Ухвала суду № 24678312, 31.05.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-9162/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Патратій О.В

Суддя-доповідач: Шурко О.І.

У Х В А Л А

Іменем України

"31" травня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,

при секретарі Киричуку Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "РДЦ Ексмо-Україна" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 січня 2012 р. у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "РДЦ Ексмо-Україна" до Київської регіональної митниці про визнання нечинними податкових повідомлень форми "Р" від 15.06.2011 №124 та №125, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 січня 2012 р. вказаний позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення форми «Р»Київської регіональної митниці № 125 від 15 червня 2011 року в частині донарахування податкових зобов'язань по податку на додану вартість у розмірі 12343,50 гривень, з яких 9874,80 гривень основного платежу та 2468,70 гривень штрафних (фінансових) санкцій; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення форми «Р»Київської регіональної митниці № 124 від 15 червня 2011 року в частині донарахування податкових зобов'язань з ввізного мита у розмірі 7,47 гривень, з яких 5,98 гривень основного платежу та 1,49 гривень штрафних (фінансових) санкцій.

Позивач, не погоджуючись з даним рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову в частині донарахування податкових зобов'язань по податку на додану вартість у розмірі 12343,50 грн., з яких 9874,80 грн. основного платежу та 2468,70 гри. штрафних (фінансових) санкцій та прийняти нову постанову, якою визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р»від 15 червня 201 1 року №125 в частині донарахування податкових зобов'язань по податку на додану вартість у розмірі 18951,65 грн., з яких 15161,32 грн. основного платежу та 3790,33 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем здійснювалось ввезення товарів (книжкової продукції) на митну територію України з Російської Федерації, відповідно до зовнішньоекономічних договорів на базових умовах «Інкотермс 2000 («франко-перевізник»). Перевезення товарів здійснювалось експедиторами: ТОВ «АВІ Логістик»та ТОВ «ТІР»на підставі договорів на здійснення транспортно-експедиційних послуг при перевезенні товарів.

Під час здійснення митного оформлення вантажу ТОВ «РДЦ Ексмо-Україна»була заявлена митна вартість товару, встановлена відповідно до наданого позивачем інвойсу, наданих підприємствами перевізниками довідок про транспортні витрати, виставлених рахунків. Нарахування та сплата податку підтверджується записами у графах 47 „Нарахування мита та митних платежів" на усіх вантажно-митних деклараціях та відбитками печаток митниці про сплату усіх обов'язкових платежів.

Посадовими особами митниці була проведена перевірка дотримання ТОВ «РДЦ Ексмо-Україна»вимог законодавства України з питань митної справи при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності за період за період 01.04.2008р. по 01.02.2011р., за результатами якої було складено акт від 10.05.2011 року № 6/11/100000000/34809566.

На підставі акту перевірки митним органом були винесені податкові повідомлення форми «Р» від 15.06.2011 року № 124, яким визначено податкове зобов'язання з мита на товари, на загальну суму 34,54 грн. (за основним платежем: 27,63 грн., за штрафними санкціями 6,90 грн.) та № 125, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість, на загальну суму 64125,36 грн. (за основним платежем: 51300,29 грн., за штрафними санкціями 12825,07 грн.).

Зазначеною перевіркою виявлено випадки неповного декларування сум, сплачених за транспортування товарів, ввезених на митну територію України та невключення до складу митної вартості товарів витрат на страхування, що призвело до заниження податкового зобов'язання по сплаті мита на суму 41,12 грн. та по податку на додану вартість на суму 78940,89 грн.

Колегія суддів, погоджуючись з судом першої інстанції, аргументує свою позицію наступним.

Відповідно до п. 5, п. 7 ч. 2 ст. 267 Митного кодексу України, при визначені митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. До таких витрат, зокрема, належать витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України (п. 5) та витрати на страхування цих товарів (п. 7).

Так, згідно з п. «б»ч. 3 ст. 267 Митного кодексу України, при визначені митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті не допускається включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у цій статті. До митної вартості не включаються нижченаведені витрати або кошти за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, які документально підтверджено та які піддаються обчисленню, зокрема: витрати на транспортування після ввезення.

Як вбачається з матеріалів справи, первинні документи стосовно транспортних витрат, використані позивачем при митному оформленні імпортованих товарів в порівняні з їх вартістю послуг перевезення, яка відображена в актах виконаних робіт, отриманих від перевізників експедиторів, які надавали позивачу послуги з перевезення визначених товарів з території іноземних держав до митної території України мають невідповідність розміру транспортних витрат, заявлених під час митного оформлення, фактичним витратам, понесеними на оплату послуг перевізників вантажу.

Тобто, під час проведення перевірки шляхом зіставлення даних щодо фактичних витрат, понесених позивачем на транспортування імпортованих товарів, з їх розміром, зазначеним у документах, поданих до митного оформлення, вбачається, що в окремих випадках мали місце значні розбіжності. При цьому суми, фактично сплачені перевізникам, не були задекларовані митному органу у повному обсязі та відповідно не включені до митної вартості імпортованих товарів.

Вищенаведене призвело до порушення ст. 267 Митного кодексу України у частині повноти визначення митної вартості, що в свою чергу, спричинило несплату до бюджету належних платежів і податків.

У зв'язку з цим, колегія суддів вважає, що перевіряючі дійшли вірного висновку, що до складу митної вартості повинна бути включена повна сума витрат на транспортування оцінюваних товарів.

Крім того, під час перевірки було встановлено факти заниження позивачем митної вартості товарів шляхом неподання до митного оформлення відомостей про страхування.

До перевірки позивачем було надано договори страхування, укладені з ЗАТ «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна»: від 30.05.2008р. № 20020355, від 22.05.2009р. № 200203006, від 08.06.2010р. № 200200367.10.

Доводи позивач полягають у тому, витрати на страхування не були включені до складу митної вартості у зв'язку із неможливістю виокремити зазначені витрати стосовно конкретної партії товару, оскільки витрати на страхування здійснювались після митного оформлення товарів.

Колегія суддів, як і суд першої інстанції не погоджується з твердженнями позивача, оскільки умовами вищевказаних договорів страхування чітко визначено розмір страхового тарифу.

Відтак, розмір витрат на страхування щодо окремої партії товару міг бути здійснений шляхом множення зазначеного тарифу на вартість розмитнюваного товару, вказану у товаротранспортній накладній, що надавало позивачу можливість визначити витрати на страхові виплати пропорційно обсягу товару імпортованого на територію України щодо кожної партії товару окремо.

До того ж Митним кодексом України встановлено обов'язок декларанта щодо визначення суми, яка підлягає сплаті, додавання подальших витрат, зокрема, витрат на страхування.

Неможливість обчислення цих витрат своїм наслідком мала неможливість застосування методу визначення митної вартості за ціною угоди, проте, позивачем було застосовано саме такий метод.

Застосовуючи даний метод визначення митної вартості позивач задекларував можливість документального підтвердження всіх витрат, що, в свою чергу, обумовлювало його обов'язок з надання документів щодо всіх витрат.

Відповідно до розділу 2 Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації, затвердженої наказом Державної митної служби України №307 від 09.07.1997р. „Про затвердження Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації", у графі 47 ВМД проводиться розрахунок податків та зборів, що підлягають сплаті.

Як вбачається з матеріалів справи, митна вартість товару декларувалась без врахування витрат на страхування, що не заперечувалось представниками позивача.

Таким чином, невірне заповнення графи 47 ВМД призвело до заниження податкових зобов'язань за перевіряємий період по ввізному миту на суму 41,12 грн. та по податку на додану вартість на суму 78940,89 грн.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що частина податкових зобов'язань було нараховано відповідачем з порушенням 1095-денного строку давності, а саме вантажні митні декларації датою митного оформлення з 03.04.2008 р. по 14.06.2008 р., які не підпадають під строк нарахування податкових зобов'язань та штрафних (фінансових) санкцій

Суд першої інстанції дав ґрунтовний аналіз нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, що об'єктивно виклав в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення.

Відповідач, в свою чергу, частково спростував доводи позивача.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "РДЦ Ексмо-Україна" -залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 січня 2012 р. -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М

Степанюк А.Г.

Повний текст ухвали виготовлено 05.06.2012.