Постанова № 24575329, 31.05.2012, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №8.2.8

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 травня 2012 року Справа № 2а/1270/2669/2012

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Матвєєвої В.В.

при секретарі: Захаровій Ю.О.

за участю сторін

представника позивача

товариства з обмеженою відповідальністю

«Автоцентр Бізон» ОСОБА_1 (довір.б.н. від 02.04.12)

представника відповідача

державної податкової інспекції

у Станично-Луганському районі

Луганської області ОСОБА_2 (довір. № 984 від 14.05.12)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Автоцентр Бізон» до державної податкової інспекції у Станично-Луганському районі Луганської області державної податкової служби про визнання дій протиправними, скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

02 квітня 2012 року позивач товариство з обмеженою відповідальністю «Автоцентр Бізон» ( далі ТОВ «Автоцентр Бізон») звернувся із позовом до відповідача державної податкової інспекції у Станично-Луганському районі Луганської області державної податкової служби (далі ДПІ у Ст.-Луганському районі) яким просив визнати протиправними дії ДПІ в частині винесення податкового повідомлення-рішення №0000851701 від 23.03.2012 та скасувати зазначене податкове повідомлення-рішення.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що ДПІ в Станично-Луганському районі була проведена планова документальна перевірка фінансово-господарської діяльності ТОВ «Автоцентр «Бізон» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 31.12.2011 р.

За результатами зазначеної перевірки складено акт №6/23/34489796 від 12.03.2012 та виявлені наступні порушення: 1) виявлено, що під час виплати доходу ФОП ОСОБА_3, одержаного за надання послуг, не передбачених свідоцтвом про сплату єдиного податку, податок з цього виду доходу не утримувався та не сплачувався до бюджету. Загальна сума виплаченого доходу, що підлягає оподаткуванню становить 79600,00, у тому числі 2010 рік - 45100,00грн., 2011 - 34500,00. Сума податку з цього доходу, що не утримана та не сплачена до бюджету - 12253,60грн., у тому числі 2010 рік - 6765,00, 2011 рік -5488,60грн.; 2) до складу загального місячного оподатковуваного доходу робітників (ОСОБА_4, ОСОБА_3) не враховано 95 531,40грн., у тому числі за 2010рік - 78 871,40грн., 2011 рік - 16 660,00грн., з яких не нараховано та не сплачено до бюджету 14 974,50грн. ПДФО, в т.ч. у 2010 році - 11 830,70грн., квітень 2011р. - 3143,80грн.

26 березня 2012 року позивач отримав податкове повідомлення-рішення №0000851701 від 23.03.2012 згідно якого він мав сплатити податок на доходи найманих працівників в сумі 31 879,00грн, з них за основним платежем - 27 228,10грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 4650,90грн.

Позивач не згоден з таким рішенням відповідача з наступних підстав.

ТОВ «Автоцентр Бізон» на підставі договорів оренди рухомого та нерухомого майна у період з 2009 по 2011 рік включно орендував у фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 земельну площадку та транспортні засоби. Позивач вважає, що правомірно не відніс витрати по оренді вказаного майна до доходу фізичних осіб, оскільки ОСОБА_3 здавав в оренду вказані об'єкти як фізична особа-підприємець, а тому дохід, одержаний від надання в оренду є доходом від підприємницької діяльності, а тому порушень Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» з боку позивача не було.

Відносно сплати коштів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за відрядження у сумі 33 921,40грн. позивач зазначив, що документально підтверджено, що зазначені особи були направлені за кордон, до Китаю, у службові відрядження, що підтверджується наказом №41-ку від 03.11.2010 року.

Що стосується сплати за санаторні путівки грошові кошти у розмірі 16600,00грн., то вони були придбані товариством «Автоцентр Бізон», а потім реалізовані директору підприємства ОСОБА_3 за таку ж суму. Розрахунок за санаторні путівки ОСОБА_3 здійснив через касу підприємства, що підтверджено контрольною стрічкою за 12.05.11.

Позивач також наголосив, що у платіжних дорученнях за 2010 рік, якими сплачувались кошти ОСОБА_3 за оренду приміщень та площадки були допущені опечатки у призначенні платежу, про що маються відповідні листи з уточненням призначення платежу, які являються невід'ємною частиною договорів оренди №1 та №2 від 26.02.08.

В процесі перевірки всі вказані документи надавались відповідачу у повному обсязі, але ним був зроблений хибний висновок про незаконне невключення до складу загального оподатковуваного доходу за 2010 рік (березень - 1750,00грн., квітень - 37 000,00грн., червень - 6200,00грн.) та несплату до бюджету суми 6742,50грн. (березень - 262,50грн., квітень - 5550,00грн., червень - 930,00грн.).

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав у повному обсязі, просив його задовольнити, надав пояснення, аналогічні викладеному у позові.

Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, надав письмові заперечення в яких зазначив, що у ході перевірки ТОВ «Автоцентр «Бізон» не було надано документів, які б підтверджували право власності на рухоме та нерухоме майно, що здавалось в оренду ФОП ОСОБА_3

Згідно з наданими до перевірки актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) за здавання в оренду земельної площадки ФОП ОСОБА_3 було сплачено 79 600грн. у тому числі у 2010 році - 45 100,00грн., 2011 рік - 34 500,00 грн., з яких не утримано та не сплачено до бюджету податок на доходи фізичних осіб (ПДФО) у сумі 12 253,60, у тому числі у 2010 році - 6765,00грн., у 2011 році - 5 488,60грн., що є порушенням Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Стосовно витрат на відрядження відповідач вважає, що сума витрат складає 33 921,40грн., що підтверджено документально, але не надано документів, які б беззаперечно підтверджували що це було службове відрядження. У наказі про відрядження директора ОСОБА_3 та фінансового директора ОСОБА_4 зазначено тільки країну прибуття без зазначення конкретного місця перебування. Копія запрошення з перекладом контролюючому органу надана не була. Відповідач також зазначив, що у копії запрошення, яка долучена до позову, зазначено місце перебування місто Вейфан, а в документах, які підтверджують фактичне місце перебування ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - міста Пекін та Шанхай. Документи, які б підтверджували ділову мету поїздки (укладений договір, прайс-листи з виставки, тощо) позивачем взагалі надані не були.

Таким чином відповідач вважає, що перебування у Китаї робітників підприємства ОСОБА_5 та ОСОБА_4 з 20.11.10 по 29.11.10 документально підтверджено, але доказів того, що це було саме службове відрядження - не надано, а тому позивач зробив висновок, що отримані кошти на відрядження у розмірі 33 921,40грн. є доходом зазначених працівників та повинні обліковуватись як додаткове благо та мають бути враховані при визначенні загального місячного оподатковуваного доходу за жовтень 2010 року - 1633,60грн. (816,80грн. для кожного), за листопад 2010 року - 32287,80грн. (16143,90грн. для кожного), ПДФО, що підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету - 5 088,20грн., у тому числі жовтень - 245,00грн., листопад - 4843,20грн.

Стосовно санаторних путівок відповідач зазначив, що у якості документу, якій би підтверджував факт сплати ОСОБА_3 за придбані путівки грошові кошти у розмірі 16 660,00грн. було надано лише прибутковий касовий ордер №103 від 12.05.11, в якому відсутні призвища осіб, від кого отримані кошти, а змістом їх призначення визначено - торгова виручка. Крім того відповідач вказав, що у податковій накладній №48 від 29.04.11 формою проведення розрахунків за санаторні путівки між ОСОБА_3 та ТОВ «Автоцентр «Бізон» зазначено - оплата з поточного рахунку.

