Постанова № 24504834, 01.06.2012, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.06.12 Справа № 5008/1788/2011

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді Орищин Г.В.

суддів Галушко Н.А.

Краєвської М.В.

при секретарі судового засідання Петрик К.О.

розглянув апеляційну скаргу дочірнього підприємства ТОК „Світанок" приватного Закарпатського обласного акціонерного товариства по туризму від 23.03.2012 р. за № 59

на рішення господарського суду Закарпатської області

від 20.02.2012 р. у справі № 5008/1788/2011

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „ІННГАЗ", м. Київ

до дочірнього підприємства ТОК „Світанок" приватного Закарпатського обласного акціонерного товариства по туризму, м. Ужгород

про стягнення 63146,00 грн., в тому числі 49479,50 грн. основного боргу за постачання природного газу, 4085,95грн. пені, 3245,38грн. 3% річних та 6335,17грн. інфляційних втрат,

представники сторін не з?явились

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 20.02.2012 року у справі №5008/1788/2011 (суддя Ващиліна Н.М.) частково задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю (далі-ТзОВ) „ІННГАЗ", присуджено до стягнення з дочірнього підприємства ТОК „Світанок" приватного Закарпатського обласного акціонерного товариства по туризму на користь позивача 49479,50грн. основного боргу за постачання природного газу, 3864,47грн. пені, 3245,38грн. 3% річних, 6335,17грн. інфляційних втрат, 1411,50грн. судового збору; в іншій частині позову -відмовлено.

Рішення суду в частині задоволення позову мотивоване тим, що заборгованість відповідача перед позивачем за природний газ, який поставлено згідно договору №467/09 від 29.12.2009р. на постачання природного газу, підтверджена матеріалами справи, підставна і підлягає до стягнення з врахуванням положень ст.ст. 526, 546, 625 ЦК України.

Дане рішення оскаржується відповідачем в частині присудження до стягнення 3% річних, оскільки, на його думку, прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права. Зокрема, скаржник зазначає, що судом не взято до уваги ч.2 ст.625 ЦК України, якою встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов?язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Пунктом 7.2. договору визначено, що у разі несплати або несвоєчасної оплати за спожитий газ у строки, зазначені п.6.1. даного договору, покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі 0,1% від суми заборгованості, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, тобто, на думку скаржника, самим договором визначено розмір процентів за прострочення грошового зобов?язання. Окрім того, скаржник зазначає, що судом не враховано платіжні доручення від 01.12.2011р., 29.12.2011р., 20.01.2012р., 04.02.2012р., якими проведено ТзОВ «ІННГАЗ»оплату в розмірі 8000грн. за постачання газу і дані кошти, згідно п.6.6. договору, мали б бути перераховані позивачем за погашення заборгованості відповідача за поставлений газ у попередні періоди.

Позивач заперечив доводи скаржника з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу (а.с.123-124), зокрема, зазначив, що нарахування 3% річних є правом кредитора і здійснюється за весь час прострочення, за умови встановлення факту наявності прострочення виконання грошового зобов?язання. Також, позивач спростовує посилання скаржника на платіжні доручення, оплачені з грудня 2011р. по лютий 2012р., оскільки такі не стосуються спірного періоду з 31.01.2010р. по 01.10.2011р., однак, будуть враховані позивачем при обчислення заборгованості за наступні періоди.

Сторони участі повноважних представників в судове засідання не забезпечили, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення ухвали Львівського апеляційного господарського суду від 06.04.2012р. адресатам (а.с.106,107).

Оскільки явка представників сторін не визнавалась судом обов'язковою, за відсутності клопотань про відкладення розгляду справи, судова колегія вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності представників сторін та третіх осіб, на підставі наявних в матеріалах справи документів.

З матеріалів справи та апеляційної скарги вбачається наступне:

29.12.2009р. між ТзОВ „ІННГАЗ" (постачальник по договору, позивач у справі) та дочірнім підприємством Ужгородський ТОК „Світанок" приватного Закарпатського обласного акціонерного товариства по туризму (покупець по договору, відповідач у справі) було укладено договір на постачання природного газу №467/09, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався передати, а покупець - прийняти та оплатити на умовах договору, природний газ постачальника (п.1.1 договору) -а.с. 10-11.

Відповідно до п.4.4. договору, газ вважається переданим постачальником та прийнятим покупцем після підписання акту приймання-передачі газу уповноваженими особами постачальника і покупця. При цьому до покупця повністю переходить право власності на природній газ. Постачальник та покупець підписують акт, що датується останнім днем місяця, в якому здійснюється приймання-передача газу в двох примірниках, по одному для кожної із сторін.

Розрахунок за поставку природного газу здійснюється покупцем на умовах 100% попередньої оплати вартості обсягу передачі природного газу до 23 числа попереднього місяця, в якому буде проведено постачання газу виключно грошовими коштами в національній валюті України, шляхом їх перерахування на розрахунковий рахунок постачальника або на будь-який інший розрахунковий рахунок України, про реквізити якого постачальник зобов"язаний своєчасно письмово повідомити покупця (п. 6.1. договору).

На виконання умов договору, по видаткових накладних, актах приймання-передачі природного газу та актах здачі-прийняття робіт (а.с.12-62), які підписані та скріплені печатками обох сторін, відповідач за період з січня 2010 року по серпень 2011 року отримав від позивача природний газ кількістю 98,809тис.м3 загальною вартістю 276 986,41грн.

