Ухвала суду № 24678214, 24.05.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-4245/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Паратій О.В.

Суддя-доповідач: Ганечко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

"24" травня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ганечко О.М.,

суддів: Коротких А.Ю., Хрімлі О.Г.,

при секретарі: Коток К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.08.2011 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ревю»до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач -ТОВ «Ревю»звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Печерському районі міста Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 11 березня 2011 року № 0000782203, № 0000792203, № 0001271705.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.08.2011 року позовні вимоги ТОВ «Ревю»задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення ДПІ у Печерському районі міста Києва від 11 березня 2011 року № 0000782203, № 0000792203, № 0001271705.

Не погоджуючись з зазначеним рішення суду, ДПІ у Печерському районі міста Києва подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.08.2011 року та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Представники ТОВ «Ревю» в судовому засіданні заперечували проти апеляційної скарги, посилаючись на законність рішення суду першої інстанції.

Представник апелянта в судове засідання не з'явився, про день час та місце апеляційної скарги повідомлений належним чином, його неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників судового процесу, які з»явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що в період з 28.01.2011 р. по 17.02.2011 р. ДПІ у Печерському районі м. Києва було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Ревю»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 року по 30.09.2010 року.

За результатами проведеної перевірки було складено акт № 40/22-03/24585258 від 24.02.2011 року (далі по тексту - Акт перевірки, Акт) (т.1, а.с. 12 40).

11 березня 2011 року на підставі вказаного Акту перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва було прийнято:

- податкове повідомлення рішення форми «Р» № 0000782203 (т.1, а.с. 59), яким позивачу за порушення пп.7.2.3. п. 7.2., пп. 7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 351920,00 грн., з яких 281536,00 грн. основного платежу та 70384,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- податкове повідомлення рішення форми «В1»№ 0000792203 (т.1, а.с. 60), яким позивачу за порушення пп.7.2.3. п. 7.2., пп. 7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» було зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 64389,00 грн.;

- податкове повідомлення рішення форми «Р» № 0001271705 (т.1, а.с. 61), яким позивачу за порушення пп. 4.2.9. п. 4.2. ст. 4, пп. «а»п. 17.2. ст. 17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб»у розмірі 37,00 грн., з яких 30,00 грн. основного платежу та 7,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Як вбачається зі змісту Акту перевірки, підставою дня нарахування позивачу податкових зобов'язань по податку на додану вартість було віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у складі вартості товарів (робіт, послуг) на користь контрагентів, які згідно автоматизованої системи співставлення податкових зобов'язань не декларували відповідних сум податкових зобов'язань, зокрема:

- ТОВ «Напатум»у травні 2010 року не віднесло до складу податкового зобов'язання у декларації з податку на додану вартість відомості про проведену господарську операцію з продажу бензину автомобільного марки А-80 на загальну суму 478978,60 грн., в т. ч. ПДВ 79829,77 грн.;

- ПП «СімАльянс»у серпні 2010 року не віднесло до складу податкового зобов'язання у декларації з податку на додану вартість відомості про проведену господарську операцію з продажу бензину автомобільного марки А-80 на загальну суму 1210233,70 грн., в т.ч. ПДВ 201705,62 грн.;

- ТОВ «Унісістем»у вересні 2010 року не віднесло до складу податкового зобов'язання у декларації з податку на додану вартість відомості про проведену господарську операцію з продажу бензину автомобільного марки ЕН590 на загальну суму 386331,52 грн., в т.ч. ПДВ 64388,59 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що достатніми підставами для включення ТОВ «Ревю»до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів та послуг; використання зазначених товарів та послуг у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач в податковій декларації з податку на додану вартість за травень 2010 року в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість у розмірі 79289,77 грн. на підставі податкової накладної, виписаної ТОВ «Напатум»(том 1, а.с. 229); за серпень 2010 року - 201705,62 грн. на підставі податкової накладної, виписаної ПП «Сім Альянс»(том 2, а.с. 2); за вересень 2010 року - 64388,59 грн. на підставі податкової накладної, виписаної ТОВ «Унісістем»(том 2, а.с. 31).

Закон України «Про податок на додану вартість»передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7).

