Рішення № 24527275, 22.03.2012, Дарницький районний суд міста Києва

Справа № 2-2796/12

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

"22" березня 2012 р. Дарницький районний суд м.Києва в складі судді Вовка Є.І., при секретарі Пінчук А.С., в приміщенні Дарницького районного суду м.Києва, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю „УніКредит Банк", код ЄДРПОУ 21753123, третя особа: ОСОБА_2, про визнання недійсними додаткових угод до кредитного договору,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Дарницького районного суду м.Києва з позовом до ТзОВ «УніКредит Банк», третя особа: ОСОБА_2, в якому просив: визнати недійсною Угоду про внесення змін та доповнень №1 до Договору про іпотечний кредит №MRTG-000000011803 від 04.03.2008 року, укладену 01 квітня 2009 року між ТзОВ „УніКредит Банк" та ОСОБА_1; визнати недійсною Додаткову угоду №2 до Договору про іпотечний кредит №MRTG-000000011803 від 04.03.2008 року, укладену 16 червня 2009 року між ТзОВ „УніКредит Банк" та ОСОБА_1.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив наступне.

04.03.2008 року між ним та відповідачем був укладений Договір про іпотечний кредит №MRTG-000000011803, згідно якого він отримав кредит в сумі 656500грн. на придбання квартири АДРЕСА_1, зі сплатою 6,0% річних строком на 20 років.

На день укладення кредитного договору - 04.03.2008р. та по 15.06.2009р. позивач був співробітником відповідача. 01.04.2009р., перебуваючи у пригніченому стані, під психологічним тиском з боку банку він був вимушений укласти з відповідачем Угоду про внесення змін та доповнень №1 до Договору про іпотечний кредит №MRTG-000000011803 від 04.03.2008 року, якою було встановлено процентну ставку - 8,5% річних виключно на термін роботи позичальника у банку та передбачені випадки подальшого її збільшення.

Укладення між позивачем та банком Додаткової угоди №2 від 16.06.2009р. фактично випливало з угоди №1 від 01.04.2009р. та було необхідною умовою для можливості звільнення позивача за угодою сторін. Його відмова від підписання цієї угоди мала б наслідком повернення всієї суми кредиту, що, враховуючи матеріальний стан позивача, відбулось би саме за рахунок іпотечного майна - квартири, яка є єдиним житлом для сім'ї позивача.

Позивач зазначив, що спірні додаткові угоди були укладені ним проти його справжньої волі, внаслідок психічного тиску з боку відповідача, який скористався його залежним становищем та, будучи обізнаним щодо його матеріального, сімейного стану та житлових умов, примусив його укласти ці додаткові угоди на вкрай невигідних умовах під впливом тяжких обставин. Позивач вважав, що спірні угоди містять несправедливі умови, їх укладення суперечить вимогам закону та на підставі ст.ст.203, 215, 231, 233 ЦК України просив визнати їх недійсними.

В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві, та просили позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав повністю, посилаючись на його необґрунтованість та безпідставність, просив відмовити в його задоволенні. Пояснив, що додаткові угоди були укладені при вільному волевиявленні сторін, без примусу та тиску з боку відповідача, з дотриманням вимог закону.

Третя особа ОСОБА_2 проти задоволення позову не заперечувала.

Дослідивши та проаналізувавши наведені дані, дослідивши всі матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 04.03.2008р. між сторонами був укладений Договір про іпотечний кредит №MRTG-000000011803, згідно якого позивач отримав кредит в сумі 656500грн. зі сплатою 6,0 % річних строком на 20 років на придбання квартири АДРЕСА_1 (з додатком а.с.13-18).

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 04.03.2008р. були укладені: між сторонами - Іпотечний договір №MRTG-000000011803/S, згідно якого позивач передав банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 у м. Києві, між сторонами та ОСОБА_2.(поручителем) - Договір поруки №MRTG-000000011803/Р (а.с. 19-22).

З 18.12.2006р. позивач працював у ТзОВ «Унікредит Банк»на посаді інженера і був звільнений 15.06.2009р. згідно п.1 ст.36 КЗпП України (за угодою сторін), що підтверджено записами в його трудовій книжці (а.с.38).

Згідно Довідки про середню заробітну плату (дохід) № 392-і від 12.10.2011р. (а.с.35) та Відомостей з інформаційного фонду Державного реєстру ФО ДПС України від 03.11.2011р. №1151, на дату укладення кредитного договору середньомісячний дохід позивача становив 8107,79 грн., а його дружини ОСОБА_2 -1426,23 грн.

