Постанова № 24597484, 06.06.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" червня 2012 р. Справа № 5021/2220/2011

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Мирошниченка С.В.,суддівБарицької Т.Л., Хрипуна О.О.,розглянувши касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 12.04.2012та на рішеннягосподарського суду Сумської області від 02.02.2012у справі№5021/2220/2011 господарського суду Сумської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Сумської обласної дирекціїдоФізичної особи-підприємця ОСОБА_4простягнення 945 645,28 грн.та за зустрічним позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_4 доПублічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Сумської обласної дирекціїпророзірвання кредитного договору

в судовому засіданні взяли участь представники: - позивача за первісним позовом ОСОБА_6; - відповідача за первісним позовом повідомлений, але не з'явився; ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Сумської області від 02.02.2012 (суддя Резніченко О.Ю.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.04.2012 (судді: Фоміна В.О., Крестьянінов О.О., Хачатрян В.С.), задоволений позов Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Сумської обласної дирекції (надалі позивач/банк) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (надалі відповідач/скаржник); за рішенням з відповідача стягнуто 918 408,55 грн. заборгованості за кредитним договором, 21 398,77 грн. заборгованості зі сплати відсотків, 2 330,90 грн. пені на суму простроченого кредиту, 3 507,06 грн. пені на суму прострочених відсотків; в задоволенні зустрічного позову про розірвання кредитного договору -відмовлено.

Відповідач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями в частині розгляду зустрічного позову, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову в частині розгляду зустрічного позову скасувати і прийняти в цій частині нове рішення про розірвання кредитного договору.

Позивачем за первісним позовом було подано відзив на касаційну скаргу відповідача за первісним позовом, в якому він просить постанову та рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу -без задоволення.

Учасники судового процесу належним чином повідомлялися про час та місце розгляду даної справи згідно з вимогами Інструкції з діловодства у Вищому господарському суді України, затвердженої наказом в.о. керівника апарату Вищого господарського суду України від 21.04.2011 № 56.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Предметом даного спору за первісним позовом є вимога позивача стягнути з відповідача 945 645,28 грн., з яких: 918 408,55 грн. заборгованість за кредитом, 21 398,77 грн. заборгованість за процентами за користування кредитом, 2 330,90 грн. пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, 3 507,06 грн. пені за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами.

Підставами даного позову є порушення відповідачем зобов'язань за укладеним між позивачем та відповідачем кредитним договором №012/15-12/2782/2 від 13.06.2007.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 ЦК України неустойкою (пенею, штрафом) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 4 вказаної норми).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ст. 625 ЦК України).

Здійснивши розгляд справи, господарські суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ? 13.06.2007 між позивачем та відповідачем був укладений кредитний договір №012/15-12/2782/2, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 1 150 000,00 грн. під 17% річних строком до 10.06.2017; ? факт виконання позивачем своїх зобов'язань за договором щодо надання відповідачу кредиту підтверджується наявними в матеріалах справи меморіальними ордерами; ? відповідно до приписів пунктів 3.7., 6.1. кредитного договору з урахуванням додаткових угод та внесених змін до графіку погашення кредиту, відповідач зобов'язався щомісячно здійснювати повернення основної заборгованості за кредитом та сплачувати проценти за користування кредитними коштами; ? водночас, починаючи з грудня 2010 року відповідач почав порушувати графік погашення кредиту та процентів за користування кредитними коштами, а з 13.08.2011 взагалі припинив здійснення будь-яких платежів за кредитним договором; ? пунктом 7.3. кредитного договору позивачу (банку) надано право на дострокове стягнення заборгованості за кредитом, нарахованих відсотків за користування кредитними коштами, а також на стягнення штрафних санкцій у разі невиконання позичальником (відповідачем) своїх зобов'язань за кредитним договором; ? крім того, пунктом 7.3. кредитного договору унормовано, що у разі настання випадків, передбачених у цьому пункті (в тому числі й у разі невиконання своїх зобов'язань щодо сплати кредитних коштів та відсотків), банк (позивач) може направити позичальнику (відповідачу) вимогу про погашення зобов'язань за цим договором, яка (вимога) має бути виконана протягом 30 днів з моменту її надіслання кредитором (банком) за адресою позичальника; ? у зв'язку з порушенням відповідачем умов кредитного договору, 10.02.2011 позивач вручив позичальнику претензію про погашення до 14.03.2011 заборгованості у сумі 958 052,92 грн., яка залишилась з боку відповідача невиконаною; ? пунктом 10.2. кредитного договору передбачено, що за порушення строків повернення кредиту, процентів за користування кредитом та комісій, передбачених цим договором, позичальник (відповідач) сплачує кредитору: пеню від суми простроченого платежу в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період існування заборгованості, за кожний день прострочення; ? відтак, враховуючи встановлені обставини справи, суди попередніх інстанцій керуючись, зокрема, приписами статей 11, 525, 526, 629, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, прийшли до правомірного висновку щодо задоволення первісних позовних вимог про стягнення з відповідача 918 405,55 грн. кредиту, 21 398,77 грн. заборгованості зі сплати відсотків, 2 330,90 грн. пені на суму кредиту, 3 507,06 грн. пені на суму прострочених відсотків.

