Рішення № 24613758, 12.06.2012, Джанкойський міськрайонний суд Автономної Республіки Крим

Справа № 105/393/12

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" червня 2012 р. року Джанкойський міськрайонний суд Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого, судді -Старова Н. А.,

при секретарі -Гетманчук О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Джанкой цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, за участю третьої особи - сектору громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Джанкойського МВ ГУ МВС України в АР Крим, - встановив:

ОСОБА_1 звернулася до Джанкойського міськрайонного суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, за участю третьої особи - сектору громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Джанкойського МВ ГУ МВС України в АР Крим.

Свої вимоги мотивує наступним. Вона є власником житлового будинку АДРЕСА_1 що підтверджується витягом з реєстру прав власності. Відповідач ОСОБА_2 є її сином, 22.02.2011 року засуджений вироком Джанкойського міськрайонного суду за ч. 2 ст. 186 КК України до чотирьох років позбавлення волі. Відповідач до засудження своєю протиправною поведінкою, влаштуванням скандалів порушував покій своєї матері, у зв'язку з чим вона вирішила переїхати на постійне місце проживання до старших дітей, які проживають в Російській Федерації, а належний їй будинок продати. Посилаючись на ст. 71 ЖК України, ч. 2 ст. 405 ЦК України, просить визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням у житловому будинку АДРЕСА_1

В судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві та пояснила, що є власником будинку АДРЕСА_1 відповідач є її сином. До часу його засудження до покарання у вигляді позбавлення волі проживав разом з нею, будучи зареєстрованим як член сім'ї у зазначеному приміщенні. До засудження відповідач вів аморальний образ життя, зловживав наркотичними засобами, погрожував їй, влаштовував скандали. Оскільки відповідач не проживає у належному їй на праві власності будинку більше року, а саме з часу засудження 22.02.2011 року, просить визнати його таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, повідомлений належним чином про час та місце судового засідання, згідно письмової заяви, спрямованої суду, визнає позовні вимоги.

Суд, заслухавши позивача, дослідивши матеріали справи, докази, які надані сторонами, вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Позивач ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно Джанкойського МБТІ 15075376 від 02.07.2007 року, №24107017 від 12.10.2009 року (а.с.7-8).

В зазначеному будинку з 25.03.2006 року зареєстрований син позивача ОСОБА_2, що підтверджується будинковою книгою на будинок АДРЕСА_1

Суть спору полягає у визнанні відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, як на підставу вимог позивач посилається на ст. 71 ЖК України, ст. 405 ЦК України.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд виходить з наступного.

Статтею 41 Конституції України, статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції, закріплено принцип непорушності права приватної власності, а саме право особи на безперешкодне користування, володіння і розпорядження своїм майном, право на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

У відповідності до ст.64 Конституції України право на звернення до суду за захистом своїх прав і свобод не підлягає обмеженню. Дане право гарантоване усім фізичним та юридичним особам, права і свободи чи інтереси яких порушені, невизнані або оспорені. Стаття 321 ЦК України передбачає, що особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення,невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановлену цивільно-процесуальним кодексом звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав,свобод чи інтересів.

Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються ст.405 ЦК України, згідно з вимогами якої члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Судом встановлено, що згідно вироку Джанкойського міськрайонного суду по справі №1-157/11 від 22.02.2011 року відповідач ОСОБА_2 визнаний винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.186 КК України та йому призначено покарання у вигляді чотирьох років позбавлення волі, запобіжний захід змінено з підписки про невиїзд та взяття під варту (а.с.13-14). Як пояснила позивач в судовому засіданні її син проживав разом із нею до часу його засудження.

Згідно ч. 1 ст. 63 КК України покарання у виді позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк у кримінально-виконавчої установі. При позбавленні волі засуджений обмежується в праві вільного пересування і користування своїм часом, вибору місця проживання та місця і часу праці, на відпочинок, освіту тощо. При цьому засуджений піддається виправно-трудовому впливу, поєднаному з проведенням з ним виховної роботи. Його життя і діяльність підпорядковані установленому режиму відбування цього покарання.

З огляду на викладене, відбування покарання відповідачем не є тією підставою, з якою закон пов'язує можливість визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Стосовно обґрунтування позову нормами ст. 71 ЖК України суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71, ст. 72 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору судом. Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником будинку, в якому зареєстрований відповідач. Натомість, норми ст.ст.71, 72 ЖК України визначають правовий порядок відносин між користувачами жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду.

Суд не приймає визнання позову відповідачем, оскільки визнання позову суперечить закону, про що судом постановлена ухвала 29.05.2012 року.

Крім того, сторони не позбавлені можливості вирішити питання щодо зняття з реєстрації в позасудовому порядку. Згідно Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права

користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

У разі якщо особа з поважної причини не може самостійно звернутися до органу реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено за зверненням іншої особи та на підставі доручення, посвідченого в установленому порядку.

Відповідно до ст.88 ЦПК України судові витрати відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного, ст.ст. 16, 379,386, 391, 405 ч. 2 ЦК України, керуючись ст.208, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України суд, -

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, за участю третьої особи - сектору громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Джанкойського МВ ГУ МВС України в АР Крим - залишити без задоволення.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою в Джанкойський міськрайонний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 (десяти днів) з дня отримання копії.

Рішення може бути оскаржено в Апеляційний суд Автономної Республіки Крим через Джанкойський міськрайонний суд Автономної Республіки Крим шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Н. А. Старова