Постанова № 24676516, 28.05.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-9046/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Костенко Д. А.

Суддя-доповідач: Межевич М.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

"28" травня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого -судді Межевича М.В., суддів Кучми А.Ю. та Літвіної Н.М., за участю секретаря Галай Т.О., представника позивача Балаклицького І.В. та представника відповідача Колодяжної Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Джамп Україна»на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2011 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Джамп Україна»до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2011 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 26.01.2011р. №0000032302/0, №0000042302/0, №000009175/0.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2011 року адміністративний позов задоволено частково: скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 26.01.2011 р. №000009175/0 у частині нарахування податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 4028,57 грн. В задоволенні адміністративного позову в іншій частині відмовлено.

Позивач просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду скасуванню, з таких підстав.

Суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість висновку відповідача про заниження позивачем податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 54106,50 грн., тому донарахування вказаної суми і застосування штрафних санкцій, передбачених п. 127.1 ст. 127 ПК є правомірним.

З таким висновком суду першої інстанції не можна погодитися, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, контролюючим органом була проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ «Джамп Україна»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009р. по 30.06.2010р., про що складено акт від 30.12.2010р. №6000/23-222-30525788

Під час перевірки були встановлені порушення вимог пп. 7.2.4 і пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1 і пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону №168/97; пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону №334/94; пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4, п. 7.3 ст. 7, пп. 9.5.1 п. 9.5 ст. 9 Закону №889.

Під час складення вищезазначеного акту відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0000032302/0, яким визначено податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 839379 грн. (у т.ч.: 671503 грн. основний платіж, 167876 грн. штраф); №0000042302/0, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 1008570 грн. (у т.ч.: 806856 грн. основний платіж, 201714 грн. штраф); №000009175/0, яким визначено податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 71661,69 грн. (у т.ч.: 57329,35 грн. основний платіж, 14332,34 грн. штраф).

За наслідками адміністративного оскарження зазначені повідомлення-рішення зали шені без змін рішенням ДПА у м. Києві від 07.04.2011р. №3782/10/25-114 та рішенням ДПА України від 14.06.2011р. №10955/6/25-0315.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем у період з 01.01.2009р. по 30.06.2010р. безпідставно включено 3227425 грн. до складу валових витрат та 671503 грн. до складу податкового кредиту з ПДВ за договором від 14.10.2008р. ТОВ «С.Дж.Р.Груп»з придбання контент-послуг, який відповідач, посилаючись на ч.ч. 1, 3, 5 ст.203, ст.ст. 215, 216, 228 ЦК, вважає нікчемним правочином, а сплату коштів здійснено позивачем без мети настання реальних правових наслідків.

Висновок щодо нікчемності правочину ґрунтуються на тому, що контрагент позивача за договором від 14.10.2008 р. ТОВ «С.Дж.Р.Груп»має ознаки фіктивності, а позивачем здійснювалося перерахування коштів без мети реального настання правових наслідків. При цьому, у провадженні Слідчого управління Податкової міліції Державної податкової адміністрації України знаходиться кримінальна справа №69-107, порушена відносно директора ТОВ «С.Дж.Р.Груп»ОСОБА_4 за фактом створення фіктивного підприємства ТОВ «С.Дж.Р.Груп», за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст.205 КК.

Порушення Закону №889 полягають в тому, що позивачем не утримано і не перераховано до бюджету податок у сумі 2900,33 грн. з одержаного працівником ОСОБА_5 від підприємства доходу (додаткове благо) у вигляді оплачених послуг роумінгу; внаслідок застосування заниженої ставки податку 15% замість 30% позивачем не утримано та не перераховано до бюджету податок з доходів нерезидента ОСОБА_5 у сумі 322,52 грн.; позивачем не в повному обсязі утримано податок з доходів фізичних осіб, які виплачені за рахунок коштів підприємства на користь фізичних осіб у вигляді призів, в результаті чого занижено податок на загальну суму 54106,50 грн.

Спеціальним законом, який визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку на додану вартість до бюджету на час виникнення правовідносин є Закон України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р. № 168/97-ВР (у подальшому -Закон України №168).

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України №168 податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту (пп. 7.2.6); податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках (пп. 7.2.3); право на нарахування податку і складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку (пп. 7.2.4).

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України №168 податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Закон України №168 визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

А згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами.

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України №168, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

В силу підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України №168 платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками реквізити, визначені вказаним підпунктом.

За змістом підпункту п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону №168 не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтвердженні податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) -актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Відповідно до п.п. 7.7.2 п. 7.2 ст. 7 Закону №168 бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Отже, з наведених законодавчих приписів випливає, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання бюджетного відшкодування є підставою для його одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладання нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

Як вбачається з матеріалів справи, до валових витрат і податкового кредиту відповідного звітного періоду позивачем віднесено суми, нараховані (сплачені) на користь ТОВ «С.Дж.Р.Груп»згідно договору від 14.10.2008р., за умовами якого позивачем (Контент-провайдером) придбавалися в ТОВ «С.Дж.Р.Груп»(Субконтент-провайдер) контент-послуги за переліком, специфікацією і описом вказаним у додатках до договору №№1-5 від 14.08.2008р. та №№6, 7 від 01.05.2009р.

