Ухвала суду № 24672593, 22.05.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-6781/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В.

Суддя-доповідач: Федорова Г. Г.

У Х В А Л А

Іменем України

"22" травня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: суддів: при секретарі: Федорової Г.Г., Ключковича В.Ю., Оксененка О.М., Плетньовій В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 грудня 2011 року по справі за адміністративним позовом Повного товариства «Ломбард «Україна»до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання недійсним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2010 року Повне товариство «Ломбард «Україна» (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (далі - відповідач), в якому просило визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва від 03.11.2009 року № 0007592310/0 та від 04.12.2009 року № 0007592310/1.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 грудня 2011 року адміністративний позов Повного товариства «Ломбард «Україна»задоволено.

Визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва від 03.11.2009 року № 0007592310/0 та від 04.12.2009 року № 0007592310/1.

Відповідач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні заявлених позовних вимог.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні -не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, службовими особами ДПІ у Солом'янському районі м. Києва було проведено планову виїзну перевірку ПТ «Ломбард «Україна»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006 року по 30.06.2009 року.

В ході проведення перевірки було встановлено порушення позивачем вимог ст. 14 Закону України «Про плату за землю», п. 2 Рішення Київської міської ради «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в м. Києві»від 25.12.2008 року № 944/944, в результаті чого ПТ «Ломбард «Україна»занижено податок на землю за І півріччя 2009 року в сумі 2 926,16 грн.

За результатами проведеної перевірки відповідачем було складено акт № 13100/22-01/30631919 від 15.10.2009 року, на підставі якого ДПІ у Шевченківському районі м. Києва прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.11.2009 року № 0007592310/0, яким визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з земельного податку в розмірі 4 389,24 грн., у тому числі 2 926,16 грн. -за основним платежем та 1 463,08 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 6).

Не погоджуючись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач розпочав процедуру його адміністративного оскарження.

За результатами розгляду скарги позивача рішенням ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 04.12.2009 року № 8648/10/25-026 скаргу позивача було залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення від 03.11.2009 року № 0007592310/0 без змін (а.с. 11-13).

04 грудня 2010 року ДПІ у Шевченківському районі м. Києва було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0007592310/1, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з земельного податку в розмірі 4 389,24 грн., у тому числі 2 926,16 грн. -за основним платежем та 1 463,08 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 14).

За результатами розгляду повторної скарги позивача ДПА у м. Києві було прийнято рішення від 11.02.2010 року № 846/10/25-214, яким податкові повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 03.11.2009 року № 0007592310/0 та від 04.12.2010 року № 0007592310/1 залишені без змін, а скарга позивача без задоволення (а.с. 17-21).

За результатами розгляду повторної скарги позивача ДПА України було прийнято рішення від 22.04.2010 року № 3901/6/25-0215, яким податкові повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 03.11.2009 року № 0007592310/0 та від 04.12.2010 року № 0007592310/1 та рішення ДПА у м. Києві від 11.02.2010 року № 846/10/25-214 залишені без змін, а скарга позивача без задоволення (а.с. 25-27).

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку визначає Закон України «Про плату за землю» від 03.07.1995 року № 2535-ХІІ (далі - Закон № 2535-ХІІ).

Відповідно до ст. 2 Закону № 2535-ХІІ, використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди (ст. 5 Закону № 2535-ХІІ).

Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

Приписами ст. 15 Закону № 2535-ХІІ встановлено, що власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Відповідно до частини 1, 2, 5 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

З акту перевірки вбачається, що ПТ «Ломбард «Україна»придбало приміщення:

- згідно договору купівлі-продажу від 12.02.2002 року, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 9, кв. 27 (30,5 кв.м.);

- згідно договору купівлі-продажу від 18.11.2003 року, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 9, кв. 25 (33,1 кв.м.);

- договору купівлі-продажу від 01.06.2004 року, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 46А (нежиле приміщення площею 35,2 кв.м.).

Позивач є користувачем зазначених земельних ділянок, договори оренди земельних ділянок ним не укладались.

Згідно з витягом з технічної документації про грошову оцінку земельної ділянки від 17.04.2008 року № Ю-21472/2008 площа земельної ділянки за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 9, складає 59,22 кв.м., грошова оцінка земельної ділянки становить 190 243,49 грн.