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Як встановлено судом першої інстанції, на момент складання податкових накладних контрагенти позивача - ТОВ «Напатум», ПП «Сім Альянс», ТОВ «Унісістем»- були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку

Отже ТОВ «Напатум», ПП «Сім Альянс», ТОВ «Унісістем»мали право видавати податкові накладні на кожну поставку товарів.

Як вбачається з матеріалів справи, свідоцтво платника ПДВ, видане ПП «Сім Альянс», було анульоване з 01.04.2011 р. згідно рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва № 7269/10/29-243 від 01.04.2011р. (т.2, а.с. 58), свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Напатум»було анульоване актом Кременчуцької ОДПІ № 183 від 14.07.2010 р. (том 2, а.с. 53), в той час, як податкові накладні на користь позивача були виписані, відповідно, 11.08.2010 р. та 07.05.2010 р., тобто на момент видачі податкових накладних свідоцтва про реєстрацію як платників ПДВ вказаних підприємств були чинними.

Подальше анулювання свідоцтв платників податку на додану вартість не позбавляє правового значення податкові накладні, які були видані ПП «Сім Альянс»та ТОВ «Напатум»до прийняття рішень про анулювання свідоцтв платників ПДВ.

В свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 р. № 165 стосовно порядку оформлення та підстав її видачі, наведені в ній дані відповідають та кореспондуються з даними видаткової накладної та платіжними документами.

Таким чином, висновки суду першої інстанції про те, що позивачем було дотримано спеціальні вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту відповідають обставинам справи.

За даними витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України серії АЕ № 665172 від 05.04.2011 року ТОВ «Ревю»здійснює наступні види діяльності: виробництво електро та радіо компонентів; посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту; роздрібна торгівля пальним; виробництво керамічних плиток та плит; оптова торгівля паливом ( том 1, а.с. 76 -77).

Судом першої інстанції правильно встановлено, що замовлені позивачем у ТОВ «Напатум», ПП «Сім Альянс»та ТОВ «Унісістем»товари придбавалися позивачем з метою використання в подальшій господарській діяльності та були використані у такій діяльності, що підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що господарські операції позивача з ТОВ «Напатум», ПП «Сім Альянс»та ТОВ «Унісістем» є реальними та підтверджуються необхідними документами, а нафтопродукти, які придбавалися позивачем у вказаних підприємств, придбавались з метою використання та були використані позивачем у власній господарській діяльності, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Суд першої інстанції правильно встановив, що відповідачем не спростовано фактичне здійснення операцій позивача з вищезгаданими контрагентами і під час розгляду не надано будь-яких доказів та не зазначено будь-яких обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення цих операцій.

Разом з тим, позивачем були надані суду належним чином оформлені залізничні накладні, якими підтверджується фактичне перевезення нафтопродуктів, отриманих від ТОВ «Напатум», ПП «Сім Альянс»та ТОВ «Унісістем»(том 1, а.с. 228, 248, том 2 а.с. 30), паспорти якості та сертифікати відповідності на відповідні партії товару (том 2, а.с. 64-67, 119-124).

Таким чином, позивачем підтверджено як факт перевезення товарно-матеріальних цінностей, так і належне документальне оформлення угод з придбання нафтопродуктів.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ТОВ «Ревю»правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за травень, серпень та вересень 2010 року, а висновок Акта перевірки про порушення позивачем підпункту 7.2.3. пункту 7.2., підпункту 7.4.1. пункту 7.4., статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є помилковим, відтак визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 281536,00 грн. згідно з податковим повідомленням-рішенням № 0000782203 від 11.03.2011 року є протиправним.

Оскільки суд першої інстанції встановив відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача, то накладення на позивача штрафних санкцій на підставі пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України у розмірі 25 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, що становить 70384,00 грн., є також протиправним.

Колегія суддів не бере до уваги посилання апелянта на п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону № 168/97-ВР, згідно якого крім обов'язкових підстав виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість вказана норма передбачає обов'язкову наявність ще й такої підстави, як сплата платником податку (отримувачем коштів) у звітному періоді відповідних сум податку на додану вартість до Державного бюджету, оскільки вищевказані положення відсутні в п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а відповідач відповідно до наданих йому законом повноважень не вправі тлумачити та змінювати зміст закону.

