Ухвала суду № 24672043, 29.05.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-12537/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Пащенко К.С.

Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

У Х В А Л А

Іменем України

"29" травня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.,

суддів: Бабенка К.А., Федотова І.В.,

за участю секретаря: Анапріюк С.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 січня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сен-Гобен будівельна продукція України»до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва про скасування рішень,-

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Сен-Гобен будівельна продукція України»звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва про скасування рішень. Свої вимоги мотивує тим, що вважає спірні повідомлення-рішення відповідача протиправними, оскільки вони прийняті з порушенням норм податкового законодавства та без повного з'ясування обставин господарської діяльності позивача.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 січня 2012 року задоволено даний позов. Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва № 0000992303/0 від 23.12.2010 року. Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва № 0000982303/0 від 23.12.2010 року. Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва № 0002461750/0 від 23.12.2010 року в частині донарахованої суми за основним платежем у розмірі 8002,53 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 16005,06 грн.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням Державна податкова інспекція у Дніпровському районі м. Києва подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду першої інстанції -без змін з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції було встановлено наступне.

08.12.2010 року за результатами планової виїзної перевірки ТОВ «Сен-Гобен будівельна продукція України»ДПІ у Дніпровському районі міста Києва було складено акт № 5640/23-322-30116163, яким, зокрема, встановлено порушення позивачем: п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та, як наслідок, заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток на 9316,00грн.; пп.пп. 7.2.1, 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», та, як наслідок, заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 236921грн.; пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4, п. 7.3 ст. 7, п. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8, пп. 16.3.5 п. 16.3 ст. 16 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», та, як наслідок, заниження податкових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 19648,74грн.

23.12.2010 на підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: №0000992303/0, яким у зв'язку з порушенням п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 9316грн., а також застосовано штрафні санкції у розмірі 4685грн.; №0000982303/0, яким у зв'язку з порушенням пп.пп. 7.2.1, 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 236921грн., а також застосовано штрафні санкції у розмірі 118461грн.; №0002461750/0, яким у зв'язку з порушенням пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4, п. 7.3 ст. 7, п. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8, пп. 16.3.5 п. 16.3 ст. 16 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 19648,74грн., а також застосовано штрафні санкції у розмірі 16499,24грн.

За змістом акту перевірки підставою для висновку відповідача про порушення позивачем пп. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та, як наслідок, заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток на 9316,00 грн. стало віднесення позивачем до складу валових витрат за 1 квартал 2006 року витрат у розмірі 37263,00 грн. з оплати консультаційних послуг відповідно до договору № 08/01-2007, незважаючи на відсутність матеріалізованих результатів інформаційної діяльності у вигляді звіту до акту про надані консультаційні послуги.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано достатніх та беззаперечних доказів правомірності спірних повідомлень-рішень, а відповідачем доведено, що вони були прийняті відповідачем в порушення вимог Податкового кодексу України, а тому є протиправними та підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу -сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судом першої інстанції було встановленою, 01.06.2007 року позивачем укладено з ТОВ «ЄВРУС Капітал»договір про надання консультаційних послуг з економічних питань № 08/01-2007, на підставі якого ТОВ «ЄВРУС Капітал»надало у 1 кварталі 2008 року ТОВ «Сен-Гобен будівельна продукція України»відповідні послуги на загальну суму 37263,00 грн., що підтверджується належним чином оформленими актами здачі-прийняття наданих послуг. ТОВ «Сен-Гобен будівельна продукція України»надані послуги оплатило повністю, що підтверджується банківськими виписками, копії яких залучені до матеріалів справи.

При цьому колегія суддів вважає правильним критичне сприйняття судом першої інстанції посилання відповідача на положення ст. 40 Закону України «Про інформацію», за змістом якого інформаційною продукцією є матеріалізований результат інформаційної діяльності, призначений для задоволення інформаційних потреб громадян, державних органів, підприємств, установ і організацій, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За змістом п.п. 2.2-2.3 Договору № 08/01-2007 від 01.06.2007 року консультаційно-інформаційні послуги надаються в усній або письмовій формі залежно від запиту замовника, а факт надання виконавцем замовнику певного обсягу послуг за певний проміжок часу засвідчується актом про прийняття послуг.

Судом першої інстанції було встановлено, що акт здачі-приймання робіт за договором № 08/01-2007 № А07/01-2007 від 04.01.2008 року відповідає вимогам, встановленим ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»до первинних документів, та відповідно до ст. 40 Закону України «Про інформацію»містить інформацію про зміст наданих інформаційно-консультативно послуг, з урахуванням чого суд приходить до висновку про відсутність у податкового органу належних підстав для висновку про непідтвердження первинними документами валових витрат ТОВ «Сен-Гобен будівельна продукція України»за 1 квартал 2008 року у розмірі 37263,00 грн.

