Ухвала суду № 24597547, 28.04.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

28 квітня 2012 р. № 5023/3660/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:Владимиренко С.В.,суддів:Козир Т.П., Мирошниченка С.В., Плюшка І.А., Шевчук С.Р.,розглянувши заяву Компанії "GRAXTIZ GmbH"про перегляд Верховним Судом України постановиВищого господарського суду України від 24.01.2012у справі№ 5023/3660/11за позовом Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк"до1. Закритого акціонерного товариства "Харківенергоремонт", 2. Приватної компанії з обмеженою відповідальністю "Джавелін Бізнес Лімітед", 3. Компанії "GRAXTIZ GmbH"треті особиКомунальне підприємство "Харківське міське бюро технічної інвентаризації",провизнання недійсними результатів торгів та визнання недійсними договорів купівлі-продажу

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Харківської області від 19.07.2011 у справі №5023/3660/11 позов Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" задоволено частково: визнано недійсними результати відкритих торгів на універсальній товарній біржі "Харків" щодо продажу нежитлових приміщень згідно протоколу № 1 від 30.03.2011 та протоколу № 2 від 30.03.2011, визнано недійсним договір купівлі-продажу від 30.03.2011, укладений між Закритим акціонерним товариством "Харківенергоремонт", в особі його ліквідатора, та Приватною компанією з обмеженою відповідальністю "Джавелін Бізнес Лімітед", посвідчений нотаріально та зареєстрований в реєстрі за номером 89, визнано недійсним договір купівлі-продажу від 30.03.2011, укладений між Закритим акціонерним товариством "Харківенергоремонт", в особі його ліквідатора, та Приватною компанією з обмеженою відповідальністю "Джавелін Бізнес Лімітед", посвідчений нотаріально та зареєстрований в реєстрі за номером 86, а також визнано недійсним договір купівлі-продажу від 06.04.2011, укладений між Приватною компанією з обмеженою відповідальністю "Джавелін Бізнес Лімітед" та Компанією "GRAXTIZ GmbH", посвідчений нотаріально та зареєстрований в реєстрі за номером 105; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24.10.2011 у справі №5023/3660/11 рішення господарського суду Харківської області від 19.07.2011 було скасовано в частині задоволення позову та прийнято у цій частині нове рішення про відмову в позові; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 24.01.2012 у справі №5023/3660/11 касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" задоволено, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.10.2011 скасовано, а рішення господарського суду Харківської області від 19.07.2011 у справі №5023/3660/11 залишено без змін.

Компанією "GRAXTIZ GmbH" подано заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 24.01.2012 у справі №5023/3660/11.

Заявник у заяві просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 24.01.2012 у справі №5023/3660/11 та передати справу на новий розгляд.

Заяву з посиланням на постанови Вищого господарського суду України від 12.04.2011 у справі №15/664, від 14.04.2011 у справі №11/73, від 15.12.2009 у справі №16/20-09, від 26.01.2011 у справі №10/77пд, від 25.01.2011 у справі №15/421-07, від 14.08.2007 у справі №8/44, від 27.04.2010 у справі №9/249-09, від 12.10.2011 у справі №5015/830/11, від 30.08.2011 у справі №19/008-11, від 18.10.2011 у справі №5023/2671/11, від 11.05.2011 у справі №2/342пд, від 11.02.2009 у справі №5/69-08-2384, від 14.10.2009 у справі №13/1799, від 23.06.2010 у справі №13/189-ПД-09, від 14.12.2010 у справі №1/155пд, від 28.03.2011 у справі №57/162, від 26.07.2010 у справі №54/285, від 16.06.2010 у справі №16/161-09-4209, від 12.10.2010 у справі №21/48-10, від 28.10.2010 у справі №16/299-09, від 20.07.2010 у справі №23/47-09-1746, від 09.08.2011 у справі №5020-67/2011, від 17.08.2011 у справі №47/63, від 01.02.2011 у справі №8/144-10, від 09.08.2011 у справі №51/383, від 24.11.2009 №6/22-08-441, від 07.12.2010 у справі №2/1426, від 19.05.2011 у справі №14/166, від 15.11.2006 у справі №25/366, від 08.04.2010 у справі №13/472-пд-08, від 24.06.2010 у справі №14/145-Д, від 09.03.2010 у справі №17/99, від 09.06.2010 у справі №13/197, від 30.11.2011 у справі №18/191/10, роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 31.05.2002 №04-5/608 мотивовано неоднаковим застосуванням судами одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, зокрема положень статей 203, 215, 216, 388 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (ратифікована Україною 17.07.1997), пунктів 2, 4 статті 129 Конституції України.

