Ухвала суду № 24629114, 16.05.2012, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 травня 2012 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючогоСавчук М. В.

суддів: Половінкіної Н.Ю., Марчука В.Т.

секретар Скрипник С.В.

за участю сторін, представника позивача.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 17 лютого 2012 року,

в с т а н о в и л а :

В листопаді 2011 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування житлового будинку з належними до нього господарськими та побутовими будівлями і спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 укладений між ними 23 вересня 2004 року, з посиланням на його вчинення під впливом обману та помилки.

Просила визнати недійсним договір дарування житлового будинку з належними до нього господарськими та побутовими будівлями і спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 посвідчений 23 вересня 2004 року приватним нотаріусом ОСОБА_3 Новоселицького районного нотаріального округу Чернівецької області.

Рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 17 лютого 2012 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити. Вирішити питання судових витрат.

Посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

_________________

22ц-497 / 2012 р. Головуючий у 1 інстанції Оленчук І.В.

Категорія 19 доповідач Савчук М.В.

Колегія суддів, заслухавши доповідача про зміст оскаржуваного рішення, мотиви апеляційної скарги, осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню виходячи з наступного.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для визнання недійсним договору дарування, а тому відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2

Ст.203 ЦК України закріплено загальні засади, додержання яких є необхідним для чинності правочину, ч.3 якої передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Як встановлено судом першої інстанції, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, яка є її донькою, було укладено договір дарування житлового будинку з належними до нього господарськими та побутовими спорудами. Договір був підписаний і нотаріально посвідчений.

Відповідно до ч.1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України («Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»від 06.11.2009 року), правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину немає істотного значення.

Згідно ч.1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зі змісту договору вбачається, що він відповідав вимогам закону, сторони були ознайомлені з вимогами чинного законодавства щодо недійсності угод, і розуміли значення своїх дій, договір уклали без будь-якого до того примушування, як фізичного, так і морального. Своїм власноручним підписом під договором позивачка підтвердила, що укладення договору відповідає ії інтересам, волевиявлення є вільним, тобто вона розуміла значення своїх дій та діяла добровільно, за відсутності будь-якого примусу, як фізичного так і психічного.

В ході розгляду справи позивачкою не доведено наявності умислу в діях відповідачки, істотні значення обставин, щодо яких її введено в оману, а також самого факту обману.

Отже,доводи апелянта щодо наявності факту обману є необґрунтованими і непереконливими.

Відповідно до ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов»язків сторін, таких властивості і якості речу, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Постановою № 9 Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»пунктом 19 дані роз»яснення, які мають відношення до цього спору, зокрема, що відповідно до статей 229-233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Таким чином, твердження позивачки на ту обставину, що вона є людиною похилого віку та малописьменності, при укладанні договору дарування не розуміла юридичну природу цього правочину та правових наслідків і вважаючи, що дочка оформляла в нотаріальній конторі документи на право на спадщину після смерті її чоловіка не мають правового значення по суті заявлених вимог, оскільки дана помилка у судовому засіданні нею не доведена.

Позивачкою не підтверджено належними та допустимими доказами її вимоги щодо вчинення договору дарування під впливом обману та помилки, тому посилання апеляці1йної скарги на незаконність рішення суду є безпідставними.

Безпідставними є посилання в апеляційній скарзі на неправдивість показів свідка ОСОБА_3 -нотаріус, оскільки свідок попереджений про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показів і позивачка належними та допустимими доказами не довела неправдивість ії показів в судовому засіданні.

Посилання апелянта на ту обставину, що суд першої інстанції не взяв до уваги покази свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6та ОСОБА_7 не заслуговують на увагу, оскільки судом першої інстанції ухвалено рішення відпоідно до ст. 215 ЦПК України.

Ст.308 ЦПК України передбачає, що апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, висновки суду щодо недоведеності підстав для визнання правочину недійсним, відповідають фактичним обставинам справи та ґрунтуються на досліджених судом доказах, нормах матеріального та процесуального права, тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 17 лютого 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді :