Ухвала суду № 24510784, 07.06.2012, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 червня 2012 р.Справа № 2-а-4079/11/1470

Категорія:8.2.1Головуючий в 1 інстанції: Брагар В.С.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача -судді Стас Л.В.

суддів- Турецької І.О., Косцової І.П.

за участю секретаря - Ридванської Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2011 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства «Возко»до Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції у Миколаївській області про скасування податкового повідомлення -рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач -ПАТ «Возко», звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000072301 від 19.04.2011 р., посилаючись на те, що дане рішення прийнято з порушенням закону оскільки позивач правомірно, у відповідності до вимог Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 3.04.97 р. (далі Закон №168) відніс до податкового кредиту, з податку на додану вартість, суми ПДВ по угодам, які відповідач вважає нікчемними.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2011 року -позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції у Миколаївській області від 19.04.11р. №0000072301 в частині нарахування податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 1054736грн. В решта позову -відмовлено.

В апеляційній скарзі, Вознесенська об'єднана державна податкова інспекція у Миколаївській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить постанову суду від 17.10.2011року -скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що Публічне акціонерне товариство "ВОЗКО" зареєстроване як юридична особа та є платником податків.

30.03.-12.04.11р. відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість.

18.04.11р. за результатами перевірки було складено акт №871/23/00310781, в якому крім іншого зазначено, що позивачем порушено:

- пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону №168, в результаті чого підприємством завищено заявлену до відшкодування з бюджету суму ПДВ на 186 грн. по декларації за січень 2011 року

- пп. 3.1.1, п. 3.1 ст. 3 п. 4.1 ст. 4, пп.7.3.1, п.7.3, ст.7 Закону №168, в результаті чого завищено заявлену до відшкодування з бюджету суму ПДВ на 1054736 грн. по декларації за січень 2011 року.

Всього за результатами перевірки зменшено заявлену до відшкодування з бюджету суму ПДВ за січень 2011 року на 1 054 922 грн.

На думку відповідача, ці порушення сталися в результаті того, що позивачем при укладені угод з його контрагентами -ТОВ "Маштехімпорт" та ТОВ "УШК" не було дотримано вимог ч.1,3,4 ст.203 ЦК України, а тому такі правочини в силу ч.1,2 ст.215 та ст.228 ЦК України є нікчемними.

19.04.11р. на підставі даного акту відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення №0000072301 за порушення пп. 3.1.1, п. 3.1 ст. 3 п. 4.1 ст. 4, пп.7.3.1, п.7.3 пп. 7.4.5 п.7.4, ст.7 Закону №168, і на підставі п.123.1 ст.123 ПК України визначено податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 1054 922 грн.

Аргументом відповідача, висловленим в акті перевірки, є те, що угоди (правочини) укладені позивачем з його контрагентами є нікчемними. Відповідач не висловлює сумніву з приводу того, що у разі коли б ці угоди відповідали вимогам Закону, суми, віднесені позивачем до податкового кредиту були б віднесені правомірно.

Відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Положення ст.ст.207, 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абз.1 ст.10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі п.11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 6.11.09р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст.228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

З наведених норм законодавства слідує, що висновки про нікчемність правочинів, тим більш визнання правочинів нікчемними відносяться виключно до компетенції судів, а не податкових органів.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження здійснення господарської операції з ТОВ "Маштехімпорт" та ТОВ "УШК" позивачем надано суду:

- копію договору поставки №2\1755 від 17.11.2009 року,

- копію видаткової накладної №РН-001340 від 09.12.2009р.

- копію видаткової накладної №РН-001377 від 23.12.2009р.

- платіжні доручення (8 шт.)по договору №2\1755 від 17.11.2009 року

- копію договору №1\10В від 11.01.2010 року

- копії видаткових накладних ТОВ УШК

- копії сертифікатів якості від ТОВ УШК - 17шт.

які підтверджують використання позивачем у господарській діяльності придбаного у ТОВ "Маштехімпорт" та ТОВ "УШК" товару.

Законом № 168/97-ВР передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку покупця належно оформленої податкової накладної. Сума податкового кредиту та відповідно сума бюджетного відшкодування позивачем формується правильно, якщо ПДВ входить до складу договірної суми, сплаченої продавцю.

Пунктом 1.8 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що бюджетне відшкодування це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку в разі продажу товарів (робіт, послуг) покупцю на його вимогу.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

-або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

-або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У зазначених правових позиціях, необхідно звернути увагу на юридичні підстави для зменшення суми бюджетного зобов'язання , тобто, на необхідність доведення податковим органом недійсності відомостей, наведених у податкових накладних, наприклад, у випадку, коли власне самі операції не проводилися.

Як убачається зі змісту підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього самого Закону, не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат зі сплати податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Якщо контрагент не виконав свого зобовязання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов правильного висновку, що податкове повідомлення-рішення Вознесенської ОДПІ у Миколаївській області від 19.04.11р. №0000072301 підлягає скасуванню в частині нарахування відповідачем податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 1054736 грн.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив всі обставини справи, прийняв постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ч. 1 ст. 195, п.1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 254 КАС

України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції у Миколаївській області - залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2011 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства «Возко»до Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції у Миколаївській області про скасування податкового повідомлення -рішення -залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з моменту виготовлення її в повному обсязі.

Головуючий:

Судді: