Постанова № 24575737, 28.02.2012, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

28.02.2012 р. справа № 2а-7851/11/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., в порядку письмового провадження розглянув адміністративну справу

за позовомОСОБА_1, АДРЕСА_1

довійськової частини А 0224, пр. Г. Сталінграду, 72, м. Миколаїв, 54025

провизнання дій неправомірними, стягнення коштів в сумі 731,31 грн., стягнення моральної шкоди в сумі 1000,00 грн., забов'язання вчинити дії В С Т А Н О В И В:

До суду з адміністративним позовом звернувся ОСОБА_1 до військової частини А 0224.

Позивач просить суд:

- визнати дії відповідача стосовно затримки в проведенні остаточних фінансових розрахунків при звільненні його з військової служби в запас неправомірними;

- стягнути з відповідача незаконно утриманий єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 219,81 грн.;

- стягнути з відповідача залишок грошового забезпечення в сумі 511,50 грн.;

- стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 1000,00 грн.;

- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію за втрату частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.

Відповідач позов не визнав, подавши заперечення (а.с. 37-39), в яких навів наступні доводи. Згідно акту перевірки Територіального Південного КРУ порушень при нарахуванні позивачу грошового забезпечення не виявлено, про що свідчить печатка № 20 на видатковому касовому ордері та розрахунковій відомості. Позивач неправильно розрахував суму позовних вимог, так як залишок грошового забезпечення складає 511,15 грн., а єдиного внеску утримано 46,32 грн. та 146,47 грн. Відповідач визнає, що помилково з позивача утримано єдиний внесок у розмірі 2,6 % від грошового забезпечення. Правильно було б утримати збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 2 % та збір на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 0,6 %. Незважаючи на назви внесків утримання проводилося вірно в розмірі 2,6 % від грошового забезпечення. Відповідач вважає, що моральної шкоди позивачу не завдано. З приводу вимоги позивача про зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію за втрату частини доходів відповідач заперечень не надав.

Позивач та відповідач в судове засідання не прибули, надали клопотання від 28.02.2012 р. про розгляд справи за їх відсутності в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні. Суд вважає, що в адміністративній справі достатньо матеріалів для її розгляду в письмовому провадженні.

Дослідивши всі матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 в період з 01.06.2005 р. по 29.12.2007 р. проходив військову службу на посаді юрисконсульта військової частини А 2784 та має військове звання майор.

Відповідно до Директиви командувача військ Південного оперативного командування від 31.10.2007 р. № 6/3/088 військова частина А 2784 була розформована. Відповідно до наказу від 29.12.2007 р. № 504 майор ОСОБА_1 зарахований на всі види забезпечення до 830 відділу зберігання озброєння та техніки, а з 01.01.2008 р. - на фінансове забезпечення до військової частини А 0224.

Наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України від 09.06.2008 р. № 212, майора ОСОБА_1 звільнено в запас, а наказом начальника 830 відділу зберігання озброєння та техніки № 75 від 06.08.2008 р. виключено зі списків особового складу військової частини.

Згідно довідки відповідача від 22.08.2008 р. № 641 позивачу нараховано 3481,20 грн. грошового забезпечення на місяць (а.с. 15). Згідно довідки відповідача від 22.08.2008 р. № 642 одноразова грошова допомога в зв'язку зі звільненням позивача не виплачена через відсутність коштів (а.с. 16). Таким чином, відповідач фактично визнав наявність заборгованості перед позивачем у сумі 3481,20 грн. на місяць, але через брак коштів вчасно її не сплатив.

У матеріалах справи є довідки, видані відповідачем 25.02.2010 р. № 49, 16.02.2011 р. № 121 та 01.08.2011 р. № 704, згідно яких позивачу частинами була виплачена заборгованість з грошового забезпечення (а.с. 17-18).

Згідно п. 17 ч. 11 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової служби), особи рядового і начальницького складу підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню. Утримання проводиться в розмірі 2 % від суми грошового забезпечення.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" страхуванню на випадок безробіття підлягають військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової служби). Утримання проводиться в розмірі 0,6 % від суми грошового забезпечення.

