Ухвала суду № 24663880, 07.06.2012, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №2270/1522/12

Головуючий у 1-й інстанції: Тарновецький І.І.

Суддя-доповідач: Гонтарук В. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2012 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Гонтарука В. М.

суддів: Драчук Т. О. Боровицького О. А.

при секретарі: Бевз Ю.В.

за участю представників позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3

третьої особи: ОСОБА_4

представника третьої особи: ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 березня 2012 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_6 до Хмельницької районної державної адміністрації, за участю третьої особи на стороні відповідача - ОСОБА_4 про визнання нечинним та скасування розпорядження №725/04-р від 15 червня 2004 року, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_6 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Хмельницької районної державної адміністрації, за участю третьої особи на стороні відповідача - ОСОБА_4, про визнання нечинним та скасування розпорядження №725/04-р від 15 червня 2004 року.

Відповідно до постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 березня 2012 року задоволено даний позов.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, третя особа подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вищевказану постанову та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Мотивами апеляційної скарги особа, яка її подала, зазначає невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Апелянт та її представник в судовому засіданні 07 червня 2012 року апеляційну скаргу підтримали у повному обсязі, просили вимоги, що в ній викладені, задовольнити.

Представники позивача з вимогами апеляційної скарги не погодились, оскільки вважають, що постанова суду, прийнята за наслідками розгляду справи в суді першої інстанції, є законною та обгрунтованою.

Представник відповідача до суду не прибув. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до ч.4 ст.196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

За таких обставин, а також враховуючи, що судом участь відповідача в судовому засіданні не визнавалась обов"язковою, колегія суддів прийшла до висновку щодо можливості апеляційного розгляду справи за відсутності його представника.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції -без змін, з наступних підстав.

Відповідно до обставин справи, за договором купівлі-продажу від 31 грудня 1998 року №1-5249 ОСОБА_6 набув у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га в межах, згідно з планом, для індивідуального житлового будівництва, що знаходиться на території виконкому Лісовогринівецької сільської ради народних депутатів Хмельницького району Хмельницької області. Вказане посвідчується державним актом на право приватної власності на земельну ділянку, зареєстрованим 04 листопада 2002 року в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №1635.

09 листопада 2011 року ОСОБА_6 звернувся до Хмельницької РДА із заявою про надання дозволу на оформлення технічної документації та права власності на житловий будинок із господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1

Згідно з рішенням виконкому Лісовогринівецької сільської ради №25 від 11 листопада 2011 року вирішено:

- надати дозвіл ОСОБА_6 на виготовлення технічного паспорта на житловий будинок із господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1;

- оформити право власності ОСОБА_6 на житловий будинок із господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1;

- Бюро технічної інвентаризації підготувати свідоцтво на право власності і провести реєстрацію житлового будинку загальною площею 196,1 кв.м., житлова площа 160,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1

В грудні 2011 року позивач з метою присвоєння кадастрового номеру вищевказаної земельної ділянки звернувся до ліцензованої землевпорядної організації та був повідомлений про те, що земельна ділянка, яка перебуває у його власності, відповідно до розпорядження Хмельницької РДА передана ОСОБА_4

На запит позивача щодо надання інформації про реквізити даного розпорядження Хмельницької РДА останньою повідомлено, що земельну ділянку по АДРЕСА_1 відповідно до розпорядження Хмельницької РДА від 15 червня 2004 року №725/04-р передано у власність ОСОБА_4

Вважаючи, що прийняття даного розпорядження має наслідком порушення його прав та інтересів, ОСОБА_6 звернувся до суду з вимогою про скасування розпорядження Хмельницької РДА від 15 червня 2004 року №725/04-р.

Встановивши порушення з боку Хмельницької РДА вимог законодавства при прийнятті оскаржуваного розпорядження, судом першої інстанції задоволено даний позов.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судовому рішенні, колегія суддів Вінницького апеляційного адміністративного суду дійшла висновку про безпідставність апеляційної скарги та законність рішення суду першої інстанції, з огляду на таке.