Таким чином, враховуючи, що витрати позивача за Договором № 08/01-2007 від 01.06.2007 року з ТОВ «ЄВРУС Капітал»у розмірі 37263,00 грн. підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність та необґрунтованість висновку акту перевірки про порушення позивачем пп. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення № 0000992303/0 від 23.12.2010 року безпідставним та неправомірним.

Крім того, за змістом акту перевірки підставою для твердження відповідача про порушення позивачем пп. пп. 7.2.1, 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та, як наслідок, заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на 236921,00 грн., стало, віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ на підставі податкових накладних, у яких, по-перше, порядкові номери містили буквені позначення, по-друге, невірно зазначено свідоцтво платника ПДВ.

Відповідно до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е)опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно з пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Відповідно до п. 3 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 165 від 30.05.1997 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 року за № 233/2037, порядковий номер податкової накладної відповідає порядковому номеру реєстру отриманих та виданих податкових накладних.

Таким чином, враховуючи, що чинне законодавство не містить заборони використання для позначення порядкового номеру податкової накладної буквеного позначення, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність висновку податкового органу про порушення ТОВ «Сен-Гобен будівельна продукція України»пп.пп. 7.2.1, 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»внаслідок віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ на підставі податкових накладних, порядкові номери яких містили буквені позначення.

Крім цього, пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не містить обов'язкового реквізиту податкової накладної, як «номер свідоцтва платника ПДВ», а відтак вказані податковим органом помилки не можуть бути підставою для позбавлення платника ПДВ права на суми податкового кредиту, визначені відповідними податковими накладними. Незначні недоліки в заповненні податкових накладних, одержаних від постачальника, не є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених покупцем витрат по податковому кредиту та про обґрунтованість рішення податкової інспекції щодо нарахування фінансових санкцій. Згідно з абц. 2 п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»підставою для відповідальності платника податку є непідтвердження сум податку, включеного податкового кредиту, на момент перевірки платника податку. При цьому відповідальність за правильність виписування податкової накладної покладена не на покупця, а на продавця товарів.

Отже, недоліки в заповненні реквізитів податкових накладних, виявлені органом податкової служби в результаті перевірки позивача, не роблять накладні недійсними та не свідчать про їх неналежність та недопустимість доказів.

Таким чином, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служок суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, відповідають зазначеним у податкових накладних, податковий кредит покупця вважається підтвердженим податковими накладними, незважаючи на те, що такі накладні могли мати незначні недоліки в заповненні, за умови, що вони не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка видала податкову накладну, містять зокрема, відомості про придбані товари (роботи, послуги), їх вартість, дату здійснення операції та відповідну суму податку на додану вартість.

Правова позиція по даному питанню викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 20.09.2011 року у справі № К-20927/10.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає безпідставним та необґрунтованим висновок ДПІ у Дніпровському районі міста Києва про порушення ТОВ «Сен-Гобен будівельна продукція України»пп.пп. 7.2.1, 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення № 0000982303/0 від 23.12.2010 року таким, що підлягає скасуванню.

Крім цього, судом першої інстанції було встановлено, що підставою для донарахування ТОВ «Сен-Гобен будівельна продукція України»податковим повідомленням-рішенням № 0002461750/0 від 23.12.2010 року податкових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 8002,53 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 16005,06 грн. стало утримання податку з доходів фізичних осіб з нарахованих та виплачених доходів громадянину Російської Федерації ОСОБА_3 у період з грудня 2009 року по березень 2010 року за ставкою 15 %, а не 30%.

Відповідно до пп. «а» п. 17.2 ст. 17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів фізичних осіб для доходів з джерелом їх походження з України є податковий агент.

Згідно з п. 1.15 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»податковим агентом є юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента -юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Відповідно до пп.«ї»п.1.3 ст.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»дохід з джерелом його походження з України -будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі, але не виключно, у вигляді інших доходів як виплати чи винагороди за цивільно-правовими договорами, одержуваних резидентом або нерезидентом, якщо джерело виплати (нарахування) таких доходів знаходиться на території України, незалежно від резидентського статусу особи, що їх виплачує (нараховує).

Згідно з абз. «е»пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), а саме: у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), а також суми знижки з ціни (вартості) товарів (послуг), що перевищує звичайну, розраховану за правилами визначення звичайних цін (у розмірі такої знижки), крім випадків, передбачених пунктом 4.3 цієї статті. Якщо додаткові блага надаються у формах, відмінних від грошової, об'єкт оподаткування обчислюється за правилами, визначеними пунктом 3.4 статті 3 цього Закону. Якщо додаткові блага надаються особою, що не є працедавцем платника податку, чи особою, яка діє від імені або за дорученням такого працедавця, то такі доходи прирівнюються з метою оподаткування до подарунків з їх відповідним оподаткуванням.

