Постанова № 24574611, 06.03.2012, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 березня 2012 р. Справа №2а-13509/11/0170

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Александрова О. Ю., при секретарі Сидельової М. В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного акціонерного товариства «УКпостач»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, паспорт НОМЕР_1, довіреність №11/01 від 11.01.11р.

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність №7/10-0 від 10.03.2012р., посвідчення НОМЕР_2

Суть спору: Приватне акціонерне товариство «УКпостач» (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду АР Крим з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим (далі - відповідач) та з урахуванням останніх уточнень просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001830700 від 24.10.2011р.

Позовні вимоги обґрунтовані помилковістю зроблених висновків відповідача, щодо нікчемності правочинів, укладених позивачем з контрагентами, та законності включення до складу податкового кредиту суми у розмірі 36445,00грн, на підставі взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Гідротерм» та ПВП «Промтехпостач».

Відповідач проти позовних вимог заперечує за підстав, наведених у запереченнях. Так, відповідач, вважає, незаконним включенням до складу податкового кредиту позивачем суми в розмірі 36445,00грн., яка утворилась внаслідок взаємовідносин позивача з ТОВ «Гідротерм» та ПВП «Промтехпостач». Щодо сум по правочинам позивача із ТОВ «Гідротерм» на 20 000,00грн., відповідач вважає, що податкові зобов'язання були сформовані за наслідками нікчемних угод на суму 100 000,00 грн., що, зокрема, обґрунтовується актом МДПІ у м.Кривому Розі від 08.09.2011р. № 1187/231/32633290 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Гідротерм» з питань достовірності формування податкових зобов'язань і податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинах з ТОВ «Гранд Буд Престиж» за період з 01.12.2010р.по 28.02.2011р.»

Стосовно податкових зобов'язань, задекларованих позивачем за наслідками виконаних правочинів, які були укладені із ПВП «Промтехпостач», ПДВ-16 445,16грн., відповідач вважає такі правочини нікчемними на підставі акту ДПІ в Білогірському районі АР Крим від 05.09.2011р. № 1382/23-02/30336005 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПВП «Промтехпостач» з питань достовірності і своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ПП «Ньютехнолоджи за лютий 2011р.»

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази по справі у їх сукупності, заслухавши представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1 статтю 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Судом встановлено, що відповідачем по справі є Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великим платниками податків в м. Сімферополі АР Крим. Частиною 1,3 статті 4 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 року № 509-ХІІ Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади. Державні податкові інспекції у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції підпорядковуються відповідним державним податковим адміністраціям в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Отже, органи державної податкової служби у відносинах з суб'єктами господарювання, під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, являються суб'єктами владних повноважень.

Таким чином, судом встановлено, що Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великим платниками податків в м. Сімферополі АР Крим є суб'єктом владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України суб'єктом господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків встановлених законом. Згідно з п. 1 частини 2 статті 55 ГК України юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України та зареєстровані в установленому законом порядку визнаються суб'єктами господарювання.

Позивач у справі : Приватне акціонерне товариство «УКпостач» є юридичною особою, ідентифікаційний код 30169718, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи (т.1 а.с.81), є платником податку на додану вартість, що також підтверджується копією свідоцтва (т.1 а.с82)

Судом встановлено, що Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великим платниками податків в м. Сімферополі АР Крим на підставі службового посвідчення виданого СДПІ ВПП в м.Сімферополі, старшому державному податковому ревізору-інспектору відділу контролю за відшкодуванню ПДВ СДПІ ВПП в м.Сімферополі Бражевської О.В., згідно п.п.78.1.1. п.78 ст.78, п.79.1. ст..79 Податкового кодексу України проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ПрАТ «УКпостач» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок в банку за березень 2011року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалася в лютому 2011року, з врахуванням додаткових матеріалів щодо встановлення нікчемності правочинів отриманих від МДПІ у м.Кривому Розі та ДПІ в Білогірському районі АР Крим.

На підставі вказаної перевірки було складено акт перевірки №370/07-0/30169718 від 20.09.2011р. «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПрАТ «УКпостач»», код ЄДРПОУ 30169718 з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок в банку за березень 2011року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалася в лютому 2011року, з врахуванням додаткових матеріалів щодо встановлення нікчемності правочинів отриманих від МДПІ у м.Кривому Розі та ДПІ в Білогірському районі АР Крим.»

Як вбачається зі змісту акту перевірку, додатку 5 до податковій декларації з ПДВ за лютий 2011р.(т.1 а.с.96-98) та пояснень сторін, ця сума виникла в наслідку того, що позивач включив до складу податкового кредиту суму взаємовідносин з ТОВ «Гідротерм» в розмірі 20 000,00грн., та суму взаємовідносин з ПП «Промтехпостач» у розмірі 16 445,16грн., які відповідач вважає включеними на підставі нікчемних угод, а отже і неправомірно віднесеними до складу податкового кредиту у лютому 2011р., та заявлені на відшкодування в березні 2011р..

Відповідач вважає, що в зв'язку з тим, що контрагенти ПрАТ «УКпостач»- ТОВ «Гідротерм» та ПВП «Промтехпостач» мали справу з контрагентами, які не знаходяться за місцем юридичної адреси, не мали необхідних умов для здійснення господарської діяльності, а відтак,здійснювали діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, то і правочини, укладені між позивачем та ТОВ «Гідротерм» та ПВП «Промтехпостач» здійснені без мети настання реальних наслідків, отже є нікчемними у розумінні ст.203,215,228 ЦК України.

За таких підстав, під час перевірки достовірності та правомірності віднесення сум податку на додану вартість встановлене порушення п.п.14.1.191 ст.14, п.185.1. ст..185, п.188.1. ст..188, пп.187.1а п.187 ст.187 Податкового кодексу України ПрАТ «УКпостач», а саме завищено суму податкового кредиту за лютий 2011р. на 36445,16грн., та завищено бюджетне відшкодування ПДВ за березень 2011р. на 36445,16грн.(т.1 а.с.11-36)

За актом перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення (форма «Р») №0001830700 від 24.10.2011р. по збільшенню суми грошових зобов'язань з ПДВ за основним платежем у розмірі 36445,00грн. та нараховані штрафні(фінансові) санкції (штраф) у розмірі 01,00грн.

Щодо суми ПДВ -20 000грн. по взаємовідносинам з ТОВ «Гідротерм», включених позивачем до складу податкового кредиту, суд вважає зазначити наступне.

24.01.2011р. між ТОВ «Гідротерм» та ПрАТ «Укпостач»-позивачем було укладено договір поставки товару №003113, згідно до якого ТОВ «Гідротерм» брало на себе зобов'язання щодо поставки на адресу позивача Товару згідно специфікації на загальну суму 120 000грн., у т.ч. ПДВ -20 000грн.(т.1. а.с.144-147)

Як вбачається зі змісту специфікації- товар-промислова установка кондиціювання повітря LGC300S2BS3M в комплекті.

Відповідно до вищевказаного договору поставка товару здійснювалась у 10 денний строк з дати оплати першого платежу (п.1.2. договору), який повинен відбутися не пізніше 10.02.2011р. у розмірі 20% (п.6.1.договору).

П.6..1. договору також передбачено, що розрахунки за товар здійснюються протягом 6 місяців у рівних частинах.

