2, № 8 підсобне 20,1 м2, № 9 комора 2,5 м2, № 10 склад 10,9 м2, № 11 лабораторія 28,1 м2, № 13 лабораторія 20,3 м2, № 36 склад 11,3 м2, № 37 кабінет 6,2 м2, № 55 склад 12,3 м2, № 56 тамбур 2,4 м2, №56а коридор 10.9 м2, № 57 коридор 16,3 м2, № 78 кабінет 14,5 м2, № 79 кабінет 11,1 м2, № 80 кабінет 5,9 м2, № 81 коридор 1,8 м2, № 81а камора 0,9 м2, № 82 коридор 28,0 м2, № 83 кабінет 9,8 м2, № 84 вбиральня 0,9 м , № 84а вбиральня 0,9 м , № 85 вмивальня 1,4 м , № 85а вмивальня 1,3 м , № 86 вмивальня 2,0 м2, № 87 коридор 24,8 м2, № 91 коридор 2,8 м2, № 92 коридор 14,5 м2, № 93 кабінет 12,4 м2, № 94 комора 2,7 м2, № 95 тамбур 3,1 м2, № 96 коридор 40,8 м2, № 96а сторожка 1,9 м2, № 97 АТС 16,4 м2, № 98 кабінет 11,5 м2, № 99 коридор 2,9 м2, № 100 кабінет 11,0 м2, № 101 м2, коридор 4,9 м2. № 102 коридор 2,2 м2, № 103 кабінет 17,4 м2, № 104 кабінет 11,0 м2, № 105 кабінет 10.8 м2 № 107 торгівельна зала 14,5 м , № 411 сходи 14,0 м2 , всього площа цоколю 560,6 м ;

- 1-го поверху: № 108 сходи 13,6 м2, № 109 кабінет 14,3 м2, № 110 кабінет 14,2 м2, № 111 кабінет 50,3 м2, № 112 кабінет 17,2 м2, № 113 кабінет 11,1 м2, № 114 кабінет 11,1 м2, № 115 кабінет 21,3 м2, № 116 кабінет 23,0 м2, № 117 коридор 28,8 м2, № 118 санвузол 4,8 м2, № 128 сходи 16,3 м2, № 129 коридор 4,0 м2 , № 130 основне 36,3 м2, № 131 комора 5,9 м2 , № 132 коридор 32,8 м2 , № 132а підсобне 12,8 м2 , № 133 санвузол 3,1 м2 , № 134 основне 36,9 м2 , № 148 хол 48,1 м2 , № 149 тамбур 2,1 м2, № 150 кімната охорони 8,4 м2, № 151 сходи 19,0 м2, № 153 основне 18,7 м2, № 160 ліфт 3,8 м2 , № 160а ліфт 2,5 м2 . № 161 санвузол 9,8 м2 , № 162 основне 237,5 м2 , № 163 умивальник 14,2 м2 , № 168 санвузол 9,7 м2, № 176 тамбур 8,0 м2, № 176а коридор 17,7 м2, № 177 основне 57,5 м2, № 178 підсобне 14,3 м2 , № 180 підсобне 13,1 м2 , № 180а коридор 5,1 м2 , № 412 сходи 14,0 м2 . всього площа 1-го поверху 861,3 м2 ;

