Рішення № 24568801, 31.05.2012, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2012 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Яремка В. В.

суддів: Галичанського А.Д., Перепелюк І.Б.

секретар Цимбал-Семенчук І.Ю.

з участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом прокурора Шевченківського району м. Чернівці в інтересах Головного управління праці та соціального захисту населення Чернівецької обласної державної адміністрації до ОСОБА_3 про вилучення автомобіля та свідоцтва про його реєстрацію за апеляційною скаргою ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_3, на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 1 березня 2012 року,

встановила:

У грудні 2011 року прокурор Шевченківського району м. Чернівці в інтересах Головного управління праці та соціального захисту населення Чернівецької обласної державної адміністрації (далі -Управління) звернувся в суд з позовом, який в подальшому був доповнений, до ОСОБА_3 про вилучення автомобіля, свідоцтва про його реєстрацію та повернення їх Управлінню.

Зазначав, що відповідно до наказу Управління №164 від 17 листопада 2004 року актом передачі від 19 листопада 2004 року інваліду І групи Великої Вітчизняної Війни ОСОБА_4 передано безкоштовно автомобіль «Даймлер Крайслер РТ Круйзер Турінг», 2002 року випуску, державний реєстраційний знак НОМЕР_1, який надійшов Управлінню як гуманітарна допомога.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 помер.

Посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_3, який користується автомобілем, що був переданий Управлінням його діду ОСОБА_4, відповідно до вимог чинного законодавства відмовився повернути автомобіль, прокурор просив примусово вилучити спірний автомобіль та документи на нього у відповідача й передати їх Управлінню.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 1 березня 2012 року позов задоволено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_3, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на момент смерті ОСОБА_4, якому було надано спірний автомобіль як гуманітарна допомога, діяв Порядок забезпечення інвалідів автомобілями, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 999 від 19 липня 2006 року, що набув чинності 09 серпня 2006 року (далі -Порядок від 19 липня 2006 року), а тому його норми підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Проте з такими висновками погодитися не можна оскільки суд дійшов їх внаслідок порушення норм матеріального права, що відповідно до п. 4 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у позові.

У справі встановлено, що ОСОБА_4 як інвалід війни мав право на безоплатне забезпечення автомобілем відповідно до Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 1997 року (далі -Порядок від 8 вересня 1997 року).

У серпні 2004 року громадянин Німеччини ОСОБА_6 відповідно до Закону України «Про гуманітарну допомогу»від 22 жовтня 1999 року подарував належний йому на праві власності автомобіль «Даймлер Крайслер РТ Круйзер Турінг», 2002 року випуску Управлінню для подальшої передачі ОСОБА_4

Відповідно до наказу Управління №164 від 17 листопада 2004 року актом передачі від 19 листопада 2004 року інваліду І групи Великої Вітчизняної Війни ОСОБА_4 передано безкоштовно зазначений автомобіль, який надійшов Управлінню як гуманітарна допомога.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 помер.

Відповідач ОСОБА_3, у якого знаходиться автомобіль, відмовився повернути автомобіль Управлінню.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно із ч. ч. 1 та 2 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (ч. 3 ст. 5 ЦК України).

Частиною 4 ст. 4 ЦК України визначено, що актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2001 року № 128 до Порядку від 8 вересня 1997 року внесено зміни, за якими п. 42 (абз. 2) визначав, що автомобіль, отриманий органом соціального захисту населення як гуманітарна допомога для конкретної фізичної особи, яка перебуває на обліку для забезпечення автомобілем в органах соціального захисту населення, видається такій особі (за її згодою) незалежно від черги.

Відповідно до п. 37 Порядку від 8 вересня 1997 року в редакції, чинній на час прийняття рішення про надання спірного автомобіля, після смерті інваліда автомобіль, яким він був забезпечений безплатно або на пільгових умовах, залишається його сім'ї та знімається з обліку в органах соціального захисту населення.

9 серпня 2006 року набрав чинності Порядок від 19 липня 2006 року, відповідно до п. 41 якого після смерті інваліда автомобіль, отриманий як гуманітарна допомога, повертається (вилучається) головному управлінню соціального захисту і здається підприємству, що здійснює заготівлю та переробку металобрухту, або видається в порядку черговості інваліду, який перебуває на обліку.

Дія положень ст. 5 ЦК України у повному обсязі поширювалась і на Порядок від 19 липня 2006 року як на новий акт цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У даній справі інваліда було забезпечено автомобілем на умовах, визначених п. 37 Порядку від 8 вересня 1997 року.

Проте суд першої інстанції не звернув уваги на зазначені вимоги закону та дійшов помилкового висновку про те, що положення п. 41 Порядку від 19 липня 2006 року підлягають застосуванню до відносин, які виникли до набрання чинності вказаним актом цивільного законодавства, не врахував, що ці відносини є єдиним правочином щодо забезпечення інвалідів автомобілями та надання права членам сім'ї інваліда на залишення автомобіля в разі його смерті, і що новий Порядок установлює обмеження та зобов'язання, яких не було в Порядку від 8 вересня 1997 року, чинного на момент виникнення правовідносин.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд України у справі за позовом Управління до ОСОБА_1, третя особа -МРЕВ Кіцманського РВ ДАІ УМВС України в Чернівецькій області, про повернення автомобіля, отриманого інвалідом як гуманітарна допомога за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 серпня 2011 року (постанова ВСУ від 30 січня 2012 року).

Згідно ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Таким чином, заявлений прокурором позов в інтересах Управління задоволенню не підлягає, оскільки від не ґрунтується на нормах матеріального права.

Тому рішення суду першої інстанції відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального права, з ухваленням нового рішення, яким у позові слід відмовити.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, то вони є безпідставними.

Так, апелянт помилково вважає, що дана справа є справою адміністративної юрисдикції, а тому має розглядатися за правилами адміністративного, а не цивільного судочинства.

Ці доводи не узгоджуються з нормами ст.15 ЦПК України, п.1 ч. 1 ст. 3, ст. 17 КАС України.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не пропущено строк позовної давності, оскільки Управління дізналося про смерть ОСОБА_4 лише у травні 2010 року, а відповідачем не доведено, що Управлінню було відомо про смерть ОСОБА_4 до цієї дати.

У цій частині висновки суду першої інстанції є правильним, а доводи апелянта про те, що Управління мало дізнатися про неповернення спірного автомобіля, а отже про порушення права раніше ґрунтуються на припущенні.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 307, 309 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_3, задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 1 березня 2012 року скасувати.

У задоволенні позову прокурора Шевченківського району м. Чернівці в інтересах Головного управління праці та соціального захисту населення Чернівецької обласної державної адміністрації до ОСОБА_3 про вилучення автомобіля та свідоцтва про його реєстрацію відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: