Рішення № 24723645, 01.06.2012, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26 А

________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" червня 2012 р. Справа № 5019/529/12

Господарський суд Рівненської області у складі судді Павленка Є.В., розглянувши матеріали справи за позовом дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (далі – Компанія) в особі Волинської філії ДК “Газ України” (далі – Філія) до об’єднання співвласників багатоквартирного будинку № 35 по вул. Струтинської м. Рівне “Терен” (далі – ОСББ “Терен”) про стягнення заборгованості в сумі 28 017 грн. 65 коп.,

за участю представників:

позивача: не з’явився,

відповідача: не з’явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У березні 2012 року Компанія в особі Філії звернулася до господарського суду Рівненської області з вказаним позовом, посилаючись на те, що на виконання умов договору поставки природного газу № 06/10-26/17ТЕ-3, укладеного між позивачем та ОСББ “Терен” 30 грудня 2010 року, з урахуванням додатку до нього від 30 грудня 2010 року № 1, а також додаткових угод від 31 березня 2011 року № 1, від 1 липня 2011 року № 2 та від 3 жовтня 2011 року № 3, останньому протягом січня-грудня 2011 року був поставлений природний газ на загальну суму 47 326 грн. 28 коп. Оскільки відповідач взяте на себе за вказаним договором зобов’язання щодо оплати поставленого газу виконав лише частково, заборгувавши позивачу 26 021 грн. 50 коп., останній, посилаючись на статті 525, 526, 530, 550-552, 611, 625, 712 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) та статті 193, 216, 217, 264, 265 Господарського кодексу України (далі – ГК України), просив суд стягнути з ОСББ “Терен” вищезазначену суму боргу, а також 1 575 грн. 56 коп. пені, нарахованої за несвоєчасне проведення розрахунків за договором, та три проценти річних у розмірі 420 грн. 59 коп.

Ухвалою господарського суду Рівненької області від 4 квітня 2012 року порушено провадження у справі № 5019/529/12, розгляд якої було призначено на 26 квітня 2012 року.

Ухвалою суду від 26 квітня 2012 року розгляд справи відкладено на 23 травня 2012 року.

У судовому засіданні, призначеному на 23 травня 2012 року, було оголошено перерву до 1 червня 2012 року.

1 червня 2012 року сторони не забезпечили явку своїх повноважних представників у судове засідання, будь-яких обґрунтованих заяв чи клопотань про відкладення судового засідання із зазначенням підстав щодо своєї неявки не направили, хоча про місце, дату та час проведення засідання були повідомлені належним чином.

Оскільки чергове відкладення розгляду даної справи спричинить до виходу за межі встановленого статтею 69 ГПК України строку вирішення спору, суд відповідно до статті 75 ГПК України дійшов висновку про необхідність розгляду справи за наявними в ній матеріалами без участі сторін.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

30 грудня 2010 року між позивачем та ОСББ “Терен” був укладений договір поставки природного газу № 06/10-26/17ТЕ-3, за умовами якого, з урахуванням додатку до цього договору від 30 грудня 2010 року № 1, а також додаткових угод від 31 березня 2011 року № 1, від 1 липня 2011 року № 2 та від 3 жовтня 2011 року № 3, позивач зобов’язався поставити у січні-грудні 2011 року відповідачу імпортований природний газ, а відповідач – прийняти і оплатити вказаний товар на умовах, визначених цим договором (а.с. 14-21).

Відповідно до пункту 4.1 договору розрахунки за цією угодою проводяться шляхом поетапної оплати у такому порядку: перша оплата в розмірі 34 % від вартості запланованих місячних обсягів постачання газу проводиться не пізніше 10 числа місяця поставки; подальші оплати проводяться плановими платежами по 33 % від вартості запланованих місячних обсягів постачання газу до 20 та 30 (31) місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюються на підставі акта приймання-передачі газу до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно з пунктами 6.1.1-6.1.2 договору покупець зобов’язаний своєчасно та в повному обсязі оплачувати поставлений газ, а також підписувати акт приймання-передачі газу, поставленого позивачем покупцю у відповідному місяці поставки.

Судом встановлено, що на виконання умов вищезазначеного договору позивач протягом березня-квітня та жовтня 2011 року поставив відповідачу природний газ на загальну суму 47 326 грн. 28 коп., що підтверджується підписаними між сторонами актами прийому-передачі: від 31 березня 2011 року, від 30 квітня 2011 року та від 31 жовтня 2011 року, копії яких наявні у матеріалах справи (а.с. 22-24).

Про належне виконання позивачем своїх зобов’язань за цим договором щодо поставки газу також свідчить відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення постачальником умов даної угоди.

Однак ОСББ “Терен” взятий на себе за договором обов’язок щодо своєчасної та повної оплати поставленого у вищезазначений період газу не виконало, внаслідок чого у останнього утворилася заборгованість, яка на момент звернення позивача з даним позовом становила 26 021 грн. 50 коп.

Вказаний факт підтверджується наявними у матеріалах справи копіями платіжних доручень (а.с. 44-50), а також актом звірки розрахунків від 31 грудня 2011 року, підписаним уповноваженими представниками сторін та скріпленим печатками цих юридичних осіб (а.с. 43).

У той же час до початку розгляду даної справи по суті відповідачем було надано платіжні доручення від 16 травня 2012 року № 11 та від 29 травня 2012 року № 12, згідно яких останній у рахунок погашення вищезазначеного боргу перерахував позивачу кошти на загальну суму 1 521 грн. 50 коп. (а.с. 62).

Відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмету спору.

За приписами пункту 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” господарський суд припиняє провадження у справі в зв’язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини 1 статті 80 ГПК України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв’язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Оскільки на час прийняття рішення у даній справі відповідачем у рахунок погашення суми основного боргу сплачено позивачу 1 521 грн. 50 коп., що підтверджується наявними у матеріалах справи належними доказами, а також враховуючи те, що даний факт не було спростовано позивачем, суд відповідно до вищезазначеної норми дійшов висновку про необхідність припинення провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача цієї суми боргу.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини.

Договір є обов’язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 вказаної статті визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами статті 692 ЦК України покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товарно-розпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи те, що сума основного боргу за договором від 30 грудня 2010 року № 06/10-26/17ТЕ-3, яка, з урахуванням оплат, здійснених відповідачем під час розгляду справи, складає 24 500 грн. 00 коп., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документів, що свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність позовної вимоги про стягнення з ОСББ “Терен” вказаної суми. Відтак, дана вимога підлягає задоволенню.

Також у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе за договором зобов’язань щодо своєчасної оплати вартості поставленого позивачем газу, останній просив суд стягнути з об’єднання пеню в розмірі 1 575 грн. 56 коп., з яких: 377 грн. 55 коп. –пеня, нарахована з 20 квітня 2011 року по 19 жовтня 2011 року на суму основного боргу в розмірі 4 858 грн. 28 коп., що складає вартість неоплаченого газу, поставленого відповідачу в березні 2011 року, 847 грн. 53 коп. –пеня, нарахована з 20 травня 2011 року по 19 листопада 2011 року на суму основного боргу в розмірі 10 846 грн. 72 коп., що складає вартість газу, поставленого відповідачу у квітні 2011 року, 350 грн. 48 коп. –пеня, нарахована з 20 листопада 2011 року по 7 лютого 2012 року на суму основного боргу в розмірі 10 316 грн. 50 коп., що складає вартість газу, поставленого відповідачу в період з 11 жовтня 2011 року по 31 жовтня 2011 року.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов’язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов’язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Преамбулою Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань. Суб’єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи –суб’єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Водночас частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

За пунктом 7.3.1 договору в разі порушення покупцем умов пункту 4.1. цієї угоди, яким визначено порядок оплати, покупець зобов’язується (крім суми заборгованості) сплати пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Проте у пункті 9.3 сторони визначили, що строк позовної давності за цим договором та до вимог про стягнення неустойки встановлюється тривалістю у 3 роки. Неустойка нараховується за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом.

Правомірність встановленого сторонами альтернативного порядку нарахування пені, закріпленого у пункті 9.3 договору, також підтверджена постановою Верховного Суду України від 27 квітня 2012 року, прийнятою у справі № 13/110-11 за позовом дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” до комунального підприємства “Управління житлово-комунального господарства” про стягнення суми.

За частиною 3 статті 254 ЦК України, якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця.

У зв’язку з тим, що в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача з претензією до відповідача, а також враховуючи той факт, що постачальник звернувся до господарського суду Рівненської області з вказаним позовом 31 березня 2012 року, про що свідчить відбиток календарного штемпеля, проставлений відділенням поштового зв’язку на конверті, в якому було направлено вказаний позов (а.с. 35), суд, на підставі вищезазначених приписів законодавства та положень пункту 9.3 договору дійшов висновку про те, що штрафні санкції за цією угодою слід обраховувати з 30 вересня 2011 року по 31 березня 2012 року.

Проте з наведеного позивачем розрахунку пені вбачається, що останній просив стягнути вказану штрафну санкцію за період з 20 квітня 2011 року по 7 лютого 2012 року.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 ГПК України, приймаючи рішення, господарський суд має право, зокрема, виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

За частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної (у тому числі судової) влади, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 4 статті 22 ГПК України визначає зміну підстави або предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог виключно як право, а не обов’язок позивача.

Отже, враховуючи вищезазначені приписи чинного законодавства, пунктом 2 частини 1 статті 83 ГПК України передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов та відповідного клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення.

Водночас згідно з приписами пункту 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” право позивача на зміну предмета або підстави позову, передбачене частиною 4 статті 22 ГПК України, може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК України з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу.

Враховуючи той факт, що позивачем не було подано відповідної заяви про зміну позовної вимоги щодо нарахування вищезазначеної штрафної санкції, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача пені, нарахованої за період з 30 вересня 2011 року по 7 лютого 2012 року (кінцева дата нарахування пені, визначена позивачем у доданому до позовної заяви розрахунку), яка за розрахунком суду складає 1 230 грн. 82 коп. Відтак, у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача решти нарахованої позивачем суми пені слід відмовити.

Крім того, на підставі статті 625 ЦК України, позивач просив суд стягнути з відповідача три проценти річних у сумі 420 грн. 59 коп., з яких: 11 грн. 98 коп. –три проценти річних, нараховані з 20 квітня 2011 року по 19 травня 2011 року на суму основного боргу в розмірі 4 858 грн. 28 коп., що складає вартість неоплаченого газу, поставленого відповідачу у березні 2011 року, 237 грн. 51 коп. –три проценти річних, нараховані з 20 травня 2011 року по 19 листопада 2011 року на суму основного боргу в розмірі 15 705 грн. 00 коп., що складає вартість неоплаченого газу, поставленого відповідачу у березні-квітні 2011 року, 171 грн. 10 коп. –три проценти річних, нараховані з 20 листопада 2011 року по 7 лютого 2012 року на суму основного боргу в розмірі 26 021 грн. 50 коп., що складає вартість неоплаченого газу, поставленого відповідачу у березні-квітні та жовтні 2011 року.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки заявлений позивачем до стягнення розмір трьох процентів річних є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства та не суперечить положенням договору, позовні вимоги про стягнення з відповідача вказаної суми підлягають задоволенню в повному обсязі.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України “Про судовий збір” сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі.

Пунктом 4.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” визначено, що у вирішенні питань розподілу судових витрат необхідно мати на увазі, що за змістом пунктів 4 і 5 частини першої статті 7 вищезазначеного Закону припинення провадження у справі і залишення позову без розгляду тягнуть за собою повернення сплачених сум судового збору.

З наявного у матеріалах справи платіжного доручення від 26 березня 2012 року № 262 (а.с. 7) вбачається, що позивач при зверненні до суду з вказаним позовом перерахував до Державного бюджету України 1 609 грн. 50 коп. судового збору.

Оскільки провадження у даній справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача 1 521 грн. 50 коп. основного боргу згідно з пунктом 1-1 частини 1 статті 80 ГПК України підлягає припиненню, суд на підставі вказаної норми Закону дійшов висновку про необхідність повернення позивачу частини сплаченого ним судового збору в розмірі 87 грн. 40 коп.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, статтею 7 Закону України “Про судовий збір”, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з об’єднання співвласників багатоквартирного будинку № 35 по вул. Струтинської м. Рівне “Терен” (33003, місто Рівне, вулиця Струтинської, будинок 35, ідентифікаційний код: 34518664) на користь дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 1, ідентифікаційний код: 31301827) 24 500 (двадцять чотири тисячі п’ятсот) грн. 00 коп. основного боргу, 1 230 (одну тисячу двісті тридцять) грн. 82 коп. пені, три проценти річних у розмірі 420 (чотириста двадцять) грн. 59 коп., а також 1 502 (одну тисячу п’ятсот дві) грн. 29 коп. судового збору.

Повернути дочірній компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 1, ідентифікаційний код: 31301827) з Державного бюджету України 87 (вісімдесят сім) грн. 40 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Провадження у справі № 5019/529/12 в частині позовних вимог дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” про стягнення з об’єднання співвласників багатоквартирного будинку № 35 по вул. Струтинської м. Рівне “Терен” 1 521 грн. 50 коп. основного боргу припинити.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 5 червня 2012 року

Суддя Є.В. Павленко