Постанова № 24493556, 31.05.2012, Донецький окружний адміністративний суд

Донецький окружний адміністративний суд П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2012 р. Справа № 2а/0570/4064/2012

час прийняття постанови 09 год. 45 хв.

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Тарасенка І.М.,

суддів: Кониченка О.М., Папазової Г.П.

при секретарі Бебешко Ю.О.,

за участю

представників третьої особи Железньової І.А, Касяненко І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за адресою: 83052, м. Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської Дивізії, 17 позовну заяву ОСОБА_3 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Донецькій області, Державної судової адміністрації України, Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, Державної казначейської служби України, Ясинуватської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про визнання дій неправомірними, стягнення грошової компенсації та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Донецькій області, Державної судової адміністрації України, Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, Державної казначейської служби України, Ясинуватської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про визнання дій неправомірними, стягнення грошової компенсації та зобов'язання вчинити певні дії.

07 травня 2012 року на адресу суду через канцелярію від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, відповідно до яких просив визнати дії Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області щодо утримання з вихідної допомоги податку з доходів фізичних особі в сумі 30218 гривень неправомірними, стягнути на його користь з Державного бюджету компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб з вихідної допомоги - у розмірі 30218 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на підставі постанови Верховної ради України №2764-П від 02.12.2010 року звільнений з посади судді у відставку відповідно до ст. 43 Закону України «Про статус суддів».

У грудні 2010 року йому була нарахована вихідна допомога в розмірі 201453,35 грн. З вихідної допомоги був утриманий податок з доходів фізичних осіб в розмірі 30218 гривень.

Вважає дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Донецькій області щодо стягнення податку з вихідної допомоги, нарахованої йому в зв'язку з виходом у відставку - протиправними, тобто такими, що не ґрунтуються на законі.

Крім того, позивач зазначає, що вихідна допомога судді, у зв'язку з відставкою, носить разовий характер та відноситься до державної матеріальної допомоги, спрямованої на забезпечення судді у відставці, а тому утримання з нього податку з доходів фізичних осіб в сумі 30218 гривень є неправомірним та суперечить вимогам законів України «Про податок з доходів фізичних осіб, та «Про статус суддів».

Як вбачається з матеріалів справи позивач 25.04.2012 року звертався до Ясинуватської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби із заявою про повернення сум податку з доходів фізичних осіб з метою дотримання порядку, встановленого статтею 43 Податкового кодексу України, у якій просив повернути на його користь суму податку з доходів фізичних осіб, утриманого з вихідної допомоги - у розмірі 30218 гривень, готівковими коштами за чеком.

Відповідно до цього листа Ясинуватською об'єднаною державною податковою інспекцією Донецької області Державної податкової служби позивачу була надана відповідь від 04.05.2012 року за № 3027/Д/11-014-4, в якій зокрема зазначалось, що при отриманні позивачем вихідної допомоги при звільнені з посади ще не вступив в дію Податковий кодекс України, а тому утримання податку з доходів фізичних осіб здійснювалось на підставі вимог Закону України від 22.05.2003 № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб».

У зв'язку з чим виплати суддям, які пішли у відставку, вихідної допомоги за своєю суттю є фінансовою допомогою. Вказані доходи відносяться до доходів у вигляді додаткового блага, які не виключаються із складу загального оподаткованого доходу згідно з нормами пункту 4.3. статті 4 Закону України від 22.05.2003 № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб», отже підлягають оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб на загальних підставах за ставкою, встановленою нормами пункту 7.1 статті 7 Закону.

Позивач в судове засідання не з'явився про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином. Надав суду заяву, відповідно до якої просить суд розглянути справу без його участі.

Представник відповідача 1 - Територіальне управління державної судової адміністрації України в Донецькій області в судове засідання не з'явився про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином. Надав суду письмові заперечення, відповідно до яких зазначив, що Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» не передбачає пільг при сплаті податку для суддів. Вичерпний перелік звільнених від оподаткування доходів передбачений у пункті 4.3 статті 4 зазначеного Закону, і він не містить доходів суддів у вигляді вихідної допомоги. Таким чином, Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 року №889-IV, що має пріоритетне значення перед нормами інших законів чи інших законодавчих актів, що містять правила оподаткування доходів (прибутків) фізичних осіб - не передбачає виключення з оподаткування вихідної допомоги суддів тому утримання податку було проведено правильно. Також в письмових заперечення представник відповідача 1 просив суд розглядати справи без його участі.

Представник відповідача 2 - Державної судової адміністрації України в судове засідання не з'явився про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, причину не явки суду не повідомив.

Представник відповідача 3 - Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області в судове засідання не з'явився про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, причину не явки суду не повідомив. На адресу суду через канцелярію представником відповідача була надана заява, відповідно до якої просить суд розглянути справу без його участі.

Представник відповідача 4 - Державної казначейської служби України в судове засідання не з'явився про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, причину не явки суду не повідомив.

Представники відповідача 5 - Ясинуватської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби у судовому засіданні позовні вимоги не визнали, вважали їх необґрунтованими та просили у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників відповідача 5 - Ясинуватської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_3 постановою Верховної Ради України №2764-П від 02.12.2010 року звільнений з посади судді Ясинуватського міськрайонного суду Донецької області у відставку відповідно до ст. 43 Закону України «Про статус суддів» № 2862-ХІІ від 15.12.1992р.

Відповідно до довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області від 22.06.2011 року, в грудні місяці ОСОБА_3 була нарахована та сплачена вихідна допомога у розмірі 201453, 35 грн., сума податку з доходів фізичних осіб з неї склала 30218 грн.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України.

Згідно з ч.3 ст.43 Закону України «Про статус суддів» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) судді, який пішов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку

У п.4.2 ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних ociб» викладено виключний перелік доходів, що включено до складу загального місячного оподатковуваного доходу.

Відповідно до п.п.4.3.1 п.4.3 ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних ociб», до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включаються сума державної матеріальної та соціальної допомоги у вигляді адресних виплат коштів та надання соціальних послуг відповідно до закону, житлових та інших субсидій або дотацій, компенсацій (включаючи допомогу по вагітності та пологах), винагород та страхових виплат, які отримуються платником податку відповідно з бюджетів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування згідно із законом.

Вихідна допомога судді за своєю природою є державною допомогою, спрямованою на забезпечення судді у відставці відповідного його статусу життєвого рівня, наближеного до матеріального стану працюючого судді.

Отже, оскільки Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» не передбачає стягнення податку з вихідної допомоги судді, який пішов у відставку, при вирішенні даного питання застосовуються норми Закону України «Про статус суддів».

Kpiм того, пільги, компенсації та гарантії є видом соціальної допомоги та необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень.

Також слід зазначити, що Державна податкова адміністрація України у листі від 16.11.2006р. за вих. №13807/5/17-3116, адресованому Верховному Суду України роз'яснила, що до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включаються i не підлягають відображенню в його річній податковій декларації суми державної адресної допомоги, житлових та інших субсидій або дотацій, компенсацій, винагород та страхових виплат, які отримуються платником податку з бюджетів, Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування згідно iз законом.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004р. по справі №1-1/ 2004, не допускається заниження рівня гарантій незалежності i недоторканості суддів в разі прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів.

Також, Рішенням Конституційного Суду України від 11.10.2005р. по cправi №1-21/2005 зазначено, що за змістом ст.126 Конституції України положення частини третьої ст.11Закону України «Про статус суддів» у взаємозв'язку з ч.8 ст.14 Закону України «Про судоустрій України» треба розуміти як таке, що гарантує досягнутий рівень незалежності суддів i забороняє при прийнятті нових законів та інших нормативних актів, внесенні змін до них скасовувати чи звужувати існуючі гарантії незалежності суддів, у тому числі заходи їх правового захисту та матеріального i соціального забезпечення.

З 30.07.2010р. набрав чинності Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010р. №2453-VI.