Відповідач в порушення умов договору за отриманий природний газ розрахувався частково, що стало підставою для звернення позивача до суду, і станом на день звернення з позовом заборгованість відповідача перед позивачем за переданий газ склала 49479,50 грн.

Окрім того, відповідно до п. 7.2. договору, позивачем нараховано 4085,95 грн. пені за період прострочення оплати з 01.04.2011р. по 01.10.2011р., а також 3245,38 грн. 3% річних (за період прострочення оплати з січня 2010 року по жовтень 2011 року) та 6335,17 грн. інфляційних втрат (за період прострочення оплати з січня 2010 року по вересень 2011 року), обчислених на підставі ст.625 ЦК України.

Відповідач позовні вимоги в суді першої інстанції визнав частково, зокрема, заперечив щодо стягнення 3% річних, оскільки вважає, що такий розмір визначено договором в розмірі 0,1% (п.7.2. договору), а також щодо стягнення 8000грн. основного боргу, оскільки така сума ним сплачена у грудні 2001р.-лютому 2012р.

Дані заперечення відповідача досліджувались в місцевому суді та спростовані при винесенні оскаржуваного рішення.

Судова колегія, заслухавши пояснення представника відповідача, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні, з огляду на наступне:

Спір у даній справі виник з виконання договору поставки, тому на спірні правовідносини між сторонами поширюються норми глав 48, 54 (параграф 3) Цивільного кодексу України та глав 20, 22 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 599 ЦК України, ст. 202 ГК України, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Факт порушення порядку та строків здійснення розрахунків за умовами договору підтверджується матеріалами справи та не заперечується скаржником (відповідачем).

Пунктом 2 ст.625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтями 536 ЦК України та 198 ГК України визначено, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частиною 3 статті 692 Цивільного кодексу України, передбачено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Виходячи зі змісту ст.ст. 536, 625, 692 ЦК України, якими передбачено сплату процентів за користування чужими коштами та індексу інфляції за час прострочення, позивачем правомірно нараховано 3245,38грн. 3% річних та 6335,17грн. інфляційних нарахувань за період прострочення з січня 2010 року по жовтень 2011 року, які підставно стягнені оскаржуваним рішенням суду.

Твердження скаржника, що нараховані відсотки за користування грошовими коштами є штрафними санкціями в розумінні ст.230 ГКУ і їх розмір визначено п.7.2. договору, яким визначено порядок та розмір нарахування пені, не береться судовою колегією до уваги, оскільки згідно ст.230 ГК України, штрафними санкціями визнаються санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов?язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов??язання. А згідно ст.ст.536, 625 ЦК України, проценти визначаються як борг і їх не слід змішувати з неустойкою, вони не є мірою відповідальності, а платою за користування чужими грошовими коштами і стягуються незалежно від вини боржника.

З огляду на викладене, судова колегія, зважаючи на приписи ст.ст.536, 625, 692 ЦК України, прийшла до висновку про обгрунтованість оскаржуваного рішення щодо стягнення процентів та інфляційних нарахувань за неналежне виконання зобов?язання відповідачем, оскільки чинне законодавство прямо передбачає право кредитора, в разі прострочення виконання грошового зобов?язання, на заявлення до стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми, за користування грошовими коштами в розмірі, передбаченому договором, законом або актом цивільного законодавства.

Посилання скаржника на платіжні доручення від 01.12.2011р., 29.12.2011р., 20.01.2012р., 04.02.2012р., якими проведено ТзОВ «ІННГАЗ»оплату в розмірі 8000грн. за постачання газу (а.с.93-95) і дані кошти, згідно п.6.6. договору, мали б бути перераховані позивачем за погашення заборгованості відповідача за поставлений газ у попередні періоди, вважаються судовою колегією безпідставними, оскільки як вбачається з даних платіжних доручень у графі призначення платежу, оплата проведена згідно рахунків за листопад-грудень 2011р., тобто за газ, поставлений у вказаний період, позовна заява від 10.10.2011р. (зареєстрована в господарському суді Закарпатської області 07.12.2011р.) подана про стягнення заборгованості, яка виникла у період з січня 2010 року по серпень 2011 року, відтак, судова колегія зазначає, що вказана проплата буде врахована при обчисленні заборгованості за наступні періоди.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, належними та допустимими доказами, відповідно до статті 34 ГПК України.

Тому, виходячи з наведеного в сукупності та враховуючи, що доводами апеляційної скарги правомірності висновків суду першої інстанції щодо задоволення позову не спростовано, обставин, які відповідно до статті 104 ГПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції в порядку статей 33, 34 ГПК України апелянтом не доведено, апеляційний господарський суд підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачає. Таким чином, судова колегія прийшла до висновку про обгрунтованість оскаржуваного рішення як такого, що прийнято відповідно до обставин та матеріалів справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Судові витрати по апеляційній скарзі, в порядку ст.49 ГПК України, слід віднести на скаржника.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд -

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Закарпатської області від 20.02.2012р. у справі №5008/1788/2011 залишити без змін, а апеляційну скаргу дочірнього підприємства ТОК „Світанок" приватного Закарпатського обласного акціонерного товариства по туризму -без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Справу повернути в місцевий господарський суд.

Повний текст постанови виготовлений т підписаний 05.06.2012р.

Головуючий суддя Орищин Г.В.

суддя Галушко Н.А.

суддя Краєвська М.В.