Постанова № 24497248, 06.06.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" червня 2012 р. Справа № 27-4-6/1-10-87

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіПрокопанич Г.К.,суддівАкулової Н.В., Євсікова О.О.,розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерум" на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 31.01.2012 р. (головуючий суддя: Головей В.М., судді: Мирошниченко М.А., Шевченко В.В.)на рішення Господарського суду Одеської області від 14.11.2011 р. (головуючий суддя: Невігловська Ю.М., судді: Петров В.С., Никифорчук М.І.)у справі№ 27-4-6/1-10-87 Господарського суду Одеської областіза позовом Приватного підприємства "Біологічна станція" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Нерум"провизнання договору оренди недійсним,за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерум"доПриватного підприємства "Біологічна станція" пропро визнання договору оренди недійсним,за участю представників за первісним позовом:позивачаЩиглов Є.О.,відповідачаБойко І.О.,В С Т А Н О В И В:

ПП "Біологічна станція" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до ТОВ "Нерум" (з урахуванням останньої заяви від 14.01.2011 р.) про витребування з чужого незаконного володіння тварин: шістьох чорноморських дельфінів-афалін та трьох північних морських котиків згідно з переліком, та про стягнення з ТОВ "Нерум" на користь ПП "Біологічна станція" заборгованості за договором оренди від 01.04.2007 р. в розмірі 150.000,00 грн. та неустойки в розмірі 180.000,00 грн.

В ході розгляду справи 22.02.2010 р. до Господарського суду Одеської області надійшла зустрічна позовна заява ТОВ "Нерум" про визнання недійсним договору оренди від 01.04.2007 р., укладеного між сторонами у справі.

Рішенням Господарського суду Одеської області у справі № 27-4-6/1-10-87 від 14.11.2011 р., залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 31.01.2012 р., позов Приватного підприємства "Біологічна станція" задоволено частково:

- витребувано з чужого незаконного володіння наступних тварин: чорноморський дельфін-афаліна самка-1, реєстраційний №13-К, міжнародний ветеринарний паспорт №00009350; чорноморський дельфін-афаліна самець-2, реєстраційний № 14-К, міжнародний ветеринарний паспорт № 00009347; чорноморський дельфін-афаліна самка-3, реєстраційний № 15-К, міжнародний ветеринарний паспорт № 00009348; чорноморський дельфін-афаліна самка-4, реєстраційний № 16-К, міжнародний ветеринарний паспорт №00009349; чорноморський дельфін-афаліна самка-5, реєстраційний № 21-К, міжнародний ветеринарний паспорт № 000370; чорноморський дельфін-афаліна самець-6, реєстраційний № 20-К, міжнародний ветеринарний паспорт № 000315 та північні морські котики - 3 шт., а саме: самка-1 реєстраційний № 25-Л, міжнародний ветеринарний паспорт № 00009287; самка-2 реєстраційний № 24-Л, міжнародний ветеринарний паспорт № 00009261; самка-3 реєстраційний № 21-Л, міжнародний ветеринарний паспорт № 00009251, які знаходяться за адресою: м. Одеса, пляж "Ланжерон", 25 в приміщенні Одеського міського дельфінарію "Немо", та передано зазначених тварин шляхом їх вилучення від Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерум" Приватному підприємству "Біологічна станція";

- стягнуто з ТОВ "Нерум" на користь ПП "Біологічна станція" заборгованість за Договором оренди від 01.04.2007 р. в розмірі 150.000,00 грн., неустойку в сумі 180.000,00грн.

В решті позову відмовлено.

В задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерум" відмовлено в повному обсязі.

Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, скаржник звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити у повному обсязі.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми процесуального та матеріального права.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.04.2007 р. між ПП "Біологічна станція" та ТОВ "Нерум" укладено договір оренди (далі - Договір), за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в оренду чорноморських дельфінів-афалін та північних морських котиків, кількість і вартість яких викладена в акті приймання-передачі.

Згідно з п. 2.1 метою Договору є проведення екологічної, культурно-просвітницької, виховальної та реабілітаційно-відновлювальної діяльності в м. Одесі з використанням морських тварин.

Орендовані тварини були натренованими до виступів за спеціальною програмою, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію авторських прав на твір № 16268 від 13.04.2006 р.

Згідно з п. 4.1 Договір оренди діяв до 31.03.2008 р. В порядку ст. 764 ЦК України термін дії договору був продовжений автоматично до 31.03.2009 р.

З настанням вищевказаної дати позивач за первісним позовом надіслав відповідачу за первісним позовом заперечення у вигляді листа та телеграми щодо продовження строку дії договору та з вимогою повернути орендованих морських тварин у встановлені законодавством та Договором оренди строки.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Пунктом 7.1 Договору оренди передбачено, що після закінчення строку дії договору відповідач за первісним позовом зобов'язаний протягом одного місяця повернути орендованих морських тварин позивачу за первісним позовом згідно з актом передачі.

