Ухвала суду № 24700618, 07.05.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" травня 2012 р. м. Київ К/9991/19981/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Рибченка А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Закритого акціонерного товариства «Головинський кар'єр «Граніт»

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 18.10.2010 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17.03.2011

у справі № 2а-6987/10/0670

за позовом Закритого акціонерного товариства «Головинський кар'єр «Граніт»

до Володарсько-Волинської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 18.10.2010, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17.03.2011, у задоволенні позовних вимог ЗАТ «Головинський кар'єр «Граніт»про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13.04.2010 №0004381701/0 відмовлено.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, з підстав порушення норм матеріального права.

Сторони представників у судове засідання касаційної інстанції не направили, про час та місце розгляду справи повідомлені.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку з питань дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 по 31.12.2009, за наслідками якої складено акт № 4/23-107/31603505 від 02.04.2010.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення пп. 8.1.1 пп. 8.1.2, пп. 8.1.4, п. 8.1 ст. 8, п. 16.1, пп. 16.3.2, пп. 16.3.5 п. 16.3 ст. 16, пп. а) п. 19.2 ст. 19, пп. 20.3.2 п.

20.3 ст. 20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» у зв'язку з неперерахуванням до бюджету податку з доходів фізичних осіб в сумі 621759 грн.

На підставі акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.04.2010 №0004381701/0, яким, згідно з пп. 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок з доходів фізичних осіб в сумі 1243698 грн., в т.ч. основний платіж 60 грн. та штрафні (фінансові) санкції -1243638,00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за період, що перевірявся позивачем нараховано 5906459,00 грн. заробітної плати, з якої утримано 1124964,02 грн. внесків до пенсійного фонду, фондів соціального страхування та податку з доходів фізичних осіб. За період з 01.10.2008 по 31.12.2009 виплачена заробітна плата становить 4700534,95 грн., в т.ч. грошовими коштами через касу - 4671855,40 грн., перерахування на банківські картки - 27198,67 грн., та в рахунок оплати праці за заявами працівників - 1480,88 грн. За вказаний період позивачем утримано 881637,92 грн. податку з доходів фізичних осіб, але до бюджету перераховано лише 233345,27 грн. Станом на 31.12.2009 КТ сальдо по рахунку 6411 «Розрахунки по податку з доходів фізичних осіб»становить - 648292,65 грн., у тому числі заборгованість по податку з доходів фізичних осіб за якою настав термін сплати становить 621759 грн.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»(далі - Закон про ПДФО), платниками податку з доходів фізичних осіб є резиденти, які отримують: як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи, та нерезиденти, які отримують доходи з джерелом їх походження з території України.

Обов'язок з нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету відповідно до пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 цього ж Закону покладено на податкового агента, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 Закону.

Згідно з п. 1.15 ст. 1 Закону про ПДФО податковим агентом вважається юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Підпунктом 8.1.2 п. 8.1 ст.8 Закону про ПДФО встановлено, що податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки не мають права приймати платіжні документи на виплату доходу, які не передбачають сплати (перерахування) цього податку до бюджету. Якщо оподатковуваний дохід нараховується, але не виплачується платнику податку особою, що його нараховує, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для місячного податкового періоду.

Якщо оподатковуваний дохід виплачується у негрошовій формі чи готівкою з каси резидента, то податок сплачується (перераховується) до бюджету протягом банківського дня, наступного за днем такої виплати (пп. 8.1.4 ст. 8 Закону про ПДФО).

Відповідальність за своєчасне та повне перерахування сум податку до відповідного місцевого бюджету несе юридична особа або її уповноважений підрозділ, що нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід (пп. 16.3.5 ст. 16 Закону про ПДФО).

Відповідно до пп. «а» п.17.2 ст. 17 Закону про ПДФО особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів для оподатковуваних доходів з джерелом їх походження з України є податковий агент, який згідно пп. «а»п. 19.2 ст. 19 вказаного Закону зобов'язаний своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок.

У разі коли податковий агент до або під час виплати доходу на користь платника податку не здійснює нарахування, утримання або сплату (перерахування) цього податку, відповідальність за погашення суми податкового зобов'язання або податкового боргу, що виникає внаслідок таких дій, покладається на такого податкового агента. При цьому платник податку - отримувач таких доходів звільняється від обов'язків погашення такої суми податкових зобов'язань або податкового боргу (пп. 20.3.2 п. 20.3. ст. 20 Закону про ПДФО).

Таким чином, позивач при виплаті заробітної плати зобов'язаний був здійснювати функції податкового агента, своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок.

Станом на 31.12.2009 заборгованість позивача зі сплати до бюджету податку з доходів фізичних осіб становить 621759,00 грн.

Відповідно до п. 20.1 ст. 20 Закону про ПДФО, розмір штрафних (фінансових) санкцій за порушення норм Закону та підстави для їх застосування визначаються законом, що регулює такі питання, якщо інше не встановлене нормами Закону.

Для податкових агентів штрафні (фінансові) санкції за порушення, допущені при несплаті (неперерахуванні) податку з доходів фізичних осіб при його утриманні з платників податків під час виплати доходів, визначаються ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»( далі -Закон №2181).

Зокрема, пп. 17.1.9 п.17.1 ст.17 Закону №2181 визначено, що у разі коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов'язкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов'язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобов'язання з такого податку, збору (обов'язкового платежу).

Виходячи з викладеного, суд першої інстанції, з доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що позивач здійснивши грошові виплати найманим працівникам без перерахування відповідного податку до бюджету, має сплатити штрафну санкцію у подвійному розмірі від суми зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб відповідно до зазначеної вище норми Закону №2181.

Однак з такими висновками судів попередніх інстанцій судова колегія погодитись не може, вважає, що вони зроблені без всебічного і повного з'ясування всіх фактичних обставин справи, незастосування системного аналізу норм чинного законодавства.

Відповідно до пп.17.1.9 п.17.1 ст.17 Закону №2181 у разі коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов'язкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов'язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобов'язання з такого податку, збору (обов'язкового платежу). Сплата зазначеного штрафу не звільняє платника податків від адміністративної або кримінальної відповідальності та/або конфіскації таких товарів (продукції) або коштів відповідно до закону.

Таким чином, до підприємств, установ, організацій усіх форм власності, а також на фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності та інших осіб з числа роботодавців, на яких згідно із законами з питань оподаткування покладено обов'язок формувати (створювати) бюджетний фонд, а також нараховувати, утримувати та перераховувати до бюджету прибутковий податок з громадян, дія підпункту 17.1.9 пункту 17.1 статті 17 Закону №2181 поширюється в усіх випадках ненарахування (неповного нарахування) платниками податків сум прибуткового податку з нарахованих або виплачених фізичним особам доходів (як в грошовій, так і в натуральній формі).

Оскільки застосування штрафних санкцій згідно з зазначеною нормою, можливе лише за порушення, передбачене у даній нормі, зокрема здійснення грошових виплат без попереднього нарахування (неповного нарахування) податку, збору (обов'язкового платежу), зазначені обставини щодо повноти нарахування ПДФО, відображення його в повному обсязі у ф.№1ДФ та перерахування до бюджету, підлягали встановленню під час судового розгляду.

Крім того, судом апеляційної інстанції зазначено про незастосування Порядку зарахування сум податку на додану вартість, що підлягають бюджетному (експортному) відшкодуванню платнику, якому відповідно до закону реструктуровано податковий борг з податків, зборів (обов'язкових платежів), що зараховуються до Державного бюджету України, та/або надано відстрочку чи розстрочку зі сплати таких податків, зборів (обов'язкових платежів), у рахунок погашення таких реструктурованих та/або відстрочених (розстрочених) сум, затвердженого спільним наказом ДПА України, Мінфіну України та Держказначейства України №78/238/65 від 20.02.2009, зареєстрованого Мін'юстом України 27.04.2009 за №380/16396, з підстав відсутності доказів існування у позивача відстрочених, розстрочених податкових платежів чи реструктурованого податкового боргу з даного податку.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій жодним чином не обґрунтовано неможливість застосування положень п.8.1 Порядку відшкодування податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації, Державного казначейства України від 02.07.1997 № 209/72 (у редакції наказу Державної податкової адміністрації України, Державного казначейства України від 21.05.2001 № 200/86), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.06.2001 за № 489/5680, про зміну напряму відшкодування.

Ненадання правової оцінки обставинам, які мають суттєве значення у справі, виключає можливість для висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору.

Частиною 1 ст. 138 КАС України визначено, що предметом доказування в адміністративній справі є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Відповідно до частин 2, 3 ст. 159 КАС України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Якщо такі докази не були надані, суд, керуючись частинами 4, 5 ст. 11 КАС України, зобов'язаний був із власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують ці обставини.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судове рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст.220, 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Головинський кар'єр «Граніт»задовольнити частково.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 18.10.2010 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17.03.2011 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук

А.О.Рибченко