З норми вищевказаного Закону не вбачається право позивача здійснювати контроль контрагента за сплатою податку на додану вартість з метою зарахування його до податкового кредиту, а також виникнення права на податковий кредит не перебуває у прямому причинно наслідковому зв'язку із зарахуванням контрагентом платника податків, у якого виникло право на податковий кредит, відповідних сум податку на додану вартість до Державного бюджету.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту «а»підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Отже, визначальним для бюджетного відшкодування є фактична сплата отримувачем товарів (робіт та послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (робіт та послуг).

З матеріалів справи вбачається дотримання позивачем зазначених вимог. Відтак, позивач був вправі включити до бюджетного відшкодування за вересень 2010 року суми податку на додану вартість, які виникли у попередньому періоді, при тому, що з матеріалів справи вбачається відсутність заперечень відповідача щодо фактичної сплати позивачем суми податку в ціні товару (робіт, послуг).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування за вересень 2010 року на 64389,00 грн. згідно з податковим повідомленням - рішенням № 0000792203 від 11.03.2011 року.

Як вбачається з матеріалів справи, 13 квітня 2010 між позивачем та фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 укладено договір № 19, відповідно до якого остання надала ТОВ «Ревю»інформаційно консультаційні послуги правового характеру щодо переакредитації на митниці. За наслідками виконаних робіт позивач сплатив на користь ФОП ОСОБА_1 198,00 грн. (без ПДВ), що підтверджується Актом здачі приймання робіт від 13.04.2010 року (т. 1, а.с. 183).

Відповідач вказав в Акті перевірки, що ТОВ «Ревю»всупереч пп. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4, п. 17.2 ст. 17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»не було утримано, як податковим агентом, суму податку з вказаного доходу у розмірі 29,70 грн.

З матеріалів справи вбачається, що з 10.12.2009 року фізична особа - підприємець ОСОБА_1 перебуває на спрощеній системі оподаткування, що підтверджується свідоцтвом про сплату єдиного податку серії З № 091447 (том 1, а.с. 187). Як встановлено перевіркою, кошти в сумі 198,00 грн. були перераховані позивачем ФОП ОСОБА_113 квітня 2010 року згідно акту приймання-передачі від 13.04.2010 р. (том 1, а.с. 183).

З огляду на вищевказане суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку, що кошти, перераховані ТОВ «Ревю»на користь ФОП ОСОБА_1 не є об'єктом оподаткування відповідно до п. 3.1.1. Закону № 889, отже позивач не набув статусу податкового агента та не зобов'язаний був утримувати податок з доходу фізичної особи, яка обрала спеціальну (спрощену) систему оподаткування.

В підтвердження правомірності здійсненого нарахування податку з доходів фізичних осіб в сумі 30,00 грн. відповідач посилається на те, що на момент проведення перевірки позивачем не було надано доказів перебування ФОП ОСОБА_1 на спрощеній системі оподаткування.

Однак, вказані доводи не обґрунтовують правомірності здійсненого позивачу нарахування податку та не спростовують факту перебування ФОП ОСОБА_1, яка є самозайнятою особою та перебувала на спрощеній системі оподаткування в час здійснення їй виплати доходу позивачем. Крім того, норма пп. 4.3.25 п.4.3 ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»не містить будь-яких винятків чи застережень стосовно можливості включення до складу сукупного оподаткованого доходу прибутку одержаного платником єдиного податку.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку про неправомірність визначення відповідачем позивачу податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 30,00 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 7,00 грн. за перерахування коштів фізичній особі підприємцю ОСОБА_1 в розмірі 198,00 грн.

З огляду на вищенаведене, податкове повідомлення рішення форми «Р» № 0001271705 від 11.03.2011року підлягає скасуванню.

Тому висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а постанова суду прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга - без задоволення.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Представник відповідача не довів під час судового розгляду справи правомірність дій відповідача.

Відповідно до ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 198, 200, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.08.2011 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Ганечко О.М.

Судді: Коротких А. Ю.

Літвіна Н. М.