Ухвала суду № 24563299, 25.05.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2012 р.Справа № 2а-14606/11/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Русанової В.Б.

Суддів: Перцової Т.С. , Дюкарєвої С.В.

за участю секретаря судового засідання Волкової А.М.

представника позивача Зорій І.Р.

представника позивача Климова О.В.

представника відповідача Бондаренко І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.01.2012р. по справі № 2а-14606/11/2070

за позовом Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові

до Акціонерного товариства "Евроцемент-Україна"

про зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Харкові, звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила нарахувати та зобов'язати АТ "Евроцемент - Україна" сплатити до Державного бюджету України грошове зобов'язання за податковим повідомленням-рішенням № 0000390845 від 04.10.2011 р. у розмірі 6162125,00 грн. - за основним платежем та за штрафними (фінансовими) санкціями -1 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 31.01.2012 р. по справі 2а-14606/11/2070 у задоволенні вказаного позову було відмовлено.

Позивач, не погодився з таким судовим рішенням та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.01.2012 р. з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права при неповному з'ясуванні обставин справи, та винести нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги, посилаючись на доводи апеляційної скарги.

Відповідач надав до суду письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а оскаржувану постанову - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, дослідив докази по справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст.195 КАС України справа розглядається в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що підставою для заявлення вимоги про стягнення податкового боргу є висновки акту №1991/45-011/00293060 від 16.09.2011 р. про результати документальної позапланової невиїзної перевірки АТ "Евроцемент - Україна" з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість за період червень 2011 року. На думку перевіряючих відповідачем було порушено п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України по взаємовідносинам з ТОВ "Ріоніт", в результаті чого відбулося завищення податкового кредиту за травень-червень 2011 року на загальну суму ПДВ 6162125,00 грн. і, відповідно, заниження податку на додану вартість в аналогічній сумі.

На підставі вказаних висновків, податковим органом було винесене податкове повідомлення - рішення №0000390845 від 04.10.2011 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 6162126,00 грн., в тому числі за основним платежем - 6162125,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 грн.

В межах процедури адміністративного узгодження відповідач звертався до ДПА в Харківській області, за результатом розгляду скарги податкове повідомлення - рішення №0000390845 від 04.10.2011 р. було відкликано, а Спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками податків у м. Харкові зобов'язано звернутися до суду з позовом про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ із застосуванням звичайних цін.

Вирішуючи дану справу по суті позовних вимог, суд першої інстанції встановив, що 05.05.2011р між ТОВ "Евроцемент - Україна" та ТОВ "Ріоніт" був укладений договір № 05/02-ПГ. про постачання природного газу (арк. справи 92-95). На виконання умов зазначеного договору AT "Евроцемент - Україна" у травні -червні 2011 року було отримано природний газ від ТОВ "Ріоніт", про що виписано відповідні податкові накладні.

Фактичне постачання природного газу за травень 2011 року підтверджується актами прийому - передачі за кожну поставку у розрахунку на кожний місяць. Предоплата та наступне повне погашення господарського зобов'язання по оплаті поставленого товару підтверджується платіжними дорученням. Копії казаних документів наявні у матеріалах даної справи і підтверджують правовідносини між сторонами цього правочину.

Разом з тим, в акті перевірки, у позовній заяві та апеляційній скарзі податковий орган стверджує про невідповідність декларування контрагентами відповідача показників звітності за перевіряємий період за господарськими операціями між ними та АТ "Евроцемент - Україна".

Відмовляючи в задоволені позову суд першої інстанції виходив з наявності у АТ «ЄВРОЦЕМЕНТ-УКРАЇНА» законних підстав для відображення спірного податкового кредиту та про необґрунтованість висновків податкового органу, що покладені в основу податкового боргу, призначеного відповідачу.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Згідно приписів п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної вартості товарів, але не вище рівня звичайних цін, з метою їх подальшого використання в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до ст. З Закону України «Про ціни та ціноутворення», політика ціноутворення полягає в орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світового ринку. У народному господарстві застосовуються вільні ціни та тарифи на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання.

Пунктом 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено ПКУ. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Статтею 39 ІІКУ встановлені методи визначення та порядок застосування звичайної ціни. Згідно з п. 1 розділу XIX "Прикінцеві положення" ПКУ норми ПКУ набирають чинності з 1 січня 2011 року, крім: - ст. 39 ПКУ, яка набирає чинності з 1 січня 2013 року; - розділу III ПКУ, який набирає чинності з 1 квітня 2011 року.

Відповідно приписів Прикінцевих положень ПК України 01.04.2011 р. втратив чинність Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" (надалі - Закон № 334), крім п. 1.20 ст. 1 цього Закону, який діє до 01.01.2013 р. Тож, звичайні ціни до настання вказаної дати визначаються у порядку, передбаченому п. 1.20 Закону №334.

Згідно правила, викладеного у п. 1.20.1. ст. 1.20 Закону № 334, справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги), передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари, а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари, а також ціни, які склалися на ринку таких товарів.

За приписами п.п. 1.20.2. Закону України №334 для визначення звичайної ціни товару використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів, строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована.

Згідно зі статтею 13 Указу Президента України від 23.07.98 р. N 817/98 "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності", індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Для обґрунтування рівня звичайних цін реалізованої підприємством продукції використовуються ціни, установлені на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України.