- 2-го поверху: № 200 сходи 13,6 м2 , № 201 кабінет 32,4 м2 , № 202 кабінет 51,0 м2 , № 203 кабінет 52,2 м2, № 204 кабінет 11,2 м2, № 205 кабінет 11,5 м2, № 206 кабінет 11,3 м2, № 207 кабінет 11,0 м2, № 208 кабінет 12,6 м2, № 209 кабінет 8,8 м2, № 210 кабінет 12,5 м2, № 211 кабінет 22,4 м2, № 212 кабінет 15,1 м2. № 213 кабінет 13,4 м2, № 214 коридор 16,5 м2, № 2146 коридор 60,9 м2, № 215 сходи 19,0 м2, № 216 основне 53,8 м2, № 231 сходи 19,0 м2, № 232 основне 18,7 м2, № 233 санвузол 9,8 м2, № 237 умивальник 14,2 м2, № 249 основне 487,3 м2, № 259 санвузол 9,7 м2, № 261 вентиляційна камера 38,7 м2 , № 261а вентиляційна камера 3,3 м2, № 261б вентиляційна камера 1,5 м2, № 261в вентиляційна камера 19,0 м2, № 262 вентиляційна камера 27,5 м2, № 262а вентиляційна камера 1,8 м2, № 2626 вентиляційна камера 1,9 м2, № 263 архів 18,7 м2, № 263а сходи 13,1 м2, № 264 музей 176,8 м2, № 265 душ 1,5 м2, № 266 вбиральня 1,4 м2, № 267 підсобне 7,5 м2, № 268 кабінет 41,8 м2, № 269 кабінет 15,5 м2, № 270 кабінет 10,6 м2, № 271 санвузол 4,8 м2, № 275 коридор 58,4 м2 , № 413 ліфт 3,8 м2 , № 414 ліфт 2,5 м2 , № 415 сходи 14,0 м2 , всього площа 2-го поверху 1452,0 м2 ;

- 3-го поверху: № 276 сходи 19,0 м2, № 277 основне 53,8 м2, № 288 основне 487,3 м2, № 289 сходи 19,0 м2, № 291 основне 18,7 м2 , № 292 санвузол 9,8 м2, № 295 умивальник 14,2 м2, № 296 санвузол 9,7 м2, № 416 ліфт 3,8 м2, № 417 ліфт 2,5 м2, № 418 сходи 13,1 м2, № 419 основне 671,8 м2, № 420 сходи 14,0 м2, всього площа 3-го поверху 1336,7 м2 ;

- 4-го поверху: № 320 сходи 19,0 м2, № 321 основне 53,8 м2, № 329 сходи 19,0 м2, № 332 санвузол 9,8 м2, № 333 основне 18,7 м2, № 334 санвузол 9,7 м2, № 335 умивальник 14,2 м2, № 351 основне 487,3 м2. № 421 ліфт 3,8 м2, № 422 ліфт 2,5 м2, всього площа 4-го поверху 637,8 м2;

-5-го поверху: № 359 сходи 19,0 м2, № 360 основне 53,8 м2, № 369 сходи 19,0 м2, № 370 основне 18,7 м2, № 374 санвузол 9,7 м2 , № 375 санвузол 9,8 м2, № 378 умивальник 14,2 м2, № 381 основне 273,1 м2, № 382 основне 222,0 м2, № 423 ліфт 3,8 м2, № 424 ліфт 2,5 м2, всього площа 5-го поверху 645,6 м2;

- 6-го поверху: № 384 сходи 19,0 м2, № 391 холл 37,3 м2, № 392 АТС 8,9 м2, № 393 сходи 19,0 м2, № 394 основне 18,7 м2, № 395 санвузол 9,8 м2, № 396 санвузол 9,7 м2, № 398 умивальник 14,2 м2, № 407 основне 215,5 м2, № 425 ліфт 3,8 м2, № 426 ліфт 2,5 м2, всього площа 6-го поверху 358,4 м2;

- 7-го поверху: № 409 сходи 19,0 м2, № 410 машинне відділення 15,4 м2, № 427 основне 18,7 м2, № 428 санвузол 9,8 м2, № 429 санвузол 9,7 м2, № 430 умивальник 14,2 м2, № 431 основне 528,2 м2, № 432 сходи 19,0 м2, № 433 ліфт 3,8 м2, № 434 ліфт 2,5 м2, всього площа 7-го поверху 640,3 м2.

Право власності, яке виникло на підставі вказаного рішення зареєстровано Комунальним підприємством "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" за реєстраційними номерами 30119031, 30119370, 30119602, 30119996, 30120102, 30390261, 30390407, як окремі об'єкти нерухомості.

Згідно пункту 3 статті 18 Закону України "Про іпотеку" однією з істотних умов, яку повинен містити договір іпотеки, є опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації та/або його реєстраційні дані. У разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду.

Так, відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності, зокрема, є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За приписами ст. 317 цього Кодексу власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Враховуючи наведені норми права, підтвердження у суді права власності, що складає предмет спору, здійснюється, зокрема, шляхом підтвердження фактів, що свідчать про володіння спірним майном на праві власності.