Згідно п.1 розділу ХІІ Прикінцевих положень стаття 142 цього Закону, якою визначено засади фінансування судів та п.п.1 п.п.3.5 п.3 розділу ХІІ «Прикінцеві положення», якими внесено зміни до Бюджетного кодексу України щодо головних розпорядників бюджетних коштів Державного бюджету України, вводяться в дію з 1 січня 2011 року.

За вимогами ч.1-5 ст.120 Закону України від 07.02.2002р. № 3018-III «Про судоустрій України» фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють:

1) Верховний Суд України, Конституційний Суд України, вищі спеціалізовані суди - щодо фінансового забезпечення діяльності цих судових установ;

2) Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів загальної юрисдикції, а також діяльності кваліфікаційних комісій суддів усіх рівнів, органів суддівського самоврядування та державної судової адміністрації.

Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремими рядками по загальних судах і спеціалізованих судах, а також окремими рядками по місцевих судах, апеляційних судах (у тому числі Апеляційному суду України), військових судах (місцевих та апеляційних разом) та окремо по Касаційному суду України та кожному вищому спеціалізованому суду. Ці видатки не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році.

Державна судова адміністрація України розробляє і затверджує за погодженням з Радою суддів України єдині нормативи фінансового забезпечення судів загальної юрисдикції. Нормативи доводяться до кожного суду і повинні переглядатися не рідше одного разу на три роки. Кошторис витрат на утримання кожного суду затверджується на підставі зазначених нормативів.

Відповідальність за фінансове забезпечення діяльності кожного суду згідно з затвердженими нормативами покладається на державну судову адміністрацію. Контроль за додержанням вимог цього Закону щодо фінансування судів здійснює Рада суддів України, а також органи державної влади, визначені законом.

Відповідно д п.9 ч.1 ст.126 цього Закону Державна судова адміністрація виконує функції головного розпорядника бюджетних коштів у випадках, передбачених цим Законом.

На підставі ст.130 Конституції України та статті 118 Закону України «Про судоустрій України» забезпечення належного фінансування та умов функціонування суддів покладено на державу, що передбачає окреме визначення у Державному бюджеті видатків, у тому числі на соціальне забезпечення суддів.

Частиною 2 статті 78 Бюджетного Кодексу України передбачено, що казначейське обслуговування місцевих бюджетів здійснюється територіальними органами Державного казначейства України відповідно до статті 43 цього Кодексу.

Державне казначейство України веде облік усіх надходжень, що належать місцевим бюджетам, та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, погодженим з відповідними місцевими фінансовими органами, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Відповідно до ст.43 цього Кодексу при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Державне казначейство України, що діє у складі Міністерства фінансів України, забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

Казначейське обслуговування бюджетних коштів передбачає:

1) розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів, а також інших клієнтів відповідно до законодавства;

2) контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень бюджету, взятті бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів та здійсненні платежів за цими зобов'язаннями;

3) ведення бухгалтерського обліку і складання звітності про виконання бюджетів з дотриманням національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку;

4) здійснення інших операцій з бюджетними коштами.

З викладеного вбачається, що казначейство відповідно до покладених на нього функцій здійснює розрахунково-касове обслуговування за операціями з коштами державного та місцевих бюджетів.

Також, необхідно зазначити, що відповідно до п.9.1 ст.9 наказу Міністерства фінансів України №662 від 30.05.2007р. «Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу», Державне казначейство України готує та затверджує розпорядження про виділення коштів головним розпорядникам і в установленому порядку повідомляє головному розпоряднику коштів у розрізі відповідальних виконавців) розмір виділених сум.

Постановою Правління Національного банку України

від 21 січня 2004 року № 22 затверджено Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, згідно до п.1.2, 1.3 якої ця Інструкція встановлює загальні правила, види і стандарти розрахунків юридичних і фізичних осіб та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків.

Вимоги цієї Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів, які здійснюють примусове списання коштів з рахунків цих учасників, та обов'язкові для виконання ними.

