Ухвала суду № 24716841, 30.05.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" травня 2012 р. м. Київ К-23973/08

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Пилипчук Н.Г.

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівпромліс»на постанову Господарського суду Львівської області від 08.11.2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2008 року у справі №12/293 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівпромліс»до державної податкової інспекції у Жидачівському районі про визнання частково нечинним податкового повідомлення-рішення

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

На розгляд суду передано вимоги ТОВ «Львівпромліс»до ДПІ у Жидачівському районі про визнання частково нечинним податкового повідомлення-рішення №00003522320/0/9063 від 02.07.2007, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 94185,00грн., у тому числі 63740,00грн. основного платежу та 30445,00грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Господарського суду Львівської області від 08.11.2007 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2008 року, в задоволені позову -відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач 03.12.2008 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 21.05.2009 року прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Господарського суду Львівської області від 08.11.2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2008 року та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судом норм матеріального права, зокрема, п. 5.1, пп.. 5.2.1 п. 5.2 ст.5, пп.. 11.2.1 п.11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 7.2.1. п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ч. 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами за відсутності сторін.

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скаргах доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що на підставі акту №98/23-2/31706178 від 29.01.2007, складеного за результатом виїзної планової перевірки ТОВ «Львівпромліс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2005 по 30.09.2006 та валютного законодавства за період з 01.07.2005 по 31.12.2006 та за результатом апеляційного оскарження результатів перевірки, податковим органом було винесено податкове повідомлення-рішення №00003522320/0/9063 від 02.07.2007, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 94185,00грн., у тому числі 63740,00грн. основного платежу та 30445,00грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Зі змісту вищезазначеного акту вбачається, що за результатом перевірки було встановлено порушення позивачем п.п.7.4.4, п.7.4, п.п. 7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: неправомірно віднесено до податкового кредиту суми ПДВ за операціями з Концерном «Основа» на підставі договору про надання послуг консультаційного характеру в сфері управління, фінансів та загальних економіко-правових норм.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з відсутності доказів на підтвердження фактичного зв'язку отриманих послуг з господарською діяльністю позивача. При цьому, суди виходили з того, що надані позивачем документи на підтвердження отриманих послуг містять узагальнені дані.

Проте такий висновок судів попередніх інстанцій є передчасним та помилковим з наступних підстав.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту (підпункт 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону «Про податок на додану вартість»).

Виходячи із змісту пункту 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»неодмінною характерною рисою господарської діяльності в податкових правовідносинах є її направленість на отримання доходу в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формах.

Таким чином, правильність формування платником податків податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від, отриманих послуг. За відсутності ж останнього відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на додану вартість за рахунок податкового кредиту.

Проте, судами попередніх інстанцій вищезазначене не було враховано та в порушення вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, не було перевірено в повній мірі факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків, який може бути встановлений з врахуванням якісних характеристик послуг, які б однозначно свідчили про призначення наданих послуг для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Керуючись ст. ст. 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231 та ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівпромліс»задовольнити частково.

Скасувати постанову Господарського суду Львівської області від 08.11.2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2008 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий: ________Т.М.Шипуліна Судді: ________Л.І. Бившева ________Н.Г. Пилипчук