На підставі вищевказаного договору та рахунку №ГТ-000113 від 14.02.2011р. на загальну суму 120 000грн. (ПДВ-20000грн.) позивачем були зроблені наступні платежі (а.с. 134-141):

17.02.2011р.-20000,00грн. (ПДВ-3333,33грн.)- платіжне доручення №1819;

16.03.2011р.-20000,00грн. (ПДВ-3333,33грн.)- платіжне доручення №2165;

15.04.2011р.-20000,00грн. (ПДВ-3333,33грн.)- платіжне доручення №3177;

12.05.2011р.-20000,00грн. (ПДВ-3333,33грн.)- платіжне доручення №3479;

10.06.2011р.-20000,00грн. (ПДВ-3333,33грн.)- платіжне доручення №2698;

14.07.2011р.-20000,00грн. (ПДВ-3333,33грн.)- платіжне доручення №5016;

16.03.2011р.-20000,00грн. (ПДВ-3333,33грн.)- платіжне доручення №5291 (блок

керування установкою)

24.02.2011р. позивачем було отримано по видатковій накладної № ГТ-00053 від ТОВ «Гідротерм», товар- промислова установка кондиціювання повітря LGC300S2BS3M в комплекті, в рядку кількість- вказана 1штука.(т.1 а.с.143)

Також позивачем від ТОВ «Гідротерм» було отримано податкові накладні від 18.02.2011р. №0000032 на суму 20 000грн. (ПДВ-3333,33грн.) та від 24.02.2011р. №00000040 на суму 100 000грн. (ПДВ-16666,67грн.)- (т.1 а.с.130-131)- що відповідає повної вартості придбанного товару.

Вищезазначені податкові накладні містять всі необхідні реквізити, передбачені ст. 201.1 ПК України та Порядком заповнення податкової накладної, затвердженої наказом ДПА України №969 від 21.12.2010р., відповідно, суд вважає, що згідно до положень ст. 198.1, 198.2 ПК України у позивача виникло право на віднесення сум податку до податкового кредиту за фактом „першої події", оскільки відповідно до п. 6.2 Наказу ДПА України від 21.12.2010р. №969 податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Вищевказаний товар був поставлений позивачем на бухгалтерський облік.

Факт отримання такого товару позивачем та використанням його в господарської діяльності підтверджується, наявними в матеріалах справи, актом введення до експлуатації основних засобів- промислова установка кондиціювання повітря LGC300S2BS3M в комплекті, за № ВЄ-0000243 від 30.11.2011р., фіксування його в первинних бухгалтерських документах ( дебет рахунку 103); наявними роботами по підготовки приміщення до встановлення промислової установки кондиціювання повітря LGC300S2BS3M та її монтажу (акт приймання виконаних будівельних робіт від ТОВ «Грандстрой», пов'язаних з технічним переобладнанням виробничо-складського приміщення за червень 2011р., акт приймання виконаних будівельних робіт від МПП «Тепломонтаж», пов'язаних з виготовленням та монтажем металоконструкції для подальшого встановлення установки за червень 2011р., акт приймання виконаних будівельних робіт від ПП «Техносистемс», пов'язаних з монтажем установки за червень 2011р., (т.2 а.с.19-46) .

Будь - яких доказів того, що ТОВ «Гідротерм» є неналежним платником податків, а саме, має скасовану реєстрацію або скасоване свідоцтво платника на додану вартість відповідачем не надано.

Висновки про недійсність правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «Гідротерм» зроблені відповідачем на підставі акту МДПІ у м.Кривому Розі від 08.09.2011р. № 1187/231/32633290 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Гідротерм» з питань достовірності формування податкових зобов'язань і податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинах з ТОВ «Гранд Буд Престиж» за період з 01.12.2010р.по 28.02.2011р.(т.3 а.с.5-18)

На підставі викладеного відповідач дійшов висновку про те, що оскільки податковий кредит ТОВ «Гідротерм» за грудень 2010р.,. сформовано за рахунок постачальників, що не знаходяться за місцезнаходженням, не мали необхідних умов для здійснення господарської діяльності, а відтак,здійснювали діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, це свідчить про фіктивність формування податкового кредиту у ТОВ «Гідротерм» та неможливість здійснення ним постачання товарів (робіт, послуг) у грудні 2010р., січні, лютому 2011р. Таким чином, правочин між позивачем та ТОВ «Гідротерм», на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит з ПДВ у лютому 2011р.., є нікчемним та не створює правових наслідків.

