Постанова № 24700790, 07.06.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" червня 2012 р. м. Київ К-25874/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Гордійчук М.П., Гончар Л.Я., Конюшка К.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ЗАТ "Старобільський завод замінника незбираного молока" на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2010 року у справі за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ЗАТ "Старобільський завод замінника незбираного молока" про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2008 року Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з позовом до ЗАТ "Старобільський завод замінника незбираного молока" про стягнення 26 371,80 грн. -суми несплачених штрафних санкцій та пені 569,70 грн. за недотримання у 2007 році нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, передбаченого ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2010 року позов задоволено, стягнуто на користь Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів з відповідача 26 371,80 грн. -суми несплачених штрафних санкцій та пені 569,70 грн. за недотримання у 2007 році нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Не погоджуючись з рішенням апеляційного суду ЗАТ "Старобільський завод замінника незбираного молока" звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами обох інстанцій норм матеріального та процесуального права, позивач ставить питання про їх скасування та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позову у повному об'ємі.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (надалі -Закон), для підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік -у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.

Судами встановлено, що відповідач згідно поданої держаної звітності "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів"(форма №10-ПІ поштова річна) за 2007 рік повинен був створити 9 робочих місць для працевлаштування інвалідів (відповідно до середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу 227 особи), а фактично на підприємстві було працевлаштовано тільки 7 інвалідів.

Згідно вимог ст. 20 Закону, підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. У зв'язку з цим, на думку позивача, до відповідача повинні бути нараховані суми несплачених штрафних санкцій у розмірі 26 371,80 грн. -суми несплачених штрафних санкцій та пені 569,70 грн..

Згідно з п. 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою КМУ від 03.05.95 року № 314, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участі представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

У відповідності з п. 5 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів. Підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інваліда (п. 14 Положення).

Статтею 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Судами встановлено, що щомісячно протягом 2007 року відповідач надавав зазначеним органам інформацію щодо наявності 2 вакантних робочих місць для працевлаштування інвалідів, а саме за формою № 3-ПН, проте, на думку судів зазначені повідомлення не містять даних про те, що відповідачем створено робоче місце для інваліда. Крім того, суди зазначили що відповідач мав створити 4 робочих місць для інваліда, що протирічить дійсним обставинам справи, зафіксованим в акті перевірки № 504/23-00444837 від 04.09.2008 року.

Оскільки, Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" покладає на підприємство обов'язок створити (пристосувати), атестувати належним чином робочі місця для працевлаштування інвалідів та повідомити про це органи перелічені в ч. 1 ст. 18 Закону, а ті, в свою чергу, зобов'язані направити підприємству на працевлаштування інвалідів.

З вищезазначеного вбачається, що суди дійшли помилкового висновку про те, що відповідачем у 2007 році не було вжито заходів зі створення робочих місць для інвалідів та не повідомлено органи працевлаштування інвалідів про створення відповідних робочих місць, що унеможливило направлення цими органами до підприємства відповідача інвалідів для працевлаштування.

Адже лише після того, як на підприємство було б направлено інваліда, тоді під його конкретні вади відповідач міг би створити робоче місце.

Проте, відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. А оскільки відповідачем не було вчинено правопорушення, то він і не має нести відповідальності та платити штрафні санкції.

Відповідно до ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування судових рішень та прийняття нового про відмову у задоволенні позову у повному об'ємі.

Керуючись ст. ст. 222, 229, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ЗАТ "Старобільський завод замінника незбираного молока" задовольнити.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2010 року -скасувати та прийняти нову.

У задоволенні позову Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ЗАТ "Старобільський завод замінника незбираного молока" про стягнення адміністративно-господарських санкцій за недотримання у 2007 році нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів відмовити.

Постанова набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та порядку, які встановлені ст. ст. 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.