Так, відповідно до ст. 3 Земельного кодексу України (в редакції на момент прийняття відповідачем оскаржуваного розпорядження) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

За змістом частини 2 статті 78 Земельного кодексу України (в редакції на момент прийняття відповідачем оскаржуваного розпорядження) право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Частиною 1 статті 81 Земельного кодексу України (в редакції на момент прийняття відповідачем оскаржуваного розпорядження) встановлено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

В ході дослідження доказів по справі колегією суддів встановлено, що рішенням 10 сесії Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області №2 від 26 березня 1998 року "Про надання земельних ділянок у приватну власність громадянам для індивідуального житлового будівництва у житловому масиві "Дехтярка-2" вирішено надати у приватну власність для індивідуального житлового будівництва земельні ділянку гр. ОСОБА_7

Відповідно до договору купівлі-продажу від 31 грудня 1998 року №1-5249, укладеного між ОСОБА_7 та позивачем, ОСОБА_6 набув у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га в межах, згідно з планом, для індивідуального житлового будівництва, що знаходиться на території виконкому Лісовогринівецької сільської ради народних депутатів Хмельницького району Хмельницької області, та належала ОСОБА_7 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія IV-ХМ №014097, виданого виконкомом Лісовогринівецької сільської ради народних депутатів Хмельницького району Хмельницької області від 27 грудня 1997 року та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №1197.

Приписами частини 1 статті 125 Земельного кодексу України (в редакції на момент прийняття відповідачем оскаржуваного розпорядження) визначено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Відповідно до частини 1 статті 126 Земельного кодексу України (в редакції на момент прийняття відповідачем оскаржуваного розпорядження) право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та знайшло своє підтвердження в ході апеляційного розгляду при дослідженні матеріалів по справі та з"ясування обставин позову, право власності позивача на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 підтверджується державним актом на право приватної власності на земельну ділянку, зареєстрованим 04 листопада 2002 року в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №1635. Вказаний державний акт станом на час розгляду справи ніким не скасований, а відтак є чинним.

Разом з тим, на підтвердження зазначеного, а також в спростування позиції апелянта щодо визнання за нею права користування спірною земельною ділянкою, позивачем суду апеляційної інстанції надано копію рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 23 квітня 2012 року по справі №2-2218/4770/11, за змістом якого ОСОБА_4 відмовлено у визнанні права користування земельною ділянкою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

Згідно з положеннями п."а" ст. 17 Земельного кодексу України (в редакції на момент прийняття відповідачем оскаржуваного розпорядження) до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Статтею 12 Земельного кодексу України (в редакції на момент прийняття відповідачем оскаржуваного розпорядження) до повноважень сільських, селищних, міьских рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; організація землеустрою; координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; вирішення земельних спорів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції на момент прийняття відповідачем оскаржуваного розпорядження) до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, спірна земельна ділянка знаходиться в межах території Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області.

Таким чином, відповідач, приймаючи розпорядження №725/04-р від 15 червня 2004 року, окрім того, що не перевірив факту перебування спірної земельної ділянки у власності інших осіб, ще й вийшов за межі наданих йому повноважень при розпорядженні земельною ділянкою, що знаходиться в межах населеного пункту, чим порушив не лише право позивача, а й вимоги Конституції України та Земельного кодексу України.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов"язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ч.1 статті 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, таким акт визнається недійсним.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги третьої особи не ґрунтуються на вимогах законодавства та не спростовують висновків суду першої інстанції

Згідно зі п. 1 ч. 1 ст. 198 , ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 березня 2012 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_6 до Хмельницької районної державної адміністрації, за участю третьої особи на стороні відповідача - ОСОБА_4 про визнання нечинним та скасування розпорядження №725/04-р від 15 червня 2004 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 12 червня 2012 року .

Головуючий Гонтарук В. М.

Судді Драчук Т. О.

Боровицький О. А.