При цьому, якщо майно знаходиться у володінні позивача, його право на майно захищається презумпцією правомірності фактичного володіння.

Слід зазначити, що згідно ст. 3 Конституції України, згідно якої людина, її життя і здоров'я, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; ст. 41 Конституції України, відповідно до якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, у тому числі це стосується і нерухомого майна; право власності набувається у порядку, визначеному законом; ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР, кожна фізична особа або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до статті 179 Цивільного кодексу України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.

Згідно частини 1 статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Частиною 1 статті 184 Цивільного кодексу України встановлено, що річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.

Згідно статті 182 Цивільного кодексу України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Отже, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що предмет іпотеки: нежитлові приміщення 1-го поверху 129-138, 148-149,151,153, 160-163, 168-169, 171-176, 176-а, 177-180; 2-го поверху 214-а, 215-229, 231-260; 3-го поверху 276-279, 278а, 281-289, 291-319 загальною площею 1744,3 кв.м та нежитлових приміщень 4-го поверху 320-326, 328-358; 5-го поверху 359-383, 362а; 6-го поверху 384-408; приміщення 409-410 загальною площею 3434,1 кв.м, будівлі літ. "А-6", що знаходились за адресою: АДРЕСА_1, відповідало ознакам, визначеним статтею 179, частинами. 1 статей 181, 184 Цивільного кодексу України (має назву, індивідуальний номер у Реєстрі прав власності на нерухоме майно, поштову адресу), таким чином є нерухомою річчю, визначеною індивідуальними ознаками.

При цьому, предмет іпотеки: нежитлові приміщення загальною площею 3434,1 кв.м, будівлі літ. "А-6", що знаходились за адресою: АДРЕСА_1, індивідуалізують, зокрема, наступні ознаки: номери приміщень, їх площа, загальна площа, та будівля, в якій вони знаходяться - літери "А-6".

Частиною 1 ст. 184 Цивільного кодексу України передбачено, що речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Таким чином, зміна ознак речі, які її індивідуалізують, спричиняє припинення існування самої речі та, одночасно, появу нової речі. Відповідно до ч. 1 ст. 332 Цивільного кодексу України переробкою є використання однієї речі, в результаті чого створюється нова річ.

З огляду на проведення реконструкції предмету іпотеки, внаслідок проведення якої відбулось створення нового об'єкту нерухомого майна, доводи позивача про існування нерухомого майна з ознаками, що відповідають предмету іпотеки відповідно до Іпотечного договору, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та спростовуються нормами ст. 179, ч. 1 ст. 181, ч. 1 ст. 184, ч. 1 ст. 332 Цивільного кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, на дату винесення рішення права власності на вказаний об'єкт нерухомості - нежитлові приміщення загальною площею 3434,1 кв.м, будівлі літ. "А-6", що знаходились за адресою: АДРЕСА_1, в БТІ не зареєстровано, правовстанавлювальних документів, які б підтверджували право власності на вказане нерухоме майно, позивачи ані суду першої інстанції,ані апеляційному суду не надав.

При цьому, в КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" зареєстровано право власності за ЗАТ "Харпластмас" на нежитлову будівлю загальною площею 6492,70 кв.м, літера "А-7", що розташована адресою: АДРЕСА_1, за реєстраційними номерами 30119031, 30119370, 30119602, 30119996, 30120102, 30390261, 30390407.

Таким чином, суд встановив, що майно, яке є предметом договору іпотеки №PL-SR/2004-641 від 10.09.2004 р., а саме: нежитлові приміщення 1-го поверху 129-138, 148-149,151,153, 160-163, 168-169, 171-176, 176-а, 177-180; 2-го поверху 214-а, 215-229, 231-260; 3-го поверху 276-279, 278а, 281-289, 291-319 загальною площею 1744,3 кв.м. та нежитлових приміщень 4-го поверху 320-326, 328-358; 5-го поверху 359-383, 362а; 6-го поверху 384-408; приміщення 409-410 загальною площею 3434,1 кв.м, будівлі літ. "А-6", що знаходились за адресою: АДРЕСА_1, відсутнє.