З системного аналізу п. 1.15 ст. 1, пп. «ї» п. 1.3 ст. 1, абз. «е» пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» в контексті пп. «а»п. 17.2 ст. 17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»вбачається, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів фізичних осіб при наданні юридичною особою фізичним особам додаткових благ лежить на податковому агенті фізичної особи, яким в такому випадку є юридична особа, що надає вказані блага.

Відповідно до п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»ставка податку становить подвійний розмір ставки, визначеної пунктом 7.1 цієї статті, від будь-яких інших доходів, нарахованих на користь нерезидентів - фізичних осіб, за винятком доходів, визначених у підпункті 9.11.3 пункту 9.11 статті 9 цього Закону (проценти, дивіденди та роялті), тобто і до заробітної плати нерезидентів.

Згідно із п. 1.1 та 1.3 "д" ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»заробітна плата -це доходи, нараховані (виплачені, надані) внаслідок здійснення платником податку трудової діяльності на території України, від працедавця. Також для цілей цього Закону під терміном "заробітна плата" розуміються також інші заохочувальні та компенсаційні виплати або інші виплати та винагороди, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Статтею 8 Кодексу законів про працю України встановлено, що трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях України, регулюються законодавством держави, в якій здійснене працевлаштування (наймання) працівника, та міжнародними договорами України.

Згідно із постановою Кабінету Міністрів України № 322 від 08.04.2009 року "Про затвердження Порядку видачі, продовження строку дії та анулювання дозволів на використання праці іноземців та осіб без громадянства" суб'єкти господарювання -роботодавці можуть тимчасово використовувати працю іноземців та/або осіб без громадянства на конкретному робочому місці або певній посаді лише за наявності у таких роботодавців Дозволів на використання праці іноземців, якщо інше не передбачене міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»фізична особа - резидент -фізична особа, яка має місце проживання в Україні. У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року. Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім'ї або її реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності.

При цьому, згідно із ст. 1 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" місце проживання - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік. При цьому згідно із ст. 3 цього Закону відомості про місце проживання мають бути внесені до паспортного документу з зазначенням адреси житла та внесення цих даних в реєстраційний облік, що здійснюється відповідним органом, спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про імміграцію»посвідка на постійне проживання -документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

Судом першої інстанції було встановлено, що громадянину Російської Федерації ОСОБА_3 видана посвідка на постійне проживання на території України, яка дійсна безстроково.

Крім того, з 06.03.2008 року громадянин Російської Федерації ОСОБА_3 зареєстрований як фізична особа-підприємець, що відповідно до змісту п.1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»є достатньою умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи.

Таким чином, враховуючи, що останній мав право на постійне проживання на території України у 2009-2010 роках, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що він є фізичною особою-резидентом в розумінні положень Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», а відтак на нього не поширюється положення п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»про подвійний розмір ставки податку з доходів фізичних осіб.

При цьому колегія суддів вважає правильним критичне сприйняття судом першої інстанції посилання відповідача на порушення позивачем у 1 кварталі 2010 року Наказу Державної податкової адміністрації України № 581 від 05.10.2004 року "Про затвердження примірних форм Заяви фізичної особи - іноземця про самостійне визначення резидентського статусу та Повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою - іноземцем резидентського статусу" внаслідок того, що у цей період не видавалось повідомлення (довідка) працедавця про самостійне визначення громадянином Російської Федерації ОСОБА_3 резидентського статусу, оскільки вказане повідомлення є примірною (зразковою) формою, не є обов'язковим до виконання та використовується виключно за бажанням фізичної особи, а відтак вказаний Наказ Державної податкової адміністрації України № 581 від 05.10.2004 року відповідно до позиції Міністерства юстиції України, викладеної у листі № 2336-09-24 від 31.12.2009 року, не підлягає державній реєстрації як нормативно-правовий акт.

Враховуючи викладене, утримання ТОВ «Сен-Гобен будівельна продукція України»податку з доходів фізичних осіб з нарахованих та виплачених доходів громадянину Російської Федерації ОСОБА_3 у період з грудня 2009 року по березень 2010 року за ставкою 15 % є правомірним та відповідає вимогам чинного законодавства України.

Отже, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що викладений в акті перевірки висновок ДПІ у Дніпровському районі міста Києва про заниження ТОВ «Сен-Гобен будівельна продукція України»податкових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 8002,53 грн. є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи, а прийняте на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення № 0002461750/0 від 23.12.2010 року -безпідставне та неправомірне в частині визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 8002,53 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 16005,06 грн.

У відповідності до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення даного позову.

Доводи апеляційної скарги спростовуються наведеним вище, а тому підстави для її задоволення відсутні.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим -ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва -залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 січня 2012 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Бабенко К.А

Федотов І.В.