Ухвала суду № 24677991, 05.06.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-19638/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Вєкуа Н.Г.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М

У Х В А Л А

Іменем України

"05" червня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Наталюк Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.04.2012 у справі за адміністративним позовом концерну «Техвоєнсервіс» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду першої інстанції із позовом, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 01.08.2011 № 0002942307/0, № 0002952307/0, № 0000622309/0 та № 0001231705.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.04.2012 позов задоволено.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 41, ч. 4 ст. 196 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби з 23.05.2011 по 10.06.2011 було проведено планову виїзну перевірку концерну «Техвоєнсервіс»з питань дотримання податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2009 по 31.03.2011.

За наслідком проведення вказаної перевірки співробітниками податкового органу було складено акт перевірки від 08.07.2011 №7897/23-07/33689867, у висновках якого зокрема відображені порушення позивачем:

- п.п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1 ст. 5, п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування підприємств», в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток всього у сумі 25117 грн. по періодах: за 2010 рік в сумі 25117 грн., та завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування сумі 506226 грн., в т.ч. за 2 півріччя 2009 року в сумі 506226 грн.;

- п. 4.9.1., п. 4.9 ст. 4, п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7,4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість всього на суму 48000 грн. т.ч. за жовтень 2009 року на суму 7949 грн., за грудень 2009 року на суму 13799 грн., за листопад 2010 року на суму 18000 грн.. за грудень 2010 року на суму 8452 грн.;

- п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість всього на суму 600000 грн., в т.ч. за січень 2011 року на суму 600000 грн.;

- п. 8 та п. 9,10 Постанови Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, що призвело до заниження збору на суму 186030 грн.;

- п.п. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8, п.п. «а»п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», внаслідок чого встановлено несвоєчасне перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб у січні, лютому, березні та червні 2010 року на суму 63160,18 грн.

На підставі зазначених висновків 01.08.2011 відповідачем прийнято такі податкові повідомлення-рішення:

- податкове повідомлення-рішення № 0002942307/0, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств: за основним платежем на суму 25117 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 6279 грн.;

- податкове повідомлення-рішення № 0002952307/0, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість: за основним платежем на суму 648200 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 12051 грн.;

- податкове повідомлення-рішення № 0000622309/0, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача за платежем інші збори за забруднення навколишнього природного середовища: за основним платежем на суму 186030 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 46507,50 грн.;

- податкове повідомлення-рішення № 0001231705, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи найманих працівників: за основним платежем на суму 63160,18 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 7078,17 грн.

Рішенням Державної податкової адміністрації у м. Києві про результати розгляду первинної скарги від 10.10.2011 за № 10032/10/25-114 скасовано податкове повідомлення - рішення ДПІ у Солом'янському районі м. Києві від 01.08.2011 № 0001231705 в частині застосованих штрафних фінансових санкцій по податку на доходи найманих працівників у розмірі 7078,17 грн. та застосовано штрафну санкцію у розмірі 15790,05 грн.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що у позивача були відсутні підстави для зменшення валових доходів та витрат за 2009 рік уточнюючим розрахунком від 23.11.2010 № 335596; первинні документи, що посвідчують угоди між позивачем і ТОВ «Креміньтрансбіт», ТОВ «Інвест Торгпром», ПП «Сільгоспнафтопродукт 10», ТОВ «Завод Техмаш»є нікчемними; в жовтні 2009 року позивач здійснював реалізацію основних фондів (автомобіля) за ціною, що є нижчою за залишкову балансову вартість основних засобів; позивач в період з січня 2010 року по березень 2011 року несвоєчасно нараховував податок з доходів фізичних осіб та не перераховував нарахований та утриманий податок; оскільки позивачем не було надано оборотно-сальдові відомості щодо списання люмінесцентних ламп та точного терміну списання встановлено не було, на підприємстві певний час та відбувалось накопичення відходів, а позивачем не надано документів які підтверджують факт наявності на території підприємства спеціально відведених місць для тимчасового зберігання відходів, отже прийняті ним (апелянтом) податкові повідомлення-рішення є правомірними.

Колегія суддів вважає доводи апелянта безпідставними та погоджується з рішенням суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, починаючи з другого півріччя 2009 року та протягом 2010-2011 років між Міністерством оборони України та позивачем було укладено ряд договорів комісії на продаж майна Міністерства оборони України, де позивач виступає комісіонером та за комісійну винагороду виконує умови договорів з продажу майна покупцям.

Колегія суддів зазначає, що передача майна комісіонеру в межах договору комісії відповідно до п. 1.31 ст. 1 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств» не вважається продажем, оскільки немає передачі права власності на таке майно і податкових наслідків з податку на прибуток також немає.

