Постанова № 24577009, 31.05.2012, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

31 травня 2012 р. № 2а- 4981/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого -Судді Бездітка Д.В.,

при секретарі судового засідання -Фоміній В.В.,

за участю: представника позивача - Васильєвої Н.С.,

представника відповідача - Хищенко А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу

за позовом Приватної фірми "ГАСПІК"

до Державної податкової інспекції у Київському районі м.Харкова Харківської області Державної податкової служби

про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень ,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Приватна фірма "ГАСПІК", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відповідача, Державної податкової інспекції у Київському районі м.Харкова Харківської області Державної податкової служби, в якому просить суд: визнати незаконними та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0003212302 від "10"квітня 2012 року на збільшення (сплату до бюджету) основного платежу - суми податку на додану вартість у розмірі 268284,0 грн. та штрафних санкцій у розмірі 44334,0 грн.; визнати незаконними та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0003202302 від "10"квітня 2012 року на збільшення (сплату до бюджету) основного платежу - суми податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 737115,0 грн. та штрафних санкцій у розмірі 121915,0 грн.

Протокольною ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 31.05.2012 року замінено неналежного відповідача - Державну податкову інспекцію у Київському районі м.Харкова, на належного відповідача - Державну податкову інспекцію у Київському районі м.Харкова Харківської області Державної податкової служби.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що зроблені ДПІ у Київському районі м. Харкова висновки викладені в акті перевірки щодо наявності порушень податкового законодавства позивача є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства України, а відповідно не можуть слугувати підставою для винесення податкових повідомлень-рішень.

В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити, виходячи із доводів позовної заяви.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив в їх задоволенні відмовити через безпідставність. Згідно наданих до суду письмових заперечень пояснив, що оскаржувані в даній справі податкові повідомлення-рішення № 0003212302 від "10"квітня 2012 року, № 0003202302 від "10"квітня 2012 року є цілком законними та обґрунтованими, винесеними відповідно до чинного законодавства, а позовні вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими.

Розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи позову, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав та мотивів.

Судом встановлено, що посадовими особами Державної податкової інспекції у Київському районі м.Харкова за результатами планової виїзної перевірки Приватної фірми "ГАСПІК" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2011 р. складено акт № 231/22-1/32029455 від 28.03.2012р.

Відповідно до висновків акту перевірки акт № 231/22-1/32029455 від 28.03.2012р. встановлені порушення Приватної фірми "ГАСПІК":

- ч. 1 ст. 203, 215, п. 1 ст. 216, ст. 228, ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених з ПП «Редан», код ЄДРПОУ 30259193 за грудень 2010 року, лютий 2011 року, червень 2011року;

- вимог п.п. 4.1.1, п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст.4, п. 5.1, п.п.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.97р. № 283/97-ВР зі змінами та доповненнями, п.п. 135.4, п. 135.4, п.п. 135.5.5, п. 135.5 ст. 135, п.п. 138.8.1. п, 138.8 ст. 138 Податкового Кодексу України №2755-УІ від 02.12.2010р. з урахуванням змін та доповнень, в результаті чого донараховано податок на прибуток на загальну суму 737115,0 грн., у тому числі: IV квартал 2010р. у сумі 487657,0 грн., І квартал 2011р. у сумі 241803,0 грн., II квартал 2011р. у сумі 7655,0 грн.;

- п. п. 7.3.1, п. 7.3, п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст.. 7, Закону України «Про податок на додану вартість»№ 167/98-ВР від 03.04.1997р. із змінами та доповненнями , п. 187.1. ст.. 187, п. 198.3 ст. 198 чого занижено податок на додану вартість на загальну суму на загальну суму 268284,0 грн., у тому числі за грудень 2010 року на суму 177330,0 грн., за лютий 2011 року на суму 87928,0 грн., за червень 2011 року на суму 3026,0 грн.

На підставі висновків вказаного акту перевірки ДПІ у Київському районі м. Харкова винесені:

- податкове повідомлення -рішення від 10.04.2012 року № 0003202302, яки позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 859030,0 грн.;

- податкове повідомлення -рішення від 10.04.2012 року № 0003212302, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість всього у розмірі 312618,0 грн.;

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість вказаних в акті перевірки висновків відповідача і винесених на підставі таких висновків спірних правових актів індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного.

З дослідженого акту перевірки № 231/22-1/32029455 від 28.03.2012р. судом встановлено, що фактичною підставою для відображення в акті вказаних порушень і винесення спірних податкових повідомлень -рішень слугував викладений в акті висновок стосовно того, що до ДПІ у Київському районі м. Харкова надійшли з ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова, акти неможливості проведення зустрічних звірок та проведення документальної позапланової невиїзної перевірки суб'єкта господарювання ПП «Редан»(ЄДРПОУ 30259193) щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків з 01.12.2010 по 28.02.2011 року, згідно яких встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної фінансово-господарської діяльності, в силу відсутності технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, у зв'язку з чим правочини, здійсненні цими підприємствами з контрагентами не спрямовані на реальне настання правових наслідків (п. 5, ст. 203 ЦК України), та згідно ч.1 ст. 203 ЦК України суперечить інтересам держави і мають ознаки нікчемності. Як слід, правочини, які були укладені від імені ПП «Редан»з контрагентами також не спрямовані на реальне настання правових наслідків та суперечить інтересам держави, а отже мають ознаки нікчемності.

Судом встановлено, що між позивачем та ПП «РЕДАН»було укладено Договір купівлі-продажу № РЕ 1119-1 п від 19.11.2010 року, відповідно до умов яких ПП «РЕДАН»здійснювало постачання на користь позивача автозапчастин за номенклатурою відповідно до погоджених Специфікацій. Автозапчастини придбавались для використання товару в господарській діяльності - здійснення основних видів діяльності - оптової та роздрібної торгівлі автомобільними деталями та приладдям.

Факт придбання підтверджується відповідними первинними документами, а саме видатковими накладними, які долучені до матеріалів справи (т. 1, а.с. 115-124).

Доставку товару від ПП «Редан»позивач здійснював власними транспортними засобами (автомобілями, що є у власності): подорожні листи, реєстраційні документи на автомобілі надавались до перевірки та долучені до матеріалів справи. (т. 1, а.с. 151-162).

Придбаний товар зберігався в орендованих позивачем складських приміщеннях, рух та переміщення товару відображалось у відповідному бухгалтерському обліку, що підтверджується договорами оренди приміщень та оборотно-сальдовими відомостями. (т. 1, а.с. 163-188)

В подальшому товар було реалізовано позивачем на користь покупців (РБП «Автобудсервіс», ПП «Автоцентер», ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4, ФО-П ОСОБА_5, ФО-П ОСОБА_6, ТОВ «Росзапчастина», ФО-П ОСОБА_7, ФО-П ОСОБА_8, ПП «Автомодуль»та інші), про наданні первинні документи, які доручення до матеріалів справи. (т.2)

ПФ "ГАСПІК" розрахувалася за придбаний товар з ПП «РЕДАН», що підтверджується наданими представником позивача платіжними дорученнями. (т. 1, а.с. 144-150)

ПП «РЕДАН»було видано позивачу відповідні податкові накладні (т. 1, а.с. 152-143), які були включено до Реєстру отриманих податкових накладних відповідного періоду.

Отримані від ПП «РЕДАН»податкові накладні за своєю формою та змістом відповідають вимогам діючого законодавства України зокрема, містять такі обов'язкові реквізити як порядковий номер податкової накладної та дату її виписки, точне найменування юридичних осіб, їх індивідуальні податкові номери, назву товару, його ціну та вартість. При цьому на дату виписки таких податкових накладних ПП «РЕДАН»було зареєстровано як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку.

Автозапчастини, що поставлялися ПП «РЕДАН» на користь позивача, у свою чергу були імпортовані ПП «РЕДАН»з Російської Федерації від заводів-виробників автозапчастин (ЗАО «Старооскольский завод автотракторного злектрооборудования», ЗАО «Костромской завод автокомпонентов», ООО ПО «Начало»), про що свідчать додані до позову копії вантажно-митних декларацій ПП «РЕДАН», сертифікати відповідності.

Оглянуті судом документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

У ході розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей цих первинних документів.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив, що викладене в акті від 28.03.12р. судження податкового органу про вчинення платником податків порушення закону ґрунтується лише на мотивах, які викладені ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова в акті документальної позапланової перевірки суб'єкта господарювання ПП «Редан»(ЄДРПОУ 30259193) №289/18-011 від 24.03.2011р. щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків з 01.12.2010 року по 28.02.2011 року.

Втім, з цього приводу суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Проте, у ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Суд також звертає увагу на те, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»позивач та його контрагент є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагент позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти -відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Слушність наведеного висновку суду підтверджується правозастосовчою практикою Європейського Суду з прав людини (рішення від 22.01.2009 р. у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), а також правозастосовчою практикою Верховного Суду України (постанова від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010р. у справі № 21-573во10, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ТОВ "Фірма "ВІК" до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень), врахування якої при відправленні правосуддя є обов'язковим в силу приписів ст.244-2 КАС України.

Крім того, до матеріалів справи представником позивача надані постанова Харківського окружного суду по справі № 2а-8934/11/2070, якою визнано неправомірними дії Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова (61036, м. Харків, вул. Чорноморська, 3) по проведенню документальної позапланової перевірки Приватного підприємства "Редан" (м. Харків, вул. Каштанова, 33, код ЄДРПОУ 30259193) щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків з 01.12.2010 року по 28.02.2011 року на підставі якої складений Акт № 289/18-011 від 24.03.2011 року. Вказана постанова була залишена без змін Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2012 року. При чому з тексту з вказаних судових рішень вбачається, що суд, визнаючи неправомірними дії ДПІ у Комінтернівському р-ні м. Харкова з проведення перевірки ПП «Редан»перш за все брав до уваги незаконні та здійснені поза межами компетенції та службових повноважень висновки складеного Акту перевірки.

Згідно ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до п.180.1 ст.180 Податкового кодексу України, платник податку - будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному цим Кодексом. Виходячи з приписів Податкового кодексу України відповідальність за порушення вимог чинного законодавства несе саме платник податку.

Таким чином, відповідач фактично застосував до позивача негативні наслідки, які є результатом дій (бездіяльності) інших юридичних осіб.

Згідно з п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду.

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п. 7.2.6 цього пункту).

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (п.п.7.5.1 п.7.5. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість").

Відповідно до п.п. 7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги) на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Згідно з пп.7.2.3 п. 7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість"податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 6.2. Порядку заповнення податкової накладної № 166, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому, як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість. В абзаці 1 пункту 5 Порядку № 166 зазначається, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

У відповідності до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Пунктом 201.6 ст. 210 Податкового кодексу України передбачається, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, - податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

В акті встановлено що сума податку на додану вартість, яка була включена підприємством позивача до складу податкового кредиту підтверджена податковими накладними.

Отже, вищенаведене свідчить про те, що ПП «Гаспік»правомірно включило до податкового кредиту суми, які підтверджені податковими накладними, складеними контрагентами, у зв'язку з придбанням позивачем товарів (робіт, послуг), які в свою чергу були використані останнім як у власній господарській діяльності та і в подальшому.

Відповідно до п.п. 4.1.1 п. 4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валовий доход включає загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

Підпунктом 5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств " встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до п.138.1 ст. 138 Податкового Кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 п.п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового Кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового Кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно до п.п. 139.1.9. п.139.1 ст. 138 Податкового Кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування валових витрат від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання формування валових витрат поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом встановлено, що під час розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірним правочином, відповідачем не доведено неможливості проведення господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик товару, просторових та часових факторів, економічних чинників, не подано доказів відсутності руху активів у процесі здійснення господарської операції, доказів відсутності зміни стану та структури активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін спірних правочинів, доказів отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб, доказів отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від іншої особи ніж сторона за правочином.

У ході розгляду справи відповідачем не доведений факт несумісності предмету спірного правочину з напрямом господарської діяльності ПФ "ГАСПІК".

Доказів того, що у спірних правовідносинах позивач та його контрагент є пов'язаними особами, були обізнані з обставинами організації господарської діяльності один одного, діяли взаємоузгоджено та зловмисно, маючи на меті завдати шкоди інтересам Держави, мали інший матеріальний інтерес, ніж виконання зобов'язань за спірними правочинами, вчинені правочини об'єктивно не були потрібні для організації господарської діяльності позивача, господарські операції за спірними правочинами були відображені лише в документообігу, а фактично не відбулись і не спричинили змін у структурі і складі активів сторін спірних правочинів, відповідач до суду не подав.

Окрім того, суд при вирішенні спору вважає за необхідне взяти до уваги приписи ч.4 ст.70 КАС України, де зазначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Оскільки висновки ДПІ лише ґрунтуються на акті перевірки ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова то слід зробити висновок про недоведеність факту вчинення ПФ "ГАСПІК" порушення податкового законодавства.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

З огляду на положення ст.71 КАС України та беручи до уваги приписи п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України, котрими встановлена презумпція правомірності рішень платника податків, суд доходить висновку, що поданих суб'єктом владних повноважень доказів є явно недостатньо для висновку про правомірність спірних податкових повідомлень - рішень, а витребування судом додаткових доказів (з приводу обставин не досліджених податковим органом при проведенні перевірки, не відображених в акті перевірки та не покладених в основу спірного рішення на момент його винесення) матиме наслідком підміну мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення.

Відповідачем не надано, а судом не встановлено доказів на підтвердження викладених в акті перевірки висновків про порушення позивачем вимог законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин. За таких умов, факти, вказані в акті від № 231/22-1/32029455 від 28.03.2012р. щодо порушення позивачем вимог чинного законодавства, слід вважати недоведеними.

Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб'єкта владних повноважень на може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи те, що порушення, які встановлені податковим органом не доведені в ході розгляду справи, то і нарахування штрафних санкцій є неправомірним.

З огляду на це, суд дійшов висновку, що податкові повідомлення - рішення № 0003202302 від "10"квітня 2012 року № 0003212302 від "10"квітня 2012 року прийняті Харківською об'єднаною державною податковою інспекцією на підставі акту № 231/22-1/32029455 від 28.03.2012р. підлягають скасуванню, як такі, що прийняті з порушенням ч.3 ст.2 КАС України, а позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог позивача про визнання незаконними податкових повідомлень-рішень № 0003202302 від "10"квітня 2012 року № 0003212302 від "10"квітня 2012 року, суд зазначає наступне.

Вимоги про визнання незаконними та скасування рішення суб'єкта владних повноважень є однорідними позовними вимогами та передбачають один і той самий спосіб захисту прав позивача. Суд звертає увагу на те, що поняття скасування податкового повідомлення-рішення передбачає, тим самим, визнання його незаконним. Отже в частині визнання податкових повідомлень-рішень № 0003202302 від "10"квітня 2012 року № 0003212302 від "10"квітня 2012 року незаконними слід відмовити, оскільки дана позовна вимога є похідною.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до положень ст. 105 КАС України адміністративний позов може містити вимоги про скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень, але аж ніяк про визнання протиправним рішення.

З урахуванням вищевикладених обставин, суд вважає, що вимоги позивача правомірні, обґрунтовані і підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 160,161,162,163 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Приватної фірми "ГАСПІК" до Державної податкової інспекції у Київському районі м.Харкова Харківської області Державної податкової служби про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення-рішення № 0003212302 від "10"квітня 2012 року на збільшення (сплату до бюджету) основного платежу - суми податку на додану вартість у розмірі 268284,0 грн. (двісті шістдесят вісім тисяч двісті вісімдесят чотири гривні 00 копійок) та штрафних санкцій у розмірі 44334,0 грн. (сорок чотири тисячі триста тридцять чотири гривні 00 копійок);

Скасувати податкове повідомлення-рішення № 0003202302 від "10"квітня 2012 року на збільшення (сплату до бюджету) основного платежу - суми податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 737115,0 грн. (сімсот тридцять сім тисяч сто п'ятнадцять гривень 00 копійок) та штрафних санкцій у розмірі 121915,0 грн. (сто двадцять одна тисяча дев'ятсот п'ятнадцять гривень 00 копійок).

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватної фірми "ГАСПІК" (код ЄДРПОУ 32029455) сплачений при поданні позову судовий збір в розмірі 2146.0 грн. (дві тисячі сто сорок шість гривень 00 копійок).

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлений 05 червня 2012 року.

Суддя Д.В.Бездітко