До того ж, відповідно приписів п.п. 1.20.5. Закону України № 334 у разі, коли ціни на товари підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання. Це правило не поширюється на встановлення мінімальної продажної ціни - у цьому випадку звичайною є справедлива ринкова ціна, а постановою НКРЕ України від 30.03.2011р. № 459 затверджено граничний рівень ціни на природний газ для промислових споживачів та інших суб'єктів господарювання за регульованим тарифом - 2 553,20 грн. за 1000 м/куб.

Позиція Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва (листі від 26.11.2002 р. N 2-221/6282) передбачає, що у разі відсутності статистичних даних про рівень цін на конкретний товар обґрунтувати ціну можна оцінивши прейскуранти інших суб'єктів господарювання, які реалізують такий самий товар. Тобто, ціна на товар для промислових споживачів встановлюється виключно на договірних засадах, з урахуванням кон'єктури ринку та розумних цінових меж на відповідний товар.

Як вбачається зі змісту акут перевірки позивач вважає звичайною ціною на природний газ у травні2011р.- 950 грн. в червні 2011р.- 1150,00 грн., яка складалася в рамкам поставки природного газу виробником ТОВ " Енерго-сервісна компанія "Еско-Північ" на адресу ТОВ " Октоген", які в свою чергу є постачальниками ТОВ " Ріоніт" та ТОВ " Алекс-А ЛДТ".

Судом першої інстанції встановлено, що за період з січня по травень 2011р. купівля газу (крім ТОВ «Ріоніт» ті ТОВ «Алекс - А ЛТД») відповідачем відбувалася також і у НАК «Нафтогаз України» та ТОВ «Торгова база Укрбуд». При цьому, ціна газу у всіх контрагентів була різною, не більше встановленої НКРЕ на кожний місяць, але приближеною до неї ( квітень - 2 545,02 грн, 2553,20 грн., 2540,70 грн; травень - 2545,02 грн.,2540,70 грн.). При цьому, жодних зауважень з боку податкового органу щодо придбання газу у НАК «Нафтогаз України» та ТОВ «Торгова база Укрбуд» по ціні вищій, ніж у ТОВ «Енерго - сервісна компанія «Еско - Північ» - не було, що свідчить про прийняття таких цін, як звичайних на ринку газу. У перевіряємому ж періоді найбільш прийнятними та економічно обґрунтованими для відповідача виявились отримані пропозиції саме від ТОВ «Алекс - А ЛТД» та ТОВ «Ріоніт».

До того ж варто погодитись, що розмір максимальної ціни за операціями скаржника у розумінні ст. 198 ПК України повинен бути не більше встановленого 20 % законом розміру від визначеної державою ціни на аналогічний вид товару, у випадку даної справи - Національною комісією регулювання електроенергетики України. Лише за умови перевищення граничного розміру такої ціни можуть бути застосовані наслідки, передбачені ст. 198 Податкового кодексу України щодо зменшення податкового кредиту.

На час проведення перевірки право на формування податкового кредиту за ст. 198 Податкового кодексу України та залежало виключно від документального підтвердження нарахування (сплати) податку, внаслідок чого, платник податку повинен був визначити дату виникнення права на включення відповідних сум податку до податкового кредиту, та, відповідно, суми податку, яку він має право включити до складу податкового кредиту. Перелік випадків, коли не дозволяється включення до податкового кредиту звітного періоду будь-яких витрат по сплаті податку на додану вартість, є вичерпний і не підлягає розширенню. Так само не підлягає поширювальному тлумаченню перелік підстав для стягнень за зверненням контролюючого органу.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що при проведенні перевірки та складанні акту СДПІ ВПП у м. Харкові не досліджувалися умови поставки товару, питання кількості (обсягу) товарів за правочинами , що були вчинені при поставці товару в кожній окремій ланці, питання строків виконання зобов'язань за цими правочинами, умов платежів, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну.

Постановами НКРЕУ від 29.04.2011р. № 754 та від 31.05.2011р. № 943 затверджено граничний рівень ціни на природний газ для промислових споживачів та інших суб'єктів господарювання з 01.05.2011р. по 30.06.2011р. за регульованим тарифом- 2 553,20 грн. за 1000 м/куб.

Ціна на природний газ ТОВ " Реоніт" була меншою, за визначену НКРЄ та становила в травні 2 540,70 грн. у червні 02536,56 грн. за 1000 м/куб.

З огляду на наявність відповідної ліцензії у ТОВ " Реоніт" на постачання природного газу за нерегульованими тарифами, воно має право самостійно формувати та здійснювати продаж газу за вільними тарифами.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідача ПАТ " Євроцемент-Україна", котрий є кінцевим промисловим споживачем природного газу , здійснював придбання природного газу в травні-червні 2011р. за ціною, що не перевищує ціни, встановленої постановою НКРЕУ від 29.04.2011р. № 754 та від 31.05.2011р. № 943.

Враховуючи викладене колегія суддів вважає необґрунтованими та безпідставними висновки податкового органу про придбання позивачем природного газу за ціною, що перевищує звичайну.

Враховуючи вище наведене та на підставі ч.1, 2 ст. 71 КАС України, колегія суддів підтверджує правильність висновків суду першої інстанції, що покладені в основу оскаржуваної постанови, про наявність у відповідача права на податковий кредит, рівно як і про необґрунтованість вимоги податкового органу про стягнення з відповідача податкового боргу. Позивачем не подано достатніх доказів на користь власних тверджень, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від. від 31.01.2012 р. по справі 2а-14606/11/2070 прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ч.1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову чи ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.01.2012р. по справі № 2а-14606/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Русанова В.Б.Судді Перцова Т.С. Дюкарєва С.В.

Повний текст ухвали виготовлений 28.05.2012 р.