Пунктом п.5.1 цієї Інструкції визначено, що відповідно до статті 1071 Цивільного кодексу України кошти можуть бути списані з рахунку клієнта без його доручення на підставі рішення суду.

Згідно до п.5.2 цієї Інструкції примусове списання коштів банки виконують з рахунків, які відкриті клієнтами в банках відповідно до нормативно-правових актів Національного банку, що регулюють порядок відкриття та використання рахунків.

Примусове списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів або бюджетних установ, здійснюється органами Державного казначейства України в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України.

У разі надходження до банку платіжних вимог на примусове списання коштів з цих рахунків вони передаються для виконання відповідному органу державного казначейства, якщо це передбачено договором між банком та органом державного казначейства, або повертаються стягувачу без виконання відповідно до пункту 2.18 глави 2 цієї Інструкції.

Тобто, питання щодо повернення коштів, що були помилково або надмірно зараховані до бюджету, чинним законодавством віднесено до компетенції органів Державного казначейства України.

Відповідно до п.17.1 ст.17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є працедавець (самозайнята особа), який виплачує такі доходи на користь платника податку (такої самозайнятої особи).

За вимогами пп.20.4.3. п.20.1 ст.20 зазначеного Закону повернення суми надміру сплаченого податку, у тому числі внаслідок застосування права на податковий кредит, та штрафів відповідно до підпункту 20.4.2 цього пункту здійснюється органом державного казначейства з рахунку, на який зараховується цей податок до його розподілу між рівнями відповідних місцевих бюджетів.

Крім того, слід зазначити, що статтею 43 Податкового кодексу України визначено, що помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

Так, відповідно до п. 43.3 цієї статті обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються органом державної податкової служби на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.

Платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов'язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку.

Контролюючий орган не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові Державного казначейства України.

На підставі отриманого висновку орган Державного казначейства України протягом п'яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань платникам податків у порядку, встановленому Державним казначейством України.

Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі Державному казначейству України для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету.

З аналізу вищенаведених норм суд прийшов до висновку, що виплата вихідної допомоги позивачу мала бути проведена без сплати податку з доходів фізичних осіб.

Відповідно до ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справ керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, суд дійшов висновку, що Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Донецькій області не надано суду жодного доказу стосовно правомірності утримання з вихідної допомоги ОСОБА_3 податку з доходів фізичних осіб в сумі 30218 грн.

З огляду на зазначене, утримання Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Донецькій області з вихідної допомоги ОСОБА_3 податку з доходів фізичних осіб в сумі 30218 грн. є неправомірним, а утриманий податок з доходів фізичних осіб з вихідної допомоги у розмірі 30218, грн.. підлягає стягненню з Державного бюджету України.

Враховуючи наведене, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_3 до Територіального управління державної судової адміністрації України в Донецькій області, Державної казначейської служби України, третя особа Державна податкова служба України про визнання незаконними дій та стягнення незаконно утриманого податку з доходів фізичних осіб з вихідної допомоги такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивача підлягає стягненню з Державного бюджету України сплачений ним судовий збір у розмірі 302,20 грн.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Донецькій області, Державної судової адміністрації України, Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, Державної казначейської служби України, Ясинуватської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про визнання дій неправомірними, стягнення грошової компенсації та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо утримання з вихідної допомоги податку з доходів фізичних осіб в сумі 30218 грн..

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб з вихідної допомоги у розмірі 30218 грн.

Стягнути з Державного бюджету України (р/р 31217206784005, ЄДРПОУ 38034015, МФО 834016, банк отримувача ГУ КСУ у Донецькій області) на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_1,) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 302 (триста дві) грн. 20 коп.

Вступну та резолютивну частини постанови проголошено в судовому засіданні 31 травня 2012 року.

Повний текст постанови виготовлений 05.06.2012 року.

Ухвала може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. У разі якщо ухвалу було постановлено в письмовому провадженні або згідно з частиною третьою статті 160 цього Кодексу, або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Головуючий суддя Тарасенко І.М.

Судді