З огляду на зазначене відповідач вважає, що грошові кошти в розмірі 16 660,00грн. мають бути враховані до складу загального місячного оподатковуваного доходу ОСОБА_3 за квітень 2011 року, як додаткове благо, відповідно до п.п. 164.2.17 п.164.2 ст. 164 Податкового кодексу України та оподатковуватись відповідно до положень статей 164, 168, 167 Податкового кодексу України. Сума ПДФО, що підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету - 3 143,80грн.

З приводу виплат у 2010 році грошових коштів у сумі 44950,00грн. згідно виписок Приватбанку за 2010 рік, у яких зазначено, що ТОВ «Автоцентр «Бізон» оплачує ФОП ОСОБА_3 послуги з оренди, згідно з договором №2 від 26.02.09, №1 від 26.02.09 відповідач вказав, що для перевірки не були надані докази того, що ці виплати проведені як компенсація за фактично надані послуги (договори, акти виконаних робіт, тощо) ніяких листів з уточненням призначення платежу також надано не було, тому відповідач вважає, що грошові кошти у сумі 44950,00грн. мають бути враховані до складу загального оподатковуваного доходу за 2010 рік (березень - 1750,00грн., квітень 37000,00грн., червень - 6200,00грн.) з яких позивач повинен сплатити до бюджету ПДФО у сумі 6742,50грн. (березень - 262,50грн., квітень - 5550,00грн., червень - 930,00грн.).

У судовому засіданні представник відповідача позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні, надав пояснення, аналогічні викладеному у запереченнях та додатково пояснив, що нерухомість, яку здавав в оренду ФОП ОСОБА_3 знаходиться в його власності тільки з 2011 року, а договори оренди укладені були у 2008 році, крім того, орендоване майно з 2011 року знаходиться в іпотеці, тому взагалі не могло бути надано в оренду.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено наступне.

Позивач ТОВ «Автоцентр «Бізон» зареєстрований як юридична особа Станично-Луганською РДА 11.09.2006 року відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію №621083 Серія АОО (а.с.19), відповідно до довідки ЕДРПОУ основними видами діяльності підприємства за КВЕД є оптова торгівля автомобілями, автомобільними деталями та приладами, роздрібна торгівля автомобілями, посередництва в торгівлі автомобілями, діяльність автомобільного вантажного транспорту (а.с.20).

Відповідно до Уставу засновниками підприємства «Автоцентр «Бізон» є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с.10-18).

ТОВ «Автоцентр «Бізон» взято на податковий облік 11.09.06 за №920 ДПІ у Станично-Луганському районі Луганської області.

У період з 13.02.12 по 24.02.12 відповідачем була проведена планова виїзна документальна перевірка ТОВ «Автоцентр «Бізон» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 по 31.12.2011 за результатами якої складено акт №6/23/34489796 від 12.03.12 (а.с.21-55).

Відповідно до акту перевірки встановлені порушення серед яких:

1) п.п 9.1.2, 9.1.5 п.9.1 ст. 9, п. 17.2 ст. 17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», п.п.170.1.4 п. 170.1 ст. 170 Податкового кодексу України, а саме виявлено, що під час виплати доходу ФОП ОСОБА_3, одержаного за надання послуг, не передбачених свідоцтвом про сплату єдиного податку, податок з цього виду доходу не утримувався та не сплачувався до бюджету. Загальна сума виплаченого доходу, що підлягає оподаткуванню становить 79600,00, у тому числі 2010 рік - 45100,00грн., 2011 - 34500,00. Сума податку з цього доходу, що не утримана та не сплачена до бюджету - 12253,60грн., у тому числі 2010 рік - 6765,00, 2011 рік -5488,60грн.;

2) п.1.1 ст. 1, п.3.1 ст. 3, п.п. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4, п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», п.п.164.2.17 п. 164.2 ст.164, п.164.5 ст.164, п.п.168.1.4 п. 168.1 ст. 168, п.167.1 ст. 167 Податкового кодексу України, а саме до складу загального місячного оподатковуваного доходу робітників (ОСОБА_4, ОСОБА_3) не враховано 95 531,40грн., у тому числі за 2010рік - 78 871,40грн., 2011 рік - 16 660,00грн., з яких не нараховано та не сплачено до бюджету 14 974,50грн. ПДФО, в т.ч. у 2010 році - 11 830,70грн., квітень 2011р. - 3143,80грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000851701 від 23.03.2012 яким позивачу донараховано грошове зобов'язання з податку на доходи найманих працівників в сумі 31 879,00грн, з них за основним платежем - 27 228,10грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 4650,90грн. (а.с. 63).