Згідно Додатку №1 до Договору про іпотечний кредит від 04.03.2009р., щомісячний внесок на погашення кредиту становив 4737 грн.

Отже, укладаючи кредитний договір на зазначених умовах позивач міг погашати кредит буз суттєвої шкоди для сімейного бюджету, що він і робив, і саме на такі умови він розраховував.

01.04.2009р. між сторонами була укладена Угода про внесення змін та доповнень №1 до Договору про іпотечний кредит №MRTG-000000011803 від 04.03.2008р., якою встановлено процентну ставку за користування кредитом 8,5% річних. Пунктом 3 цієї угоди кредитний договір доповнений п.2.12, згідно якому зазначена процентна ставка встановлюється виключно на термін роботи Позичальника у Банку і може бути збільшена у наступних випадках: А) У разі звільнення Позичальника з Банку (у т.ч. з його філій, відділень) з будь-яких підстав Позичальник до дня звільнення зобов'язаний: (1) погасити кредит у повному обсязі, проценти за користування Кредитом та інші платежі за цим Договором, або (2) укласти з Банком додаткову угоду про встановлення Процентної ставки на рівні діючої у Банку на момент її підписання процентної ставки згідно продуктів Кредит на Авто/Іпотечний кредит, або (3) укласти з Банком додаткову угоду про інший розмір Процентної ставки/інший порядок її зміни. Б) Протягом перебування Позичальника у трудових відносинах з Банком Процентна ставка по продукту «Безризиковий кредит на авто/іпотеку»та відповідно -по цьому Договору може бути збільшена у випадках, передбачених чинним законодавством України. У разі прийняття рішення про збільшення процентної ставки Банк повинен надати Позичальнику для підписання відповідну додаткову угоду про таке збільшення не менше, ніж за 14 календарних днів до впровадження збільшеної процентної ставки (а.с.23).

У разі, якщо Позичальник не підпише зазначені вище додаткові угоди про збільшення розміру Процентної ставки, строк остаточного повернення Кредиту, передбаченого п.1.2. цього Договору, процентів за користування кредитом та інших платежів за цим договором, вважається таким, що настав, відповідно: в день, наступний за днем звільнення працівника з Банку (згідно підпункту А цього пункту); на 15 календарний день строку, встановленого підпунктом Б цього пункту.

Угодою №1 від 01.04.2009р. був також викладений у новій редакції графік погашення кредиту, згідно якому щомісячний внесок становив 5699,00 грн. (а.с.24-26).

З Довідки про доходи №393-і від 12.10.2011р. вбачається, що на дату укладення угоди №1 від 01.04.2009р. заробітна плата позивача становила 7553,78 грн. (а.с.34). Його дружина ОСОБА_2 отримувала щомісяця допомогу по догляду за дитиною - 130,00 грн. та допомогу при народженні дитини -620,00 грн., що підтверджується Довідками від 21.02.2012р. № 483, № 484.

На цей час на утриманні позивача знаходився малолітній син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.40).

16.06.2009р. між сторонами була укладена Додаткова угода №2 до Договору про іпотечний кредит №MRTG-000000011803 від 04.03.2008 року, якою встановлено нову процентну ставку за користування кредитом - 25% річних, починаючи з 16.12.2009р. та викладений у новій редакції графік погашення кредиту, згідно якого щомісячний внесок становив: у період з 04.04.2009р. по 04.12.2009р. -5699,00 грн., з 04.01.2010р. по 04.02.2012р. сума внеску коливалась з 13314,00грн. до 13389,00 грн., а після 04.02.2012р. до 04.03.2028 р. - 13314,00 грн., 04.03.2028р. -14643,21 грн. (а.с.27-30).

Згідно довідки №2358/0206 від 21.10.2011р., позивач у період з липня 2009р. по березень 2010р. перебував на обліку як безробітний в Дарницькому районному центрі зайнятості, отримував середньомісячний дохід в сумі - 3097,34 грн. (а.с.33).

З 08.04.2010р. позивач працює в ПАТ «Руский Стандарт». Як вбачається з Довідок про доходи від 13.10.2011р. № 2352/1 та №2352/2 його середньомісячний дохід за період з квітня по грудень 2010р. становив 5576,72грн., з січня по вересень 2011р. -9720,56грн.