Отже, об'єкт матеріального світу, який в іпотечному договорі визначений як предмет іпотеки з відповідними ідентифікаційними ознаками, вказаними вище, не існує, а значить він є втраченим.

Згідно статті 17 Закону України"Про іпотеку" іпотека припиняється у разі:

- припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору;

- реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону;

- набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки;

- визнання іпотечного договору недійсним;

- знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється;

- з інших підстав, передбачених цим Законом.

Втрата предмета застави означає відсутність істотної умови договору і неможливість одержання кредитором задоволення своїх вимог за рахунок предмета застави у майбутньому. Відтак, із втратою предмета застави анулюється цінність застави як способу забезпечення виконання зобов'язання.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, заміна предмету іпотеки сторонами здійснена не була.

Відповідно до положень статей 579, 580, 587 Цивільного кодексу України предмет застави може бути замінений лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом.

Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави (іпотеки) несе власник заставленого майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави заставодавець на вимогу заставодержателя зобов'язаний надати рівноцінний предмет або, якщо це можливо, відновити знищений або пошкоджений предмет застави.

Відповідно до статті 10 Закону України "Про іпотеку", якщо інше не встановлено законом чи іпотечним договором, іпотекодавець зобов'язаний вживати за власний кошт всі необхідні заходи для належного збереження предмета іпотеки, включаючи своєчасне проведення поточного ремонту, відновлення незначних пошкоджень, раціональну експлуатацію та захист предмета іпотеки від незаконних посягань та вимог інших осіб.

Іпотекодержатель має право у будь-який час протягом строку дії іпотечного договору за умови попереднього письмового повідомлення іпотекодавця перевіряти документально і в натурі наявність, стан, умови збереження та користування предметом іпотеки.

Іпотекодавець зобов'язаний не перешкоджати реалізації цього права іпотекодержателем, надавати йому всі документи, необхідні для перевірки наявності, стану, умов збереження та користування предметом іпотеки, а також негайно на вимогу іпотекодержателя забезпечити йому фізичний доступ до предмета іпотеки.

Як вбачається з матеріалів справи, під час укладання та реєстрації договору 14.03.2007 року купівлі - продажу нежитлових приміщень, укладеному між ЗАТ «Аргамак»та ТОВ «АСС», посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 за реєстраційним № 243 та договору купівлі - продажу нежитлових приміщень від 05.10.2007 року, укладеному між ТОВ «АСС»та ЗАТ «Харпластмас», правонаступником якого є ТОВ «Харпластмас», посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8, за реєстровим № 1339, в реєстрі іпотек не існувало запису про наявність іпотеки.

Банк як сторона, яка у випадку втрати предмета іпотеки зацікавлена у його заміні, не вжила передбачених законом дій для захисту своїх прав.

Тому, суд першої інстанції правомірно і обґрунтовано зробив висновок про неможливість задоволення вимоги банку про звернення стягнення за рахунок предмета іпотеки, який як індивідуально визначений об*єкт матеріального світу припинив своє існування.

Судом першої інстанції досліджено, а апеляційною інстанцією перевірено витяг з Державного реєстру іпотек від 0-3.03.2012 року, реєстратором якого є Державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, в якому відсутні дані про наявність іпотеки на підставі договору іпотеки № РІ-ЗК/2004-641 від 10.09.2004 р.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України "Про іпотеку" предметом іпотеки може бути об'єкт нерухомого майна, тобто відповідно до ст. 179 ЦК України - предмет матеріального світу, визначений індивідуальними ознаками (ст. 184 ЦК України).

Частина 7 статті 3 Закону України "Про іпотеку" передбачає пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно, яке виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Як видно з матеріалів справи, у витязі з Державного реєстру іпотек від 03.03.2012 р. на частину приміщень нежитлової будівлі загальною площею 6492,70 кв.м, літера "А-7", що розташована адресою: АДРЕСА_1, зареєстровано наступні обтяження:

18.05.2010р. за № 9836873 на підставі іпотечного договору від 17.05.2010 р., іпотекодержатель ПАТ "КБ "Південкомбанк".