Відповідно до п.п. 7.9.1 п. 7.9 ст. 7 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств», залучене майно не включається до валового доходу. У комісіонера виникають податкові зобов'язання з податку на додану вартість при реалізації товару покупцю (п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість») за першою подією, при цьому він повинен виписати податкову накладну покупцю на загальних підставах (п. 16 Порядку №165). За п. 4.7 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» поставки вживаних товарів (комісійна торгівля), що придбані в осіб, не зареєстрованих платниками податку, базою оподаткування є комісійна винагорода такого платника податку. Податковий кредит виникає за датою перерахування коштів комітенту за реалізований товар або поставки інших видів компенсації.

Згідно з п.п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств», у комісіонера виникає валовий дохід тільки на суму отриманої комісійної винагороди і суми компенсації витрат комісіонера, а також податкові зобов'язання з ПДВ з отриманої винагороди, у відповідності до п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість».

Колегія суддів зазначає, що позивачем помилково формування валових доходів здійснювалось по першій події та не враховувалось, що залучене майно не включається до валового доходу; до валових витрат також враховувалась сума коштів, яка згідно договорів комісії перераховувалась на рахунок комітента, що приводило до збільшення валових витрат; також до валових доходів окремо враховувалась сума комісійної винагороди за договорами комісії з Міністерством оборони України. Таким чином, комісійна винагорода включалась двічі до валових доходів позивача, першій раз як різниця між сумою отриманої від покупця та сумою перерахованою комітенту, вдруге окремо як дохід отриманий від комітента згідно звіту комісіонера. Тобто, валові доходи позивача за друге півріччя 2009 року було збільшено на суму 1735097 грн., а валові витрати збільшено на суму 1247058 грн.

Після зауважень аудиторської перевірки про порушення методики формування доходів і витрат по договорам комісії, яка проводилась у липні - вересні 2010 року, позивачем було подано до ДПІ у Солом'янському районі м. Києва уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на прибуток.

Колегія суддів звертає увагу на те, що аудиторською перевіркою позивача було виявлено безпідставно врахований до складу валових доходів, дохід на суму 3308533 грн. Зазначене сталось у зв'язку з тим, що позивачем планувалось отримати або нарахувати за результатами роботи за 2009 рік суму внесків на утримання концерну від чистого доходу підприємств учасників концерну. Для цього планувалось провести засідання правління концерну за участю представників підприємств у березні 2010 року, на якому планувалось розглянути питання щодо відрахувань 2% внесків на утримання концерну, але підприємства учасники концерну не погодились з даним питанням. На валові витрати у другому півріччі 2009 року було віднесено витрати, які були понесені у 2007-2008 роках та не включені до складу валових витрат у момент їх виникнення на суму 3290346 грн.

Позивачем, після зауважень аудиторської перевірки, зайво враховані доходи та витрати було скориговано, та відображено в уточнюючому розрахунку податкових зобов'язань з податку на прибуток за 2009 рік.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що доводи податкового органу про те, що у позивача були відсутні підстави для зменшення валових доходів та витрат за 2009 рік уточнюючим розрахунком від 23.11.2010 № 335596 є необґрунтованими.

З приводу доводів апелянта про те, що первинні документи, що посвідчують угоди між позивачем і ТОВ «Креміньтрансбіт», ТОВ «Інвест Торгпром», ПП «Сільгоспнафтопродукт 10», ТОВ «Завод Техмаш»є нікчемними, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до матеріалів справи, ТОВ «Креміньтрансбіт», ТОВ «Інвест Торгпром», ПП «Сільгоспнафтопродукт 10», ТОВ «Завод Техмаш»на момент складання податкових накладних були зареєстровані як платники податку на додану вартість, що не оскаржується відповідачем.

Колегія суддів зазначає, що позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог подано до суду податкові накладні, договори, акти приймання-передачі товарів/послуг, банківські виписки, на підставі яких позивачем було сформовано податковий кредит по господарських операціях із вищезазначеними контрагентами, що підтверджують факт реального проведення господарських операцій.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закон України «Про податок на додану вартість»передбачано тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями.

Згідно з п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 199.1 ст.199 Податкового кодексу України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях.

Колегія суддів вважає, що позивачем доведено факт реального проведення господарських операцій, що надає йому право на формування податкового кредиту по господарським операціям з вищезазначеними контрагентами.

Згідно з ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, -нікчемним.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Виходячи із вищезазначених обставин справи, а також з того, що санкції є похідними від учинення нікчемного правочину, у даному випадку вони не можуть бути застосовані через недоведеність направленості оскаржуваних договорів на досягнення мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не занижено податок на додану вартість всього на суму 48000 грн. т.ч. за жовтень 2009 року на суму 7949 грн., за грудень 2009 року на суму 13799 грн., за листопад 2010 року на суму 18000 грн., за грудень 2010 року на суму 8452 грн.; позивачем не занижено податок на додану вартість всього на суму 600000 грн., в т.ч. за січень 2011 року на суму 600000 грн., а тому доводи апелянта в цій частині є безпідставними.