Стосовно суми ПДВ у розмірі 16 445,16грн.,включеної позивачем до складу податкового кредиту у лютому 2011р., на підставі взаємовідносин з ПП «Промтехпостач», суд зазначає наступне.

20.08.2008р. між ПВП «Промтехпостач» та позивачем- ПрАТ «Укпостач» було укладено договір поставки №15, строк дії договору був продовжений до 31.12.2011р. на підставі додаткової угоди №1 від 30.12.2010р. Додатковою угодою до договору №2 від 15.01.2011р. найменування покупця було змінено на ПрАТ «Укпостач».

Згідно до якого ПВП «Промтехпостач» брало на себе зобов'язання, стосовно поставки позивачу деталей та комплектуючих згідно специфікації, на умовах FCA м.Сімферополь (п.2 договору) та з відстрочкою платежу на 30 календарних днів з моменту отримання товару (п.4.1. договору). (т.1 а.с.230-235)

Позивачем, відповідно до умов договору поставки (з відстрочкой платежу до 30 днів), платіжними дорученнями зроблені наступні сплати: п/д №371 від 04.02.2011р.- 2712.00грн.; №392 від 04.02.2011р.-5574,00грн.; №456 від 10.02.2011р.-844,2грн., №1619 від 16.02.2011р.-192,6грн.;№1644 від 16.02.2011р.- 925,80грн.; №753 від 28.02.2011р.-110,40грн.; №937 від 10.03.2011р.-277,20грн.; №948 від10.03.2011р.-499,28грн.;№2215 від 24.03.2011р.-5760,00грн.; ;№2582 від 31.03.2011р.-659,34грн.;№2589 від 31.03.2011р.- 1497,6грн.; №2594 від 31.03.2011р.-1890,00грн.; №2600 від 31.03.2011р.-4100,40грн.;№2606 від 31.03.2011р.-5847,06грн.; №2607 від 31.03.2011р.-5860,80грн.; №2612 від 31.03.2011р. - 8568,00грн.; №2613 від 31.03.2011р.-8938,68грн.; №2614 від 31.03.2011р.-9636,00грн.; №2725 від 06.04.2011р.-196,80грн.; № 2760 від 06.04.2011р.- 3816,00грн.; №2764 від 06.04.2011р. -6600,00грн.; №1804 від 28.04.2011р.-16800,00грн.;. усього - 91306,13грн

На поставлений товар за вищевказаним договором поставки були надані наступні податкові накладні: №26 від.28.02.2011р.- на суму 2370,00грн., ПДВ-395,00грн.; №23 від.28.02.2011р.- на суму 192,60грн., ПДВ-32,10грн.; №22 від.28.02.2011р.- на суму 925,80грн., ПДВ-154,30грн.; №21 від.28.02.2011р.- на суму 16800,00грн., ПДВ-2800,00грн.; №25 від.28.02.2011р.- на суму 110,40грн., ПДВ-18,40грн.; №18 від.24.02.2011р.- на суму 4100,40грн., ПДВ-683,40грн.; №24 від 28.02.2011р. на сум 1497,60грн., ПДВ-249,60грн.; №19 від.24.02.2011р.- на суму 1890,00грн., ПДВ-315,00грн.; №20 від.24.02.2011р.- на суму 449,28грн., ПДВ-74,88грн.; №16 від.22.02.2011р.- на суму 6600,00грн., ПДВ-1100,00грн.; №17 від.22.02.2011р.- на суму 277,20грн., ПДВ-46,20грн.; №14 від.22.02.2011р.- на суму 3816,00грн., ПДВ-636,00грн.; №15 від.22.02.2011р.- на суму 196,80грн., ПДВ-32,80грн.; №12 від.15.02.2011р.- на суму 9636,00грн., ПДВ-1606,00грн.; №13 від 17.02.2011р. на суму 5860,80грн., ПДВ-976,80грн.; №10 від 15.02.2011р. на суму 5574.00грн., ПДВ-929,00грн.; №10 від 15.02.2011р. на суму 5574.00грн., ПДВ-929,00грн.; №11 від 15.02.2011р. на суму 2712.00грн., ПДВ-452,00грн.; №8 від 10.02.2011р. на суму 2046.00грн., ПДВ-342,00грн.; №9 від 12.02.2011р. на суму 5847.00грн., ПДВ-974,51грн.; №6 від 07.02.2011р. на суму 8568.00грн., ПДВ-1428,00грн.; №7 від 09.02.2011р. на суму 659,34., ПДВ-109,89грн.; №4 від 04.02.2011р. на суму 2998,80грн., ПДВ-499,80грн.; №5 від 07.02.2011р. на суму 5760.00грн., ПДВ-960,00грн.; №1 від 02.02.2011р. на суму 844,20 грн., ПДВ-140,70грн.; №2 від 02.02.2011р. на суму 8938,68 грн., ПДВ-1489,78грн.; (т.1.а.с-154-.178)