Дружина позивача ОСОБА_2 до серпня 2009р. отримувала щомісяця: допомогу при народженні дитини - 620 грн. та допомогу по догляду за дитиною до 3-х років - 130 грн., а з вересня 2009р. отримує лише допомогу по догляду за дитиною до 3-х років -130 грн. щомісяця.

В судовому засіданні представник позивача зазначила, що наприкінці березня 2009р. на адресу електронної пошти позивача надійшов лист, яким банк повідомляв про необхідність укладення додаткової угоди до кредитного договору на запропонованих банком умовах. Ця додаткова угода по своїй суті була договором приєднання, позивач не міг вносити до неї будь-які зміни та пропонувати свої умови. Керівництво банку попередило позивача, що в разі відмови від підписання цієї угоди банк все одно має право підвищити процентну ставку, а на додаток позивачу будуть гарантовані неприємності по роботі, наслідком яких стане його звільнення. Оскільки позивач був співробітником банку, то він не міг заперечувати своєму роботодавцеві, так як боявся втратити роботу, а банк в свою чергу скористався його залежним становищем. Перебуваючи у пригніченому стані, під тиском з боку банку позивач був вимушений укласти цю угоду на вкрай невигідних умовах під впливом тяжких обставин.

В подальшому у зв'язку з розгортанням економічної кризи в банківській установі відбувались зміни - почалось скорочення штату працівників, закривались філії та відділення. У червні 2009р. керівництво банку запропонувало позивачу звільнитися за угодою сторін, але це було можливо лише у разі підписання з банком іще однієї додаткової угоди. Якщо б він відмовився, банк вимагав би повернення всієї суми кредиту, як то передбачено угодою №1 від 01.04.2009р., що було неможливим для позивача, оскільки кредитні кошти були витрачені на купівлю квартири, яка є єдиним житлом для його сім'ї. Погашення банком заборгованості за рахунок цієї квартири призвело б до фактичної втрати житла позивачем. Щоб запобігти цьому він 16.06.2009р. уклав з банком додаткову угоду №2, якою було встановлено процентну ставку у розмірі 25% річних починаючи з 16.12.2009р. Позивач розумів, що неспроможний погашати кредит на таких умовах, оскільки щомісячний платіж значно перевищував середньомісячний дохід його сім'ї, але він більш за все боявся втратити житло, а тому уклав цю угоду на вкрай невигідних умовах під збігом тяжких обставин.

Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_2 повідомила, що є дружиною позивача та поручителем по кредитному договору, укладеному між ОСОБА_1 та банком. Наприкінці березня 2009р. її чоловік ОСОБА_1 перебував у пригніченому стані, майже не спав вночі, відмовлявся від їжі, що стало приводом для скандалів у сім'ї, його пригнічений стан був обумовлений необхідністю укласти з банком додаткову угоду до кредитного договору. ОСОБА_2 зазначила, що позивач боявся звільнення з роботи, оскільки у цьому випадку необхідно буде погасити кредит за рахунок квартири, яка знаходиться в іпотеці у банку і є єдиним житлом для їхньої сім'ї, він боявся, що сім'я залишиться без житла.

Свідок ОСОБА_5 повідомив, що він працював разом з позивачем у ТзОВ «УніКредит Банк», звільнився з роботи у липні 2010р., між ним та банком також був укладений договір про іпотечний кредит на таких саме умовах, що і між банком та ОСОБА_1 Свідок зазначив, що наприкінці березня 2009р. йому також було запропоновано укласти додаткову угоду на тих самих умовах, що і ОСОБА_1, але, оскільки він економіст за фахом і розумів наслідки її укладення, він відмовився від її підписання. Він спілкувався з ОСОБА_1 наприкінці березня 2009р. після розмови ОСОБА_1 з керівником служби роботи з персоналом. ОСОБА_1 був пригніченим, радився щодо укладення додаткової угоди, боявся що у разі відмови від її укладення його звільнять, як і попереджали, адже у нього на той час уже була догана. ОСОБА_5 також зазначив, що він порадив позивачу не підписувати цю угоду, але той його не слухав, боявся, що невиконання вимог банку призведе до його звільнення, він не зможе погасити кредит і банк зверне стягнення на квартиру, яка є єдиним житлом для його сім'ї, дуже переживав з цього приводу.

Відповідно до ч.1 та ч.3 ст.203 ЦК України: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.231 ЦК України, правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Згідно з роз'ясненнями Верховного Суду України, в тому числі, що містяться у п.21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов'язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім'ї, родичів тощо або їх майна.

Для визнання правочину недійсним як вчиненого під впливом насильства або погрози необхідна наявність фізичного або психічного впливу на особу з метою спонукання до укладення правочину. Під насильством розуміється заподіяння учасникові правочину фізичних або душевних страждань з метою примусити укласти правочин. Воно повинне виражатись в незаконних, однак не обов'язково злочинних діях (наприклад, насильством може бути вплив на волю контрагента за допомогою використання його залежного становища). Насильство викликає страх настання невигідних наслідків. На відміну від насильства, погроза полягає у здійсненні тільки психічного впливу. Вона може бути підставою для визнання правочину недійсним, коли через обставини, які мали місце на момент його вчинення, були підстави вважати, що відмова учасника правочину від його вчинення могла спричинити шкоду його законним інтересам.

Відповідно до ст.233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться у п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 06.11.2009, № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Суд враховує наступні обставини: майновий та психічний стан позивача напередодні укладення спірних угод та в момент їх укладення, відсутність у позивача та його сім'ї іншого житла в разі відчуження квартири АДРЕСА_1 у м.Києві, яка перебуває в іпотеці у банку і за рахунок якої банк може задовольнити свої вимоги по кредитному договору, співмірність наданого кредиту з сумою зобов'язань позивача після укладення спірних угод, те, що позивач був співробітником банку, підлеглою та матеріально залежною від відповідача особою.

Суд визнає, що психічний стан позивача під час підписання спірних угод був пригніченим, через необхідність їх підписання, він не мав внутрішньої волі на їх укладення, а підписав їх під тиском з боку відповідача, оскільки у нього були підстави вважати, що його відмова від укладення цих угод може спричинити шкоду його законним інтересам, а саме призвести до звільнення та втрати житла.

Крім того, суд вважає, що позивач уклав спірні угоди під впливом тяжких обставин на вкрай невигідних умовах. Тяжкими обставинами були для нього загроза втратити роботу, за рахунок якої він погашав кредит і яку дуже цінував (укладення угоди №1 від 01.04.2009р.) та необхідність повернення всієї суми кредиту за рахунок іпотечного майна, тобто реальна загроза втратити єдине житло, в якому він проживає разом із сім'єю і яке знаходиться в іпотеці у банку (укладення додаткової угоди №2 від 16.06.2009р.)

З досліджених у судовому засіданні графіків погашення кредиту вбачається, що уклавши спірні додаткові угоди позивач мав сплачувати щомісячний платіж у більшому розмірі, ніж за кредитним договором від 04.03.2008р. на що, враховуючи матеріальний стан позивача, без наявності зазначених вище тяжких обставин, він би не погодився.

Вкрай невигідним умовами слід вважати те, що при укладенні угоди №1 від 01.04.2009р. сума кредиту збільшилась до 1356012,32грн., щомісячний платіж на його погашення становив 5 699грн., після сплати якого, з огляду на дохід сім'ї позивача, на потреби його сім'ї залишалось 2604грн., що, на думку суду, є недостатнім, враховуючи те, що на утриманні позивача знаходився малолітній син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1

Після укладення додаткової угоди №2 від 16.06.2009р. сума кредиту збільшилась до 3026182,95грн., тобто майже в три рази, щомісячний платіж становив близько 13314 грн., що значно перевищує дохід позивача та його сім'ї.

За таких обставин, суд визнає, що спірні додаткові угоди були укладені позивачем проти його справжньої волі, в порушення принципу вільності договірних відносин, під психічним тиском з боку відповідача, який використав в своїх інтересах його залежне становище, під впливом тяжких обставин та на вкрай невигідних умовах, та вважає, що відповідно до ст.ст.203, 215, ч.1ст.231, ст.233 ЦК України спірні угоди належить визнати недійсними.

Згідно до ч.1 ст.15 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого та компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачу до придбання ним товару, чи замовлення роботи (послуги).

Пунктом 14 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів», встановлено, що нечесна підприємницька практика - будь-яка підприємницька діяльність або бездіяльність, що суперечить правилам, торговим та іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції. Згідно ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів», нечесна підприємницька практика включає в тому числі будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить позивача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Перелік форм підприємницької практики, що вводить в оману не є вичерпним. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької діяльності, - є недійсними.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку»від 12.12.2008 року (чинний з 09.01.2009р.), внесено зміни до ЦК України та Закону України «Про банки та банківську діяльність», заборонено банкам в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтом договорів, зокрема збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами.

Відповідач перед укладенням угоди №1 від 01.04.2009 р. не тільки замовчував про законодавчо закріплену заборону банкам змінювати процентні ставки, а запевнював позивача у зворотному, що на думку суду також мало суттєвий вплив на волевиявлення позивача та його оцінку перспектив укладення цієї угоди. Суд вважає, що такі дії відповідача є проявом нечесної підприємницької діяльності і, відповідно до ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів», є підставою для визнання угоди №1 від 01.04.2009р. недійсною.

Згідно ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.

Суд визнає, що умови спірних додаткових угод є несправедливими умовами в розумінні вимог ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Зокрема, умови зазначені у п.3 угоди №1 від 01.04.2009 р., є несправедливими, оскільки пов'язують момент звільнення позичальника з роботи у банку з підвищенням відсоткової ставки та/або поверненням отриманого кредиту і цей момент в даному випадку залежить від банку, а також такими, що порушують право позивача на вільний вибір роботи, гарантоване ст.43 Конституції України, ст.2 КЗпП України.

Умови спірних угод в частинах підвищення процентної ставки за користування кредитними коштами також є несправедливими, оскільки наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позивача, як споживача банківських послуг, що полягає в наступному.

Після укладення кредитного договору від 04.03.2008р. позивач зобов'язаний був повернути банку суму 1 136 883,89 грн., яка складалась з тіла кредиту та процентів, сплачуючи протягом 20 років щомісяця по 4 737,00 грн. Укладаючи цей договір позивач розраховував саме на такі умови, які були для нього прийнятними з огляду на щомісячний дохід його сім'ї.

Після укладення угоди №1 від 01.04.2009 року позивач мав повернути банку суму 1356012,32 грн., сплачуючи щомісяця 5699,00грн.

Після укладення додаткової угоди №2 від 16.06.2009р. позивач зобов'язаний повернути банку 3026182,95 грн., тобто на 2369682,95грн. більше, ніж ним було отримано кредитних коштів, а також на 1889299,06 грн. більше, ніж позивач мав сплатити за кредитним договором в редакції від 04.03.2008року, що не є співмірним з наданими йому послугами.

Отже, спірними додатковими угодами змінено істотні умови кредитного договору настільки, що повністю змінена суть зобов'язань, які позивач приймав на момент укладення кредитного договору.

Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд приходить до висновку, що твердження позивача про укладення ним спірних додаткових угод внаслідок впливу тяжких обставин на вкрай невигідних умовах, проти його волі під тиском з боку відповідача у судовому засіданні знайшли своє підтвердження, а тому вважає позовні вимоги ОСОБА_1 доведеними та таким, що підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст.88 ЦПК України судові витрати по справі належить розподілити таким чином: судові витрати по справі у вигляді судового збору в сумі 17 грн. стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „УніКредит Банк" (код ЄДРПОУ 21753123) в доход держави; судові витрати по справі у вигляді витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 37 грн. стягнути на користь ОСОБА_1 з Товариства з обмеженою відповідальністю „УніКредит Банк" (код ЄДРПОУ 21753123).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.203, 215, 231, 233 ЦК України, ст.ст.1, 15, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.43 Конституції України, ст.2 КЗпП України, ст.ст.10, 11, 15, 57, 60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати недійсною Угоду про внесення змін та доповнень №1 до Договору про іпотечний кредит №MRTG-000000011803 від 04.03.2008 року, укладену 01 квітня 2009 року між ТзОВ „УніКредит Банк" та ОСОБА_1.

Визнати недійсною Додаткову угоду №2 до Договору про іпотечний кредит №MRTG-000000011803 від 04.03.2008 року, укладену 16 червня 2009 року між ТзОВ „УніКредит Банк" та ОСОБА_1.

Судові витрати по справі у вигляді судового збору в сумі 17 грн. стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „УніКредит Банк" (код ЄДРПОУ 21753123) в доход держави.

Судові витрати по справі у вигляді витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 37 грн. стягнути на користь ОСОБА_1 з Товариства з обмеженою відповідальністю „УніКредит Банк" (код ЄДРПОУ 21753123).

Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом 10 днів з дня його проголошення.

СУДДЯ: