Ухвала суду № 24591294, 25.05.2012, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Ципко О.В.

Суддя-доповідач - Міронова Г.М.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2012 року справа №2а/1270/1233/2012

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Міронової Г.М., суддів: Юрко І.В., Блохіна А.А., секретарі судового засідання Діденко О.С., за участі представника відповідача: Мулікова Ю.С., розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 20 березня 2012 року у справі № 2а/1270/1233/2012 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Дана ЛТД» до Державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач 03.02.2012 року звернувся до суду з даним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що з 14.10.2011 року по 27.10.2011 року відповідачем була проведена документальна невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Дана ЛТД» з питань дотримання вимог податкового законодавства під час придбання товарів (робіт, послуг) у ТОВ «Багатопрофільна фірма «Луганськпромстрой». За результатами перевірки був складений акт № 2700/23/23485537 від 31.10.2011 року, яким встановлено порушення норм Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 р. № 168/97-ВР - встановлено його заниження на суму 11728,20 грн. та норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28.12.1994 року - встановлено заниження податку на прибуток на суму 14660,00 грн. На підставі зазначеного акту перевірки 17 листопада 2011 року відповідачем були винесені: податкове повідомлення-рішення № 0001542310, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на податок на додану вартість (з урахуванням штрафних санкцій) на суму 14660,00 грн. та податкове повідомлення-рішення № 0001532310, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток (з урахуванням штрафних санкцій) на суму 18325,00 грн.

Позивач стверджує, що зазначені рішення відповідача є незаконними та такими, що підлягають скасуванню, так як прийняті всупереч діючому податковому та іншому законодавству, що встановлює підстави, порядок та спосіб проведення податковим органом перевірок та прийняття відповідних рішень.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 20 березня 2012 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Луганська № 0001542310 від 17.11.2011 р., яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість (з застосування штрафних (фінансових) санкцій) у розмірі 14660,00 грн.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Луганська № 0001532310 від 17.11.2011 р., яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств (з застосування штрафних (фінансових) санкцій) у розмірі 18325,00 грн.

Не погодившись з таким судовим рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що не може погодитись з постановою суду, оскільки вважає її прийнятою з порушенням норм матеріального права, а саме: п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.7.2.4, пп.7.2.6 п.7.2; пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, не надана належна правова оцінка всім обставинам, які мають значення для вирішення справи, що відповідно до ст. 202 КАС України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення. Апелянт посилається на проведену перевірку та висновки акту перевірки та вказує, що під час перевірки та на момент розгляду справи позивачем не було надано жодних документів, що підтверджують факт транспортування та відвантаження придбаного товару. Посилається на норми «Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні» та вказує, що у податкового органу немає можливості встановити вид транспорту, розмір витрат та особу, яка понесла дані витрати. Апелянт вказує, що ТОВ «Багатопрофільна фірма «Луганськпромстрой» було створено з порушенням закону, тому вважає, що документи від даного підприємства не мають юридичної сили, а тому не можуть бути використані для віднесення до складу валових витрат та до складу податкового кредиту з ПДВ.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, представника відповідача, вивчивши доводи апеляційної скарги та наданих заперечень, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що з 14.10.2011 року по 27.10.2011 року була проведена документальна невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства під час придбання товарів (робіт, послуг) у ТОВ «Багатопрофільна фірма «Луганськпромстрой», результати якої викладені в акті перевірки № 2700/23/23485537 від 31.10.2011 року.

Перевіркою встановлені порушення: пп.7.2.4, пп.7.2.6 п.7.2; пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. №168/97-ВР (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість за період: червень, липень, вересень 2009 року на загальну суму ПДВ 11728,2 грн., в т.ч. у червні 2009 р. у сумі ПДВ 3705,66грн., у липні 2009р. у сумі ПДВ 4289,29 грн., вересні 2009 р. у сумі ПДВ 3733,25 грн.; п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 14660 грн., в т.ч. за 2 квартал 2009 р. на суму 4632 грн., за 3 квартал 2009 р. на суму 10028 грн.

17 листопада 2011 року на підставі зазначеного акту перевірки відповідачем винесені: податкове повідомлення-рішення № 0001542310, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на податок на додану вартість (з урахуванням штрафних санкцій) на суму 14660,00 грн. та податкове повідомлення-рішення № 0001532310, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток (з урахуванням штрафних санкцій) на суму 18325,00 грн.

Скарги позивача з питання незгоди з податковими повідомленнями-рішеннями залишені без задоволення.

Податковий орган в вказує, що операції з придбання товару ТОВ «Дана ЛТД» у ТОВ «БПФ «Луганськпромстрой» здійснені у червні, липні, вересні 2009 р. на загальну суму 70369,19 грн., у т.ч ПДВ 11728,20 грн., є нікчемними у розумінні статей 203, 215, 216 та частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України, так як вони укладені без наміру викликати правові наслідки, що обумовлені ними, та спрямовані на незаконне заволодіння майном держави у вигляді заниження об'єкту оподаткування та несплати податків до бюджету.

Артемівським районним судом м. Луганська при розгляді справи № 1-695/10 від 16.12.2010 року директора ТОВ «Багатопрофільна фірма «Луганськпромстрой» Козлова В.А. було визнано винним по ч. 2 ст. 205, ч. 1, 3 ст. 358, ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про задоволення позову з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Дана ЛТД» та ТОВ «Багатопрофільна фірма «Луганськпромстрой» укладено договір від 01.06.2009 року б/н про купівлю - продаж будівельних матеріалів.

На підтвердження виконання вищезазначеного договору були надані: накладні: № 0615 від 15.06.2009 р., № 0916 від 16.09.2009 р., № 0730 від 30.07.2009 р., рахунки: № 0615 від 15.06.2009 р., № 0916 від 16.09.2009 р., № 0730 від 30.07.2009 р., податкові накладні: № 150604 від 15.06.2009 р., № 16/09-04 від 16.09.2009 р., № 30/07-10 від 30.07.2009 р., виписки банку: за 06.08.2009 р., за 16.09.2009 р., за 17.07.2009 р., за 30.07.2009 р., платіжні доручення: № 317 від 30.07.2009 р., № 376 від 16.09.2009 р., № 331 від 06.08.2009 р., № 289 від 17.07.2009 р.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір - це домовленість (погоджена дія) двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 626 ЦК). За змістом правочин не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (частина 1 статті 203 ЦК). Приписи частини 1 статті 203 ЦК узгоджуються з наступними нормами: Під нікчемним правочином необхідно розуміти правочин, недійсність якого встановлена законом.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачена презумпція правомірності правочину, під якою розуміється те, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Презумпція правомірності правочину є важливою гарантією реалізації цивільних прав учасниками цивільних відносин, яки, вчиняючи правочин, діють правомірно. При цьому, не вимагається прямої вказівки на правомірність тих чи інших дій в акті цивільного законодавства: достатньо, що закон не визначає ці дії як заборонені. Спростувати презумпцію правомірності правочину можливо лише у випадку, коли недійсність правочину передбачена прямою нормою закону, так само як застосувати наслідки такого правочину можливо лише за санкціями, встановленими законом.

Крім того, у відповідності до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами. Тобто, відповідальність платника податку настає у разі не підтвердження на момент перевірки сум податку, попередньо включених до складу податкового кредиту, податковими накладними, а не у разі відсутності інформації в певних графах податкової накладної.

Закон України «Про податок на додану вартість» визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до п. п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

А згідно п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій. установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами. згідно з п. п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку. передбаченому статтею 9 цього Закону.

Порушень позивачем порядку відображення в деклараціях з податку на додану вартість сум податкових зобов'язань відповідачем не встановлено, а можливе порушення контрагентами позивача податкового законодавства, на переконання судової колегії, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до п.п. 7.4.1. п.7.4 Закону України „Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5 Закону України „Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Проте, у спірних правовідносинах податковий орган всупереч вимогам частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не довів нікчемності правочинів, ні підстав для донарахування податку на додану вартість.

Колегія суддів вважає, що надані позивачем у справі письмові докази є належними доказами в розумінні частини 4 статті 70 КАС України при підтвердженні обставини реальності спірних правочинів.

Порядком заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року N 166 (далі - порядок № 166), передбачено, що платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника (пункт 3.4 Порядку), оскільки, як визначено пунктом 2 статті 3 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, вони повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити - назву документу, дату і місце його складання, назву підприємства від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Такі ж вимоги до первинних документів містяться і в Положенні про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704.

На підтвердження взаємовідносин з контрагентом ТОВ «Дана ЛТД» позивачем надані до суду видаткові накладні, що знаходяться в матеріалах справи, які відповідають Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК України): правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи,держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочин, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідач не зазначив у акті перевірки та не надав суду доказів, які б з огляду на приведені вище положення ЦК України та роз'яснення Пленуму Верховного Суду України свідчили про нікчемність правочинів, укладених позивачем з контрагентами. Також, укладені правочини не визнавались недійсними у судовому порядку.

Колегія суддів також звертає увагу, що можлива відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності у контрагента позивача не може бути підставою для висновку про нікчемність укладених із ними договорів на підставі ст.ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України. Зазначені норми законодавства не пов'язують нікчемність правочину із відсутністю умов для здійснення господарської діяльності.

Наявність кримінальної справи стосовно керіника контрагента позивача не може бути доказом нікчемності правочинів за умови відсутності у вироку обставини, що є спірними у даній справі.

Такий судовий захист порушеного права юридичної особи відповідає вимогам статей 106 та 162 Кодексу адміністративного судочинства України.

Натомість, позивачем надано достатній об'єм документів, на підставі яких можливо зробити висновок про зв'язок витрат по придбанню робіт та послуг за вказаними договорами із його господарською діяльністю та фактичне використання отриманих робіт та послуг у його власній господарській діяльності.

Частина 2 п.44.6 ст. 44 ПК України передбачає, що якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Матеріали справи свідчать про те, що відповідач знехтував вимогами закону, а тому прийняття рішення податковим органом за таких умов є безсумнівно неправомірним.

Відповідно до п. 4 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації в Україні 22.12.2010 року за № 984, зареєстрованого в Міністерстві юстиції 12.01.2011 року за № 34/18772 (далі - Порядок № 984) акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Пункт 5 Порядку № 984 встановлює, що за результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

У пункті 6 Порядку № 984 передбачено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Стаття 83 ПК України визначає, що для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

В акті перевірки від 31.10.2011 року відсутні посилання на первинні документи позивача. Відсутність у перевіряючи на момент перевірки первинної бухгалтерської документації не є безумовною підставою для висновку про нікчемність укладених позивачем угод.

Таким чином, податковим органом не дотримано умов та порядку проведення документальної планової виїзної перевірки.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.

Керуючись ч. 1-3 ст. 160, ст.ст. 167, 195-196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, 206, 211, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби у справі № 2а/1270/1233/2012 - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 20 березня 2012 року у справі № 2а/1270/1233/2012 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Дана ЛТД» до Державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції - Вищого адміністративного суду України, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Повний текст виготовлено 29 травня 2012 року.

Головуючий суддя Міронова Г.М.

Судді Блохін А.А.

Юрко І.В.