Позивач за первісним позовом також зазначив, що під час перебування морських тварин в незаконному володінні відповідача тваринами було народжено ще двоє чорноморських дельфінів-афалін, а саме: чорноморський дельфін-афаліна самка, реєстраційний № 21-К, міжнародний ветеринарний паспорт № 000370; чорноморський дельфін-афаліна самець, реєстраційний № 20-К, міжнародний ветеринарний паспорт №000315, які належать на праві власності позивачу. Вимога про витребування вказаних дельфінів також включена до позовних вимог.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що ПП "Біологічна станція" є єдиним законним власником тварин, Договір оренди від 01.04.2007 р. закінчив свою дію 31.03.2009 р., а у ТОВ "Нерум" немає правових підстав для утримання цих тварин.

Також, розглянувши позовні вимоги ПП "Біологічна станція" щодо стягнення 150.000,00 грн. орендної плати (заборгованість за договором оренди від 01.04.2007 р. за період його дії з червня 2008 року по березень 2009 року) за 10 місяців та 180.000,00 грн. неустойки, нарахованої на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України, за 6 місяців у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення, суди визнали їх обґрунтованими.

Відмовляючи у зустрічному позові, суди зазначили виключно те, що у матеріалах справи є документи, які спростовують доводи ТОВ "Нерум" щодо недійсності договору оренди від 01.04.2007 р. та підтверджують право власності ПП "Біологічна станція" на переданих за договором оренди тварин.

Колегія суддів вважає вищевказані висновки судів попередніх інстанцій передчасним та такими, що зроблені за неповного з'ясовано обставин справи, виходячи з наступного.

В обґрунтування висновку про наявність в позивача за первісним позовом права власності на спірне майно суди посилаються на наявність в матеріалах справи договору № 5-05-98 від 5 травня 1998 року, за яким ТОВ «Зоолекс»(Росія) поставило ПП «Біологічна станція»3 особини чорноморських дельфінів-афалін, експортних документів до цього договору, договору № 6-05-98 від 20 травня 1998 року, за яким ТОВ «Есолекс»(Росія) передало ПП «Біологічна станція»2 особини дельфінів чорноморська афаліна, експортних документів до цього договору, договору від 26 серпня 1999 року, за яким ТОВ «Ханта»12 вересня 1999 року передало ПП «Біологічна станція»4 особини північних морських котиків, виловлених на підставі дозвільного квитка о. Тюленій в Охотському морі.

Однак, на думку колегії суддів, у матеріалах справи відсутні належні докази того, що саме ті морські тварини, що були придбані у вищезазначених іноземних юридичних осіб, були в подальшому передані відповідачеві за первісним позовом за договором від 1 квітня 2007 року, а вказані договори не є беззаперечними доказами наявності в позивача за первісним права власності на спірне майно.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 7 Закону України «Про тваринний світ»об'єкти тваринного світу, вилучені із стану природної волі, розведені (отримані) у напіввільних умовах чи в неволі або набуті іншим не забороненим законом шляхом, можуть перебувати у приватній власності юридичних та фізичних осіб. Законність набуття у приватну власність об'єктів тваринного світу (крім добутих у порядку загального використання) повинна бути підтверджена відповідними документами, що засвідчують законність вилучення цих об'єктів з природного середовища, ввезення в Україну з інших країн, факту купівлі, обміну, отримання у спадок тощо, які видаються в установленому законодавством порядку.

Згідно з п. 12 ст. 1 Митного кодексу України митна декларація - письмова заява встановленої форми, яка подається митному органу і містить відомості щодо товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, необхідні для їх митного оформлення або переоформлення.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається після подання митному органу митної декларації, а також усіх необхідних для здійснення митного контролю та оформлення документів, відомостей щодо товарів і транспортних засобів, які підлягають митному оформленню.

Таким чином, митна декларація є одним з документів, що підтверджує законність ввезення товару на територію України з інших країн.

З огляду на те, що усе спірне майно за твердженням позивача за первісним позовом ввозилось на територію України з Росії та той факт, що у матеріалах справи відсутні митні декларації на вказане майно, висновки судів про наявність належних документів, що підтверджують законність набуття позивачем спірного майна, є передчасними.

Суди дійшли висновку про наявність у позивача за первісним позовом права власності на спірне майно з огляду на наявність в нього міжнародних ветеринарних паспортів для собак та котів №№ 00009350, 00009347, 00009348, 00009349, 000370, 000315, 00009287, 00009261, 00009251, виданих Севастопольською міською державною лікарнею ветеринарної медицини.

Проте зазначені документи не перевірені судом на відповідність документам (за змістом і формою), визначеним як обов'язкові для тварин Законами України "Про тваринний світ" (ст. ст. 45, 46), "Про ветеринарну медицину" (ст. ст. 1, 15, 32, 34, 37), наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 429 від 30.09.2010 року.

Як вбачається зі змісту попередніх судових рішень, судами ототожнено такі документи як міжнародний ветеринарний паспорт та міжнародний ветеринарний сертифікат, хоча такий висновок не відповідає наведеним правовим нормам.

Як вбачається з наявного у матеріалах справи листа ТОВ "Нерум" від 13.02.2008р., адресованого Міністерству охорони навколишнього середовища України, (т. 3 а.с. 130) у ТОВ "Нерум" перебували й інші тварини, окрім спірних, в т.ч. дельфіні-афаліни. Однак судами не досліджувалось та достовірно не встановлено, які саме із належних ТОВ "Нерум" тварин є предметом позовних вимог, в т. ч. з урахуванням визначеної чинним законодавством обов'язковості державної реєстрації тварин.

Крім того, колегія суддів відзначає, що висновок судів про те, що самець дельфіну-афаліни, що був народжений 5 серпня 2007 року, тобто у період дії договору від 1 квітня 2007 року, та самка дельфіну-афаліни, що була народжена 26 липня 2009 року є власністю позивача не ґрунтується на доказах, а лише на припущенні про те, що ці особини були народжені саме від особин, що були передані за Договором.

При цьому судами не враховано, що відповідно до ст. 189 ЦК України продукцією, плодами та доходами є все те, що виробляється, добувається, одержується з речі або приноситься річчю. Продукція, плоди та доходи належать власникові речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно ж до ст. 775 ЦК України наймачеві належить право власності на плоди, продукцію, доходи, одержані ним у результаті користування річчю, переданою у найм.

Колегія суддів також відзначає, що згідно з п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. № 6 "Про судове рішення", відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4-2 ГПК щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Як зазначалось вище, відмовляючи у зустрічному позові, суди зазначили виключно те, що у матеріалах справи є документи, які спростовують доводи ТОВ "Нерум" щодо недійсності договору оренди від 01.04.2007 р. та підтверджують право власності ПП "Біологічна станція" на переданих за договором оренди тварин.

Проте судами не вказано, які саме документи та доведенні фактичні обставини спростовують доводи ТОВ "Нерум" щодо недійсності договору оренди від 01.04.2007 р., зовсім не проаналізовано договір в контексті заявлених зустрічних позовних вимог.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. № 6 "Про судове рішення" у резолютивній частині рішення має бути остаточна відповідь щодо усіх вимог, які були предметом судового розгляду.

Місцевий суд, задовольнивши первісні позовні вимоги частково, ані в мотивувальній, ані в резолютивній частині не вказав, в якій саме частині відмовлено у позові. Апеляційним судом з цього приводу також нічого не зазначено. Із тесту оскаржуваних рішень встановити вказане не видається можливим.

Враховуючи викладене, колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

У п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. № 6 "Про судове рішення" також зазначено, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Господарським судам слід виходити з того, що у відповідності зі статтею 43 ГПК наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Суди попередніх інстанцій в порушення ч. 1 ст. 43 ГПК України не встановили в судовому процесі всіх обставин справи всебічно, повно і об'єктивно в їх сукупності, та належним чином не дослідили наявні у справі докази.

Як встановлено ст. 111-5 ГПК України, у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Невстановлення судами попередніх інстанцій відповідних фактичних обставин, які входять до предмету доказування, мають суттєве значення для правильного вирішення спору у справі, і ненадання їм належної правової оцінки є порушенням вимог ст. 43 ГПК України, що виключає можливість висновку суду касаційної інстанції про правильність застосування судами норм матеріального права при вирішенні спору.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Крім неповного встановлення обставин справи, суди попередніх інстанцій допустили й таке процесуальне порушення як повна невизначеність того, в якій частині позовних вимог (за первісним позовом) відмовлено.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними фактичні обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки з врахуванням вищевикладених вказівок цієї постанови.

При цьому колегія суддів відхиляє клопотання позивача за первісним позовом від 28.05.2012 р. про зупинення провадження у справі до перегляду в апеляційному порядку рішення Приморського районного суду міста Одеси від 16.11.2011 р. у справі № 22ц/1590/3992/12, оскільки вказане рішення прийнято пізніше, ніж оскаржуване рішення місцевого суду у даній справі, а крім того, з урахуванням повноважень касаційної інстанції, на стадії касаційного провадження не можуть враховуватись обставини, що не досліджувались в попередніх судових інстанціях.

Керуючись ст. ст. 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерум" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 14.11.2011 р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 31.01.2012 р. у справі № 27-4-6/1-10-87 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич суддіН.В. Акулова О.О. Євсіков