02.03.2011 р. за № 10894047 на підставі договору іпотеки від 02.0632011р. іпотекодержатель ОСОБА_6.

Проте, позивач не надав суду доказів виконання приписів законодавства стосовно реєстрації іпотеки.

Отже, задоволення вимог кредиторів повинно здійснюватися з урахуванням приписів статті 13 Закону «Про іпотеку»з встановленням пріоритету вимог, зареєстрованих в реєстрі.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

У відповідності до вимог ст. 54 ГПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги з зазначенням доказів. До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У пункті 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12. 2011 року, зазначено, що якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Твердження апелянта про необґрунтованість відмови у задоволенні позову на підставі ненадання ним суду договору про надання кредитної лінії від 10.09.2004 року № 19/1-249/2004, відповідно до якого позивачем був наданий кредит ТОВ «Декор -Схід», та виконання зобов'язань за яким було забезпечено іпотекою спірного майна, оскільки, на його думку, правовідносини за вказаним договором вже були предметом дослідження у господарському суді Харківської області під час розгляду справи № 37/27-06 за позовом АКБ «Райффайзенбанк Україна» (правонаступником якого є АТ «ОТП Банк»до ТОВ «Декор -Схід» (позичальник) та ЗАТ «Аргамак»( на той час -власник предмету іпотеки), і судом були встановлені факт отримання кредиту ТОВ «Декор-Схід»та факт невиконання позичальником зобов'язань з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитними коштами, не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги, оскільки рішення, на яке посилається позивач у позовній заяві, встановлює тільки факт надання кредиту та невиконання позичальником своїх зобов'язань за спірним договором, але не встановлює факту розміру заборгованості у сумі 821 396,84 доларів США та 9482,19 грн., яку позивач зазначив в уточненнях до позовної заяви від 28.02.2012 року про звернення стягнення на предмет іпотеки

За таких підстав, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно і обґрунтовано витребувалось у позивача договір про надання кредитної лінії від 10.09.2004 року № 19/1-249/2004 з метою встановлення розміру заборгованості позивача станом на час звернення з позовною заявою

Враховуючи викладені обставини справи та норми права, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог в частині звернення стягнення на нежитлові приміщення в літері "А-7", які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , у зв'язку з цим ,відмовивши позивачу в задоволенні його вимог.

Не підлягають задоволенню і вимоги позивача в частині внесення до Державного реєстру іпотек запису про обтяження предмету іпотеки - нежитлових приміщень 1-го поверху 129-138, 148-149, 151, 153, 160-163, 168-169, 177-176, 176а, 177-180; 2-го поверху 214а, 215-229, 231-260; 3-го поверху 276-279, 278а, 281-289, 291-319 загальною площею 1744,3 кв.м та нежитлових приміщень 4-го поверху 320-326, 328-358; 5-го поверху 359-383, 362а; 6-го поверху 384-408; приміщень 409-410 загальною площею 3434,1 кв.м., будівлі літ. А-6 що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та належать відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю "Харпластмас" на підставі Договору іпотеки (майнова порука) №PL-SR/2004-641, посвідченого ОСОБА_7, приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу за реєстровим №3376, вказавши в якості дати виникнення іпотеки дату укладення договору іпотеки - 10 вересня 2005 року, для чого зобов'язати - приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 виконати всі необхідні дії.

При цьому, колегія суддів враховує, що аналогічна правова позиція викладена у Постанові Вищого господарського суду України у справі № 57/45-10.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Харківської області від 19.03.2012 року є законним, обґрунтованим та прийнятим з повним з*ясуванням усіх суттєвих обставин і фактів, а також з дотриманням норм діючого матеріального та процесуального законодавства, у зв'язку з чим, апеляційну скаргу позивача слід залишити без задоволення, а рішення суду від 19.03.2012 року -без змін.

На підставі викладеного та керуючись статтями 99, 101, п.1 ч.1 статті 103, статті 105, Господарського процесуального кодексу України, Харківський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 19.03.2012 р. по справі № 5023/089/12 залишити без змін.

Головуючий суддя О.А.Пуль

суддя Л.М.Камишева

суддя В.С.Хачатрян

повний текст постанови складено 11.06.2012 р.