З приводу доводів апелянта про те, що в жовтні 2009 року позивач здійснював реалізацію основних фондів (автомобіля) за ціною, що є нижчою за залишкову балансову вартість основних засобів колегія суддів зазначає наступне.

Позивач у II кварталі 2006 року придбав у Філії «АвтоЗАЗ-сервіс»АТ «УкрАвтоКорпорація» автомобіль Ланос за ціною 55908,00 грн., з ПДВ (46590,0 грн. без ПДВ) для використання у виробничої діяльності.

Згідно з п. 7 та п. 8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 7 «Основні засоби»затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 № 92 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.05.2000 № 288/4509 (далі П(С)БО України №7) придбані (створені) основні засоби зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю. Одиницею обліку основних засобів є об'єкт основних засобів.

Відповідно до п. 8 цього Положення, первісна вартість об'єкта основних засобів складається з таких витрат: суми, що сплачують постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків); реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються в зв'язку з придбанням (отриманням) прав на об'єкт основних засобів; суми ввізного мита; суми непрямих податків у зв'язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються підприємству); витрати зі страхування ризиків доставки основних засобів; витрати на транспортування, установку, монтаж, налагодження основних засобів; інші витрати, безпосередньо пов'язані з доведенням основних засобів до стану, у якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерському обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств та організацій, затвердженого наказом МФУ від 30.11.1999 № 291 (далі - інструкція № 291), встановлено, що для обліку основних засобів застосовується рахунок № 10 «Основні засоби». Згідно інструкції № 291 «Рахунок 10 «Основні засоби»призначено для обліку й узагальнення інформації про наявність та рух власних або отриманих на умовах фінансового лізингу об'єктів і орендованих цілісних майнових комплексів, які віднесені до складу основних засобів, а також об'єктів інвестиційної нерухомості»

За дебетом рахунку 10 «Основні засоби»відображається надходження (придбаних, створених, безоплатно отриманих) основних засобів на баланс підприємства, які обліковуються за первісною вартістю, сума витрат, яка пов'язана з поліпшенням об'єкта (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що призводить до збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об'єкта; сума дооцінки вартості об'єкта основних засобів, за кредитом - вибуття основних засобів внаслідок продажу, безоплатної передачі або невідповідності критеріям визнання активом, а також у разі часткової ліквідації об'єкта основних засобів, сума уцінки основних засобів.

Для нарахування зносу згідно інструкції № 291 застосовується рахунок № 131 «Знос основних засобів».

На субрахунку 131 «Знос основних засобів « узагальнюється інформація про суму зносу тих необоротних активів, облік яких ведеться на рахунку 10 «Основні засоби». Балансова (залишкова) основних засобів відображається у балансі підприємства (форма № 1) у рядку 030 , як різниця між первісною вартістю основних засобів (бухгалтерський рахунок № 10 «Основні засоби», рядок 031 ф. № 1 «Баланс») та сумою нарахованого зносу (бухгалтерський рахунок № 131 «знос основних засобів», рядок 032 ф. № 1 «Баланс»)

Для відображення первісної вартості придбаних автомобілів використовується згідно інструкції № 291 бухгалтерський рахунок № 105 «Транспортні засоби».

Колегія суддів звертає увагу на те, що згідно п.п. 7.4.2 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» сплачений податок на додану вартість до складу податкового кредиту платника податку не включався. Тобто концерн «Техвоєнсервіс» придбавши легковий автомобіль не мав права на податковий кредит з ПДВ та не мав право включати суму ПДВ до складу первісної вартості, яка при введенні у експлуатацію підлягає амортизації. За період експлуатації автомобіля Ланос первісна вартість основного засобу у бухгалтерському обліку була відображена на рахунку № 105 «Транспортні засоби» та збільшена на суму ремонтів, яка склала 10701,18 грн. За цей період був нарахований знос на суму 38429,39 грн., який відображався на рахунку № 131 «Знос основних засобів». Таким чином залишкова вартість на момент продажу автомобіля складала 18861,79 грн. (без ПДВ).

Колегія суддів звертає увагу на те, що позивач отримав дозвіл на відчуження автомобіля, згідно наказу МОУ № 664 від 30.12.2008, та продав його через товарну біржу «Капіталіст», згідно договору №225/К/245-09-9Д. За результатами проведення відкритих публічних торгів (аукціону) автомобіль Ланос було продано за ціною 21056,76 грн. з ПДВ.