Загальна сума товару за вищевказаними накладними склала 82225,80грн., ПДВ-16445,16грн.

Вищезазначені податкові накладні містять всі необхідні реквізити, передбачені ст. 201.1 ПК України та Порядком заповнення податкової накладної, затвердженої наказом ДПА України №969 від 21.12.2010р., відповідно суд вважає, що згідно до положень ст. 198.1, 198.2 ПК України у позивача виникло право на віднесення сум податку до податкового кредиту за фактом „першої події", оскільки відповідно до п. 6.2 Наказу ДПА України від 21.12.2010р. №969 податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Як вбачається з матеріалів справи заказ товару ПВП «Промтехпостач» здійснювався на підставі внутрішніх замовлень співробітників позивача, та оприбутковувався відповідно до прибуткових накладних та накладних на переміщення.. (т.2 а.с.115-117, 181-229, т.3 а.с.47-252). Доставка товару здійснювалась шляхом передачі автобусним транспортом або кур'єром за рахунок ПВП «Промтехпостач».

Будь - яких доказів того, ПВП «Промтехпостач» є неналежним платником податків, а саме, має скасовану реєстрацію або скасоване свідоцтво платника на додану вартість відповідачем не надано.

Висновки про недійсність правочину, укладеного між позивачем та ПВП «Промтехпостач» зроблені відповідачем на підставі акту ДПІ в Білогірському районі АР Крим від 05.09.2011р. № 1382/23-02/30336005 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПВП «Промтехпостач» з питань достовірності і своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ПП «Ньютехнолоджи за лютий 2011р.» (т.3 а.с.19-28)

На підставі викладеного відповідач дійшов висновку про те, що оскільки податковий кредит ПВП «Промпостач», сформовано за рахунок постачальників, які не знаходяться за місцезнаходженням, не мали необхідних умов для здійснення господарської діяльності, а відтак, здійснювали діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам це свідчить про фіктивність формування податкового кредиту у ПВП «Промпостач» та неможливість здійснення ним постачання товарів (робіт, послуг) у лютому 2011р. Таким чином, правочин між позивачем та ПВП «Промпостач» на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит з ПДВ у лютому 2011р.., є нікчемним та не створює правових наслідків.

Проте, с дійсними висновками відповідача не можна погодитися по наступним підставам.

Доказів, що підтверджують недостовірність наданих позивачем первинних бухгалтерських документів, цивільно-правових угод, за наслідками виконання яких були сформовані податкові зобов'язання та податковий кредит, тощо, відповідачем ані під час перевірки, ані під час розгляду справи наведено не було.

Документи, що містяться в матеріалах справи, зокрема, податкові накладні, платіжні доручення мають всі передбачені законодавством реквізити.

У зв'язку з чим, суд вважає викладені в акті перевірки, суб'єктивними та передчасними припущеннями з боку відповідача з наступних підстав.

Відповідно доV розділу Податкового кодексу України (надалі ПК України) визначені платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування.

п.п.14.1.191. ст14 ПК України, вказано ,що Постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

З метою застосування терміна "постачання товарів" електрична та теплова енергія, газ, пар, вода, повітря, охолоджене чи кондиційоване, вважаються товаром.

Постачанням товарів також вважаються:

а) фактична передача матеріальних активів іншій особі на підставі договору про фінансовий лізинг (повернення матеріальних активів згідно з договором про фінансовий лізинг) чи іншої домовленості, відповідно до якої оплата відстрочена, але право власності на матеріальні активи передається не пізніше дати здійснення останнього платежу;

б) передача права власності на матеріальні активи за рішенням органу державної влади або органу місцевого самоврядування чи відповідно до законодавства;

в) будь-яка із зазначених дій платника податку щодо матеріальних активів, якщо платник податку мав право на віднесення сум податку до податкового кредиту у разі придбання зазначеного майна чи його частини (безоплатна передача майна іншій особі; передача майна у межах балансу платника податку, що використовується у господарській діяльності платника податку для його подальшого використання з метою, не пов'язаною із господарською діяльністю такого платника податку; передача у межах балансу платника податку майна, що планувалося для використання в оподатковуваних операціях, для його використання в операціях, що звільняються від оподаткування або не підлягають оподаткуванню);

г) передача (внесення) товарів (у тому числі необоротних активів) як вклад у спільну діяльність без утворення юридичної особи, а також їх повернення;

ґ) умовне постачання товарів та необоротних активів, під час придбання яких суми податку були включені до складу податкового кредиту і в останньому звітному (податковому) періоді обліковувалися у залишках платника, який подав заяву про анулювання реєстрації як платника податку на додану вартість або про перехід на іншу систему оподаткування, що передбачає сплату податку в іншому порядку, ніж той, що визначений цим розділом;

д) ліквідація платником податку за власним бажанням необоротних активів, які перебувають у такого платника;

е) передача товарів згідно з договором, за яким сплачується комісія (винагорода) за продаж чи купівлю.

Не є постачанням товарів випадки, коли основні виробничі засоби або невиробничі засоби ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, а також в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення необоротних активів, або коли платник податку надає органу державної податкової служби відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення необоротних активів в інший спосіб, внаслідок чого необоротний актив не може використовуватися за первісним призначенням.

Судом встановлено, факт поставки товару позивачу контрагентами, у розумінні вищевказаних положень, доказів зворотнього відповідачем не надано.

Відповідно до п.п.185.1. статті 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з:а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт);г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт);ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України;д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України;е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

П.188.1. ст..188 ПК України передбачено, що база оподаткування операцій з постачання товарів, ввезених на митну територію України, визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче митної вартості товарів, з якої були визначені податки і збори, що справляються під час їх митного оформлення, з урахуванням акцизного податку та ввізного мита, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів/послуг згідно із законом.

У разі якщо постачання товарів/послуг здійснюється за регульованими цінами (тарифами), база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за такими цінами (тарифами).

У разі постачання необоротних активів, у тому числі в разі їх самостійної ліквідації, переведення з виробничих у невиробничі, переведення з використання в оподатковуваних операціях для використання в неоподатковуваних, база оподаткування визначається виходячи з їх балансової вартості на момент їх постачання.

До бази оподаткування враховується вартість товарів/послуг, які постачаються за будь-які кошти (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платникові податку безпосередньо отримувачем товарів/послуг або будь-якою третьою особою як компенсація вартості товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

У разі постачання товарів за договорами фінансового лізингу базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість, але не нижче ціни придбання об'єкту лізингу.

У випадках, передбачених статтею 189 цього Кодексу, база оподаткування визначається з урахуванням положень статті 189 цього Кодексу.

Згідно до п.п.187.1. статті 187ПК України, Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно підпункту 14.1.179. ст..14 ПК України, податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

За підпунктом 14.1.181. ст..14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно до п. 198.1.ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст.198 ПК України).

Згідно з п. 198.3. ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 201.1 ст.201 ПК України встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п.201.6 ст. 201 ПК України).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Не дає права на віднесення сум податку до податкового кредиту податкова накладна, виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду (п.п.201.8-201.9 ст. 201 ПК України).

Проаналізувавши наведені вище норми податкового законодавства, суд дійшов висновку, що достатньою підставою для формування податкового кредиту є наявність податкової накладної, що засвідчує факт сплати отримувачем товару (робіт, послуг) їх вартості з урахуванням податку на додану вартість.

Таким чином, висновки відповідача не відповідають зазначеним приписам Податкового кодексу України.

п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України зазначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - коли ці суми не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Жодної з наведених підстав, відповідачем під час перевірки належним чином встановлено та документально підтверджено не було.

Виходячи з вищевикладеного, з урахуванням відсутності доказів порушень оформлення податкових накладних, суд приходить до висновку про те, що формування податкового кредиту на підставі отриманих податкових накладних, які відповідно до положень Податкового кодексу України, засвідчують факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), та є єдиним документом, на підставі якого платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми, здійснювалось позивачем правомірно.

Таким чином, позивачем, під час формування податкового кредиту, були дотримані положення Податкового кодексу України.

Крім того, щодо висновків відповідача стосовно нікчемності правочину та застосування в порядку ст. 216 ЦК України у якості наслідків його нікчемності - перерахунку податкових зобов'язань позивача за нікчемними угодами, суд вважає за необхідне повідомити, що відповідач таким рішенням вийшов за межи своїх повноважень через помилкове трактування зазначених правових норм.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Разом з тим, відповідач позбавлений права самостійно визнавати договори недійсними з підстав недотримання під час їх укладення вимог, що встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Стосовно висновків про нікчемність господарських операцій, суд зазначає наступне.

Щодо застосування норм Цивільного кодексу та доведення в акті фактів нікчемності правочинів, то із змісту акту перевірки вбачається, що збільшення грошових зобов'язань позивачу ґрунтується виключно на самостійних висновках відповідача про нікчемність господарських операцій, в яких позивач виступав покупцем. При цьому, такі правочини, на думку відповідача, є нікчемними в силу ст.228 ЦК України, оскільки порушують публічний порядок, і з огляду на ст.216 України, не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. З огляду на це, первинні документи видані за господарськими операціями в яких позивач виступав покупцем не дають права на формування податкового кредиту, але ж податкові зобов'язання з ПДВ від реалізації товарів, продаж яких відбувся сформовані вірно.

Натомість, відповідно до ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. У ст.203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам, та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, яка полягає у тому, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Адже, відповідно до ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорюванні. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

У Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» Верховний Суд України 4 розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, чітко визначений ст.228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Як вбачається з акту перевірки, позивачем, в порядку ЦК України, були укладені договори та здійснені відповідні розрахунки з контрагентом та отриманий товар.

Разом з тим, органи державної податкової служби щодо угод, які вони вважають нікчемними мають право звернення до суду з позовом виключно про стягнення в дохід держави коштів, отриманих за такими угодами, посилаючись їх нікчемність.

Адже, за статтею 208 Господарського кодексу України правочин, який вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а тому згідно з частиною 2 статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним. У силу частини 2 статті 215 цього Кодексу визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Крім того, із урахуванням зауважень Вищого господарського суду України щодо строків, за якими таки санкції мають бути застосовані із урахуванням приписів ст. 250 ГК України, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною першою статті 208 цього Кодексу передбачено застосування санкцій лише судом. Це правило відповідає нормі статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки санкції, передбачені частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню частини першої статті 238 Господарського кодексу та можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених статтею 250 цього кодексу, згідно якої адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Таким чином, у якості кваліфікаційної ознаки адміністративно-господарської санкції - конфіскації виступають наступні ознаки: стягнення за угодою, що визнана недійсною або є нікчемною в силу закону, виключно на підставі рішення суду певне майно (грошові кошти, інші ТМЦ), тобто все одержане сторонами такої угоди за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного.

Таким чином, суми грошових зобов'язань зі сплати ПДВ, що були донараховані відповідачем в рамках зазначених угод не відповідають таким ознаками.

Отже, висновки відповідача в акті перевірки на підставі ст. 216 ЦК України, відповідно до якої недійсний правочин не створює ніяких наслідків окрім тих, що пов'язані з його недійсністю, за результатами проведеної перевірки підлягають корегуванню показники, пов'язані з вирахуванням сум податкових зобов'язань по операціях, які проведені на підставі таких правочинів, не можуть розцінюватися як дії із застосування наслідків нікчемності правочину в розумінні вищенаведених правових норм.

Разом з тим, корегування податкових зобов'язань позивача за таких підстав є прямим порушенням з боку відповідача своєї компетенції, повноважень та способів здійснення своїх прав з контролю за своєчасністю, повнотою нарахування та сплати податків.

При розгляді справи, судом встановлено, що висновки Акта перевірки не відповідають вимогам чинного законодавства, викладені в ньому обставини ґрунтуються на припущеннях, без зазначення будь-яких первинних документів та з їх повним ігноруванням через суб'єктивну думку перевіряючих щодо правочину, який відбувся, без системного викладення порушень вимог чинного податкового законодавства.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Крім того, суд бере до уваги, що відповідно до статті 4 Податкового кодексу України податкове законодавство ґрунтується, крім інших, на презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

В Рішенні Конституційного Суду України №3-рп/2003р. від 30.01.03р. зазначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент проведення перевірки ПрАТ «УКпостач», будучі виробником устаткування і інших супутніх товарів для пивної індустрії, здійснювало виробництво вентиляційних і охолоджувальних промислових установок, а також керамічних виробів для побутового використання і декоративних виробів, а отже товар придбаний позивачем у контрагентів був придбаний для використання в його господарської діяльності.

Матеріалами справи підтверджено реальне виконання сторонами правочинів, встановлено факт сплати позивачем постачальникам, в тому числі ПДВ в ціні товару, тому доводи відповідача щодо нікчемності укладених правочинів не мають під собою матеріально-правового і фактичного обґрунтування.

За такими обставинами, в контексті положень ст. ст. 71, 72 КАС України відповідач не довів правомірність прийняття ним оспорюваного по справі податкового повідомлення-рішення.

Оскільки посилання податкового органу на порушення правил оподаткування мотивовані виключно нікчемністю укладених угод, суд відхиляє їх, як необґрунтовані.

За таких обставин суд вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (стаття 161 Кодексу адміністративного судочинства України).

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами суд вважає необхідним стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.

У зв'язку зі складністю справи судом 06.03.12 року проголошена вступна та резолютивна частина постанови, а 09.03.12 року постанова складена у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим №0001830700 від 24.10.2011р. яким Приватному акціонерному товариству «УКпостач» зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 36445,00 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію на суму 1,00 грн.

3.Стягнути на користь Приватного акціонерного товариства «УКпостач» (96000, АРК, м.Красноперекопськ, вул. Сєверна, 1а, ЄДРПОУ 30169718) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3 гривні 40 копійок шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача

У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі.

Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то постанова набирає законної сили через 10 днів з дня отримання особою копії постанови, у разі неподання нею заяви про апеляційне оскарження.

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження, апеляційна скарга не подана, постанова вступає в законну силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова може бути оскаржена в порядку і строки передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Александров О.Ю.