Постанова № 24575069, 08.05.2012, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 травня 2012 року 2а-5204/11/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Терлецької О.О., при секретарі судового засідання: Корінному С.О.,

за участю представників сторін:

від позивача -Гичко О.А.,

від відповідача -Воєводін Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газовик»

до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Газовик»(далі -позивач) з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби (далі -відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення від 29.08.2011 № 0001122300.

Спірні податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі Акта перевірки, в якому встановлено заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 276631,69 по взаємовідносинах позивача з контрагентами -ТОВ «Біотехнології 2000»та ТОВ «Арса-7». За твердженнями посадових осіб податкового органу правочини укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю "Газовик" та його контрагентами -Товариством з обмеженою відповідальністю «Біотехнології 2000»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Арса-7»має ознаки нікчемності та не був спрямований на настання правових наслідків, оскільки у контрагента позивача ТОВ «Арса-7»були відсутні трудові ресурси та виробничі потужності, а тому, дане підприємство не могло фактично здійснювати господарську діяльність.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на відсутність порушення ним вимог податкового законодавства, а саме: п. 198.3 ст. 198, п. 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження позивачем податку на додану вартість та вважає рішення податкового органу незаконними, оскільки на думку позивача, висновки податкового органу є безпідставними, так як укладені між позивачем та контрагентами правочини мали реальний характер -товар поставлений контрагентом в повному обсязі і оплачений позивачем, а деякий із товару використовувався позивачем при здійсненні ним господарської діяльності, а тому, податковий кредит сформовано позивачем вірно та у відповідності до вимог чинного податкового законодавства.

Під час судового розгляду справи представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд позов задовольнити.

Відповідач позову не визнав. В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував та зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято податковим органом з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ГАЗОВИК»є юридичною особою, що зареєстрована 02.10.1998 Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області.

Між позивачем та його контрагентом -Товариством з обмеженою відповідальністю «Арса-7»було укладено договір поставки № 01-09/10. Предметом вказаного договору значилась поставка газобалонного обладнання, комплектуючі вузли та деталі для АГЗП.

В період з 27.07.2011 по 02.08.2011 на підставі наказу ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області № 1215, з підстав передбачених п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, податковим органом було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку дотримання Товариством з обмеженою відповідальністю «Газовик»вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по ланцюгу формування податкового кредиту при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Біотехнології 2000»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Арса-7»за лютий 2011 року.

За наслідками перевірки податковим органом складено Акт від 09.08.2011 № 961/23-1/30161072.

У ході перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем ч. 1 ст. 203, ст.ст. 215, 228, 662,655,656 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах здійснених ТОВ «Газовик»з постачальником ТОВ «Арса-7»та порушення позивачем п. 198.3 ст. 198, п. 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження позивачем р. 27 декларації з ПДВ на суму 276631,69 грн.

На підставі вказаного Акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 29.08.2011 № 0001122300.

Вважаючи прийняте податкове повідомлення-рішення неправомірним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам між сторонами, з приводу яких виник публічно-правовий спір, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а згідно із статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу статті 11 Цивільного кодексу України договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов'язків.

Сторонами договору (правочину) можуть бути відповідні учасники цивільних відносин - фізичні особи та юридичні особи (стаття 2 Цивільного кодексу України).

У разі, якщо учасником правочину є юридична особа, в силу статті 92 Цивільного кодексу України, вона набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону, або шляхом представництва.

Згідно з частиною третьою статті 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 Цивільного Кодексу України).

Згідно з частиною третьою статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як вбачається із Акта перевірки, відповідач дійшов висновку про відсутність у позивача права на формування податкового кредиту на підставі висновків Акта перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ТОВ «Арса-7». За наслідками Акта перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, що ТОВ «Арса-7»не могло вчиняти підприємницьку діяльність, оскільки податковим органом встановлено відсутність у ТОВ «Арса-7»матеріально-технічної бази, що робить неможливим здійснення діяльності, яка є основним видом діяльності ТОВ «Арса-7»; не підтвердження ТОВ «Арса-7»сформованих податкових зобов'язань первинними документами -що було встановлено на підставі та у зв'язку із ненаданням ТОВ «Арса-7»відповіді та первинних документів до перевірки до перевірки на письмовий запит ДПІ Шевченківському районі м. Києва; також подано податкову звітність за період січень-квітень 2011 року, яка підписана неналежною особою, що було встановлено на підставі висновку спеціаліста при проведенні почеркознавчого дослідження.

Однак, як вбачається із матеріалів справи позивачем під час проведення перевірки були надані відповідачу всі первинні бухгалтерські документи по взаємовідносинах з контрагентами, а також позивачем надано суду підтвердження використання придбаного товару при здійсненні діяльності позивача, а саме: при проведенні ремонтів обладнання, що підтверджується актами здачі-прийому робіт та накладними; виготовленням та подальшою реалізацією моноблоків, що підтверджується актами здачі-прийому робіт; реалізація продукції третім суб'єктам господарювання, що підтверджується видатковими накладними з довіреностями.

Крім того, у судовому засіданні відповідач підтвердив, що позивачем було надано для перевірки всі первинні документи, окрім тих, які підтверджують використання позивачем товару в подальшому, однак представник відповідача не навів жодної нормативної закріпленої норми, яка передбачає перелік таких документів, а також представник відповідача в судовому засіданні не зміг пояснити, які це мають бути документи. В акті перевірки теж відсутня вказівка на те, які саме документи мав надати позивач відповідачу на підтвердження використання придбаного товару у власному виробництві і на якій підставі податковим органом було витребуваного вказані документи.

Разом з тим, відповідач по справі ніяким чином не пояснив та не надав доказів, які б свідчили про безтоварність операцій.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з частиною четвертою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

З приводу формування позивачем податкового кредиту, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Право на податковий кредит може виникати як і з дати фактичного списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), так і з дати отримання податкової накладної. Проте, скористатися цим правом можливо лише при наявності податкової накладної, оформленої у відповідності до Закону. Відсутність податкових накладних зумовлює неможливість включення позивачем до податкового кредиту сум, що підтверджуються вказаними податковими накладними у періоді фізичного здійснення господарської операції.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно з пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (пункт 200.2 статі 200 Податкового кодексу України). При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункт 200.2 статі 200 Податкового кодексу України).

Як було зазначено та вбачається з Акта перевірки, під час перевірки позивачем було надано відповідачу всі первинні бухгалтерські документи, які підтверджують дійсність правочину укладеного між позивачем та його контрагентами, а також відповідачем не надано підтверджень безтоварності операцій між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Арса-7».

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно було сформовано податковий кредит. Натомість, відповідач не зміг надати суду пояснення які саме документи щодо використання позивачем у своїй діяльності придбаного товару та на якій підставі податковим органом було витребувано у позивача.

Суд звертає увагу сторін на те, що у п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 наведено вичерпний перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України, а

саме: 1) правочини спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Таким чином, викладене свідчить про те, що висновок податкового органу про відсутність права позивача на віднесення до податкового кредиту з податку на додану вартість суми податку на додану вартість у зв'язку з безтоварністю операції - є неправомірним, а тому податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Позивачем не було заявлено суду вимогу про стягнення суми судового збору з Державного бюджету.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.08.2011 № 0001122300, прийняте Державною податковою інспекцією у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошенн

Суддя Терлецька О.О.

Постанова виготовлена у повному обсязі - 11 травня 2012 р.