Постанова № 24599178, 07.06.2012, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.06.12 Справа № 5015/4596/11

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого - судді Кордюк Г.Т.

суддів: Гриців В.М.

Мурська Х.В.

розглянувши апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Карпатський дім»від 11.04.2012 року

на рішення Господарського суду Львівської області від 27.02.2012 року

у справі № 5015/4596/11

за позовом: Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів «Трускавецькурорт», м. Трускавець

до відповідача: ЗАТ «Карпатський дім», м. Трускавець

про стягнення 83 978, 50 грн. та розірвання договору

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 -представник

від відповідача: ОСОБА_3 -представник

Права та обов'язки сторін, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід суддів не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходило, тому протокол судового засідання ведеться з дотриманням вимог ст.81-1 ГПК України без забезпечення повного фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Рішенням господарського суду Львівської області від 27.02.2012 року у справі № 5015/4596/11 (суддя Мазовіта А.Б.) задоволено позовні вимоги ЗАТ «Трускавецькурорт»: стягнуто з ЗАТ «Карпатський дім»на користь ЗАТ ЛОЗ «Трускавецькурорт»- 129 600,00 грн. основного боргу, 8 674,25 грн. пені, 2 534,23 грн. державного мита, 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Розірвано договір оренди №308-03 від 01.01.2009 року, укладений між ЗАТ «Карпатський дім»та ЗАТ ЛОЗ «Трускавецькурорт».

При винесенні рішення, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач своїх зобов'язань за договором оренди щодо оплати орендної плати не виконував, орендованого приміщення не повернув та продовжував ним користуватись, а тому вимоги в частині стягнення заборгованості в сумі 129 600,00 грн. по орендній платі за період з 01.06.2010 року по 01.02.2012 року включно, як і вимоги про стягнення пені за порушення строків сплати орендної плати в розмірі 8 674,25 грн. є обґрунтованими.

Щодо розірвання договору оренди № 308-03 від 01.01.2009 року, місцевий господарський суд мотивував рішення тим, що матеріалами справи підтверджено та не спростовано відповідачем факту існування заборгованості останнього по орендній платі протягом більше трьох місяців, що свідчить про істотне порушення умов договору оренди № 308-03 від 01.01.2009 року, та в силу вимог п. 6.5 договору є підставою для дострокового припинення договору, а тому вимога позивача про розірвання договору оренди є обґрунтованою.

Крім цього, місцевий господарський суд у рішенні зазначив, що твердження відповідача про те, що строк договору становить 3 роки та відповідно підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації є безпідставними, оскільки відповідач безпідставно здійснює сумарний підрахунок строків пролонгації договору, зважаючи на те, що з системного аналізу ст. 284 ГК України та ст. 764 ЦК України вбачається, що за відповідних умов, договір вважається поновленим (продовженим) на строк, який був раніше встановлений договором.

ЗАТ «Карпатський дім» не погодившись з висновками, викладеними у рішенні місцевого господарського суду, подало апеляційну скаргу від 11.04.2012 року, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю, оскільки судом першої інстанції порушено і неправильно застосовано норми матеріального і процесуального права та висновки господарського суду першої інстанції не відповідають обставинам справи. Зокрема, апелянт зазначає, що за змістом ст. 764 ЦК України, договір вважається «поновленим», а за змістом ч. 4 ст. 284 ГК України «продовженим». Отже, договір оренди № 308-03 укладений 01.01.2009 року на строк 12 місяців, є дійсний до 31.12.2009 року. Однак, оскільки договір був продовженим відповідно до положень ст. 284 ГК України та ст. 764 ЦК України, а саме з 31.12.2009 р. до 31.12.2010 р. та згодом до 31.12.2011 р. та 31.12.2012 р., відповідно його загальний строк дії склав більше трьох років. Таким чином, у зв'язку із відсутністю заперечень сторін щодо припинення оренди, такий строк договору оренди продовжувався відповідно до закону і загальний строк дії цього договору склав з 01.01.2009 р. до 31.12.2012 р. В даному випадку, продовженням є збільшення строку дії договору, тобто він просто збільшується, не перериваючись та не припиняючись. Причому, продовження строку відбувається за згодою сторін, шляхом висловлення мовчазної згоди.

Також, апелянт вважає, що договір оренди № 308-03 від 01.01.2009 року є неукладений, а тому не може породжувати будь-яких юридичних наслідків, в т.ч. на підставі нього не можу відбуватись стягнення орендної плати, так як положення про оплату з неукладеного договору не застосовуються. Така правова позиція відповідача ґрунтується на тому, що відповідно до ст. 793 ЦК України, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Стаття 794 ЦК України передбачає, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше ніж на три роки, підлягає державній реєстрації. В свою чергу, відповідно до ч. 3 ст. 640 ЦК України, договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації -з моменту державної реєстрації.