Платники податку на прибуток податковий облік основних засобів здійснюють відповідно до вимог статті 8 Закону України «Про податок на додану вартість». Згідно з підпунктами 8.4.3. та 8.4.4 п. 8.4 ст. 8 Закону України «Про податок на додану вартість»у разі продажу основних фондів та у разі виведення з експлуатації окремих об'єктів основних фондів групи 1 у зв'язку з їх продажем балансова вартість групи 1 зменшується на суму балансової вартості такого об'єкта. Сума перевищення виручки від продажу над балансовою вартістю окремих об'єктів основних фондів групи 1 та нематеріальних активів включається до валових доходів платника податку, а сума перевищення балансової вартості над виручкою від такого продажу включається до валових витрат платника податку. У разі виведення з експлуатації основних фондів груп 2, 3 і 4 у зв'язку з їх продажем балансова вартість групи зменшується на суму вартості продажу таких основних фондів (вартості продукції, робіт, послуг, отриманих платником податку в межах бартерних (товарообмінних) операцій). Якщо сума вартості основних фондів дорівнює або перевищує балансову вартість відповідної групи, її балансова вартість прирівнюється до нуля, а сума перевищення включається до валового доходу платника податку відповідного періоду.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що при визначені балансової (залишкової) вартості автомобіля, відповідач припустився помилки, визнавши первісну вартість автомобіля у сумі 57291,18 грн., як балансову вартість.

Доводи апелянта про те, що позивач в період з січня 2010 року по березень 2011 року несвоєчасно нараховував податок з доходів фізичних осіб та не перераховував нарахований та утриманий податок, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у першому кварталі 2011 року помилково здійснював перерахування податку з доходів найманих працівників на код платежу 11011100 (податок з доходів фізичних осіб від інших видів діяльності) замість коду 11010100 (податок з доходів найманих працівників). Листом від 09.06.2011 № 225/К/2026-9 позивач просив провести зарахування помилково перерахованих коштів на рахунок 33110340700010. Листом від 01.08.2011 № 225/К/2536-3 концерн «Техвоєнсервіс»додатково до листа від 09.06.2011 просив перерахувати кошти на код призначення 11010101, згідно акту перевірки.

Колегія суддів звертає увагу на те, що наведена помилка не привела до несплати до Державного бюджету України згаданого податку, так як кошти були перераховані до цього бюджету, але не на той рахунок.

З проводу доводів апелянта про те, що позивачем не було надано оборотно-сальдові відомості щодо списання люмінесцентних ламп та точного терміну списання встановлено не було, на підприємстві певний час та відбувалось накопичення відходів, а позивачем не надано документів, які підтверджують факт наявності на території підприємства спеціально відведених місць для тимчасового зберігання відходів що суперечить вимогам законодавства, колегія суддів зазначає наступне.

На підставі договору № 115/у від 10.04.2008 укладеного позивачем з ПП «Компанія «Катран плюс»(«виконавець»за умовами договору), та згідно Закону України «Про відходи» концерн «Техвоєнсервіс»(за договором - підприємство) користувалось послугами по збору, сортуванню, зберіганню (відпрацьованих люмінесцентних ламп, що містять ртуть) та транспортуванню відходів до місця утилізації. Виконавець діяв на підставі Ліцензії міністерства охорони навколишнього середовища України серія АВ № 081486.

Згідно з умовами договору № 115/у від 10.04.2008 укладеного позивачем з ПП «Компанія «Катран плюс», концерну «Техвоєнсервіс»надано право самостійно доставляти відходи на переробку, якщо кількість люмінесцентних ламп не перевищує 700 одиниць. Акт виконаних робіт від 27.04.2010 свідчить про те що на виконання умов договору позивач передав люмінесцентні лампи не пізніше наступного робочого дня за їх списанням підприємству з переробки відходів «Катран плюс», яке має відповідну ліцензію на роботу з відходами. Надані документи підтверджують що залишків люмінесцентних ламп та інших токсичних відходів концерн «Техвоєнсервіс»на своїй території не мало.

Більш того, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно акту списання від 26.04.2010 підприємством було списано лампи люмінесцентні у кількості: лампа ЛБ/ЛД 40 Вт -185 шт; лампа ЛБ/ЛД 18/20 Вт -70 шт; лампа ЛБ/ЛД 125/250400 Вт -10 шт. Сумарна кількість становить 265 шт. Тобто в акті перевірки ДПІ у Солом'янському районі м. Києва невірно вказано, що сумарна кількість ламп, які згідно акту списання від 26.04.2010 було списано позивачем становить 325 шт. Тобто, надані для перевірки документи свідчать що позивач не накопичував відходи на території концерну «Техвоєнсервіс», отже доводи апелянта в цій частині є також безпідставними.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт правомірності винесення податкових повідомлень-рішень від 01.08.2011 № 0002942307/0, № 0002952307/0, № 0000622309/0 та № 0001231705.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.04.2012 -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Василенко Я.М

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.