Таким чином, відповідач правильно утримав обов'язкові збори з позивача в розмірі 2,6 % від суми грошового забезпечення, але помилково вказав, що утримано єдиний внесок замість збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та збору на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття. Отже, вимога позивача щодо стягнення з відповідача незаконно утриманого єдиного внеску не підлягає задоволенню.

Відповідно до матеріалів справи 29.07.2009 р. Територіальне Південне контрольно-ревізійне управління провело ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності військової частини А 0224, за результатами якої складено акт № 234/3/2. Ревізією встановлено, що майору ОСОБА_1 не доплачено грошового забезпечення в розмірі 4443,13 грн. (а.с. 23). Позивач зазначає, що з цієї суми заборгованості йому було сплачено 3931,98 грн., що також підтверджується довідкою від 25.02.2010 р. (а.с. 18). Таким чином, заборгованість відповідача складає 511,15 грн. (4443,13 -3931,98 = 511,15). Така заборгованість підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідач у своїх запереченнях вказує, що в листопаді 2010 року була проведена ревізія фінансово-господарської діяльності військової частини А 0224. Порушень при нарахуванні позивачу не виявлено, про що засвідчує печатка № 20 Територіального Південного контрольно-ревізійного управління на видатковому касовому ордері, довідці-перерахунку та розрахунковій відомості. На видатковому касовому ордері, довідці-перерахунку та розрахунковій відомості дійсно є відбиток печатки № 20 (а.с. 40-43), про який вказує відповідач, але він жодним чином не свідчить про повну сплату заборгованості в сумі 4443,13 грн. Таким чином, вимогу позивача щодо стягнення з відповідача залишку грошового забезпечення в сумі 511,50 грн. суд вважає обґрунтованою.

Вимога позивача щодо стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягає, оскільки позивачем всупереч положенням статті 71 КАС України не надано доказів на її підтвердження.

Пунктами 3, 5 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 р. № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Позивачем не надано суду доказів, які б підтверджували моральні чи фізичні страждання, його доводи в цій частині носять суто формальний характер.

З приводу вимоги позивача щодо стягнення з відповідача компенсації за втрату частини доходів суд зазначає наступне. Відповідно до ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Зважаючи на те, що заборгованість з грошового утримання не сплачена позивачу при звільненні 09.06.2008 р., а виплачувалася частинами 25.02.2010 р., 16.02.2011 р. та 01.08.2011 р. (згідно довідок), позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.

Щодо клопотання позивача про звільнення від сплати державного мита суд зазначає наступне. Позивач просить звільнити його від сплати державного мита, посилаючись на ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", вважаючи, що він звільнений від його сплати в силу Декрету. Ці доводи позивача є безпідставними, адже відповідно до п. 1 ст. 4 Декрету від його сплати звільняються робітники та службовці - за позовами про стягнення заробітної плати й за іншими вимогами, що випливають з трудових правовідносин Ст. 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" дає визначення військової служби як державної служби особливого характеру. Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Таким чином, з системного аналізу норм права випливає, що військовослужбовець не є суб'єктом трудових правовідносин в розумінні Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито".

В той же час, відповідно до ч. 1 ст. 88 Кодексу адміністративного судочинства України суд може звільнити позивача від оплати судових витрат. Враховуючи те, що позивач був звільнений з військової служби та тривалий час не отримав остаточного розрахунку від відповідача та зважаючи на обґрунтованість частини його вимог, суд вважає за можливе звільнити позивача від сплати судового збору.

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги обґрунтовані частково.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати дії відповідача неправомірними в частині виплати грошового забезпечення в сумі 511,15 грн. та зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію за втрату частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.

3. Стягнути з військової частини А 0224 (пр. Г. Сталінграду, 72, м. Миколаїв, 54025, код ЄДРПОУ 08489704) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) залишок грошового забезпечення в сумі 511,15 грн.

4. Зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію за втрату частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.

5. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Суддя А. О. Мороз