Зміст статті 210 ЦК України передбачає, що правочин, який підлягає державній реєстрації є вчиненим з моменту його державної реєстрації. А згідно зі статтями 210 та 640 ЦК України, не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації (п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р.).

Окрім цього, скаржник вважає, що у договорі оренди № 308-03 від 01.01.2009 року не досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, а саме, у п. 1.1. договору щодо складу майна зазначається лише, що воно є нежитловим приміщенням загальною площею 180,00 кв. м., причому не зазначається з чого складається це приміщення, із скількох приміщень, якої вони площі тощо. Також даним пунктом передбачено вартість майна на рівні 104 778,54 грн., проте не вбачається, що врахована його індексація. Не зазначено й порядок використання амортизаційних відрахувань, а вказівка на особу, яка здійснює такі відрахування не є встановленням порядку використання таких (амортизаційних) відрахувань. Не узгоджено порядку відновлення орендованого майна.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 180 ГК України - господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умов, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Якщо законом встановлені істотні умови договору, то недосягнення згоди з усіх істотних умов означає, що права та обов'язки за договором не виникли, оскільки договір є неукладеним в силу імперативної вказівки закону (Інформаційний лист ВГСУ від 07.04.2008 р. № 01-8/211).

Представник позивача в судовому засіданні та у поданому відзив на апеляційну скаргу № 1146 від 16.05.2011 року, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції у даній справі без змін з підстав необґрунтованості доводів апеляційної скарги. А саме, вказує на те, що твердження відповідача про те, що спірний договір підлягав нотаріальному посвідченню та державній реєстрації є безпідставним, оскільки, договір був укладений сторонами на строк 12 місяців, що відповідно до чинного законодавства не потребувало його нотаріального посвідчення та державної реєстрації. Натомість, відповідач сумарно рахує строки продовження договору, тим самим вважаючи, що загальний строк договору оренди становить 3 роки, однак, дане трактування положень ст. 764 ЦК України є невірним, оскільки за своїм змістом термін «поновлення», що вживається в ст. 764 ЦК України, означає продовження на новий строк колишнього договору. Звідси випливає, що якщо після спливу 12-місячного строку договору оренди майна, орендар, керуючись ст. 764 ЦК України, продовжує і в подальшому користуватися об'єктом оренди, то з моменту спливу строку договору оренди він вважається знову укладеним на строк 12 місяців і не потребує нотаріального посвідчення.

Також, відповідач вважає, оскільки позивач та відповідач не подавали заяви про припинення дії договору оренди або зміну його умов, протягом місяця після закінчення терміну дії договору оренди, у зв'язку з чим, дія договору оренди була продовжена на той самий строк на тих самих умовах до 31.12.2011 року. Підтвердженням цього також було те, що відповідач не передав (не повернув) по акту приймання-передання об'єкт оренди згідно п. 1.4 договору, і після 31.12.2010 року продовжував користуватися орендованим приміщенням. Оскільки, зі спливом вказаного строку дії договору, сторони знову не ініціювали його розірвання, господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що договір знову був поновлений на новий строк до 31.12.2012 року.

Судом апеляційної інстанції встановлено наступне:

01 січня 2009 року між Закритим акціонерним товариством «Карпатський дім»(орендар) та Закритим акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів «Трускавецькурорт»(орендодавець) укладено договір оренди № 308-03 (а.с. 12-13), відповідно до умов якого, орендодавець зобов'язався передати, а орендар прийняти в строкове платне користування нерухоме майно: нежитлове приміщення загальною площею 180,0 м.кв., вартістю 104 778,54 грн., розміщені в приміщенні ПМТП на першому поверсі, згідно з поверховим планом (додаток №3), за адресою: м. Трускавець, вул. Стебницька, 63.

На виконання умов договору між сторонами складено акт приймання-передачі майна від 01.01.2009 року, відповідно до якого, орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду об'єкт оренди (а.с. 14).

Пунктом 2.2 договору оренди № 308-03 від 01.01.2009 року передбачено, що плата за користування майном становить 5400 грн. без ПДВ за місяць. Зобов'язання орендаря зі сплати плати за користування майном виконуються шляхом щомісячної, до десятого числа поточного місяця, авансової оплати в розмірі не менше розміру плати за користування майном, вказаної у п. 2.2 цього договору (п. 2.7 договору оренди).

Згідно п. 6.1. договору оренди, договір укладено строком 12 місяців, що діє з 01.01.2009 року до 31.12.2010 року включно.

Відповідно до п. 1.4 договору оренди №308-03 від 01.01.2009 року у разі припинення цього договору орендар повертає майно орендодавцю аналогічно порядку, встановленому цим договором при переданні майна орендарю. Майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі. Обов'язок зі складання акта приймання-передачі покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні договору.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Львівської області від 26.08.2010 року у справі №12/70 за позовом ЗАТ ЛОЗ «Трускавецькурорт»до ЗАТ «Карпатський дім»про стягнення 49 971,83 грн. стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість по договору оренди №308-03 від 01.01.2009 року за період з 01.01.2009 року по 31.05.2010 року в розмірі 49 971,83 грн..

Однак, як зазначає позивач, ЗАТ «Карпатський дім»і надалі взятих на себе зобов'язань належним чином по договору оренди щодо сплати орендної плати за період з 01.06.2010 року по 01.02.2012 року включно не виконував, в наслідок чого у відповідача, станом на 01.02.2012 року, існує заборгованість перед позивачем з орендної плати на загальну суму 129 600,00 грн..

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, заслухавши доводи та заперечення представника позивача та відповідача, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду слід залишити без змін, апеляційну скаргу ЗАТ «Карпатський дім»без задоволення, без виходячи з наступного:

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 ст. 759 ЦК України, встановлює, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Договір найму укладається на строк, встановлений договором (ч. 1 ст. 763 ЦК України).

Як зазначалось вище та вбачається з умов договору, а саме п. 6.1, договір оренди укладено строком на 12 місяців, що діє з 01.01.2009 року до 31.12.2010 року включно.

Відповідно до п. 7.1 договору оренди, взаємовідносини сторін, не врегульовані цим договором, регулюються чинним законодавством України.

Згідно ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Статтею 764 ЦК України встановлено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Відповідно до ст. 284 ГК України у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Таким чином, місцевим господарським судом вірно встановлено, що оскільки в матеріалах справи відсутні заяви як позивача, так і відповідача про припинення дії договору оренди або зміну його умов, подані протягом місяця після закінчення терміну дії договору оренди, то дія договору оренди була продовжена на той самий строк і на тих самих умовах, тобто до 31.12.2010 року. Також, вірно зазначено господарським судом, і те, що на підтвердження даного висновку вказує також той факт, що відповідач не передав (не повернув) по акту приймання-передачі об'єкт оренди, згідно п. 1.4. договору оренди №308-03 від 01.01.2009 року, та після 31.12.2010 року продовжував користуватися орендованим приміщенням.

Зважаючи на те, що після завершення строку дії договору (31.12.2010р.), сторони повторно не ініціювали його розірвання, орендар продовжував користуватися орендованим майном, тому судова колегія погоджується з висновком місцевого суду, що договір оренди №308-03 від 01.01.2009 року знову був поновлений на новий строк до 31.12.2012 року. Крім того, рішенням господарського суду Львівської області від 15.11.2011 року у справі № 5015/5220/11 в позові ЗАТ «Карпатський дім»про припинення договору оренди з 01.01.2010 року -відмовлено.

Надісланий позивачем за вих. №689 від 19.04.2011 року на адресу відповідача лист-пропозиція про припинення договору оренди, який отриманий відповідачем 22.04.2011 року (а.с. 23-24) та залишений ним без розгляду, судовою колегією оцінюється критично, оскільки така пропозиція була висловлена позивачем після спливу строку, встановленого ст. 284 ГК України та не висловлена в категоричній формі про небажання продовжувати орендні відносини. Окрім цього, судова колегія зазначає, що стаття 651 ЦК України передбачає, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Звідси можна зробити висновок, що взаємна відмова від договору має бути оформлена у вигляді правочину про розірвання договору, одностороння відмова від договору можлива у судовому порядку шляхом його розірвання за наявності певних підстав (ч. 2 ст. 651 ЦК України).

Окрім цього, вірно зазначено місцевим господарським судом, що бажання наймача продовжувати відносини найму висловлюється конклюдентними діями -шляхом продовження користування майном після закінчення строку договору найму. Що стосується наймодавця, то підставою для продовження відносин найму є його мовчазна згода, яка виражається у відсутності заперечень та вимог до наймача повернути орендоване майно протягом одного місяця після закінчення строку договору найму

За змістом положень Цивільного та Господарського кодексів України договір оренди -оплатний та двосторонній договір, оскільки кожна із сторін цього договору несе обов'язки на користь іншої сторони. Зокрема, до обов'язків орендаря ч. 1 ст. 762 ЦК України і ст.ст. 285, 286 ГК України відносять, в тому числі, внесення плати за користування майном, розмір якої встановлений договором оренди.

Позивач у свої позовних вимогах (з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог) просить стягнути з відповідача заборгованість по орендній платі на загальну суму 129 600,00 грн. за період з 01.06.2010 року по 01.02.2012 року.

Відповідно до п. 6.2. договору оренди №308-03 від 01.01.2009 р. його умови зберігають силу протягом всього строку цього договору, а в частині зобов'язань орендаря щодо орендної плати -до виконання зобов'язань.

Згідно ч. 1 ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Частиною 5 цієї статті встановлено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Пунктом 2.7 договору встановлено, що зобов'язання орендаря зі сплати плати за користування майном виконуються шляхом щомісячної, до десятого числа поточного місяця, авансової оплати в розмірі не менше розміру плати за користування майном, вказаної у п. 2.2 договору.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до вимоги ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем належними та допустимими доказами ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції, станом на 01.02.2012 року за останнім рахується заборгованість в розмірі 129 600,00 грн., а тому за таких обставин, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про прострочення виконання зобов'язання боржником, що в свою чергу є підставою для стягнення суми боргу, оскільки, відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання договору не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до пункту 2.4. договору оренди №308-03 від 01.01.2009 р., плата за користування майном, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації та сплаті орендодавцю відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі 2% від суми заборгованості, з урахуванням індексації за кожний день день прострочення, включаючи день оплати. Пеня за несвоєчасне виконання орендарем зобов'язання нараховується до моменту виконання ним цього зобов'язання.

Частиною 1 ст. 231 ГК України встановлено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, з врахуванням умов п. 2.4 договору оренди та положень Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», судова колегія погоджується висновком місцевого господарського суду, що позивачем правомірно нараховано пеню за порушення строків сплати орендної плати в розмірі 8674,25 грн..

Окрім цього, як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлено позовну вимогу про розірвання договору оренди №308-03 від 01.01.2009 року, при цьому зазначивши, що заборгованість по орендній платі є значною, що дає позивачу підстави вважати про істотне порушення умов договору оренди та є підставою для розірвання договору.

Виходячи з положень ч. 3 ст. 285, ст. 286 ГК України, ст. 762 ЦК України, п. 4.1.4. договору оренди №308-03 від 01.01.2009 року, орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Матеріалами справи підтверджується та не спростовано відповідачем, існування заборгованості останнього по орендній платі протягом більше трьох місяців, що свідчить про істотне порушення умов договору оренди № 308-03 від 01.01.2009 року з боку відповідача.

Пунктом 3 статті 291 ГК України передбачено, що договір може бути достроково розірваний з підстав, передбачених ЦК України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 ГК України.

Загальний порядок розірвання господарських договорів визначений ст. 188 ГК України, відповідно до якої розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом чи договором. Сторона, яка вважає необхідним розірвати договір, повинна направити пропозицію про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Згідно ст. 651 ЦК України розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною умов договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно ч. 2 ст. 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Факт несплати відповідачем орендної плати свідчить про істотне порушення умов договору оренди, а тому судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовна вимога про розірвання договору оренди № 308-03 від 01.01.2009 року є обґрунтованою та підлягає до задоволення.

Щодо твердження відповідача в суді першої інстанції та посилання в апеляційній скарзі про те, що спірний договір оренди № 308-03 від 01.01.2009 року є неукладеним, оскільки договір діяв більше трьох років, а тому у відповідності до вимог ст.ст. 793, 794 ЦК України, підлягав обов'язковому нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що відповідно до п. 6.1 спірного договору, його було укладено строком на 12 місяців з 01.01.2009 року до 31.12.2009 року включно.

З системного аналізу ст. 284 ГК України та ст. 764 ЦК України вбачається, що за відповідних умов, договір вважається поновленим (продовженим) на строк, який був раніше встановлений договором. Таким чином, відповідач безпідставно здійснює сумарний підрахунок строків пролонгації договору, а відтак його твердження про те, що строк договору становить 3 роки та відповідно підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації є безпідставними.

Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що при укладенні спірного договору сторонами не досягнуто згоди з усіх істотних умов договору а тому він є неукладеним, судова колегія вважає безпідставними та необґрунтованими оскільки, з матеріалів справи вбачається, що договір між сторонами виконувався, а визнання договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору в разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх його істотних умов, а не за наслідками виконання договору сторонами. Такий висновок апеляційної інстанції узгоджується із практикою Верховного Суду України (постанова від 25.06.2011 року № 7/221-09).

В силу статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Апелянт при наданих йому можливостях, вимог позивача та дійсних обставин справи не спростував.

Враховуючи наведене, судова колегія приходить до висновку, що рішення господарського суду Львівської області від 27.02.2012 року прийняте із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення господарського суду Львівської області від 27.02.2012 року залишити без змін, апеляційну скаргу ТзОВ «Карпатський дім» -без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку та строки, встановлені ст.ст. 109, 110 ГПК України.

Головуючий - суддя Кордюк Г.Т..

суддя Гриців В.М.

суддя Мурська Х.В.