Ухвала суду № 24678276, 29.05.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-2039/11/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Журавель В.О.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М

У Х В А Л А

Іменем України

"29" травня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Степанюка А.Г., Шурка О.І.,

при секретарі Наталюк Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 06.10.2011 у справі за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів»до ДПІ у Миронівському районі Київської області про скасування рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду першої інстанції із позовом, в якому просив визнати протиправними та нечинними податкові повідомлення-рішення № 0000062353 та №0000052353 від 19.04.2011.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 06.10.2011 позов задоволено.

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

У період з 01.04.2011 по 05.04.2011 відповідачем проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ВАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків СПД - ОСОБА_2 за 2009-2010 роки.

За результатами перевірки складено акт №172/23-011/00951770 від 05.04.2011, згідно з яким зроблено висновок про порушення позивачем п.1.7, п.1.8 ст.1, п.п.7.2.1, п.п.7.2.3, п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п. 7.4, п.п.7.7.1 п. 7.7 ст.7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», а також ст.ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними; визнано, що підприємством завищено суму податкового кредиту за квітень 2009 року в сумі 63522,77 грн., в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування за травень 2009 року в сумі 63522,77 грн., за червень 2009 року в сумі 696263,34 грн., в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування за липень 2009 року в сумі 696263,34 грн., за липень 2009 року в сумі 591486,17 грн., в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування за серпень 2009 року в сумі 591486,17 грн., за серпень 2009 року в сумі 10667,13 грн., в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування за вересень 2009 року в сумі 10667,13 грн., за жовтень 2009 року в сумі 87549,37 грн., в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування за листопад 2009 року в сумі 87549,37 грн.

На підставі акта перевірки №172/23-011/00951770 від 05.04.2011 Державною податковою інспекцією у Миронівському районі Київської області прийнято податкові повідомлення-рішення №0000062353 та №0000052353 від 19.04.2011 про донарахування податку на додану вартість у сумі 2536604 грн., з яких 1449488 грн. - основного платежу та 1087116 грн. - штрафних санкцій.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги, мотивував своє рішення тим, що заявлені вимоги є обґрунтованими, податкові повідомлення-рішення прийняті всупереч вимогам законодавства.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що угоди позивача з СПД ОСОБА_2 є фіктивними, первинні документи, що посвідчують угоди, також є нікчемними, а тому спірне податкове повідомлення рішення прийняте ним правомірно.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, що підтверджується наступним.

Матеріалами справи встановлено, що у 2009 році позивач придбавав у СПД ОСОБА_2 сільськогосподарську продукцію -насіння соняшнику. Придбання товарів здійснювалось позивачем без укладення письмових договорів на підставі виданих рахунків-фактур, оплата за придбаний товар здійснювалась позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунки постачальника -СПД ОСОБА_2

Відповідно до матеріалів справи, СПД ОСОБА_2 на момент складання податкових накладних була зареєстрована як платник податку на додану вартість, що не оспорюється відповідачем.

Колегія суддів зазначає, що позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог подано до суду податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, журнал зважування надходження вантажів на автомобільних вагах, рахунки-фактури, банківські виписки, на підставі яких ВАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» було сформовано податковий кредит по господарських операціях з СПД ОСОБА_2, що підтверджують факт реального виконання умов договорів.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закон України «Про податок на додану вартість»передбачано тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями.

Отже, позивачем доведено факт реального виконання умов усного договору, що надає йому право на формування податкового кредиту.

Згідно з ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, -нікчемним.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Виходячи із вищезазначених обставин справи, а також з того, що санкції є похідними від учинення нікчемного правочину, у даному випадку вони не можуть бути застосовані через недоведеність направленості спірного усного договору на досягнення мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не завищено завищено суму податкового кредиту за квітень 2009 року в сумі 63522,77 грн., в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування за травень 2009 року в сумі 63522,77 грн., за червень 2009 року в сумі 696263,34 грн., в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування за липень 2009 року в сумі 696263,34 грн., за липень 2009 року в сумі 591486,17 грн., в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування за серпень 2009 року в сумі 591486,17 грн., за серпень 2009 року в сумі 10667,13 грн., в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування за вересень 2009 року в сумі 10667,13 грн., за жовтень 2009 року в сумі 87549,37 грн., в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування за листопад 2009 року в сумі 87549,37 грн.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень № 0000062353 та №0000052353 від 19.04.2011.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 06.10.2011 -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Василенко Я.М

Судді: Степанюк А.Г.

Шурко О.І.