Крім того, позивачем надані первинні документи такі як: акти приймання-здачі наданих послуг, податкові накладні, виписки по особовому рахунку про перерахунок коштів на користь ТОВ «С.Дж.Р. Груп».

Податковий орган, в свою чергу, не подав жодних доказів на підтвердження того, що платник податку (позивач у справі) діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його постачальники по другому ланцюгу, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема й у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Висновок суду першої інстанції про те, що платником податку надано документи, які є наслідком нікчемного правочину, колегією суддів не приймається до уваги, виходячи з наступного.

Під господарською діяльністю, відповідно до п.1.32 ст.1 Закону №334/94-ВР слід розуміти будь-яку діяльність особи, яка направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Відповідно до ч.1 ст.208 Господарського кодексу України передбачено, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню. Наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Фіктивне підприємництво, тобто створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності, є діянням, відповідальність за яке передбачена статтею 205 Кримінального кодексу України. Таким чином, факт фіктивного підприємництва повинен встановлюватися в порядку кримінального судочинства.

Постанова Печерського районного суду м. Києва № 1-п-32/11 від 07.12.2011 року у кримінальній справі за поданням ст. слідчого а ОВС першого відділу УРОВС ГСУ ДПС України Поліщука В.І. про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності судом не є належним доказом наявності факту фіктивного підприємництва, оскільки як вбачається з її змісту ОСОБА_4 було обвинувачено у вчиненні злочину, кваліфікованого за ч.2 чт. 367 КК України, а саме: неналежне виконання службових обов'язків, через несумлінне ставлення до них, скоєння службової недбалості, що спричинила тяжкі наслідки.

Згідно статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Крім того, згідно частини 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили

Таким чином, доказом наявності ознак фіктивності ТОВ «С.Дж.Р.ГРУП»може бути лише вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок.

При цьому, чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки дотримання постачальниками товару вимог податкового законодавства.

Отже, на момент укладання договору та видачі податкових накладних, контрагент позивача був зареєстрований як платник ПДВ, йому було видане відповідне свідоцтво, а тому відсутні підстави для того, щоб вважати податкові накладні, на підставі яких позивачем сформований податковий кредит, такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства та є недійсними.

Також, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відсутність доказів сплати постачальниками позивача по ланцюгу ПДВ до бюджету не може слугувати достатньою підставою для відмови позивачеві в одержанні бюджетного відшкодування при відсутності обставин, які б свідчили про недобросовісність позивача, як платника ПДВ.

Що стосується встановлено відповідачем порушень норм підпункту 4.2.9. пункту 4.2. статті 4, пункту 7.3. статті 7, підпункту 9.5.1. пункту 9.5. статті 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Порядок оподаткування подарунків визначається статтею 14 вказаного Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»

Так, у відповідності до пункту 14.1. цієї статті кошти, майно, майнові чи немайнові права, вартість робіт, послуг, подаровані платнику податку, оподатковуються за правилами, встановленими цим Законом для оподаткування спадщини.

Згідно з підпункту 13.4. статті 13 Закону України N889-IV особами, відповідальними за сплату (перерахування) податку до бюджету, є спадкоємці, які отримали спадщину.

Дохід у вигляді вартості успадкованого майна (кошти, майно, майнові чи немайнові права) у межах, що підлягає оподаткуванню, включається до складу загального річного доходу платника податку і відображається ним у річній податковій декларації про майновий стан і доходи (податковій декларації).

Відповідно до підпункту 13.2.2. пункту 13.2. статті 13 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»об'єкти спадщини оподатковуються при отриманні спадщини спадкоємцями, що не є членами сім'ї спадкодавця першого ступеня споріднення, - за ставкою податку, визначеною пунктом 7.2 статті 7 цього Закону, до будь-якого об'єкта спадщини. Тобто, за ставкою 5 відсотків від об'єкта оподаткування.

Таким чином, Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб»встановлений особливий порядок оподаткування подарунків, порядок визначення об'єкта оподаткування, обчислення та сплати (утримання) податку з доходу, отриманого платником податку як подарунок (або внаслідок укладення договору дарування).

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що в актах прийому-передачі матеріальних цінностей визначена вартість переданих подарунків та суми утриманого з доходу (подарунку) податку з доходів фізичних осіб. При цьому в зазначених актах відсутнє будь-яке посилання на передачу призів.

Отже, висновок суду про те, що позивач передавав призи є безпідставним та таким, що не підтверджений жодним належним та допустимим доказом.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивачем не порушено норми підпункту 9.5.1. пункту 9.5. статті 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», оскільки норми Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»не зобов'язують утримувати та перераховувати до бюджету податок з доходів фізичних осіб при передачі фізичним особам у подарунок матеріальних цінностей за ставкою 30 відсотків.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є такими, що прийняті відповідачем з порушенням вимог діючого податкового законодавства, а відтак підлягають скасуванню.

Таким чином, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції не відповідає нормам матеріального права, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду, викладені у зазначеній постанові, у зв'язку з чим є підстави для її скасування з постановленням нової постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст.160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Джамп Україна» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2011 року -скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Джамп Україна» задовольнити в повному обсязі.

Визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 26.01.2011р. №0000032302/0, №0000042302/0, №000009175/0.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Межевич М.В.

Судді: Кучма А.Ю.

Літвіна Н. М.