При цьому, колегія суддів погоджується із правомірним відхиленням судами попередніх інстанцій доводів відповідача (позичальника) щодо наявності у нього заборгованості за кредитом перед позивачем (банком) у сумі 891 782,71 грн., оскільки, як вірно встановили суди попередніх інстанцій, різниця між заявленою позивачем до стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 918 405,55 грн. і сумою, визнаною відповідачем, становить 26 625,84 грн., що дорівнює сумі, на яку, відповідно до п. 2.3. додаткової угоди від 04.06.2010, було збільшено суму боргу за кредитом без видачі кредитних коштів у зв'язку з наданням відповідачеві (позичальнику) кредитних канікул.

Крім того, колегія суддів погоджується із правомірними висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні зустрічного позову про розірвання кредитного договору №012/15-12/2782/2, з огляду на таке.

Під час розгляду даної справи, ФОП ОСОБА_4 подав зустрічний позов, в якому просив розірвати укладений між сторонами кредитний договір; підставами, наведеними ФОП ОСОБА_4 для розірвання кредитного договору, є: економічна криза, наслідком якої є занепад бізнесу позичальника; при цьому, ФОП ОСОБА_4 посилається на ч.ч. 1, 2 ст. 652 ЦК України і зазначає, що якби йому було відомо про настання фінансової кризи, кредитний договір він би не укладав.

За приписами пункту 3 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Відповідно до пункту 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 вказаного Кодексу встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Крім того, цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором. За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 652 ЦК України передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 652 ЦК України встановлено, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Одночасна наявність даних умов є обов'язковим чинником, який надає право суду змінити умови договору на вимогу зацікавленої сторони.

Отже, закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених у ч. 2 ст. 652 ЦК України, при істотній зміні обставин (такої правової позиції дотримується Верховний суд України у своїх постановах від 23.05.2011 у справі №53/325-09, від 21.02.2011 у справі №9/219-09).

Водночас, вказуючи, що у зв'язку з фінансовою кризою, виконання спірного кредитного договору з боку позичальника (відповідача за первісним позовом) є вкрай складним, відповідач за первісним позовом, по-перше, як вірно зазначили суди попередніх інстанцій, не враховує, що фінансова криза носить загальний характер та у повній мірі стосується обох договірних сторін, а тому не може бути самостійно віднесена до зміни обставин, якими сторони керувались, укладаючи договір, що має наслідком, зокрема, недоведення (відсутність) наявності усіх чотирьох обставин, необхідних для розірвання договору, по-друге, позичальник є суб'єктом господарської діяльності та здійснює таку діяльність на власний ризик, тому при укладенні оспорюваного кредитного договору повинен був передбачити та розрахувати всі обставини, що могли вплинути на виконання ним зобов'язань перед банком, у тому числі врахувати тенденції зростання (падіння) цін на ринку товарів та послуг тощо.

Доводи касаційної скарги щодо порушення судами попередніх інстанцій приписів ч.ч. 1, 2 ст. 652 ЦК України відхиляються судовою колегією з вищенаведених підстав, та не можуть слугувати підставами для скасування прийнятих у даній справі судових рішень, в тому числі, й в частині розгляду зустрічного позову.

Виходячи з наведеного, застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим ним обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни прийнятих у справі судових рішень.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.04.2012 та рішення господарського суду Сумської області від 02.02.2012 у справі №5021/2220/2011 залишити без змін.

Головуючий С.В. Мирошниченко

Судді: Т.Л. Барицька

О.О. Хрипун