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

1 січня 2011 набув чинності Податковий Кодекс України, який встановлює перелік податків і зборів, що стягуються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків і зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Однак, у зв'язку з тим, що спірні правовідносини виникли до набрання чинності Податкового Кодексу України, в даному випадку слід застосовувати також норми Закону України від 22.05.2003 року № 889 «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі Закон №889), який діяв на момент виникнення даних правовідносин.

Що стосується вимоги позивача про визнання протиправними дій по винесенню оскарженого податкового повідомлення-рішення, то суд виходить з наступного.

У відповідності до п. п. 41.1.1. ПКУ контролюючими органами України є органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2. цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Згідно статті 75 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу податкової служби.

Відповідно до п.п. 75.1.2. ст.75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75, п. 77.1 ст. 75 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок.

Підстави та порядок складання податкових повідомлень-рішень передбачений статтею 58 Податкового кодексу України, якою зокрема встановлено, що у разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

Податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) за кожним окремим податком, збором та/або разом із штрафними санкціями, передбаченими цим Кодексом, а також за кожною штрафною (фінансовою) санкцією за порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган, та/або пенею за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що відповідач при складанні та надісланні податкового повідомлення-рішення №0000851701 від 23.03.2012 діяв у відповідності до вимог законодавства, а тому вимога позивача про визнання протиправними дій щодо винесення зазначеного податкового повідомлення-рішення є необґрунтованою та такою що не підлягає задоволенню.

Що стосується іншої вимоги позивача про скасування податкового повідомлення-рішення №0000851701 від 23.03.2012, то суд виходить з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи ОСОБА_3 є засновником та директором ТОВ «Автоцентр «Бізон» та одночасно зареєстрований виконавчим комітетом Луганської міської ради як фізична особа-підприємець 05.11.2002 року (а.с.66) та у 2008-2010 роках знаходився на спрощеній системі оподаткування та сплачував єдиний податок, що підтверджується відповідними свідоцтвами. Види діяльності: здача приміщень в оренду, оренда рухомого та нерухомого майна, роздрібна торгівля автозапчастинами (а.с. 67-69).

Відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ з 07.07.2011 року ФОП ОСОБА_3 зареєстрований як платник податку на додану вартість (а.с.70) та знаходиться на обліку у ДПІ у Артемівському районі м. Луганська, працює на загальній системі оподаткування з 01.07.2011 (а.с.71).

Позивачем з ПП ОСОБА_3 були укладені наступні договори: №1 від 26.02.08 (оренди нежитлових приміщень) (а.с. 72-74), №2 від 26.02.08 (оренди земельної ділянки) (а.с. 83-84) №1 від 27.12.10 (оренди нежитлових приміщень) (а.с. 88-90), №2 від 27.12.10 (оренди земельної ділянки) (а.с. 95-96).

Як вбачається із договору №1 оренди нежилих приміщень від 26.02.08 приватний підприємець ОСОБА_3 передав в оренду ТОВ «Автоцентр «Бізон» на платній основі нежитлові приміщення, які знаходяться за адресою АДРЕСА_1, орендна плата становить 4900,00грн. на місяць без ПДВ (а.с.72).

В подальшому на протязі 2008-2010 років до зазначеного договору були укладені додаткові угоди, якими підвищувалась орендна плата та продовжувався термін дії договору (а.с.76-81).

Відповідно до договору №2 оренди площадки від 26.02.2008 року приватний підприємець ОСОБА_3 передав в оренду ТОВ «Автоцентр «Бізон» на платній основі земельну ділянку, як площадку для розміщення автомобілів, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1, та складається із земельної ділянки площею 250кв.м. орендна плата становить 2000,00грн. на місяць без ПДВ (а.с.83).

В подальшому на протязі 2008-2010 років до зазначеного договору також були укладені додаткові угоди, якими підвищувалась орендна плата та продовжувався термін дії договору (а.с.85-87).

27 грудня 2010 року між приватним підприємцем ОСОБА_3 та ТОВ «Автоцентр «Бізон» було укладено ще два договори оренди нежитлових приміщень та земельної ділянки, як площадки для розміщення автомобільної техніки, які розташовані за адресою АДРЕСА_1, з додатковими угодами до зазначених договорів (а.с.88-99).

По договору оренди №1 від 26.02.08 (нежитлові приміщення) приватному підприємцю ОСОБА_3 за перевіряємий період було виплачено 333 726,10грн., по договору оренди №2 від 26.02.08 (земельна ділянка) - 158155,00грн., по договору оренди №1 від 27.12.10 (нежитлові приміщення) - 177 000,00грн., по договору оренди №2 від 27.12.10 (земельна ділянка) - 60 000,00грн., всього - 728 876,10грн. (а.с.129).

Закон України від 25.06.1991 року № 1251-ХІІ «Про систему оподаткування» (чинний на момент виникнення спірних правовідносин) визначає принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників.

Відповідно ст. 6 ЗУ № 1251-ХІІ об'єктами оподаткування є доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна, або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об'єкти, визначені законами України про оподаткування.

Статтею 14 вказаного Закону визначені загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) в перелік яких входить, зокрема податок на доходи фізичних осіб.

Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 року № 889-ІV визначає, що об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний оподатковуваний дохід (пп. 3.1.1 п. 3.1 ст.3) та доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті (пп.3.1.3 п. 3.1. ст.3).

Підпунктами 4.2.7 та 4.2.9 п. 4.2 ЗУ № 889-ІV передбачено, що до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається дохід від надання майна в оренду або суборенду (строкове володіння та/або користування), визначений у порядку, встановленому пунктом 9.1 статті 9 цього Закону, а також дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо.

Відповідно до пп. 8.1.1 п. 8.1 ст.8 ЗУ «Про податок з доходів фізичних осіб» податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Зазначені норми ЗУ «Про податок з доходів фізичних осіб» знайшли своє подальше відображення в положеннях Податкового кодексу України, який набрав сили з 01.01.2011 та діяв на час проведення перевірки , зокрема податок з доходів фізичних осіб передбачений розділом ІV Податкового кодексу, визначає платників податку, об'єкт оподаткування, а саме п.164.2 ст. 164 передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються у тому числі дохід від надання майна в лізинг, оренду або суборенду; дохід, отриманий платником податку як додаткове благо.

Як вбачається із матеріалів справи ОСОБА_3 отримав за період з 2008 по 2011 рік доход за здачу майна в оренду (нежитлових приміщень та земельної ділянки) у розмірі 728 876,10грн., що підтверджується актами звірки (а.с.129-130).

Суд не може погодитись із доводами позивача, що зазначений дохід ОСОБА_3 отримав як фізична особа - підприємець з оглядну на наступне.

Як вбачається із відповіді Управління Держкомзему у м. Луганськ Луганської області, земельна ділянка, яку ОСОБА_3 надав в оренду позивачу не належить йому на праві власності, він користується нею відповідно до договору оренди землі від 26.02.2008 року №2 (який додано до відповіді). Зазначений договір укладено між фізичною особою - громадянином ОСОБА_3 та Луганською міською радою, та яким не передбачено право орендаря (ОСОБА_3) надавати орендовану земельну ділянку в суборенду. Крім того, із вказаної відповіді Управління Держкомзему вбачається, що договори оренди земельної ділянки, які були укладені між ПП ОСОБА_3 та ТОВ «Автоцентр «Бізон» в установленому законом порядку не реєструвались.

