Постанова № 24505977, 31.05.2012, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" травня 2012 р. Справа № 5021/244/12

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пуль О.А.,

суддя Камишева Л.М., суддя Хачатрян В.С.,

при секретарі Деркач Ю.О.,

за участю представників сторін:

позивача - адвокат ОСОБА_1 за договором від 27.01.2012 р.,

відповідача - не з*явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суд апеляційну скаргу відповідача - Публічного акціонерного товариства «Роменська гардинно-тюлева фабрика», м.Ромни, ( вх. 1522С/2-7) на рішення господарського суду Сумської області від 05.04.2012 р. у справі №5021/244/12,

за позовом - ОСОБА_2, м. Ромни,

до відповідача- Публічного акціонерного товариства «Роменська гардинно-тюлева фабрика», м.Ромни,

про стягнення 19825,00 грн,-

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2012 року до господарського суду Сумської області звернулась ОСОБА_2 з позовом, в якому просила стягнути з ПАТ «Роменська гардинно-тюлева фабрика» 14 593,00 грн. інфляційних збитків, 5232,00 грн. -3% річних, 2000,00 грн. - виплат на оплату послуг адвоката; 1609,50 грн. -судового збору.

У березні 2012 року позивач у порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України звернулась до господарського суду Сумської області з заявою про зменшення розміру позовних вимог, в якій просила суд стягнути з відповідача на свою користь 13 812,00 грн. -інфляційних збитків; 5148,00 грн. -3% річних; 2000,00 грн. -витрат на оплату послуг адвоката; 1609,50 грн. -судового збору.

Рішенням господарського суду Сумської області від 05.04.2012 р. по справі №5021/244/12 (суддя Моїсеєнко В.М.) позов задоволено. Стягнуто з ПАТ «Роменська гардинно - тюлева фабрика» на користь ОСОБА_2

13 812,00 грн. - інфляційних збитків, 5148,00 -3% річних, 2000 грн. - витрат на оплату послуг адвоката, 1609,50 грн. - судового збору.

Відповідач, не погоджуючись із вказаним рішенням господарського суду першої інстанції, звернувся з апеляційною скаргою, в якій з посиланням на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 05.04.2012 р. у справі № 5021/244/12.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що оскільки між сторонами спору виникли корпоративні вимоги, а не договірні, тому у суду немає підстав для застосування статті 625 Цивільного кодексу України. На думку скаржника, висновок місцевого господарського суду щодо існування між позивачем і відповідачем прострочених грошових зобов'язань та застосування до них положень статті 625 Цивільного кодексу України є безпідставним за відсутністю в організаційно -господарських зобов'язаннях ознак дій, передбачених у понятті грошового зобов'язання, оскільки в організаційно -господарських зобов'язаннях учасник господарського товариства є одночасно кредитором, боржником і власником статутного капіталу в межах розміру його частки. Оскільки статті 625 Цивільного кодексу України не регулює зобов'язання учасників господарського товариства у майнових відносинах між ними та товариством, положення цієї норми, не поширюється на корпоративні відносини з урахуванням того, що положення статті 54 Закону України «Про господарські товариства»(спеціального законодавства) не передбачають майнову відповідальність за невиплату частки у статутному капіталі.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому просить залишити рішення господарського суду Сумської області від 05.04.2012 року у справі № 5021/244/2012 без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення. При цьому , позивач вважає, що посилання відповідача про те, що виплата учаснику товариства при його виході з товариства грошових коштів у розмірі вартості частини майна товариства, пропорційно його частці у статутному (складеному) капіталі, не є грошовим обов'язком товариства, є хибним, оскільки такий висновок не ґрунтується на положеннях матеріального права, які регулюють визначення поняття зобов'язання та наслідки його порушення.

28.05.2012 року до апеляційного суду від ПАТ «Роменська гардинно-тюлева фабрика»надійшло клопотання про відкладення розгляду даної справи на інший день, у зв'язку з тим, що представник товариства не може з*явитися на засідання суду, оскільки знаходиться у щорічній відпустці.

Розглянувши клопотання відповідача, колегія суддів дійшла висновку у відмові у його задоволенні, оскільки воно не підписано його представником за довіреністю ОСОБА_3

Представник позивача не заперечує проти слухання справи у відсутності представника відповідача.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноваженого представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом Сумської області норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та, повторно розглянувши справу у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що рішенням господарського суду Сумської області від 21.11.2011 року по справі № 5/101-10, яке набрало чинності, позов гр. ОСОБА_2 -позивача у даній справі, задоволено повністю. Стягнуто з ЗАТ «Роменська гардинно-тюлева фабрика»- відповідач у даній справі, на користь гр. ОСОБА_2 60 053,47 грн. вартості частини майна товариства пропорційно її частки у статутному капіталі товариства, про що видано відповідний наказ, а також стягнуто судові витрати, пов'язані з розглядом справи та витрати по оплаті експертизи.

Відповідач заперечував проти позовних вимог гр. ОСОБА_2, посилаючись на те, що між ними не виникало грошових зобов'язань, тому застосовувати статтю 625 Цивільного кодексу України підстав не має.

05.04.2012 року місцевим господарським судом постановлено оскаржуване рішення. При цьому, суд першої інстанції задовольняючи позов гр. ОСОБА_2, виходив з того, що невиконання товариством обов'язку з виплати учаснику товариства вартості частини майна, пропорційної його частці у статутному капіталі товариства при виході з товариства у строки, визначені статтею 54 Закону України «Про господарські товариства», тягне наслідки передбачені за прострочення виконання грошового зобов'язання, визначені статтею 625 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого господарського суду, виходячи із наступного.

Відповідно до частини 1 статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права -це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом, зокрема, Законом України «Про господарські товариства»та статутними документами.

Відповідно до частини 2 статті 148 Цивільного кодексу України учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. При цьому, порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом.

Статтею 54 Закону України «Про господарські товариства» встановлено, що при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі.

Отже, при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю у товариства виникає обов'язок сплатити йому вартість частини майна товариства, пропорційну його частці у статутному фонді товариства, або здійснити такий розрахунок на вимогу учасника та за згодою товариства у натуральній формі.

Згідно частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Як встановлено судом першої інстанції, згідно рішення господарського суду Сумської області від 21.11.2011 року у справ № 5/101-10 днем виходу позивача - гр. ОСОБА_2 із складу учасників товариства є 29.01.2008 року, а отже, відповідач зобов'язаний був здійснити виплату вартості частини майна товариства, пропорційно частці учасників, які вибули у статутному фонді товариства до 01.20.01.2009 року.

Належну позивачу частку на підставі рішення суду від 21.11.2011 року по справі № 5/101-10 відповідач виплатив 27.12.2011 року, що підтверджується банківською роздруківкою ( а.с. 11).

Отже, відповідач своєчасно, тобто у строк до 29.01.2009 року, не здійснив виплати позивачу вартості частини майна товариства, пропорційної його частині у статутному капіталі товариства, у зв'язку з чим звернувся у відповідності до приписів статті 625 Цивільного кодексу України до господарського суду з позовною заявою про стягнення індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних.

Аналізуючи наведене, колегія суддів вважає, що стаття 54 Закону України «Про господарські товариства»та стаття 148 Цивільного кодексу України передбачає право учасника товариства на майно, пропорційно його частці у статутному капіталі товариства, яке він має право отримати. І у разі, коли учасник, який вибув, скористався таким правом, то з моменту повідомлення про вихід із складу учасників товариства з виплатою належної йому частки вартості майна, у відповідача настає обов'язок сплатити цю суму у строки, визначені статтею 54 Закону України «Про господарські товариства», невиконання якого тягне наслідки, передбачені за прострочення виконання грошового зобов'язання, зокрема, визначених статтею 625 Цивільного кодексу України.

Така позиція колегії суддів узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеної у постанові від 12.12.2011 року, у зв*язку з неоднаковим застосуванням Вищим господарським судом України статті 625 Цивільного кодексу України у справах № 14/214(10), № 15/169-10, № 2/75-05-17/536.

Грошове зобов'язання -це зобов'язання по сплаті певної грошової суми. Таке зобов'язання може бути як самостійним (наприклад зобов'язання позичальника повернути борг позикодавцю), так і зустрічним (наприклад, зобов'язання покупця сплатити певну грошову суму за придбану ним річ). Належне виконання грошового зобов'язання полягає у сплаті певної грошової суми у визначений в законі або договорі строк.

Відповідно до приписів статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з приписами статті 530 Цивільного кодексу України , якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як вірно зазначено судом першої інстанції, обставини справи з урахуванням приписів чинного законодавства дають суду правові підстави дійти висновку про те, що відповідачем неналежно виконано зобов'язання щодо сплати вартості частки майна товариства, належної до сплати учаснику, який вийшов з товариства, у зв*язку з чим така вимога позивача про стягнення інфляційних та річних є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язаннях і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі.

Відповідач, ПАТ «Роменська гардинно-тюлева фабрика», прострочило виплату належної позивачу частки при виході з товариства, таким чином, на суму заборгованості правомірно нараховано 3% річних, що складає 5 148,00 грн. за період з 29.01.2009 року по 27.12.2011 року лютого 2009 року по грудень 2011 року.

Позивач також просив суд стягнути з відповідача на свою користь витрати на оплату послуг адвокату. Факт отримання позивачем послуг адвоката підтверджується посвідченням адвоката № 3337/10 від 31.05.2007 року, договором № б/н від 13.02.2012 року, квитанцією до прибуткового касового ордера № 23 від 13.02.2012 року про оплату послуг адвоката.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача на користь позивача витрат на оплату послуг адвоката у сумі 2000,00 грн.

Відповідно до статті 33 господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-як фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до приписів статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою і не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення у даній справі, тому рішення господарського суду Сумської області від 05.04.2012 року у справі № 5021/244/12 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.

На підставі викладеного та керуючись статтями 99, 101, п.1 ч.1 статті 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, Харківський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Роменська гардинно - тюлева фабрика»залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 05.04.2012 р. у справі №5021/244/12 залишити без змін.

Головуючий суддя О.А.Пуль

суддя Л.М.Камишева

суддя В.С.Хачатрян

повний текст постанови складено 31.05.2012 р.