Згідно з витягом з технічної документації про грошову оцінку земельної ділянки від 22.01.2008 року № Ю-21470/2008 площа земельної ділянки за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 46а, складає 35,20 кв.м., грошова оцінка земельної ділянки становить 317 774,24 грн.

Відповідно до п. 2 Рішення Київської міської ради ІІ сесії VI скликання «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві»від 25.12.2008 року № 944/944, з 01.04.2009 року плата за земельні ділянки (крім земель, які використовуються державними (казенними) підприємствами, підприємствами оборонно-промислового комплексу, визначеними розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.10.2008 року № 1382-р, для будь-яких потреб та комунальними підприємствами, установами, організаціями для ведення лісового господарства, для водогосподарських потреб, та земель, зайнятих зеленими насадженнями загального користування, житловим фондом, об'єктами інженерно-транспортної інфраструктури, крім присадибних і садових земельних ділянок, а також визначених Київською міською радою земельних ділянок, які використовуються підприємствами, що забезпечують життєдіяльність міста, та земельних ділянок, щодо яких Київською міською радою прийняті рішення про їх передачу у власність або в користування, але документи, що посвідчують права на такі земельні ділянки, не зареєстровані), які використовуються суб'єктами господарської діяльності, але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено (не переоформлено), справляється в розмірі мінімальної річної орендної плати за земельні ділянки, встановленої статтею 21 Закону України «Про оренду землі».

Підставою для сплати орендної плати у відповідності до ст. 21 Закону України «Про оренду землі»від 06.10.1998 року № 161-XIV є наявність такої умови, як укладений і зареєстрований у встановленому законом порядку договір оренда, а землекористувачі, з якими не укладено договір оренди, сплачують земельний податок на підставі даних державного земельного кадастру відповідно до ст. 7 Закону України «Про плату за землю».

Згідно ч. 6 ст. 7 Закону України «Про плату за землю»від 03.07.1992 року № 2535-ХІІ, податок за земельні ділянки, зайняті житловим фондом, кооперативними автостоянками для зберігання особистих транспортних засобів громадян, гаражно-будівельними, дачно-будівельними кооперативами, індивідуальними гаражами і дачами громадян, а також за земельні ділянки, надані для потреб сільськогосподарського виробництва, водного та лісового господарства, які зайняті виробничими, культурно-побутовими та господарськими будівлями і спорудами, справляється у розмірі трьох відсотків суми земельного податку, обчисленого відповідно до частин першої та другої цієї статті.

Таким чином, на думку апелянта позивачем при розрахунку податкових зобов'язань з земельного податку було неправомірно застосовано ставку у розмірі одного відсотка.

Проте, колегія суддів зазначає, що оскільки позивач не укладав з міськрадою договорів оренди земельних ділянок, що свідчить про відсутність підстав для слати орендної плати, єдиною формою плати за користування земельними ділянками для позивача є земельний податок.

Згідно ч. 1 ст. 7 Закону № 2535-ХІІ, ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у частинах п'ятій - десятій цієї статті та частині другій статті 6 цього Закону.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 року № 944/944 взагалі не розмежовано що має сплачуватись за земельні ділянки, які використовуються суб'єктами господарської діяльності, орендна плата чи земельний податок.

Також, колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування»та ст. 4 Закону України «Про плату за землю», повноваження щодо встановлення ставок земельного податку як загальнодержавного обов'язкового платежу належить до виключних повноважень Верховної Ради України та може реалізовуватися лише у вигляді внесення відповідних змін до Закону України «Про плату за землю».

Крім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27.09.2010 року, залишеного без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2011 року та ухвалою Вищого адміністративного суду від 22.09.2011 року, п. 2 рішення Київської міської ради від 25.12.2008 року № 944/944 визнано незаконним і нечинним з моменту прийняття.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем було правомірно застосовано ставку податку у розмірі одного відсотка при розрахунку податкових зобов'язань з земельного податку, замість 3 % встановленого п. 2 рішення Київської міської ради від 25.12.2008 року № 944/944.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 грудня 2011 року -залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 грудня 2011 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Федорова Г. Г.

Судді: Ключкович В.Ю.

Оксененко О.М.