Відповідно договорів №1 від 26.02.08 та №1 від 27.12.10 про оренду нерухомого майна, то суд приймає доводи представника відповідача, що укладені вони були без наявності належним чином оформленого свідоцтва на право власності, яке б давало право ОСОБА_3 здавати в оренду зазначені житлові приміщення. Вказана позиція відповідача підтверджується довідкою БТІ у м. Луганську, в якій зазначено, що в м. Луганську по вул. Краснодонській, 2б розташована недобудована станція технічного обслуговування та автомагазин з вхідним ганком, яка зареєстрована за громадянином ОСОБА_3 лише 20.05.2011 року (а.с.233).

Крім того, суд бере до уваги той факт, що громадянин ОСОБА_3 одночасно є засновником та керівником ТОВ «Атоцентр «Бізон» та фізичною особою-підприємцем.

Свою підприємницьку діяльність, і як засновник, і як працівник, і як фізична особа-підприємець здійснює фактично на підприємстві ТОВ «Автоцентр «Бізон» за одною адресою: АДРЕСА_1 та має можливість складати первинні документи від імені обох господарюючих суб'єктів.

Вирішуючи питання правомірності не нарахування позивачем та не сплати до бюджету податку з доходів фізичних осіб за вказаними договорами оренди, суд керується роз'ясненнями Вищого адміністративного суду, які викладені в Листі №742 від 02.06.11 де зазначено, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до положень ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається.

З огляду на наведене суд вважає, що позивач не довів реальності господарської операції по здаванню в оренду підприємцем-фізичною особою свого майна, та навпаки вважає, що відповідач довів, що у зазначеному випадку сплата грошових коштів повинна вважатися доходом фізичної особи та обкладатись відповідним податком.

Суд, також, вважає доведеною позицію відповідача щодо необхідності сплати податку з доходів фізичних осіб у розмірі 33921,40грн., які були отримані працівниками підприємства ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в рахунок оплати поїздки до Києва та Китаю у жовтні та листопаді 2010 року, оскільки в підтвердження того, що зазначена поїздка була пов'язана із господарською діяльністю підприємства позивач надав лише наказ на відрядження, авансовий звіт, проїзні документа та запрошення (а.с.132 -162), які не можуть слугувати беззаперечним доказом відрядження із діловою метою від імені підприємства. Навпаки суд приймає до уваги той факт, що запрошуюча сторона знаходилась у місті Вейфан, а ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відвідали інші міста - Шанхай та Пекин.

Суд також не приймає доводи позивача, що санаторні путівки в Крим, які були придбані ТОВ «Автоцентр «Бізон» 28 березня 2011 року у ТОВ «Здравниці юга» за 16 660грн. в подальшому були реалізовані ОСОБА_3, оскільки відсутній факт сплати останнім їх вартості підприємству. Контрольна стрічка касового апарату, яку представник позивача пред'явив суду як доказ сплати зазначеної суми не може свідчити про фактичну сплату коштів, оскільки відсутні інші бухгалтерські документи, які б підтвердили рух вказаних коштів та їх оприбуткування від ОСОБА_3 Крім того, ТОВ «Автоцентр «Бізон» відповідно до видів діяльності за КВЕД не здійснює торгівлю санаторними путівками, а займається лише автомобільним бізнесом.

Частинами 1,2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідачем доведена правомірність своїх дій при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення № 0035811750 від 05.11.2010 року, тому вимоги позивача є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати позивачу не повертаються.

Керуючись ст.ст. 2, 17, 18, 87, 94, 98, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Автоцентр Бізон» до державної податкової інспекції у Станично-Луганському районі державної податкової служби про визнання дій протиправними, скасування податкового повідомлення-рішення №0000851701 від 23.03.2012 відмовити за необґрунтованістю.

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст постанови складено та підписано 1 червня 2012 року.

Суддя В.В. Матвєєва