Постанова № 24528488, 20.03.2012, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2012 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л.,

Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., -

розглянувши в порядку письмового провадження за винятковими обставинами справу за позовом відкритого акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів" (далі - Товариство) до спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі (далі - СДПІ) про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и л а:

У червні 2004 року Товариство звернулося до суду із позовом про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення СДПІ № 0000133206/0, прийнятого 1 червня 2004 року, згідно з яким йому визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 188 279 957 грн 60 коп., у тому числі 95 100 535 грн основного платежу та 93 179 422 грн 60 коп. штрафних санкцій.

Оспорюване повідомлення-рішення прийняте СДПІ на підставі акта комплексної документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 1 липня 2001 року по 30 вересня 2003 року від 26 травня 2004 року № 10-32-6/00186542, у якому зафіксовані допущені позивачем порушення вимог Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 334/94-ВР), а саме:

- пункту 5.1 статті 5 - завищення валових витрат на суму 315 817 997 грн 84 коп. через включення до їх складу сум передоплат, здійснених за договорами, укладеними із закритим акціонерним товариством "Футбольний клуб "Дніпро-96" (далі - ФК), з поставки марганцевої сировини та коксової продукції, що не використана Товариством у власній господарській діяльності;

- підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпункту 7.6.1 пункту 7.6 статті 7 - завищення валових витрат на суму 3 640 грн через віднесення до їх складу сум сплаченої відкритому акціонерному товариству "Банк "Біг Енергія" (далі - Банк Біг Енергія) комісійної винагороди;

- пункту 3.1 статті 3, підпунктів 4.1.1, 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.9 статті 5, підпункту 11.3.2 пункту 11.3 статті 11 - заниження валового доходу на суму 340 999 грн 8 коп. через неоприбуткування товарно-матеріальних цінностей, отриманих після переробки, на суму 265 880 грн 11 коп., а також отримання Товариством безоплатних послуг з переробки відходів на суму 75 094 грн;

- пункту 3.1 статті 3, пункту 5.9 статті 5, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 -завищення валових витрат на суму 29 725 грн 78 коп. при веденні Товариством податкового обліку розрахунку приросту (убутку) балансової вартості запасів через неоприбуткування запасів, отриманих від товариства з обмеженою відповідальністю "УСС" (далі - ТОВ "УСС"), що призвело до заниження залишків товарно-матеріальних цінностей;

- підпункту 5.3.2 пункту 5.3 статті 5, підпункту 8.2.1 пункту 8.2 статті 8 - завищення валових витрат на суму 964 473 грн 9 коп. - вартість придбаних Товариством основних фондів 3 групи (електродвигуни, трансформатори, техногенератори);

- підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 - завищення валових витрат на суму 3 823 грн 43 коп. по операціях з борговими зобов'язаннями та валютними цінностями;

- а також порушення Товариством пункту 17.2 статті 17 Закону України від 21 грудня 2001 року № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон № 2181-ІІІ) при самостійному коригуванні суми валових витрат у ІV кварталі 2002 року через їх завищення у І, ІІ кварталах на суму 2 386 387 грн 18 коп. - відсотки за кредити, оформлені закритим акціонерним товариством "Будіндустрія" (далі - ЗАТ "Будіндустрія").

Мотивуючі позовні вимоги, Товариство погодилось із донарахуванням йому податкових зобов'язань, які виникли в результаті завищення валових витрат на суму 2 823 грн 43 коп. - витрат за борговими зобов'язаннями та валютними цінностями. У решті податкове повідомлення-рішення вважає протиправним, оскільки висновки СДПІ, викладені у зазначеному акті перевірки, не відповідають фактичним обставинам.

Суди розглядали справу неодноразово.

Останньою постановою від 17 липня 2007 року господарський суд Запорізької області в позові відмовив.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 5 листопада 2008 року рішення суду першої інстанції скасував і прийняв нове, яким позов задовольнив: визнав протиправним податкове повідомлення-рішення СДПІ від 1 червня 2004 року № 0000133206/0 в частині нарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 188 279 098 грн 10 коп., з яких основний платіж - 95 099 962 грн та штрафні санкції - 93 179 136 грн 10 коп.

Вищий адміністративний суд України постановою від 24 червня 2010 року рішення апеляційного суду скасував, рішення суду першої інстанції змінив, позов задовольнив частково: скасував податкове повідомлення-рішення СДПІ в частині визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 383 069 грн 11 коп., у тому числі 89 774 грн 9 коп. основного платежу та 283 295 грн 2 коп. штрафних санкцій. В іншій частині вимог у позові відмовив.

Приймаючи це рішення, касаційний суд дійшов висновку про протиправність оспорюваного повідомлення-рішення в частині донарахування податкових зобов'язань:

- в сумі 1 092 грн та накладення штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1 419 грн 60 коп. Касаційний суд зазначив, що висновок контролюючого органу про завищення позивачем в податковому обліку за ІІ квартал 2002 року валових витрат на суму 3 640 грн комісійної винагороди, сплаченої Банку "Біг Енергія" за договорами комісії від 24 та 28 травня 2002 року на здійснення операцій з продажу з умовою зворотної купівлі (операція РЕПО) простих векселів Товариства, не відповідає фактичним обставинам, оскільки сплачена позивачем торгівцю цінними паперами комісійна винагорода не є компенсацією вартості векселів і не повинна враховуватись при визначенні фінансових результатів операцій з цінними паперами в порядку, визначеному в підпункті 7.6.1 пункту 7.6 статті 7 Закону № 334/94-ВР;

- у сумі 88 682 грн 9 коп. та накладення штрафних (фінансових) санкцій у сумі 75 797 грн 9 коп., підставою для якого стали висновки відповідача про заниження Товариством валового доходу у податковому обліку у І-ІІІ кварталах 2003 року внаслідок невключення до валового доходу безоплатно отриманих від ТОВ "УСС" за договором від 21 лютого 2003 року № 173 про переробку шлакових відходів товарно-матеріальних цінностей вартістю 265 880 грн 11 коп. та неврахування балансової вартості товарно-матеріальних цінностей, отриманих у результаті переробки шлакових відходів, при розрахунку приросту (убутку) балансової вартості запасів на кінець звітного періоду.

Стосовно цих епізодів касаційний суд зазначив, що за встановленими судами обставинами шлакові відходи, на переробку яких позивач уклав договір з ТОВ "УСС", належать позивачу і є відходами його виробництва. Тому отримані в результаті переробки товарно-матеріальні цінності є власністю позивача і не повинні в податковому обліку відображатись як безоплатно отримані.

Суд також зазначив про відсутність з боку Товариства порушень пункту 5.9 статті 5 Закону № 334/94-ВР при веденні податкового обліку балансової вартості отриманих від переробки відходів товарно-матеріальних цінностей при розрахунку приросту (убутку) балансової вартості запасів на кінець звітного періоду. Свій висновок касаційний суд мотивував тим, що собівартість шлакових відходів є частиною вартості сировини, при переробці якої і виникає шлак. Тому додаткового збільшення суми приросту запасів на суму отриманих від переробки шлаку сировини та готової продукції не вимагається.

Касаційний суд також зменшив суму нарахованих Товариству штрафних (фінансових) санкцій за порушення пункту 17.2 статті 17 Закону № 2181-ІІІ, обмеживши його максимальним розміром, визначеним цим Законом.

У скарзі про перегляд ухвалених у справі судових рішень за винятковими обставинами Товариство просить Верховний Суд України рішення касаційного суду скасувати, а постанову апеляційного суду залишити в силі.

На обґрунтування скарги додано рішення Вищого адміністративного суду України від 19 червня 2007 року, від 8 та 23 липня 2008 року у справах за позовними вимогами про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, у яких по-іншому і, на думку позивача, правильно застосовані норми права.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність підстав для задоволення скарги у зв'язку із неправильним застосуванням судом касаційної інстанції норм матеріального права.

У постанові від 24 червня 2010 року Вищий адміністративний суд України погодився з висновками суду першої інстанцій про завищення Товариством суми валових витрат у зв'язку зі здійсненням авансових платежів за договорами поставки, укладеними з ФК, оскільки контрагент позивача не виконав договірних зобов'язань.

Погодитись із таким висновком касаційного суду не можна з огляду на таке.

Суди встановили, що впродовж 2003 року між Товариством та ФК укладено договори поставки марганцевої сировини та коксової продукції на умовах 100 % передоплати. На виконання умов договорів позивач перерахував на рахунки постачальника передоплату на загальну суму 671 583 509 грн 98 коп., у тому числі 111 930 585 грн податку на додану вартість (далі - ПДВ), що підтверджувалося відповідними платіжними дорученнями, і включив ці суми до валових витрат у відповідних звітних періодах 2003 року.

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку із підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті (підпункт 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону).

Датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) згідно з підпунктом 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону № 334/94-ВР вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, яка сталася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунку, або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання результатів робіт (послуг).

Отже, Законом № 334/94-ВР передбачено, що для включення понесених платником податку витрат до складу валових достатньо настання однієї із зазначених вище подій. Основною умовою віднесення суми витрат, пов'язаних з придбанням товарів, до валових є те, що отриманий товар буде використовуватись у власній господарській діяльності. При цьому часовий період, у який такий товар має бути використаний платником податку у власній господарській діяльності, законодавець не встановлює.

Згідно з установленими обставинами: предметом зазначених договорів поставки є сировина, яка використовується Товариством для виробництва основного виду продукції - феросплавів; збільшення валових витрат здійснювалось позивачем у тих податкових періодах, у яких суми перераховувались як передоплата на виконання укладених договорів поставки, тобто за першою подією; ФК частково виконав умови договорів і поставив на адресу позивача товарно-матеріальні цінності на загальну суму 292 601 912 грн 54 коп., у тому числі ПДВ - 48 766 985 грн 42 коп.; заборгованість ФК перед позивачем станом на 1 жовтня 2003 року становила 378 981 597 грн 41 коп., у тому числі ПДВ у сумі 63 163 599 грн 61 коп.

При цьому факт здійснення господарських операцій відповідач не оспорював, СДПІ не посилалася на нікчемність зазначених правочинів, вчинення їх з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, їх удаваність тощо та наявність відповідних судових рішень.

Наведене вище свідчить, що у позивача були всі законні підстави та умови для віднесення суми передоплати у розмірі 315 817 997 грн 84 коп. до складу валових витрат.

За таких обставин колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України погоджується з висновком апеляційного суду про те, що позивач не порушив вимоги пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР і податкове повідомлення-рішення в частині виключення з валових витрат 378 981 597 грн 41 коп. - суми авансових платежів - прийнято неправомірно.

Не можна також погодитись із висновком касаційного суду щодо правомірності виключення податковим органом зі складу валових витрат, задекларованих позивачем за період ІІІ квартал 2001 року - ІІІ квартал 2003 року, 964 473 грн 9 коп., що дорівнює вартості електродвигунів, трансформатора, тахогенератора та ін., які позивач придбавав як запасні частини і використав для поліпшення основних фондів.

Мотивуючи свій висновок положеннями підпункту 5.3.2 пункту 5.3 статті 5 та підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону № 334/94-ВР, касаційний суд виходив із того, що встановлений в судовому процесі факт придбання позивачем комплектуючих (складових) частин з метою використання при ремонті основних фондів виключає підстави для віднесення витрат з їх придбання до валових.

Зазначений висновок, на думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, не узгоджується з вимогами податкового законодавства у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин.

Відповідно до підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону № 334/94-ВР у відповідній редакції амортизації підлягають, зокрема, витрати на проведення платником усіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів.

Водночас згідно з підпунктом 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 цього Закону платники податків мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у сумі, що не перевищує протягом 2001-2002 років - 5 %, а у 2003 році - 10 % сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду. Витрати, що перевищують зазначену суму, збільшують балансову вартість об'єктів основних фондів.

Отже, наведене дає підстави для такого висновку. Щодо будь-яких витрат, пов'язаних із поліпшенням основних фондів, у сумі, яка не перевищує відповідної відсоткової суми сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду, платник податку може прийняти одне з двох рішень: або амортизувати зазначені витрати, або віднести їх до валових. При віднесенні цих витрат до валових платник податку не збільшує сукупну балансову вартість усіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду в межах встановленого Законом № 334/94-ВР ліміту.

Враховуючи наведене та встановлені судами обставини щодо спрямованості витрат та мети використання зазначених матеріальних цінностей, Товариство правомірно включало до складу валових суму витрат, пов'язаних з поліпшенням основних фондів протягом 2001-2002 років у сумі 5 % сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів на початок звітного року, а у 2003 році - в сумі 10 % сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду; а суми витрат, що перевищують встановлений підпунктом 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 зазначеного Закону ліміт, відносило на збільшення балансової вартості основних фондів.

Отже, висновок апеляційного суду про правомірність дій позивача щодо ведення податкового обліку запасних частин, які Товариство використало для поліпшення основних фондів, відповідає вимогам податкового законодавства.

Погодившись із висновком суду першої інстанції щодо заниження Товариством валового доходу на вартість послуг в сумі 75 119 грн 69 коп. по операціях з переробки шлакових відходів за договором, укладеним з ТОВ "УСС" від 21 лютого 2003 року № 173, касаційний суд не звернув уваги на те, що ці висновки ґрунтуються лише на розбіжностях даних бухгалтерського обліку щодо неоприбуткування товарно-матеріальних цінностей та даних актів виконаних робіт, які обумовлені різним порядком їх ведення, а також складанням у часі. Як установили суди, предметом договору є переробка відходів феросплавного виробництва, ціна договору визначалась із суми, яка вираховувалась за одну тонну послуг переробки. Позивач здійснив оплату цих послуг за актами виконаних робіт, які свідчать саме про об'єм їх виконання, а не про передачу товарно-матеріальних цінностей. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що факт отримання Товариством безоплатних послуг відповідач не довів.

Не можна також погодитися з висновком касаційного суду про правомірність визначення відповідачем Товариству податкових зобов'язань згідно з пунктом 17.2 статті 17 Закону № 2181-ІІІ у зв'язку із ненарахуванням останнім 10 % штрафу при самостійному коригуванні суми валових витрат у ІV кварталі 2002 року через їх завищення у І-ІІ кварталах на суму 2 386 387 грн 18 коп. - відсотків за отримані кредити. Як установив апеляційний суд, завищення валових витрат не призвели до фактичної недоплати податку на прибуток та донарахувань сум податкових зобов'язань, що не заперечував і відповідач. Отже, позивач при наданні уточненого розрахунку у порядку, визначеному пунктом 5.1 статті 5 цього Закону, не виявив заниження податкового зобов'язання, у зв'язку з чим правомірно не нараховував собі штраф.

Вищенаведене свідчить, що висновки касаційного суду, викладені у постанові, яка переглядається, не відповідають вимогам чинного на час виникнення спірних відносин законодавства та є помилковими.

Відповідно до частини другої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України якщо Верховний Суд України встановить, що оскаржене судове рішення є незаконним, він скасовує його повністю або частково і направляє справу на новий розгляд до суду першої, апеляційної чи касаційної інстанцій залежно від того, суд якої з них першим допустив порушення норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Верховний Суд України може також скасувати судові рішення судів апеляційної або касаційної інстанції та залишити в силі помилково скасовані рішення судів першої або апеляційної інстанції.

З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення скарги Товариства, скасування постанови Вищого адміністративного суду України від 24 червня 2010 року та залишення в силі постанови апеляційного адміністративного суду.

Керуючись абзацом четвертим пункту 2 розділу ХІІІ "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" та статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного суду України

п о с т а н о в и л а:

Скаргу відкритого акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів" задовольнити.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 24 червня 2010 року скасувати, постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 5 листопада 2008 року залишити в силі.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кривенко

Судді: М.Б. Гусак

О.А. Коротких

О.В. Кривенда

В.Л. Маринченко

П.В. Панталієнко

О.Б. Прокопенко

О.О. Терлецький

Ю.Г. Тітов