Розглянувши заяву про перегляд постанови суду касаційної інстанції та додані до неї матеріали, колегія суддів не вбачає підстав для допуску справи до провадження Верховного Суду України, враховуючи таке.

Відповідно до пункту 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана на підставі неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що ухвалення різних за змістом судових рішень (пункт 1 статті 11116 ГПК України) матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

Зі змісту постанови Вищого господарського суду України від 24.01.2012 у справі №5023/3660/11, про перегляд якої просить заявник, та постанов Вищого господарського суду України від 26.01.2011 у справі №10/77пд, від 14.08.2007 у справі №8/44, від 27.04.2010 у справі №9/249-09, від 12.10.2011 у справі №5015/830/11, від 30.08.2011 у справі №19/008-11, від 18.10.2011 у справі №5023/2671/11, від 11.05.2011 у справі №2/342пд, від 23.06.2010 у справі №13/189-ПД-09, від 14.12.2010 у справі №1/155пд, від 28.03.2011 у справі №57/162, від 26.07.2010 у справі №54/285, від 16.06.2010 у справі №16/161-09-4209, від 12.10.2010 у справі №21/48-10, від 20.07.2010 у справі №23/47-09-1746, від 09.08.2011 у справі №5020-67/2011, від 17.08.2011 у справі №47/63, від 24.11.2009 у справі №6/22-08-441, від 19.05.2011 у справі №14/166, від 08.04.2010 у справі №13/472-пд-08, від 09.03.2010 у справі №17/99, від 09.06.2010 у справі №13/197, на які посилається заявник, вбачається, що судами касаційної інстанції не допущено різного застосування норм матеріального права.

Судові рішення в цих справах прийнято і застосовано відповідні норми матеріального права в залежності від встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи та меж перегляду справи в касаційній інстанції.

У постанові Вищого господарського суду України від 24.01.2012 у справі №5023/3660/11, про перегляд якої просить заявник, суд касаційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині визнання недійсними результатів відкритих торгів на універсальній товарній біржі "Харків" щодо продажу нежитлових приміщень згідно протоколів № 1 і № 2 від 30.03.2011 з визнанням недійсними укладених Закритим акціонерним товариством "Харківенергоремонт", в особі його ліквідатора, та Приватною компанією з обмеженою відповідальністю "Джавелін Бізнес Лімітед" за результатами зазначених торгів договорів купівлі-продажу від 30.03.2011 та укладеного договору купівлі-продажу від 06.04.2011 між Приватною компанією з обмеженою відповідальністю "Джавелін Бізнес Лімітед" та Компанією "GRAXTIZ GmbH", виходячи з встановлених судом фактичних обставин справи про те, що процедура проведення прилюдних торгів відбулася з порушеннями, оскільки за результатами відкритих торгів, проведених на універсальній товарній біржі "Харків", оформлених протоколами № 1 та № 2 від 30.03.2011, було укладено відповідні договори купівлі-продажу нежитлових приміщень, літ. "А-5", загальною площею 3900,3кв.м., які знаходяться за адресою: м.Харків, пров.Театральний, буд. № 11/13 за ціною значно нижчою від погодженої, ніж було встановлено рішенням суду у справі №57/180-10, що спричинило порушення прав та інтересів позивача, як іпотекодержателя спірного майна.

Водночас у постановах від 26.01.2011 у справі №10/77пд, від 14.08.2007 у справі №8/44, від 27.04.2010 у справі №9/249-09, від 12.10.2011 у справі №5015/830/11, від 30.08.2011 у справі №19/008-11, від 18.10.2011 у справі №5023/2671/11, від 11.05.2011 у справі №2/342пд, від 23.06.2010 у справі №13/189-ПД-09, від 14.12.2010 у справі №1/155пд, від 28.03.2011 у справі №57/162, від 26.07.2010 у справі №54/285, від 12.10.2010 у справі №21/48-10, від 20.07.2010 у справі №23/47-09-1746, від 09.08.2011 у справі №5020-67/2011, від 17.08.2011 у справі №47/63, на які посилається заявник, Вищий господарський суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсними спірних договорів, з огляду на таке:

- судами попередніх інстанцій встановлено факт виконання сторонами за спірним договором приписів частини третьої статті 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств", порушень зобов'язань покупця за спірним договором сторони не припустились, обтяження за попереднім договором були покладені на нового покупця за спірним договором, отже і підстави для застосування частини п'ятої статті 27 Закону України "Про приватизацію державного майна" відсутні; орган приватизації був обізнаний щодо продажу приватизованого майна, що є предметом спірного договору (справа №10/77пд);

- позивач не є стороною оскаржуваного правочину (справа №8/44);

- позивачем не було доведено наявність підстав, вказаних ним у позовній заяві, для визнання спірного договору оренди недійсним, а саме те, що спірний договір фактично укладений не був, оскільки сторонами не було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов; спірний договір не скріплено печаткою позивача, приміщення не вибувало з фактичного володіння та користування орендодавця (справа №9/249-09);

- з матеріалів справи вбачається, що у спірному договорі, укладеному у письмовій формі, належним чином досягнуто згоди щодо предмету, ціни та строку його дії; доводи скаржника про відсутність в укладеному договорі умов про відповідальність банку, є безпідставними, оскільки спростовуються матеріалами справи (справа №5015/830/11);

- судами попередніх інстанцій було встановлено, що спірний договір про спільну діяльність відповідає вимогам діючого законодавства, зокрема положенням статті 1130, 1131 ЦК України та статті 180 Господарського кодексу України, крім того договір про спільну діяльність (вирощування саду) визнавався та виконувався сторонами, у тому числі -і самим позивачем; позивач не довів наявність підстав для визнання спірного договору недійсним у судовому порядку на підставі статті 227 ЦК України (справа №19/008-11);

- позивачем не було наведено жодних доводів на підтвердження його вимог про визнання спірних договору та додаткової угоди №1 недійсними (справа №5023/2671/11);

- спірний договір №62АЭСсн від 07.02.2007 було схвалено подальшими діями позивача, оскільки після підписання додаткових угод №№ 2, 6 та 7, на які позивач посилається як на підставу визнання спірного договору недійсним, між сторонами було підписано додаткові угоди №№8-14 до договору №62АЭСсн від 07.02.2007; позивачем прийнято товар, поставлений відповідачем за спірним договором, в тому числі й товар асортимент та кількість якого передбачено у додаткових угодах №№ 2, 6, та 7 до договору №62АЭСсн від 07.02.2007; та з огляду на фактичний зміст заявлених позовних вимог, позивачем не доведено підстав для визнання в судовому порядку недійсним спірного договору №62АЭСсн від 07.02.2007 (справа №2/342пд);

- позовні вимоги в частині визнання недійсними окремих пунктів спірного кредитного договору є необґрунтованими, оскільки відсутнє правове обґрунтування доводів позивача про укладення спірного кредитного договору, як договору приєднання, так і правові підстави визнання його недійсним (справа №1/155пд);

- судами попередніх інстанцій встановлено, що укладена між сторонами спірна угода відповідає приписам чинного законодавства та підписана від імені відповідача уповноваженим представником (справа №57/162);

- судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідач-1 виконав свої обов'язки, передбачені оспорюваним договором, і передав позивачеві за актом прийому-передачі цінні папери, обумовлені договором; позивачем не доведено, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, і що спірний правочин є фіктивним (справа №54/285);

- позивачем не доведено, що спірний договір переведення боргу є таким, що укладений під впливом обману, оскільки позивачем не було надано суду доказів в підтвердження умислу в діях відповідачів, зокрема, що станом 01.03.2007 відповідач-2 був неплатоспроможний та не мав наміру сплачувати борг за договором про переведення боргу №1/03-01 від 01.03.2007 (справа №21/48-10);

- вказані позивачем підстави для визнання спірної додаткової угоди до договору комісії недійсною не мають правового значення для визнання зазначеного правочину недійсним (справа №23/47-09-1746);

- право на звернення із позовом про визнання недійсним правочину, який укладено внаслідок помилки чи обману, має лише особа, яка укладала такий правочин та помилилась або діяла внаслідок обману з боку інших осіб, проте позивач не є стороною спірного правочину (справа №5020-67/2011);

- судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що на момент укладення спірного договору відновлювальної кредитної лінії він перебував у скрутному фінансовому становищі, яке б виражалося у відсутності коштів для нормального ведення господарської діяльності, чи для нього існувала загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно було укласти такий правочин (справа №47/63).

При прийнятті постанов від 24.11.2009 у справі №6/22-08-441, від 19.05.2011 у справі №14/166, від 08.04.2010 у справі №13/472-пд-08, від 09.06.2010 у справі №13/197 Вищий господарський суд України, виходячи з встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи, предмета і підстав позову, дійшов висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсними спірних договорів, оскільки позивачем невірно було обрано спосіб захисту порушеного права. Додаткового зазначив в постанові від 24.11.2009 у справі №6/22-08-441, що якщо ж набувач, який набув майно за недійсним правочином, надалі відчужив таке майно іншій особі, потрібно звертатись з віндикаційним позовом, та в постанові від 19.05.2011 у справі №14/166, що власник може пред'явити віндикаційний позов з витребуванням майна від добросовісного набувача з підстав, визначених ч.1 ст.388 ЦК України та постанові від 08.04.2010 у справі №13/472-пд-08, що особа, яка вважає себе законним власником майна, і яка не є стороною правочинів з перепродажу майна має захищати порушене право шляхом витребування майна з чужого незаконного володіння і в постанові від 09.06.2010 у справі №13/197, що права особи, яка вважає себе влансиком майна, забезпечуються іншим способом захисту, який позивачем не було використано.

Приймаючи постанову від 09.03.2010 у справі №17/99 суд касаційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 08.10.2008, укладеного між позивачем та відповідачем-1, враховуючи встановлені судом першої інстанції обставини справи про те, що спірний договір підписаний особою, яка у встановленому законом порядку не була призначена (обрана) на посаду директора позивача, оскільки рішення загальних зборів компанії щодо призначення директора визнано недійсним у судовому порядку, крім того, директор позивача діяв з перевищенням повноважень, так як не здійснив попереднє узгодження щодо договору купівлі-продажу майна від 08.10.2008, що передбачено п.п.9.5, 9.7 статуту компанії. При цьому суд касаційної інстанції зазначив, що судом першої інстанції при розгляді питання правомірності укладення другої угоди про відчуження майна від 01.12.2008 помилково поєднаний речово-правовий позов щодо витребування майна з чужого незаконного володіння та позов про визнання недійсним правочину, внаслідок чого скасував рішення суду в частині визнання недійсним договору від 01.12.2008р., укладеного між відповідачем-1 та відподіачем-2.

Таким чином, зазначені судові рішення, незважаючи на подібність предмета спору, не підтверджують доводів заявника щодо неоднакового застосування норм матеріального права в подібних правовідносинах, а свідчать лише про наявність у згаданих справах різних обставин, у залежності від яких суд касаційної інстанції дійшов різних правових висновків.

Заявник обґрунтовуючи неоднакове застосуванням судами касаційної інстанції положень статті 216 ЦК України, посилається на постанову Вищого господарського суду України від 23.06.2010 у справі №13/189-ПД-09, проте при прийнятті зазначеної постанови судом касаційної інстанції не застосовувались положення статті 216 ЦК України, тому вона не може бути доказом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Посилання заявника на постанови Вищого господарського суду України від 12.04.2011 у справі №15/664, від 14.04.2011 у справі №11/73, від 15.12.2009 у справі №16/20-09, від 01.02.2011 у справі №8/144-10, від 14.10.2009 у справі №13/1799, від 15.11.2006 у справі №25/366 не може бути прийнято до уваги, оскільки вказаними постановами скасовані судові рішення судів попередніх інстанцій, а справи №15/664, №11/73, №16/20-09, №8/144-10, №25/366 направлено на новий розгляд до судів першої інстанції, справу №13/1799 -до суду апеляційної інстанції.

У зв'язку з цим колегія суддів зазначає, що прийняття касаційною інстанцією постанови про скасування судових рішень судів нижчих інстанцій з передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору зі справи, а тому на такі постанови не може здійснюватися посилання на підтвердження підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 статті 11116 цього Кодексу.

Колегія суддів Вищого господарського суду України не розцінює як доказ неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права постанови Вищого господарського суду України від 11.02.2009 у справі №5/69-08-2384, від 09.08.2011 у справі №51/383, від 07.12.2010 у справі №2/1426, від 30.11.2011 у справі №18/191/10, оскільки предмети позовів у цих справах та у справі, про перегляд якої подано заяву, є різними. Так, у справі №5/69-08-2384 предметом позову є стягнення заборгованості за поставлені виноматеріали, у справі №51/383 - витребування майна з чужого незаконного володіння, у справі №2/1426 -про стягнення різниці між реальною вартістю земельної ділянки та сумою, за якою вона була продана по договору купівлі-продажу, у справі №18/191/10 -про витребування майна з чужого незаконного володіння та про визнання добросовісним набувачем спірного майна, тоді як у справі №5023/3660/11, про перегляд постанови у якій просить заявник, заявлено позов про визнання недійсними результатів торгів та визнання недійсними договорів купівлі-продажу.

Колегія суддів не розцінює як доказ неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права постанови Вищого господарського суду України від 16.06.2010 у справі №16/161-09-4209, від 25.01.2011 у справі №15/421-07, від 28.10.2010 у справі №16/299-09, від 24.06.2010 у справі №14/145-Д, оскільки при прийнятті зазначених постанов суд касаційної інстанції, застосувавши одні й ті ж самі норми матеріального права, зокрема статті 203, 215, 216 ЦК України, дійшов аналогічних висновків щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання спірних договорів недійсними, що й у постанові, про перегляд якої просить заявник.

Крім того, колегія суддів зазначає, що до судових рішень, на які в заяві може здійснюватися посилання на підтвердження підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 11116 ГПК України, не належать роз'яснення президії Вищого господарського суду України. Тому не може братися до уваги посилання заявника на роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 31.05.2002 №04-5/608.

З огляду на викладене підстави для допуску даної справи до провадження Верховного Суду України відсутні.

Керуючись статтями 86, 11114-11121 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

УХВАЛИВ:

Відмовити Компанії "GRAXTIZ GmbH" у допуску справи №5023/3660/11 до провадження Верховного Суду України.

Головуючий суддя С. Владимиренко СуддіТ.Козир С. Мирошниченко І.Плюшко С. Шевчук

KAСАЦІЯ до ВСУ (03.14.04 - розгляд)