Ухвала суду № 24691542, 21.05.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" травня 2012 р. м. Київ К-4748/09-С

Вищий адміністративний суду України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Нечитайла О.М.

Шипуліної Т.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.10.2007

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.01.2009

у справі № 8/33 (22-а-8034/08)

за позовом Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-західна залізниця»

до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва

про визнання недійсним податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.10.2007, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.01.2009, позов задоволено. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Дарницькому районі м.Києва від 27.12.2006 № 0007162307/0, від 28.02.2007 № 0007162307/1-01449, від 08.05.2007 № 0007162307/2-21056, від 16.07.2007 № 0007162307/3-31447. Судові витрати присуджено на користь позивача за рахунок місцевого бюджету.

ДПІ у Дарницькому районі міста Києва подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову повністю. Посилається на порушення судами ч. 1, ч. 10 ст. 7 Закону України «Про плату за землю»та Рішення Київської міської ради «Про затвердження грошової оцінки земель м. Києва»№ 104/825 від 27.04.2000.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстнацій встановлено такі обставини.

Спірні податкові повідомлення-рішення про визначення позивачеві податкового зобов'язання з плати за землю у сумі 199050 грн., у тому числі за основним платежем -132700,12 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями -66350,06 грн., прийнято на підставі акту позапланової перевірки № 4268-23/7-01069726 від 25.12.2006 з питань дотримання Станцією «Дарниця» Південно-Західної залізниці вимог податкового, валютного та іншого законодавства у період з 01.07.2005 по 30.06.2006.

Нарахування вказаних сум податкових зобов'язань здійснено податковим органом з посиланням на неправильність обчислення земельного податку за ділянки, на яких розташовані інші об'єкти залізниці та залізничного транспорту, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту, оскільки вказані земельні ділянки не включені до смуги відведення залізниць. З цих підстав податковий орган вважає, що позивач не має право застосовувати ставку податку на додану вартість у розмірі 25 % суми земельного податку, обчисленого відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про плату за землю», користуючись ч.10 ст. 7 цього Закону, як за земельні ділянки, надані залізниці.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про плату за землю»використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Згідно з ч. 1 ст.7 вказаного Закону ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у частинах п'ятій - десятій цієї статті та частині другій статті 6 цього Закону.

Частиною 10 ст. 7 Закону визначено, що податок за земельні ділянки, надані, зокрема, для залізниць, справляється у розмірі 25% суми земельного податку, обчисленого відповідно до частин першої та другої цієї статті.

Пунктом 2.1 рішення Київської міської ради від 27 квітня 2000 року №104/825 «Про затвердження грошової оцінки земель міста Києва»плата за землі залізниць справляється у розмірі 25% від суми земельного податку, обчисленого як один відсоток від середньої базової вартості одного кв.м. по місту, без врахування локальних коефіцієнтів на місце розташування земельних ділянок.

Отже, враховуючи вимоги наведених норм, суди дійшли обґрунтованого висновку про помилковість висновків перевірки про те, що позивач за період, що перевірявся, зобов'язаний був розраховувати розмір земельного податку на земельні ділянки відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про плату за землю», тобто, застосовувати ставку податку у розмірі одного відсотка від грошової оцінки.

Посилання податкової інспекції у касаційній скарзі на те, що за земельні ділянки, які не включені до смуги відведення і на яких розташовані інші об'єкти залізниці та залізничного транспорту, податок справляється на загальних підставах, помилкові з огляду на таке.

Відповідно до ст. ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Частиною 6 ст. 6 Закону України «Про залізничний транспорт»встановлено, що землі, які надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до Земельного Кодексу та Закону України «Про транспорт».

Відповідно до ст. 67 Земельного кодексу України до земель транспорту належать землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об'єктів транспорту.

Згідно зі ст. 68 Земельного кодексу України до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Крім того, ст. 23 Закону України «Про транспорт»встановлено, що до земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації, захисні і укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем не доведено в установленому порядку, що компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування спірні земельні ділянки віднесено до іншої категорії, ніж землі залізничного транспорту.

Тобто, вказані земельні ділянки відносяться до земель залізничного транспорту, а тому, правомірним є застосування позивачем пільги щодо сплати земельного податку, встановленої ч. 10 ст. 7 Закону України "Про плату за землю".

За таких обставин, суд касаційної інстанції вважає за правильне погодитись з висновками судів попередніх інстанцій про правомірне визначення позивачем розміру плати за вищевказані земельні ділянки згідно із ч. 10 ст. 7 Закону України "Про плату за землю" та відповідно, безпідставність нарахування податкових зобов'язань за спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

Підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 2211, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.10.2007 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.01.2009 -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Г. Пилипчук